Провадження № 22-ц/803/783/19 Справа № 200/6805/13-ц Суддя у 1-й інстанції - Циганков В.О. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
Категорія 2
19 червня 2019 року Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Деркач Н.М., Каратаєвої Л.О.
за участю секретаря - Гречишникової О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов'язання вчинити певні дії та визнання права власності
за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради
на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2013 року, -
24 травня 2013 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про зобов'язання укласти з ним договір оренди на умовах попереднього договору оренди б/н від 01 квітня 2013 року нежитлового приміщення, а саме: літ.А1-1 будівлю підприємства побутового обслуговування поз.1-4 загальною площею 38,2 кв.м., ганок літ.а3, розташоване по АДРЕСА_1 м. Дніпропетровську та про визнання права власності на вказане майно без прийняття в експлуатацію. В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що між ним та відповідачем було укладено попередній договір оренди нежитлового приміщення, а саме: літ.А1-1 будівлю підприємства побутового обслуговування поз.1-4 загальною площею 38,2 кв.м., ганок літ.а3, розташоване по АДРЕСА_1 . Відповідно до умов договору орендодавець зобов'язується оформити всі необхідні документи для оренди, та передати приміщення орендарю в строк до 01 травня 2013 року, а орендар зобов'язується оплатити вартість оренди в розмірі 10000,00 гривень на місяць з урахуванням індексу інфляції, та оформити основний договір оренди після надання орендодавцю всіх необхідних документів в строк до 01 травня 2013 року. Також договором було передбачено, що договір оренди буде укладено строком на 5 років. Також попереднім договором було передбачено, що будь-які спори за даним договором вирішуються за законодавством України. Відповідно до попереднього договору відповідач повинен був укласти основний договір оренди у термін до 01 травня 2013 року, але досі його не уклав, зазначив, що право здачі майна в оренду мають лише його власники, а він має сумнів з приводу того, чи є позивач власником зазначеного майна. Такими діями відповідач порушує права та інтереси позивача безпідставно ухиляючись від підписання договору оренди (а.с.а.с.2-4,16-18).
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов'язання вчинити певні дії та визнання права власності- задоволені частково.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на літ.А1-1 будівлю підприємства побутового обслуговування поз.1-4 загальною площею 38,2 кв.м., ганок літ.а3, розташоване по АДРЕСА_1 .
В іншій частині позову відмовлено (а.с.34-36).
В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині визнання за ОСОБА_1 право власності на літ.А1-1 будівлю підприємства побутового обслуговування поз.1-4 загальною площею 38,2 кв.м., ганок літ.а3, розташоване по АДРЕСА_1 та ухвалити нове рішення в цій частині про відмову в задоволенні позовних вимог (а.с.41-45).
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Враховуючи, що апелянт в своїй апеляційній скарзі просить скасувати рішення в частині визнання за ОСОБА_1 право власності на літ.А1-1 будівлю підприємства побутового обслуговування поз.1-4 загальною площею 38,2 кв.м., ганок літ.а3, розташоване по вулиці Калинова, 53 в місті Дніпропетровську, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість вищевказаного рішення суду першої інстанції в цих межах. В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, а відповідно й апеляційним судом - не перевіряється.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду в оскарженій частині слід скасувати, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання права власності, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до частини 1,3,5 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинни будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Судом 1 інстанції було встановлено, що 01 квітня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено попередній договір оренди нежитлового приміщення, а саме: літ.А1-1 будівлю підприємства побутового обслуговування поз.1-4 загальною площею 38,2 кв.м., ганок літ.а3, розташоване по АДРЕСА_2 Калинова АДРЕСА_3 53 АДРЕСА_4 м АДРЕСА_5 Дніпропетровську, укладено в простій письмовій формі на тих умовах, що основний договір буде укладений строком на п'ять років. (а.с.7).
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 грудня 2012 року було визнано за позивачем право власності на літ.А1-1 будівлю підприємства побутового обслуговування поз.1-4 загальною площею 29,2 кв.м., ганки літ.а1, літ.а2, розташоване по АДРЕСА_1 . Право власності за позивачем на даний об'єкт було зареєстровано в КП ДМБТІ (а.с.8-9).
Позивачем було самовільно переобладнано дану будівлю, що призвело до збільшення площі даної будівлі на 9 кв.м.
Інститутом «Дніпроагропроект» було проведено обслідування технічного стану будівельних конструкцій нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 . Згідно даного обслідування та висновку, основні несучі конструкції нежитлового приміщення (фундаменти, стіни, перегородки, перекриття) знаходяться у нормальному і задовільному стані (категорія 1 і 2) і придатні для подальшої експлуатації.
Задовольняючи вимоги позивача про визнання права власності , суд 1 інстанції виходив з того, що, нежитлове приміщення з усіма його складовими частинами є прийнятим до експлуатації та не потребує іншого проведення дослідження готовності до експлуатації - прийняття до експлуатації, в тому числі складання актів прийняття до експлуатації, а тому позовні вимоги в цій частині є законними та обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Однак, із вказаними висновками суду у повній мірі погодитись неможливо, оскільки вони зроблені передчасно та з порушенням норм матеріального й процесуального права.
Так, згідно ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» представницький орган місцевого самоврядування - виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення.
Отже, представницьким органом, який наділений повноваженнями на представництво інтересів територіальної громади м. Дніпро, є Дніпровська міська рада.
Відповідно до ст. 375 ЦК України, власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.
Згідно ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Відповідно до ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач та відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава. У разі, якщо норма матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, вказує на те, що відповідальність повинна нести інша особа, а не та, до якої пред'явлено позов, суд відмовляє в позові до неналежного відповідача з цієї підстави і не повинен робити інших висновків, щодо обставин справи не пов'язаних із встановленням належності відповідача.
Із матеріалів справи вбачається, що доказів того, що Дніпровською міською радою приймалось рішення щодо передачі у користування або у приватну власність будь - яким особам земельну ділянку, на якій позивачем самовільно добудовано спірний об'єкт нерухомого майна відсутні.
Тобто, спірний добудований об'єкт нерухомого майна збудований самочинно на земельній ділянці, яка не належить на праві власності чи користування ані позивачу, ані відповідачу, а земельна ділянка є комунальною власністю територіальної громади м. Дніпра.
Позовні вимоги до Дніпровської міської ради не заявлялись, оскільки саме права Дніпровської міської ради зачіпляються рішенням суду, як власника самовільно забудованої земельної ділянки.
Зважаючи на те, що суд апеляційної інстанції позбавлений можливості вирішувати питання щодо залучення до участі у справі інших осіб, а суд 1 інстанції дане питання не вирішив, то колегія суддів вважає, що рішення суду в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на літ.А1-1 будівлю підприємства побутового обслуговування поз.1-4 загальною площею 38,2 кв.м., ганок літ.а3, розташоване по АДРЕСА_1 , відповідно до п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, що не позбавляє ОСОБА_1 права звертатися з відповідним позовом до належного відповідача у передбачений законом спосіб та порядок.
Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, з ОСОБА_1 на користь Дніпровської міської ради підлягає стягненню понесені судові витрати сумі 2970 грн.
Керуючись ст. ст. 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради - задовольнити.
Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2013 року в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на літ.А1-1 будівлю підприємства побутового обслуговування поз.1-4 загальною площею 38,2 кв.м., ганок літ.а3, розташоване по АДРЕСА_1 - скасувати.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Дніпровської міської ради судовий збір у розмірі 2970,00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Судді: