01 липня 2019 року ЛуцькСправа № 140/1428/19
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Волдінера Ф.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - ГУ ДФС у Волинській області, відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати податкову вимогу № Ф-1540-56 від 07.11.2018.
Ухвалою судді від 02.05.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем протиправно винесено щодо ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2019 № Ф-1540-56 щодо заборгованості зі сплати єдиного внеску останнім як фізичною особою-підприємцем в розмірі 15 819,54 грн. Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні записи щодо реєстрації позивача фізичною особою-підприємцем. Крім того, оскаржувана вимога була надіслана відповідачем на адресу, де позивач з 25.11.2003 не проживає, у зв'язку з чим останній дізнався про вимогу вже від органів виконавчої служби, що відкрили виконавче провадження по стягненню заборгованості встановленої вимогою № Ф-1540-56 від 07.11.2018.
В позовній заяві ОСОБА_1 зазначив, що у вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2018 № Ф-1540-56 платником зазначено ОСОБА_1 , а не позивача - ОСОБА_1 . Також відповідачем в оскаржуваній вимозі зазначено, що заборгованість зі сплати єдиного внеску вказана станом на 17.01.2019, тобто визначена наперед.
У відзиві на позовну заяву від 15.05.2019 представник відповідача позовні вимоги вважає безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення, оскільки згідно картки особового рахунку встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку як фізична особа-підприємець в Головному управлінні ДФС у Волинській області з 15.04.1997. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень (Розділ VI п. 3 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Мінфіну). Відповідно до вищезазначеного нарахування єдиного внеску по коду платежу «71040000» здійснюється згідно облікових даних з інформаційної системи, тобто в автоматичному режимі. Недоїмка, яка зазначена у вимозі від 07.11.2019 № Ф-1540-56 в сумі 15 819,54 грн. нарахована за 2017-2018 роки.
Враховуючи вищезазначене, в інтегрованій картці позивача відбулося нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі мінімального страхового внеску за наступні періоди:
09.02.2018 в розмірі 8448,00 грн. єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2017 рік: 3200,00 грн. (мінімальна заробітна плата станом на 1 січня 2017 року) X 22 відсотки = 704,00 грн. X 12 місяців);
19.04.2018 в розмірі 2457,18 грн. єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за І квартал 2018 року: 3723,00 грн. (мінімальна заробітна плата станом на 1 січня 2018 року) X 22 відсотки = 819,06 грн. X 3 місяці);
19.07.2018 в розмірі 2457,18 грн. єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за II квартал 2018 року: 3723,00 грн. (мінімальна заробітна плата станом на 1 січня 2018 року) X 22 відсотки = 819,06 грн. X 3 місяці);
19.10.2018 в розмірі 2457,18 грн. єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за III квартал 2018 року: 3723,00 грн. (мінімальна заробітна плата станом на 1 січня 2018 року) X 22 відсотки = 819,06 грн. X 3 місяці).
Таким чином, сума загальної заборгованості з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування станом на 07.11.2018 склала 15 819,54 грн.
У зв'язку з цим відповідачем була винесена оскаржувана вимога.
Представник відповідача також наголосив, що відсутність інформації про позивача у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань аж ніяк не підтверджує відсутність у платника податків статусу фізичної особи-підприємця, так як будь яких відомостей про припинення підприємницької діяльності позивачем до суду не подано. Крім того, в силу того що ОСОБА_1 зареєстрований фізичною особою підприємцем з 15.04.1997, то на підставі пункту 2 розділу VIII «Прикінцевих положень» Закону № 755-IV був зобов'язаний подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. В свою чергу державний реєстратор після отримання від фізичної особи-підприємця реєстраційної картки зобов'язаний включити відомості про фізичну особу-підприємця і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру (яка по всій ймовірності у ОСОБА_1 відсутня).
Крім того, відповідач у відзиві зазначає, що Законом України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено низку змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які набули чинності з 01.01.2017, зокрема щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну професійну діяльність. Так, платники єдиного внеску зобов'язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, мінімальний розмір якого з 01.01.2017 становить 704,00 грн., а з 01.01.2018 становить 819,06 грн.
З твердженнями позивача щодо не отримання вимоги про сплату боргу, у зв'язку із зміною місця проживання, відповідач не погоджується з огляду на те, що відповідно до даних ДРФО ДФС ОСОБА_1 зареєстрований за податковою адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з пункту 66.3 статті 66 ПК України у разі проведення державної реєстрації зміни місцезнаходження або місця проживання платника податків, внаслідок якої змінюється адміністративно-територіальна одиниця та контролюючий орган, в якому на обліку перебуває платник податків (далі - адміністративний район), а також у разі зміни податкової адреси платника податків, контролюючими органами за попереднім та новим місцезнаходженням (місцем проживання) платника податків проводяться процедури відповідно зняття з обліку/взяття на облік такого платника податків. Відповідно до пункту 45.1. статті 45 ПК України, платник податків - фізична особа зобов'язаний визначити свою податкову адресу. Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Водночас позивач про зміну свого місця проживання з адреси: АДРЕСА_1 на адресу: АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , Головне управління ДФС у Волинській області не повідомляв.
Додатково представник відповідача повідомив, що хоч вимога про сплату боргу і містить певні недоліки (допущена помилка при зазначенні по-батькові платника податків, проте особу однозначно можна ідентифікувати за допомогою зазначеного реєстраційного номера облікової картки в вимозі про сплату боргу; здійснена описка в графі «загальна сума боргу платника єдиного внеску станом на», в підтвердження здійснених нарахувань станом на 07.11.2018 здійснений розрахунок боргу, який розміщений на 2 сторінці даного відзиву), однак такі недоліки не спростовують здійснених нарахувань контролюючого органу зазначених в оскаржуваній вимозі та не можуть служити підставою для звільнення від сплати єдиного внеску.
Одночасно з відзивом представником відповідача було подане клопотання про розгляд справи з повідомленням сторін.
Ухвалою суду від 16.05.2019 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.
24.05.2019 позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову.
Ухвалою суду від 24.05.2019 задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити. Зупинено стягнення за вимогою ГУ ДФС у Волинській області № Ф-1540-56 від 07.11.2018 на суму 15819,54 грн. до набрання законної сили рішенням у справі.
24.05.2019 позивачем також було подано до суду відповідь на відзив, в якій підтримав вимоги, викладені в позовній заяві та додатково вказав, що відповідно до частини другої статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Документом, що підтверджує проведену реєстраційну дію, є виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а не картка особового рахунку. Картка особового рахунку не є документом, визначеним законодавством, що підтверджує проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.
В розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, а підприємницькою діяльністю він не займається, не є фізичною особою-підприємцем, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
28.05.2019 представником відповідача подано до суду заперечення на відповідь на відзив, в якій заперечив щодо позовних вимог з підстав, що викладені у відзиві на позовну заяву.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Судом встановлено, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні записи щодо реєстрації ОСОБА_1 фізичною особою-підприємцем (а.с. 60).
З 19.08.2005 по даний час ОСОБА_1 працює в ТОВ «ПЕТРУЦАЛЕК», на даний час на посаді Сервіс-інженера.
07.11.2018 ГУ ДФС у Волинській області сформовано вимогу ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) від № Ф-1540-56 про сплату боргу (недоїмки), що виникла станом на 17.01.2019 у сумі 15 819,54 грн., відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів (а.с. 6).
Вважаючи вимогу від 07.11.2018 № Ф-1540-56 протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI).
Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 14 Закону № 2464-VI на органи доходів і зборів покладено обов'язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.
Фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI є платниками єдиного внеску.
Відповідно до частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
З 01.01.2017 діє правило, відповідно до якого у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відповідно до Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» це положення має таку редакцію: «У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску».
За визначенням, наведеним у пункті 5 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Відповідно до пункту 5 статті 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно з частиною другою статті 25 цього Закону у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом 1 частини четвертої цієї статті визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом № 2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів, визначено Інструкцією «Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», затвердженою Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі - Інструкція № 449).
Так, положеннями пункту 1 Розділу VI Інструкції № 449 визначено, що до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
Згідно з пунктом 2 розділу VI Інструкції № 449 у разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов'язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Відповідно до абзацу 7 частини третьої розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Як встановлено з матеріалів справи оскаржувана вимога № Ф-1540-56 від 07.11.2018 про сплату боргу містить ряд недоліків.
По перше, платником зазначений не позивач, а ОСОБА_1 , в той час як позивачем є - ОСОБА_1 .
Суд не бере до уваги вказаний недолік, так як крім прізвища, ім'я та по батькові у вимозі вказано РНОКПП, який належить позивачу - 2500714730.
По-друге, у вимозі від 07.11.2018 зазначено, що станом на 17.01.2019 заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 15 819,54 грн.
Тобто, з незрозумілих причин відповідачем передчасно нараховано позивачу заборгованість.
Така помилка унеможливлює визначення змісту заборгованості, що ставить під сумнів легітимність і достовірність оскаржуваної вимоги.
Згідно положень підпункту 4.1.4. пункту 4.1. статті 4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Суд не бере до уваги посилання представника відповідача на проведений розрахунок заборгованості у відзиві на позовну заяву, як на обґрунтування періоду за який було нараховано заборгованість, так як законодавством чітко передбачено зазначення у вимозі періоду, за який виникла заборгованість.
Водночас, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.
Відповідно до частини першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Враховуючи вищевикладене, оскаржувана вимога винесена з порушеннями щодо її форми, які нівелюють її зміст, що полягають в неможливості визначення розміру заборгованості платника податків, що в свою чергу свідчить про невизначеність у тлумаченні суми заборгованості платника податків перед бюджетом.
У пункті 29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 Справа «Руїз Торіха проти Іспанії» (серія А, №303А) суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статей 9, 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1540-56 від 07.11.2018, тому позовні вимоги про визнання протиправною та скасування вимоги підлягають задоволенню.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок, сплачений згідно квитанції від 24.04.2019 № 35 (а. с. 2).
Керуючись статтями 139, 243-246, 257, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України та на підставі Закону України Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області № Ф-1540-56 від 07.11.2018 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 15 819,54 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, майдан Київський, будинок 4, код ЄДРПОУ 39400859) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255, 295 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ф. А. Волдінер