01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
02.03.2010 № 33/501
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Лосєва А.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Личак С.В. - дов. №178 від 26.02.2010р.;
від відповідача: Приходьмо Я.В. - дов. б/н від 11.01.2010р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ЗАТ "Українсько-Російська акціонерна страхова компанія "Авіоніка"
на рішення Господарського суду м.Києва від 23.11.2009
у справі № 33/501 ( .....)
за позовом АТЗТ "Акціонерна страхова компанія "АСКО-Медсервіс"
до ЗАТ "Українсько-Російська акціонерна страхова компанія "Авіоніка"
про стягнення 22572,70 грн.
Акціонерне товариство закритого типу „Акціонерна страхова компанія „АСКО-Медсервіс” (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Закритого акціонерного товариства „Українсько-російська акціонерна страхова компанія „Авіоніка” (далі - відповідач) про стягнення страхового відшкодування в розмірі 22 572,70 грн. в порядку регресу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 27.12.2008р. відбулась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автотранспортних засобів під керуванням громадянина Чемериса О.М., цивільно-правова відповідальність якого була застрахована відповідачем за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВВ 3416590 від 06.08.2008р., та громадянки Гаркуші Н.І., застрахованої позивачем за договором добровільного страхування наземного транспорту №00-08-1823-06 від 19.11.2008р. Позивач виплатив страхове відшкодування у розмірі 21 791,70 грн., а також оплатив витрати по оплаті за експертні послуги у сумі 698,00 грн. та 83,00 грн. витрат за отримання довідки про обставини ДТП. Оскільки цивільно-правова відповідальність винуватця ДТП громадянина Чемериса О.М. була застрахована у відповідачем, то позивач стверджує, що вимоги про сплату страхового відшкодування в порядку регресу повинні пред'являтись саме до відповідача.
Відповідач заперечував проти позову, зазначаючи про безпідставність та непідтверженість позовних вимог.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.11.2009р. у справі №33/501 позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 21 291,70 грн. основного боргу, 212,93 грн. державного мита та 297,14 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення 1 281,00 грн. відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2009р. у справі №33/501 скасувати, прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити частково, стягнути з відповідача на користь позивача суму у розмірі - 14 538,95 грн.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального та процесуального права, а саме ст. ст. 9, 29 Закону України „Про страхування”, що призвело до неправильного вирішення справи. При цьому, відповідач наголошував на тому, що згідно зі ст. 9 Закону України „Про страхування” страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Однак позивач включив у суму своїх вимог 7 533,75 грн., які не виплачувались страхувальнику, а були зараховані в оплату часток несплаченого страхового платежу позивачу. Фактично за ремонт автомобіля було сплачено лише 14 257,95 грн. Окрім того, із загальної суми вимог не було виключено франшизу у розмірі 500 грн., яка у відповідності до ст. 9 Закону України „Про страхування” не відшкодовується за договором страхування.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2010р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 02.03.2010р.
В судовому засіданні 02.03.2010р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив суд скаргу задовольнити та скасувати Рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2009р. у справі №33/501 скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, стягнути з відповідача на користь позивача суму у розмірі - 14 538,95 грн.
Представник позивача у судовому засіданні 02.03.2010р. подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити оскаржуване Рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що прийняте з повним та всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
27.12.2008р. о 09 год. 15 хв. громадянин Черемис О.М., керуючи автомобілем „ГАЗ” 31029 (д.н. АА 0285 СЕ), по проспекту Оболонському, 34-Б у м. Києві під час руху заднім ходом не переконався в безпечності останнього, що призвело до наїзду на автомобіль „Мазда” (д.н. АА 4886 НТ) під керуванням громадянки Гаркуши Н.І. та спричинило пошкодження транспортних засобів (довідка Відділу ДАФ з обслуговування АТ Оболонського району та АТІ, підпорядкованого УДАІ, про ДТП від 30.12.2008р. №10/8707 - том справи - 1, аркуш справи - 22).
Згідно з Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 28.01.2009р. у справі №3-579/09 громадянина Черемиса О.М. визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.
Внаслідок ДТП було завдано пошкоджень автомобілю „Мазда” (д.н. АА 4886 НТ), застрахованому у Акціонерного товариства закритого типу „Акціонерна страхова компанія „АСКО-Медсервіс” (позивача) на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту №СО-08-1823-06 від 19.11.2008р. Матеріальний збиток, завданий власникові автомобіля „Мазда” (д.н. АА 4886 НТ) за результатами ДТП без врахування втрат товарної вартості становить 21 791,70 грн., що підтверджується звітом про оцінку автомобіля №852 від 31.12.2008р. (том справи - 1, аркуш справи - 24-35).
04.02.2008р. громадянка Гаркуша Н.І. звернулась до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування за страхуванням наземного транспорту (том справи - 1, аркуш справи - 18).
Згідно зі страховим актом №06-09-013 від 04.02.2009р. позивач визнав вказаний вище випадок страховим та визначив матеріальний збиток в розмірі 21 791,70 грн. При цьому, суму в розмірі 7 533,75 грн. страховик зобов'язався зарахувати в оплату часток несплаченого страхового платежу за договором, а суму в розмірі 14 257,95 грн. - виплатити Фізичній особі - підприємцю Шкути Е.Є., на СТО якого буде проведено ремонт автомобіля (том справи - 1, аркуш справи - 17).
Позивачем було сплачено 83,00 грн. за видачу довідки про обставини ДТП (платіжне доручення №0001951 від 30.12.2008р. - том справи - 1, аркуш справи - 21) та 14 257,95 грн. страхового відшкодування (платіжне доручення №0000181 від 11.02.2009р. - том справи - 1, аркуш справи - 19). Окрім того, на підставі рахунку №13 від 12.01.2009р. та акту прийому-передачі виконаних робіт від 02.02.2009р. позивач оплатив вартість експертних послуг у розмірі 698,00 грн., наданих Закритим акціонерним товариством „УЦПЗ „Експерт-Сервіс” (том справи - 1, аркуші справи - 44-46).
Оскільки цивільно-правова відповідальність учасника ДТП Черемиса О.М. була застрахована відповідачем за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВВ/3416590, позивач звернувся саме до відповідача з регресною вимогою про стягнення фактичних витрат позивача по виплаті страхового відшкодування громадянці Гаркуши Н.І. у розмірі 22 572,70 грн., направивши претензію №1/03 від 02.03.2009р. (том справи - 1, аркуші справи - 53-56).
Однак, відповідач вказану суму на користь позивача не сплатив, у зв'язку з чим позивач, посилаючись на ст. 27 Закону України „Про страхування” та ст. 993 Цивільного кодексу України, звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача страхового відшкодування в порядку регресу у сумі 22 572,70 грн.
Суд першої інстанції в своєму рішенні зазначив про те, що відповідач не довів факту завдання шкоди транспортному засобу „Мазда” (д.н. АА 4886 НТ) внаслідок непереборної сили або умислу його водія, та не надав доказів сплати відшкодування заподіяної шкоди на користь власника зазначеного автомобіля. Окрім того, враховуючи, що розмір збитків розраховується виходячи із вартості матеріального збитку з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, ліміту відповідальності та за вирахуванням суми франшизи, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню, а саме в частині вимог про стягнення з відповідача страхового відшкодування в розмірі 21 291,70 грн., натомість суд відмовив в задоволенні вимог про страхового відшкодування в розмірі 1 281,00 грн. (500,00 грн. франшиза, 698,00 грн. - витрати на оплату експертних послуг, 83,00 грн. - витрати на оплату за довідку про обставини ДТП) задоволенню не підлягають.
Відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати Рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2009р. у справі №33/501 та прийняти нове рішення про задоволення вимог позивача лише в частині стягнення з відповідача 14 538,95 грн., мотивуючи це тим, що в суму страхового відшкодування позивачем безпідставно включена франшиза у розмірі 500 грн. та 7 533,75 грн., які не виплачувались страхувальнику.
Апеляційний суд не погоджується з доводами, викладеними в апеляційній скарзі, та вважає, що місцевим господарським судом було невірно застосовано норми матеріального права, а також неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, виходячи з наступних підстав.
Згідно ст. 27 Закону України “Про страхування” до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Таким чином, до страховика, який виплатив страхове відшкодування, переходить право вимоги, яке страхувальник має до особи, яка відповідальна за завдані збитки.
Як уже зазначалось вище, згідно з Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 28.01.2009р. у справі №3-579/09 особою, винною в скоєнні ДТП, визнано Черемиса О.М., цивільно-правова відповідальність якого застрахована відповідачем (поліс №ВВ/3416590 від 06.08.2008р.).
Відповідно до вищенаведених правових норм, позивач, після виплати застрахованій ним особі, може звернутися з відповідною вимогою до Черемиса О.М. - винного в завданні застрахованій позивачем особі збитків.
Правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі встановлені, зокрема, ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно п. 22.1. якої при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. Таким чином, відшкодування шкоди, що заподіяна третій особі здійснюється у порядку, що встановлений зазначеним Законом.
Порядок виплати страхового відшкодування визначений ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно п. 37.4. якої страховик має право здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги з ремонту пошкодженого майна, лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків. Страховик здійснює компенсацію витрат страхувальника або особи, відповідальність якої застрахована, у разі, коли такі витрати здійснюються за згодою страховика. Якщо страхувальник або особа, відповідальність якої застрахована, здійснили такі витрати без попереднього погодження із страховиком, страховик має право відмовити у компенсації таких витрат або зменшити їх розмір з урахуванням вимог законодавства України про порядок відшкодування такої шкоди. Таким чином, приписами даної правової норми визначено, що страховик особи, відповідальність якої ним застрахована, може здійснити виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілому.
Проте, відповідач, який є страховиком винної у скоєнні ДТП та нанесенні збитків особи - Черемиса О.М., відповідальність якої ним застрахована, не здійснював виплати страхового відшкодування безпосередньо потерпілому. Тоді як позивач сплатив потерпілому у ДТП (Гаркуша Н.І.) страхове відшкодування за договором добровільного страхування, який було укладено між ним та Гаркуша Н.І. та вважає, що до нього перейшло право зворотної вимоги (регресу) до відповідача.
Правила щодо регресного позову страховика встановлені ст. 38 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, згідно з п.п.38.1.1 п.38.1 якої страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду:
а) якщо він керував транспортним засобом у стані сп'яніння під впливом алкоголю, наркотичних, психотоксичних чи інших одурманюючих речовин;
б) якщо він керував транспортним засобом без права на керування транспортним засобом відповідної категорії;
в) якщо він після дорожньо-транспортної пригоди самовільно залишив місце пригоди чи ухилився від проведення в установленому порядку перевірки, констатуючої дію алкогольних напоїв, наркотичних чи інших одурманюючих речовин, чи споживав ці речовини після дорожньо-транспортної пригоди до відповідної констатуючої перевірки;
г) якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху;
ґ) якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.
Отже, приписами вищенаведеної правової норми встановлено, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.
Тобто, якщо страхувальник або водій, який спричинив ДТП, повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 вищезгаданого Закону, то до страховика, що виплатив страхове відшкодування потерпілій та застрахованій ним особі, переходить право регресного позову до страховика, який застрахував відповідальність особи, що спричинила дорожньо-транспортну пригоду.
Натомість в ході судового розгляду апеляційним судом було встановлено, що ані страхувальник, ані водій, що спричинив ДТП, не повідомили відповідача у строки, визначені у пп.33.1.2 п.33.1 ст. 33 вищезгаданого Закону про настання ДТП.
Згідно зі ст. 27 Закону України „Про страхування” до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Дана норма кореспондується зі ст. 993 Цивільного кодексу України.
Таким чином, до страховика, який виплатив страхове відшкодування, переходить право вимоги, яке страхувальник має до особи, яка відповідальна за завдані збитки.
Право вимоги страховик отримує тільки в разі, якщо він виплатив страхове відшкодування, тобто вимога до винної особи по суті буде мати регресний характер. Таку вимогу страховик може пред'явити до особи, відповідальної за завдані збитки. Тобто така особа (фізична або юридична) повинна бути саме суб'єктом відповідальності. Це означає, що така особа за своїм правовим статусом повинна мати можливість нести відповідальність за завдані нею збитки, окрім того, мають бути в наявності необхідні умови притягнення такої особи до відповідальності (протиправна поведінка, шкода, причинний зв'язок, вина (крім випадків, коли відповідальність настає незалежно від вини)).
Як уже зазначалось вище, згідно з Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 28.01.2009р. у справі №3-579/09 особою, винною в скоєнні ДТП, визнано Черемиса О.М., цивільно-правова відповідальність якого застрахована відповідачем (поліс №ВВ/3416590 від 06.08.2008р.).
Відповідно до вищенаведених правових норм, позивач, після виплати застрахованій ним особі, може звернутися з відповідною вимогою до Черемиса О.М. - винного в завданні застрахованій позивачем особі збитків.
Відповідно до ч.2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
В цивільному праві завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки традиційно виділяється у спеціальний делікт, враховуючи особливості механізму завдання шкоди, а також умов виникнення деліктного зобов'язання. Особливість механізму полягає в тому, що шкода завдається потерпілому не будь-якими діями, а саме діяльністю, яка підпадає під характеристику джерела підвищеної небезпеки, надану у ст. 1187 Цивільного кодексу України. Для віднесення тієї чи іншої діяльності до джерела підвищеної небезпеки треба, щоб така діяльність створювала підвищену небезпеку для самої особи, яка її проводить, а також для інших осіб. При цьому підвищена небезпека в розумінні названої статті є об'єктивною категорією, не пов'язаною з психологічним поняттям страху, та означає більшу вірогідність настання негативних, шкідливих наслідків, ніж при проведенні будь-якої іншої діяльності. Причиною підвищеної небезпеки є такі властивості об'єктів, з якими проводиться діяльність, які обумовлюють неможливість повного контролю за такою діяльністю з боку людини на даному етапі розвитку науки та технологій. Тому, незважаючи на дотримання правил техніки безпеки, існує підвищена вірогідність завдання шкоди внаслідок проведення такої діяльності.
Суб'єктом відповідальності за ст. 1187 Цивільного кодексу України є володілець об'єкта, діяльність з яким створює підвищену небезпеку, під яким слід розуміти особу, що на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Частиною 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Так шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. Тобто у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Відповідно до ч.1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Названа стаття визначає право регресу, під яким розуміється право особи, що відшкодувала шкоду, звернутися з вимогою про повернення виплаченого до боржника, з вини якого завдано шкоди.
Відповідно до ст. 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
За загальним правилом особа, на користь якої здійснено страхування (потерпілий) вправі звернутися з вимогою про відшкодування шкоди не до страхувальника (завдавача шкоди), а до страховика, який здійснив страхування відповідальності страхувальника. При цьому страховик зобов'язаний сплатити потерпілому суму страхового відшкодування.
Разом з тим, оскільки страхове відшкодування - це виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми, а страхова сума - це максимально можливий розмір виплати по страхуванню (ст. 9 Закону України „Про страхування”), страхового відшкодування може бути недостатньо для покриття усіх збитків потерпілої особи. У такому разі потерпілий вправі звернутися безпосередньо до страхувальника (завдавача шкоди, відповідальної особи) з вимогою про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Отже, з метою захисту інтересів потерпілого на страхувальника покладається додаткова (субсидіарна) відповідальність.
Порядок виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюється Законом України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” та Законом України „Про страхування”.
Відповідно до ст.ст. 3-5 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Суб'єктами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники, страховики, особи, цивільно-правова відповідальність яких застрахована, Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ) та потерпілі.
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Тобто, цей закон є спеціальним у сфері страхування цивільно-правової відповідальності, яка здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників шляхом здійснення такого відшкодування страховиком при настанні страхового випадку.
Відповідно до п.21.4 ст. 21 вказаного закону лише в разі експлуатації транспортного засобу на території України без наявності чинного поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, з урахуванням норм абзацу третього пункту 21.1 цієї статті, водій такого транспортного засобу несе відповідальність, встановлену законом.
З матеріалів справи вбачається, що ані особою, відповідальність якої була застрахована, ані позивачем не було дотримано порядку повідомлення страховика про страховий випадок (ст. 33 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”), що є передумовою для виплати страхового відшкодування, оскільки лише після розгляду страховиком наданих йому у встановленому порядку та строки документів про ДТП страховик приймає рішення про виплату страхового відшкодування або відмову у виплаті страхового відшкодування.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 26 Закону України „Про страхування” підставою для відмови страховика у виплаті страхового відшкодування є несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.
Таким чином, відповідно Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, позивач не набув право регресного позову саме до відповідача.
Враховуючи вищенаведені обставини в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку про те, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, викладених в позовній заяві, тоді як відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Окрім того, відповідно до положень господарського процесуального судочинства обов'язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів покладено саме на позивача.
За результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги з підстав, викладених у позові, задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Оскільки при розгляді справи апеляційним судом було встановлено, що судом першої інстанції при прийнятті Рішення від 23.11.2009р. у справі №33/501 було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального права, однак доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, тому апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга Відкритого акціонерного товариства „Страхова компанія „Алькона” задоволенню не підлягає, тоді як Рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2009р. у справі №33/501 має бути скасовано з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по сплаті державного мита за подання позову у розмірі 225,73 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 315,00 грн. покладаються на позивача.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги відповідача, витрати по сплаті державного мита за її подання не відшкодовуються та покладаються відповідача (апелянта).
Керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства “Українсько-російська акціонерна страхова компанія ”Авіоніка” залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2009р. у справі №33/501 скасувати.
3. Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства закритого типу “Акціонерна страхова компанія” АСКО-Медсервіс” до Закритого акціонерного товариства “Українсько-російська акціонерна страхова компанія ”Авіоніка” про стягнення в порядку регресу страхового відшкодування у розмірі 22 572,70 грн. відмовити повністю.
4. Матеріали справи №33/501 повернути до Господарського суду міста Києва.
5. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя
Судді
04.03.10 (відправлено)