05 липня 2019 р. м. Чернівці справа № 824/453/19-а
Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Левицький В.К., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки).
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить визнати протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 30.11.2018 р. №Ф-148281-54 у розмірі 15819,54 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що з 09.07.2008 р. він був зареєстрований як фізична особа-підприємець. Однак, починаючи з 2009 року, не здійснював підприємницьку діяльність, про що направляв відповідну заяву до Сокирянської ОДПІ. Вказує, що заборгованість із сплати податків та зборів на той час відсутня.
Крім того, позивач зазначав, що постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 17.06.2011 р. по справі №2а/2470/1268/11 вирішено припинити підприємницьку діяльність позивача. Копія вказаної постанови направлялася сторонам та державному реєстратору.
Як вказував позивач, згідно даних з Єдиного державного реєстру судових рішень, постанова Чернівецького окружного адміністративного суду від 17.06.2011 р. по справі №2а/2470/1268/11 набрала законної сили 27.06.2013 р.
Таким чином, позивач вважав, що його має бути виключено з податкового обліку на підставі зазначеного рішення суду, оскільки підприємницька діяльність була припинена на підставі рішення суду.
Однак, у грудні 2018 р. позивач отримав вимогу про сплату боргу (недоїмки) в сумі 15819,54 грн.
Головне управління Державної фіскальної служби в Чернівецькій області (далі - відповідач) подало до суду відзив на адміністративний позов, в якому вказувало, що згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, дата державної реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця - 09.07.2018 р., дата проведення державної реєстрації припинення - 30.10.2018 р.
Таким чином, борг зі сплати єдиного внеску позивача за 2017 рік становить 8448 грн, а за три квартали 2018 р. - 7371,54 грн, разом 15819,54 грн.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 26.04.2019 р. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, з викликом сторін.
У судовому засіданні, яке відбулося 16.05.2019 р. представник позивача у вступному слові позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд задовольнити позов у повному обсязі.
Представник відповідача у вступному слові проти позовних вимог заперечував, наполягав на відсутності підстав для задоволення позову.
Учасниками справи подано до суду заяви про розгляд адміністративної справи без їх участі в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Враховуючи приписи ст. 194 КАС України та подання учасниками справи заяв про розгляд справи у порядку письмового провадження без їх участі, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Заслухавши вступне слово учасників справи, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 26-27).
Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 17.06.2011 р. у справі №2а/2470/1268/11, яка набрала законної сили 27.06.2013 р., за позовом прокурора Сокирянського району в інтересах держави в особі Сокирянської ОДПІ до ОСОБА_1 про припинення підприємницької діяльності, позов задоволено повністю. Припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2, ід. Код НОМЕР_1) (а.с. 68-69, 80-81).
30.11.2018 р. відповідачем у відповідності до вимог ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, винесено вимогу №Ф-148281-54 про сплату позивачем боргу (недоїмки) у розмірі 15819,54 грн (а.с. 21, 40).
Вказана вимога отримана позивачем 07.12.2018 р., що підтверджується матеріалами справи (а.с. 22-23).
Вважаючи вимогу про сплату про сплату боргу (недоїмки) протиправною, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.
Відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців, регулює Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» №755-IV від 15.05.2003 р. (далі - Закон №755-IV, в редакції, чинній на час винесення постанови Чернівецького окружного адміністративного суду від 17.06.2011 р. по справі №2а/2470/1268/11).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону №755-IV державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Відповідно до ст. 5 Закону №755-IV державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи-підприємця.
Згідно ч. 1 ст. 6 Закону №755-IV державний реєстратор на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці: проводить державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; проводить резервування найменувань юридичних осіб; передає органам державної статистики (далі - органи статистики), державної податкової служби, Пенсійного фонду України повідомлення та відомості з реєстраційних карток про вчинення реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, у тому числі щодо створення або ліквідації відокремлених підрозділів юридичних осіб; формує, веде та забезпечує зберігання реєстраційних справ (крім реєстраційних справ юридичних осіб, зареєстрованих відповідно до частини четвертої статті 3 цього Закону); оформлює та видає виписки, довідки з Єдиного державного реєстру; проводить державну реєстрацію змін до установчих документів юридичних осіб та державну реєстрацію зміни імені або місця проживання фізичних осіб - підприємців; проводить державну реєстрацію припинення юридичних осіб та державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичними особами-підприємцями; звертається до суду із заявою про зміну мети установи у встановленому законом порядку; здійснює оформлення, видачу та засвідчення юридичним особам дублікатів оригіналів їх установчих документів та змін до них; вносить до Єдиного державного реєстру відомості про державну реєстрацію особи на підставі рішення суду; проводить у випадках, передбачених цим Законом, спрощену процедуру державної реєстрації припинення юридичної особи шляхом її ліквідації та припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця; здійснює інші дії, передбачені цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону №755-IV державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця проводиться в т. ч. у разі постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.
Згідно норм ч. 2 ст. 46 Закону №755-IV підставами для постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця є в т. ч. неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону.
Відповідно до ч. 3 ст. 46 Закону №755-IV фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.
Згідно ч. 1 ст. 49 Закону №755-IV суд, який постановив рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, у тому числі рішення про визнання фізичної особи - підприємця недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності, в день набрання таким рішенням законної сили направляє його копію державному реєстратору за місцем реєстрації фізичної особи-підприємця для внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.
Дата надходження судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця вноситься державним реєстратором до журналу обліку реєстраційних дій.
Відповідно до ч. 3 ст. 49 Закону №755-IV державний реєстратор зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня з дати надходження судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем внести до Єдиного державного реєстру запис про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця та в той же день повідомити органи статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України та фізичну особу-підприємця, щодо якої було постановлено судове рішення, про внесення такого запису.
Згідно ч. 1 ст. 51 Закону №755-IV державний реєстратор у день державної реєстрації припинення фізичної особи-підприємця у порядку, визначеному статтями 47-50 цього Закону, зобов'язаний надіслати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України повідомлення про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем та відомості реєстраційної картки про проведення державної реєстрації припинення фізичної особи-підприємця.
Відповідно до ч. 2 ст. 51 Закону №755-IV повідомлення про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця у разі її смерті або оголошення її померлою, або визнання її безвісно відсутньою або повідомлення про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за судовим рішенням щодо визнання фізичної особи-підприємця банкрутом, а також відомості відповідної реєстраційної картки є підставою для зняття фізичної особи-підприємця з обліку в органах статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України.
Судом встановлено, що постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 17.06.2011 р. у справі №2а/2470/1268/11, яка набрала законної сили 27.06.2013 р., за позовом прокурора Сокирянського району в інтересах держави в особі Сокирянської ОДПІ до ОСОБА_1 про припинення підприємницької діяльності, позов задоволено повністю. Припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ід. Код НОМЕР_1). Копію постанови вирішено направити сторонам та державному реєстратору. Постанову звернуто до негайного виконання (а.с. 80-81).
Зі змісту постанови Чернівецького окружного адміністративного суду від 17.06.2011 р. у справі №2а/2470/1268/11 видно, що підприємницьку діяльність позивача припинено, у зв'язку з неподанням протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону. Заборгованість по податках та зборах відсутня.
З матеріалів справи видно, що 07.06.2013 р. Чернівецький окружний адміністративний суд направив на адресу державного реєстратора Сокирянської РДА для виконання копію постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 17.06.2011 р. у справі №2а/2470/1268/11 (а.с. 82).
Вказаний лист отримано державним реєстратором Сокирянської РДА 12.06.2013 р., що підтверджується відміткою про вручення рекомендованого полштового відправлення (а.с. 83).
Дослідженням відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено, що позивач зареєстрований як фізична особа - підприємець 09.07.2008 р., номер запису 20390000000000731 (а.с. 14-16, 75-77).
30.10.2018 р. здійснено державну реєстрацію припинення фізичної особи-підприємця (позивача). Підстава припинення - судове рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця у зв'язку з неподанням протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону, а саме постанова Чернівецького окружного адміністративного суду від 17.06.2011 р. у справі №2а/2470/1268/11.
Згідно відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позивач взятий на податковий облік Сокирянською об'єднаною ДПІ ГУ ДФС у Чернівецькій області (Новодністровське відділення) 10.07.2008 р., а знятий з обліку - 30.10.2018 р.
Статтями 14 та 255 КАС України (в редакції до 14.12.2017 р.) судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.
Аналогічні положення містяться в ст. ст. 14 та 370 КАС України (в редакції з 15.12.2017 р.).
Частиною 4 ст. 78 КАС України (в редакції з 15.12.2017 р.) встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Під час розгляду справи по суті відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів, а також не надав належні та допустимі докази на підтвердження того, що позивач здійснював підприємницьку діяльність після набрання законної сили судовим рішенням у справі №2а/2470/1268/11.
Крім того, суд звертає увагу, що відповідач, як учасник справи №2а/2470/1268/11, всупереч вимог ст. ст. 14 та 255 КАС України (в редакції до 14.12.2017 р.) та ст. ст. 14 та 370 КАС України (в редакції з 15.12.2017 р.) не вжив жодних заходів щодо виконання вказаного судового рішення, в т.ч. шляхом оскарження бездіяльності державного реєстратора стосовно не внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (позивача).
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08.07.2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VI, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 цього Закону єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок (п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI).
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Платник єдиного внеску зобов'язаний подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв'язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю (п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI).
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно із абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Враховуючи наведені норми Закону № 2464-VI та постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 17.06.2011 р. у справі №2а/2470/1268/11, яка набрала законної сили, суд приходить до переконання, що позивач не є платником єдиного внеску. Доказів на підтвердження протилежного, - відповідач до суду не надав.
Абзацом 1 ч. 1 ст. 25 Закону № 2464-VI передбачено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку (абз. 4 ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI).
Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначається Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 р. № 449, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 р. за № 508/26953 (далі - Інструкція).
Пунктом 1 та 2 розділу VI Інструкції передбачено, що до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення. У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Згідно п. 3 розділу VI Інструкції органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.
Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):
платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);
платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.
Сума боргу у вимозі проставляється в гривнях з двома десятковими знаками після коми.
З облікової картки платника (позивача) видно, що відповідач нарахував позивачу наступні розрахункові суми єдиного внеску, а саме: 09.02.2018 р. - 8448 грн; 19.04.2018 р. - 2457,18 грн; 19.07.2018 р. - 2457,18 грн; 19.10.2018 р. - 2457,18 грн. Всього загальна сума нарахованого єдиного внеску станом на 31.10.2018 р. склала 15819,54 грн (а.с. 44).
Під час розгляду справи по суті представник відповідача стверджував, що вказана недоїмка була нарахована позивачу як фізичній особі-підприємцю за період 2017 р. у сумі 8448,00 грн (3200,00 грн х 22% х 12 місяців), а також за три квартали 2018 р. у сумі 7371,54 грн (3723,00 грн х 22% х 9 місяців) у зв'язку із тим, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII від 06.12.2016 р. (далі - Закон №1774-VIII), які набули чинності 01.01.2017 р., внесено зміни до Закону №2464-VI. Таким чином, на думку відповідача, з 01.01.2017 р. у платника єдиного внеску виник обов'язок визначати базу нарахування єдиного внеску, у тому числі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, у зв'язку із чим відповідачем нараховано позивачу борг зі сплати єдиного внеску за 2017 рік та три квартали 2018 року.
Попри твердження позивача, що він фактично підприємницьку діяльність припинив ще у 2009 р., відповідач не спростував дану обставину належними доказами, здійснюючи нарахування єдиного внеску.
Дослідженням вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-148281-54 від 30.11.2018 р. встановлено, що оскаржувана вимога винесена відповідачем відповідно до вимог ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.
В оскаржуваній вимозі, відповідач вимагав у позивача сплатити борг (недоїмку) у розмірі 15819,54 грн.
Дослідженням реєстраційних даних про позивача з ІС «Податковий блок» встановлено, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець 09.07.2008 р., а припинено підприємницьку діяльність 30.10.2018 р. Причина зняття з обліку платника податків: 4 - судове рішення у справі №2а/2470/1268/11. Дата прийняття рішення про припинення фізичної особи-підприємця - 17.06.2011 р. (а.с. 38).
Беручи до уваги наведені норми матеріального права та встановлені по справі обставини, суд вважає, що відповідач безпідставно нарахував позивачу до сплати єдиний внесок, не врахувавши обставини, які свідчать про факт припинення підприємницької діяльності позивачем на підставі судового рішення, і про які йому було відомо як учаснику справи.
Крім того, попри наявність доказів про припинення підприємницької діяльності позивача на підставі судового рішення, відповідач при нарахуванні боргу зі сплати єдиного внеску посилається лише на дані з інформаційної системи органу фіскальної служби.
Причини неврахування судового рішення у справі № 2а/2470/1268/11, яке набрало законної сили та є обов'язкове до виконання, стосовно припинення підприємницької діяльності позивача, відповідач під час судового розгляду справи по суті не обґрунтував.
Окрім того, суд звертає увагу, що несвоєчасне виконання державним реєстратором судового рішення у справі №2а/2470/1268/11 про припинення підприємницької діяльності позивача, не може бути підставою для нарахування єдиного внеску позивачу.
Зважаючи на встановлені обставини по справі та наведені норми матеріального права, суд приходить до висновку, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-148281-54 від 30.11.2018 р. є протиправною та підлягає скасуванню.
Задовольняючи позов, суд також враховує, що оскаржувана вимога сформована з порушенням вимог п. 3 та 4 розділу VI Інструкції, а саме з порушенням терміну формування.
Згідно ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 та 2 ст. 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74 - 76 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими. Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що відповідач в ході судового розгляду справи не довів правомірність прийняття оскаржуваної вимоги, а отже адміністративний позов є таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи видно, що за подання вказаного позову позивачем понесено судові витрати (судовий збір) у розмірі 768,40 грн, що підтверджується квитанцією від 22.04.2019 р. №50 (а.с. 4).
Оскільки позов задоволено повністю, суд присуджує на користь позивача судові витрати (судовий збір) у сумі 768,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Чернівецькій області.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 139, 241 - 246, 250 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-148281-54 від 30.11.2018 р.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати (судовий збір) в сумі 768,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Чернівецькій області (м. Чернівці, вул. Героїв Майдану, 200-А, код ЄДРПОУ 39392513).
Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його складання.
Суддя Левицький В.К.