ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
30 травня 2019 року №640/20723/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у спрощеному провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва (далі також - суд) звернувся ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Міністерства оборони України (далі також - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги;
- зобов'язати відповідача призначити та здійснити виплату одноразової грошової допомоги позивачу відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 у розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності ІІІ групи.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на протиправність оспорюваних дій відповідача щодо відмови у призначенні та виплаті йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІІ групи, що настала внаслідок поранення, контузії, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, оскільки, на право на отримання вказаної грошової допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби незалежно від часу настання інвалідності та часу звільнення.
В обґрунтування таких своїх доводів позивач посилається на правові позиції Верховного Суду України, викладені в постановах від 18.11.2014 у справі №21-446а14, від 21.04.2015 у справі №21-135а15, відповідно до якої право на грошову допомогу у військовослужбовця виникає у в тому разі, коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з ня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходження.
Також вказує на те, що в постановах Верховного Суду України від 18.11.2014 у справі №21-446а14 та від 21.04.2015 у справі №21-135а15, а також в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №372/1258/16-а викладено висновок про те, що застосування статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пов'язується не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому інвалідності внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби.
Відповідач у відзиві на позовну заяву просив відмовити в її задоволенні, стверджуючи з посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладеного в постановах від 31.07.2018 у справі №363/1078/16 та від 26.06.2018 у справі №750/5074/17, встановлення позивачу інвалідності через 34 роки після звільнення з військової служби не надає йому права на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується довідкою Охтирського об'єднаного міського військового комісаріату від 27.03.2018 №71 позивач з 27.04.1982 по 15.06.1984 проходив строкову військову службу у Збройних Силах, в тому числі в період з липня 1982 року по березень 1983 проходив строкову військову службу та брав участь у бойових діях на території Республіки Афганістан.
Відповідно до довідки Архіву військово-медичних документів від 18.04.2001 №6/3/1-462 04.08.1982 рядовий ОСОБА_1 отримав проникаюче осколочне склеральне поранення лівого ока.
Згідно з витягом із протоколу засідання Центральної військо-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 06.02.2018 №332 поранення, контузія, захворювання позивача пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААА №669805 06.03.2018 ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності у зв'язку з пораненням, контузією та захворюванням, пов'язаними із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Причина інвалідності також підтверджується актом судово-медичного обстеження від 06.10.2017.
Враховуючи зазначені обставини, позивач в установленому порядку звернувся до Міністерства оборони України через ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги як інваліду війни третьої групи.
Згідно з витягом із протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 08.06.2018 №58 позивачу відмовлено в задоволенні його заяви. Відмову мотивовано тим, що підпунктом 6 частини 2 статті 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також підпунктом 3 пункту 6 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, одноразова грошова допомога призначається особам, звільненим зі строкової служби, якщо інвалідність настала не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мало місце в період проходження служби, тоді як інвалідність позивачу призначено понад 3-місячний строк.
Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить із такого.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон №2011-XII) та постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві».
Закон України № 2011-XII відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з підпунктом 2 пункту 1 статті 3 Закону № 2011-XI, який при розгляді справи застосовується в редакції, чинній на час встановлення позивачу інвалідності, дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Відповідно до пункту 6 частини другої статті 16 Закону № 2011-XI в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII (далі - Закон №1774-VIII) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві.
До моменту набрання чинності Законом №1774-VIII право на одноразову грошову допомогу мали всі військовослужбовці, незалежно від виду проходження військової служби.
Проте, після набрання чинності 01.01.2017 Законом №1774-VIII для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу у який, у разі настання інвалідності, виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби. У разі встановлення інвалідності в період дії зазначеної редакції статті 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає.
Відтак, Законом №1774-VIII звужене коло осіб, які мають право на безстрокове отримання одноразової допомоги у зв'язку із пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), заподіяним військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, шляхом встановлення окремого порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги для військовослужбовців строкової військової служби.
При цьому підпунктом 3 пункту 6 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, яка підлягає застосуванню у спірних правовідносинах в редакції, що діяла станом на час встановлення позивачу інвалідності, також визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю строкової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової служби, військовозобов'язаному чи резервісту під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження таких зборів, служби у військовому резерві.
Наведене дає підстави суду стверджувати, що ні статтею 16 Закону №2011-XI, ні Порядком №975 не передбачено можливості отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцем строкової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби.
Аналогічний підхід до застосування вказаних вище норм права висловлений Верховним Судом у постановах від 20.11.2018 у справі №820/1835/18, від 31.01.2019 у справі №820/4521/18, від 04.04.2019 у справі №820/1953/18.
Враховуючи, що позивач був військовослужбовцем строкової служби, з якої його звільнено 15.06.1984, а інвалідність йому встановлено 06.03.2018, тобто майже через 34 роки після звільнення зі служби, то у нього відсутнє право на отримання вищевказаної одноразової грошової допомоги.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов'язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права, та, відповідно, не призводить до ситуації, за якої особа, якій встановлена інвалідність, у подальшому внаслідок внесення змін до законодавства не втратить таке право взагалі або їй буде зменшено розмір відповідної допомоги.
Така правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 26.06.2018 у справі №750/5074/17, від 14.08.2018 у справі №807/15426/18, від 29.10.2018 у справі №820/2504/18
Отже, ІІІ групу інвалідності встановлено позивачу в період, коли законодавством не передбачалось можливості отримання одноразової допомоги військовослужбовцю строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби, у зв'язку з чим відповідач правомірно відмовив йому у призначенні та виплаті цієї допомоги.
За наведених обставин позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
При цьому судом також враховано позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
У зв'язку з відмовою в задоволенні позову відповідно до приписів статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати позивачу відшкодуванню не підлягають.
Приймаючи до уваги викладене в сукупності, керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (03168, м.Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю.Т. Шрамко