Провадження № 22-ц/803/4702/19 Справа № 200/10034/18 Суддя у 1-й інстанції - Женеску Е. В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
Категорія 50
27 червня 2019 року Дніпровський Апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Деркач Н.М., Каратаєвої Л.О.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів
за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2018 року, -
11 червня 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів. В обґрунтування своїх позовних посилалась на те, що вона з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюб між сторонами розірваний рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05.05.2018 року. Після розірвання шлюбу донька проживає разом з позивачем, відповідач не бере участі у вихованні дитини та її утриманні, не надає матеріальної допомоги. З урахуванням викладеного, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини усіх його видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подачі заяви і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 1-3).
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2018 рок позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини усіх його видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 11 червня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття.
Також вирішено питання щодо судового збору (а.с. 31-34).
В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі (а.с. 39-42).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України).
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Отже, враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику, як малозначна.
Учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористались.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, виходячи з наступних підстав.
Судом 1 інстанції встановлено, що 19 вересня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 був укладений шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_1 .
Від шлюбу сторони мають неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 .
Дитина сторін мешкає з позивачем, про що вказує позивач у позовній заяві та не заперечує відповідач.
Позивач просить стягнути з відповідач аліменти в розмірі1/4 від заробітку (доходу) відповідача щомісячно, починаючи з дня пред'явлення цього позову і до досягнення дитиною повноліття, посилаючись на те, що відповідач добровільно матеріальну допомогу на утримання дитини їй не надає.
Також судом 1 інстанції встановлено, що відповідач сплачував кошти на утримання дитини, що вбачається з наданих суду квитанцій, а саме: 07.08.2018 року - 3000 грн., 16.08.2018 року - 3000 грн., 23.08.2018 року - 3000 грн., 10.09.2018 року - 3000 грн., 17.09.2018 року - 3000 грн., 21.09.2018 року - 2000 грн., 28.09.2018 року - 2000 грн., 16.10.2018 року - 2000 грн., 25.10.2018 року - 3000 грн.
При цьому, суд 1 інстанції не взяв до уваги надані відповідачем копії квитанцій від 06.07.2018 року на суму 2000 грн., та від 04.07.2018 року на суму 1980 грн., оскільки з них не вбачається, що кошти надходили на рахунок позивача та їх призначення.
Задовольняючи позовні вимоги суд 1 інстанції виходив з того, що відповідач мешкає окремо від дитини, відсутня письмова домовленість між батьками про сплату аліментів на дитину та їх розмір, та за для забезпечення у максимально можливій мірі виживання і здорового розвитку дитини на державному рівні, прийшов до висновку про стягнення аліментів на її утримання в розмірі 1/4 частини усіх його видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 11 червня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття, враховуючи, що такий розмір аліментів повністю узгоджується з нормами, встановленими ч. 2 ст. 182 Сімейного кодексу України та встановленими обставинами справи.
Із вказаними висновками суду 1 інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.
Право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів закріплено безпосередньо у Конституції України (ст. 55), Цивільному кодексі України (ст. 16), Цивільному процесуальному кодексу України(ст.4).
Згідно зі ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька (або) у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Пленум Верховного Суду України у постанові від 15 травня 2006 р. N 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", вказав, що частиною 1 ст. 189 цього Кодексу (2947-14) батькам надано право укласти договір про сплату аліментів на дитину, умови якого (про розмір аліментів, строки їх виплати тощо) не повинні порушувати її права. При цьому розмір аліментів сторони визначають за домовленістю між собою, але за жодних обставин він не може бути меншим від передбаченого у ч. 2 ст. 182 СК. Якщо розмір аліментів визначено у твердій грошовій сумі, до договору треба включати умови про індексацію, як вимагає ч. 2 ст. 184 того ж Кодексу. Договір має бути укладений письмово та підлягає нотаріальному посвідченню. У разі невиконання батьком (матір'ю) свого обов'язку за договором стягнення аліментів здійснюється не за судовим рішенням, а на підставі виконавчого напису нотаріуса органом державної виконавчої служби. За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
Відповідно до ст. 191 СК України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Згідно з ч. 2 ст. 180 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до ст. 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Як вбачається з матеріалів справи, що сторони є батьками неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та, згідно ст. 180 СК України, зобов'язані її утримувати до досягнення нею повноліття.
Судом 1 інстанції встановлено, що відповідач, не ухиляється від матеріального утримання дитини, однак враховує, що відповідно до ч.1 ст. 181 СК України, способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.
Таким чином, у випадку відсутності письмової домовленості між сторонами про сплату аліментів на дитину, їх розмір, позивач має право звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів, крім того, в Сімейному кодексі України відсутня вказівка про те, що таке право обумовлене виключно ухиленням відповідача від свого обов'язку щодо матеріального утримання дитини.
Отже, при ухваленні рішення суд, оцінивши стан здоров'я й матеріальне становище сторін та їх доньки, зміст аргументів та заперечень обох сторін, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки на утримання неповнолітньої доньки аліменти в розмірі 1/4 частини усіх його видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 11 червня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття.
Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що суд 1 інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги та стягнув з нього аліменти на утримання дитини, оскільки він не ухиляється від матеріального утримання дитини та сумлінно виконує свої батьківські обов'язки, колегія суддів не приймає до уваги виходячи з того, що у випадку відсутності письмової домовленості між сторонами про сплату аліментів на дитину, їх розмір, позивач має право звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів, крім того, в Сімейному кодексі України відсутня вказівка про те, що таке право обумовлене виключно ухиленням відповідача від свого обов'язку щодо матеріального утримання дитини.
Також колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, щодо того, що суд 1 інстанції безпідставно стягнув аліменти починаючи з 11.06.2018 року, оскільки апелянт вважає, що за цей період він вже сплатив аліментів згідно до наданих квитанцій, виходячи з того, що відповідно до ст. 191 СК України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а наявні квитанції відповідач може подати до виконавчої служби для перерахунку заборгованості, у разі пред'явлення виконавчого листа до виконання.
Доводи апеляційної скарги щодо здійснення піклування про дитину, надання матеріальної допомоги на першу вимогу, придбанням речей та продуктів харчування, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вищезазначене не можна розуміти як регулярну матеріальну допомогу на утримання дитини, а саме виконання обов'язку щодо утримання дитини в розумінні змісту ст. ст. 180-182 СК України.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Таким чином, порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення, не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст.ст. 263, 264 ЦПК України і його слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2018 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Судді: