Справа №2-а-64/2010/0514
м. Добропілля 26 січня 2010 р.
Добропільський міськрайонний суд Донецької області в складі:
головуючого судді Садчикова Д.В.
при секретарі Влащенко І.М.
за участі позивача ОСОБА_1
представників відповідачів ОСОБА_2
ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Добропілля адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Добропільської міської ради, ОСОБА_4 управління Державного казначейства України в Донецькій області «про стягнення заборгованості з виплати допомоги на оздоровлення», -
У лютому 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до управлiння працi та соцiального захисту населення Добропільської міської ради (Далі УПСЗН), ОСОБА_4 управління Державного казначейства України в Донецькій області про стягнення заборгованості з виплати допомоги на оздоровлення за період з 2000 по 2007 роки включно у розмірі 9691 грн. 20 коп., надавши до позову відповідний розрахунок.
18 квітня 2008 року постановою Добропільського міськрайонного суду Донецької області позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з управлiння працi та соцiального захисту населення Добропільської міської ради на користь позивача 8641,20 гривень недоплаченої суми щорічної допомоги на оздоровлення за 2000-2005 і 2007 роки.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2008 року вищезазначена постанова суду першої інстанції була скасована, та було постановлено нове рішення за яким, було визнано дії управлiння працi та соцiального захисту населення Добропільської міської ради неправомірними та стягнуто з управлiння працi та соцiального захисту населення Добропільської міської ради на користь позивача за рахунок коштів Державного бюджету України недоотримані кошти на оздоровлення за 2003 рік у сумі 998,30 грн., за 2004 рік в сумі 1283,30 грн., за 2005 рік в сумі 1540,00 грн., за 2007 рік в сумі 1980,00 грн., а всього за 2003, 2004, 2005, 2007 роки у розмірі 5801,60 грн.. В решті позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 грудня 2009 року, постанова Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 18 квітня 2008 року та ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2008 року були скасовані, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.
В судовому засiданнi позивач ОСОБА_1 в обґрунтування своїх вимог зазначив, що вiн є учасником лiквiдацiї аварiї на Чорнобильскiй АЕС, визнаний iнвалiдом 2-ї групи, внаслідок чого призначено 1 категорію та перебуває на облiку в Добропiльському УПСЗН.
Вiдповiдно до Закону України "Про статус i соцiальний захист громадян, потерпiлих внасдiлок Чорнобильської катастрофи», вiн має право на отримання щорiчної допомоги на оздоровлення в розмiрi п'яти мінімальних заробітних плат.
Фактично вiдповiдач Добропiльське УПСЗН виплачувало йому допомогу на оздоровлення в розмірі, значно меншому чим передбачено діючим законодавством.
Вiн звертався до УПСЗН з заявою провести перерахунок щорiчних виплат вiдповiдно до Закону, але його звернення було вiдхилено.
Позивач вважає вiдмову у виплаті на оздоровлення безпідставними, як порушуючих його права і просить суд визнати дії Добропільського УПСЗН неправомірними, і на пiдставi ст.48 Закону, з урахуванням мiнiмальної заробiтньої плати яка склалась за вiдповiдний перiод стягнути з Добропiльського УПСЗН на його користь виплати з допомоги на оздоровлення за період з 2000 по 2007 роки включно в загальному розмiрi 9691 грн. 20 коп.
Представник вiдповiдача Добропільського УПСНЗ, юрист-спеціаліст управління праці та соціального захисту за дорученням ОСОБА_2, позов не визнала, і в обґрунтування своїх заперечень пояснила, що ОСОБА_1 нараховані та він отримав компенсацiйнi виплати на оздоровлення протягом 2000-2004 років у розмiрах, що передбачено Постановою Кабiнету Мiнiстрiв України № 836 вiд 26 липня 1996 р., та компенсацiйні виплати за 2005-2007 роки на пiдставi Постанови Кабінету Міністрів України № 562 вiд 12 липня 2005 р. Як розпорядник коштів нижчого рівня, Добропільський УПСНЗ зазначені виплати провадяться у відповідності до постанов та роз'яснень, які надходять з ОСОБА_4 управління праці та соціального захисту населення Донецької області та у відповідності з Порядком використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Просила в задоволенні позову відмовити.
Представник відповідача ОСОБА_4 управління державного казначейства у Донецькій області, начальник відділу бюджетних надходжень та видатків державного бюджету Управління Державного казначейства у м. Добропілля, за дорученням ОСОБА_3 позовні вимоги ОСОБА_1 також не визнала, з тих же підстав, що викладені у суді представником Добропільської УПСНЗ. Крім того, представник казначейства вважає, що Головне управління державного казначейства у Донецькій області безпідставно долучено до справи у якості співвідповідача, оскільки своїми діями законних прав чи свобод позивача ОСОБА_1 або інших осіб не порушувало.
Заслухавши пояснення сторiн, вивчивши матерiали справи, перевiривши доводи позивача, та заперечення представників вiдповiдачів, суд вважає що позов підлягає частковому задоволенню з наступних пiдстав.
Розглядаючи адміністративну справу по сутi, суд приходить до висновку про те, що спір, як правовiдносини, які виникли мiж позивачем та вiдповiдачами слiд розглядати iз застосуванням Конституцiї України, Закону України "Про статус i соцiальний захист громадян, якi постраждали внаслiдок Чорнобильської катастрофи", Законiв України "Про мiнiмальну заробiтну плату", Законiв України "Про державний бюджет...2001- 20007 роки", а також Постанов Кабiнету Мiнiстрiв України, якi не протирiчать вимогам Основного Закону, та перелiчених Законiв.
В судовому засiданнi встановлено, що ОСОБА_1, як учасник та iнвалiд 2-ої групи є постраждалим внаслiдок лiквiдацiї аварiї на Чорнобильськiй АЕС, перебуває на облiку в Добропiльському УПСЗН, що пiдтвержується ксерокопiями посвiдчень, довідкою МСЕК та правоустановчих документiв долучених до справи і ці обставини відповідачами не оспорюються (а.с.6-7).
Вiдповiдно до ст.48 Закону України "Про статус i соцiальний захист громадян, які постраждали внасдiлок Чорнобильської катастрофи" ОСОБА_1, як iнвалiд 2-ої групи має право на отримання щорiчної допомоги на оздоровлення у розмірі п'яти мiнiмальних заробiтних плат.
До матерiалiв справи долучено довiдку Добропiльського УПСЗН, згiдно якої ОСОБА_1 у 2000, 2001, 2002, 2003, 2004 роках, у відповідності з Постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26 липня 1996 року нараховано та сплачено щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 26 грн. 70 коп. за кожен рік, починаючи з 2005 по 2007 рік включно, на підставі Постанови Кабінету Міністрів № 562 від 12 липня 2005 року, в розмірі 120 грн. 00 коп. за кожен рік ( а.с.4,5).
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, соціального захисту потерпілого населення визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Порядок надання щорічної допомоги регулюється статтею 48 зазначеного Закону, якою передбачена виплата особам, віднесеним до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інвалідам 2 групи, допомоги у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат. При виплаті щорічної допомоги на оздоровлення відповідач керувався Постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі -Постанова № 836), якою розмір такої допомоги встановлений в 26,7 грн., з 2005 року - Постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Постанова № 562), якою розмір такої допомоги встановлений в120,0 грн.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Зазначеними Постановами № 836 та № 562 всупереч Закону № 796-ХІІ (який встановив розмір щорічної допомоги як величину, кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом на час здійснення виплати) установлено конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі, зокрема, і для інвалідів 2 групи - 26,7 грн. та з 2005 року- 120,0 грн.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні спору підлягають застосуванню ст. 48 Закону № 796-ХІІ та Закони України про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003, 2004, 2005, 2007 роки, а не Постанови № 836 та № 562.
Суд дійшов до висновку відносно правомірності дій відповідача при нарахуванні позивачеві допомоги на оздоровлення в 2006 році, оскільки дія абзацу другого та третього частини четвертої статті 48 спеціального Закону зупинена в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати на 2006 рік згідно з п.37 ст.77 Закону України N 3235-ІУ (3235-15) від 20.12.2005р. "Про Державний бюджет України на 2006 рік", який до теперішнього часу не визнаний неконституційним.
Також, не підлягають задоволенню вимоги позивача щодо зобов'язання УПСЗН провести перерахунок щорічної одноразової допомоги на оздоровлення за 2000-2002 роки. Ці позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки виплату щорічної допомоги на оздоровлення здійснюють органи соціального захисту населення, але починаючи з жовтня 2003 року, відповідно до п.2 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів та здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів від 04.03.2002 року N256 (із змінами та доповненнями), а також згідно Закону України №2638-Ш від 11.07.2001 року. Тому в частині стягнення з відповідача щорічної допомоги на оздоровлення за 2000-2002 роки необхідно відмовити.
Щодо стягнення недоотриманої допомоги за 2003-2005, 2007 роки, суд виходить з положень викладених у мотивувальній частині ухвали Вищого адміністративного суду України від 10 грудня 2009 року за цією справою.
Так, відповідач при нарахуванні та сплаті щорічної грошової допомоги за вказані роки керувався положеннями постанов Кабінету Міністрів України «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №836 від 26 липня 1996 року та «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №562 від 12 липня 2005 року.
Разом з тим, відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов»язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Встановлені у 1996 році постановою Кабінету Міністрів України «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №836 від 26 липня 1996 року та у 2005 році постановою Кабінету Міністрів України «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №562 від 12 липня 2005 року розміри щорічної допомоги на оздоровлення залишалися тривалий час незмінними, в той час як Верховною Радою України неодноразово змінювався розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягають саме стаття 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та законодавство щодо розміру мінімальної заробітної плати
за відповідний рік, а не постанови Кабінету Міністрів України «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №836 від 26 липня 1996 року та «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №562 від 12 липня 2005 року, оскільки не проведення Кабінетом Міністрів України підвищення розмірів доплат, пенсій і компенсацій не може бути підставою для позбавлення громадян права на виплати в розмірах, що передбачені безпосередньо Законом.
Положення пункту 30 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (яким зупинено на 2007 рік дію в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати - абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи») визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України №6-рп від 09 липня 2007 року.
При цьому, положення статей, які визнанні неконституційними, відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України втрачають чинність з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України, тобто з 09 липня 2007 року.
Таким чином, необхідно враховувати момент виплати щорічної допомоги на оздоровлення, момент набрання чинності положень рішень Конституційного Суду України і момент втрати чинності положень закону, що визнані неконституційними.
Посилання відповідача на те, що постанова Кабінету Міністрів України «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №562 від 12 липня 2005 року прийнята відповідно до положень статей 62 та 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» суд вважає необґрунтованим.
Так, статтею 62 вказаного Закону встановлено, що роз'яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.
Статтею 67 Закону визначено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
Отже, вказаними нормами Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» Кабінету Міністрів України надано право провадити роз'яснення порядку застосування цього Закону та підвищувати доплати, пенсії та компенсації відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати. Права Кабінету Міністрів України зменшувати розмір доплат, пенсій та компенсацій вказаними нормами не передбачено.
З врахуванням вищенаведеного Вищим адміністративним судом України та виходячи з того, що відповідно платіжному дорученню №1309 від 13.06.2007 року (а.с.5) за 2007 рік позивачу була сплачена допомога до прийняття рішення Конституційного суду України за №6-рп/2007 від 09 липня 2007 року, то у донарахуванні та спліті за 2007 рік допомоги на оздоровлення слід відмовити.
Виходячи з вищенаведеного, суд вважає, що розмiр щорiчних виплат, якi провадились вiдповiдачем Добропільським УПСЗН на користь позивача, не вiдповiдають вимогам дiючої норми ст.48 Закону "Про статус i соцiальний захист громадян, які постраждали внасдiлок Чорнобильської катастрофи", при щорiчному затверженнi нового державного бюджету за 2003-2005 роки, і ці дії слід визнати неправомірними.
Законами України "Про державний бюджет України" на 2003-2005 рр. мiнiмальна заробiтна плата вiдповiдно складала суму 205 грн.00 коп., 262 грн.00 коп. та 332 грн.00 коп..
Виходячi з загальних засад прiоритетностi законiв над урядовими нормативними актами суд вважає, що при вирiшеннi даного спору слiд застосовувати правила ст.48 Закону України "Про статус i соцiальний захист громадян, які постраждали внасдiлок Чорнобильської катастрофи", вiдповiдно до яких розмiри допомоги на оздоровлення за 2003,2004,2005 роки, що пiдлягають стягненню з Добропiльського УПСЗН на користь ОСОБА_1, (з урахуванням нарахованого та сплаченого розміру компенсації на оздоровлення) складають: розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати
2003 р.- (205,00 х 5) = 1025-26,70 = 998 грн. 30 коп.
2004 р.- (262,00 х 5) = 1310-26.70 = 1283 грн. 30 коп.
2005 р.- (332,00 х 5) = 1660-120.00 = 1540 грн. 00 коп.
а, разом 3821 грн. 60 коп..
Оскільки сторони звільнені від сплати судового збору, судові витрати по справі у відповідності з ч.5 ст. 94 КАС України відносяться за рахунок держави.
На підставі викладеного, ст.19 Конституцiї України, ст.48 Закона України "Про статус та соцiальний захист громадян, якi постраждали внаслiдок Чорнобильської катастрофи", ст.2 Закону України "По мiнiмальну заробiтню плату" та керуючись ст.ст. 11, 86, 94, 159, 161, 163 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Добропільської міської ради, ОСОБА_4 управління Державного казначейства України в Донецькій області «про стягнення заборгованості з виплати допомоги на оздоровлення» - задовольнити частково.
Визнати неправомірним відмову Управління праці та соціального захисту населення Добропільської міської ради Донецької області щодо перерахунку та виплаті ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2003,2004,2005 роки, у виплаті заборгованості з допомоги на оздоровлення в розмірі, передбаченому ст. 48 Закону України «Про статус та соцiальний захист громадян, якi постраждали внаслiдок Чорнобильської катастрофи».
Стягнути з Управлiння працi та соцiального захисту населення Добропільської міської ради Донецької області, за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 недоотримані кошти на оздоровлення за 2003 рік в сумі 998 грн. 30 коп., за 2004 рік в сумі 1283 грн. 30 коп. та за 2005 рік в сумі 1540 грн. 00 коп., а всього за 2003,2004,2005 роки у розмірі 3821 грн. 60 коп..
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Добропільський міськрайонний суд Донецької області шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня проголошення постанови та наступної подачі апеляційної скарги протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Складено одноособово в одному примiрну в нарадчiй кiмнатi.
Повний склад рішення суду виготовлено 01 лютого 2010 року.
Головуючий: суддя Д.В. Садчиков