"02" березня 2010 р.Справа № 17/2-44
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Андрусик Н.О.
при секретарі судового засідання Лучко Р.М.
Розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРИДЕНТА АГРО", м. Київ
до відповідача Приватного малого підприємства "Агрон", м. Тернопіль
Представник від:
позивача: не з'явився;
відповідача: не з'явився
Судом в порядку ст. 811 ГПК України фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася у зв'язку з відсутністю письмових клопотань сторін.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Тридента Агро", м. Київ, звернулося до господарського суду Тернопільської області 29.12.2009р. (згідно штампу пошти на конверті) з позовом до приватного малого підприємства "Агрон", м. Тернопіль, про стягнення 188 695,57 грн. заборгованості, з яких: 136857,60 грн. основного боргу; 12925,43 грн. курсової різниці; 4073,85 грн. пені; 5961,74 грн. нарахованих 30% річних; 1505,43 грн. інфляційних втрат та 27371,52 грн. штрафу, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань, що виникли з договору купівлі-продажу товару № ЗУФ-27/04/09, укладеного між сторонами 10.04.2009 р. на умовах відстрочення платежу. Водночас, просить стягнути з Відповідача судові витрати, в тому числі на послуги адвоката в розмірі 8000 грн. згідно договору про надання правової допомоги №339/12/09 від 14.12.2009р.
Позов обґрунтовується копією договору № ЗУФ-27/04/09 купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 10.04.09р. з додатками; розрахунками ціни позову; видатковими накладними № РН-ЛВ00018 від 15.04.09р., № РН-ЛВ00027 від 17.04.09р.; іншими матеріалами.
Ухвалою господарського суду від 15.01.2010р. порушено провадження у даній справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні 02.02.2010р. Судове засідання двічі відкладалося на 16.02.2010р. та 02.03.2010р. у зв'язку з неявкою представника відповідача, неподання ним витребуваних документів, в тому числі відзиву на позовну заяву.
Позивач в судове засідання 02.03.2010р. не з'явився, причини неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не заявив.
Разом з тим, згідно пояснень свого представника в судовому засіданні 16.02.2010р. та додаткових пояснень від 19.02.2010 р. (вх. № 9932 від 24.02.10 р.), письмових обґрунтувань вимог щодо стягнення курсової різниці (вх. № 10156 від 02.03.2010 р.) позовні вимоги підтримує в заявленому розмірі.
Відповідач в судові засідання жодного разу не з'явився, витребуваних документів не представив, клопотань про відкладення судового засідання не заявив. Разом з тим, процесуальні документи, які надсилалися господарським судом за юридичною адресою підприємства, зазначеною у позовній заяві №1363 від 25.12.09р. та адресою, зазначеною у довідці Головного міжрегіонального управління статистики у м. Києві №21-10/9135-7 від 28.12.2009р., а саме: м. Тернопіль, просп. Ст. Бандери, 76/33, повернуті 11-им відділенням поштового зв'язку м. Тернопіль без вручення із зазначенням причини: "За зазначеною адресою не проживає". Утім, враховуючи п. 26.4.71 Роз'яснення Президії Вищого господарського суду України № 04-5/609 від 31.05.2002 р. „Про внесення змін і доповнень і про визнання таким, що втратило чинність, деяких роз'яснень президії Вищого господарського суду України”, суд вважає, що відповідач був повідомлений належним чином про час, дату та місце слухання справи у відповідності до ст. 64 ГПК України, у зв'язку з чим справа розглядається за правилами ст. 75 ГПК України, за наявними у ній документами.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши представлені докази в сукупності, господарський суд встановив.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
10 квітня 2009р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРИДЕНТА АГРО", як Продавцем та Приватним малим підприємством "Агрон", як Покупцем, укладено договір купівлі-продажу № ЗУФ-27/04/09 (далі - Договір), предметом якого є продаж товару (насіння), який належить Продавцю на момент укладення договору або буде набутий Продавцем у майбутньому, на умовах відстрочення платежу (п.п. 1.1., 1.2. Договору).
Згідно п.п. 3.1., 3.2. Договору товар може передаватися Покупцю партіями і вважається переданим з моменту підписання видаткових накладних.
Як стверджує позивач і це вбачається з матеріалів справи, на виконання умов укладеного Договору, Товариство згідно видаткових накладних № РН-ЛВ00018 від 15.04.09р., № РН-ЛВ00027 від 17.04.09р. передало, а відповідач прийняв зазначений у накладних товар (насіння цукрового буряка сорту "Емілія" та насіння цукрового буряка сорту "Феррара") на загальну суму 136857,60 грн. Факт отримання Товару підтверджується підписом представника відповідача на зазначених накладних, котрі засвідчені відтиском печатки юридичної особи. Також, зазначені накладні містять посилання на договір № ЗУФ-27/04/09 від 10.04.2009 р.
Пунктом 4.6. Договору передбачено, що право власності на товар, а також ризик випадкового знищення або пошкодження товару переходить до Покупця після передачі товару та підписання відповідних документів (накладних), що свідчать про прийом Покупцем товару.
Умовами укладеного договору (розділ 5) сторони визначили порядок, форму та термін проведення розрахунків за поставлений Товар. У відповідності до п.п. 5.1., 5.2. Договору Покупець здійснює оплату партії товару, за ціною, вказаною в додатках, що є невід'ємною частиною договору шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Продавця в національній валюті, згідно цін вказаних у відповідних додатках до договору, скоригованих пропорційно зміні курсу Євро на міжбанківському валютному ринку України до гривні на дату оплати товару. Оплата Товару проводиться Покупцем -в строк до 31.10.2009р. без виставлення рахунку-фактури.
Асортимент товару, його кількість, ціна, визначено сторонами та узгоджено в Додатках до Договору, котрі знаходяться в матеріалах справи і є невід"ємною частиною договору (п. 2.1. договору).
Спір між сторонами виник внаслідок неналежного виконання відповідачем, як Покупцем умов договору в частині проведення оплати вартості отриманого ним товару у власність згідно договору купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу № ЗУФ-27/04/09.
Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються § 1 глави 54 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу, продавець зобов'язується передати товар у власність другій стороні, а покупець приймає або зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а згідно ч. 2 цієї статті передбачено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.526 ЦК України).
В силу приписів ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як стверджує позивач і це не заперечено відповідачем у справі, ТОВ "ТРИДЕНТА АГРО", м. Київ, свої зобов'язання по договору від 10.04.09р. виконало в повній мірі, однак, відповідач порушив свої договірні зобов'язання, не провівши оплати за отриманий товар, внаслідок чого станом на 25.12.2009р. заборгованість відповідача за Договором купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу № ЗУФ-27/04/09 від 10.04.09р. становить 136857,60 грн.
Матеріалами справи підтверджуються доводи позивача стосовно того, що відповідачем в установлені договором строки вартість отриманого товару не сплачена, що є порушенням умов договору, ст. 527 ЦК України та ст. 193 ГК України.
В силу приписів ст. ст. 11, 16, 509 ЦК України та ст.ст. 1, 2 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) кредитору належить право у судовому порядку вимагати від боржника виконання його обов'язків.
Доказів, що підтверджують виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати купленого товару в повній мірі та відновлення тим самим порушених майнових прав кредитора на момент розгляду спору судом, у матеріалах немає.
Статтею 43 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами, а в силу приписів ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Отже, доводи позивача про порушення його майнових прав на заявлену суму основного боргу є правомірними, документально підтвердженими первинними документами та не спростованими відповідачем в установленому законом порядку, а тому згідно ст. 15 ЦК України, порушене право Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРИДЕНТА АГРО", м. Київ, підлягає судовому захисту шляхом примусового стягнення з відповідача 136 857,60 грн. боргу.
Розглянувши позовні вимоги про стягнення 12925,43 грн. курсової різниці, нарахованої у зв'язку із збільшенням курсу Євро, господарський суд враховує наступне.
Згідно п. 5.2. Договору, товар оплачується на розрахунковий рахунок Продавця в національній валюті, згідно цін, вказаних у відповідних додатках до договору, скоригованих пропорційно зміні курсу Євро на міжбанківському валютному ринку України до гривні на дату оплати товару.
У відповідності до укладених сторонами додатків до Договору № ЗУФ-27/04/09 від 10.04.09р. №1 від 10.04.09р. та №2 від 14.04.09р. сторонами погоджено асортимент товару, ціну товару в національній валюті (103 680 грн. згідно додатку № 1 та 33 177,60 грн. згідно додатку № 2) та визначено її еквівалент в Євро (19600 Євро та 3072 Євро відповідно), а також зазначено, що у випадку, якщо курс Євро на день оплати буде вище, ніж курс Євро на день підписання договору сторони для визначення суми, яка підлягає оплаті використовують формулу: S= (A1/A2)*B, де S -ціна на момент проплати, B -ціна на момент підписання, A1 -курс Євро на міжбанківському валютному ринку України до гривні на день перерахування грошей, A2 -курс Євро на міжбанківському валютному ринку України до гривні на день підписання договору. Відповідні додатки підписано сторонами без заперечень.
Враховуючи, що станом на день підписання договору № ЗУФ-27/04/09 (10.04.09р.) курс Євро на міжбанківському валютному ринку України становив 10,8 грн. за 1 Євро, що зафіксовано сторонами в додатках №1 та №2 до Договору, а станом на 02.11.2009р. (день, коли зобов'язання по оплаті вартості отриманого товару мало бути виконано) становить 11,82 грн. за 1 Євро, відповідачу нараховано курсову різницю в сумі 12925,43 грн.
Проте розмір заявлених вимог суд оцінює критично, виходячи з такого.
Частиною 2 статті 198 ГК України визначено, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях.
Відповідно до приписів ст. 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
В силу вимог ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Даючи правову оцінку наведеним вище правовим нормам та умовам укладеного між сторонами договору, господарський суд вважає, що вимоги про стягнення з відповідача курсової різниці є законними, такими, що відповідають приписам закону та умовам укладеного договору, однак, враховуючи, що сторонами визначено коригування курсу гривні до курсу Євро на кінцевий день оплати товару, однак така оплата відповідачем здійснена не була, і на даний час не виконана, звідси правомірним є корегування курсу гривні до іноземної валюти станом на день звернення до суду позивача за захистом свого порушеного права (25.12.2009р. -дата оформлення позовної заяви №1363), у зв'язку з чим, здійснивши власний арифметичний розрахунок, виходячи з курсу гривні до Євро станом на 25.12.2009р. (11,4694 грн. за 1 Євро) судом задовольняються позовні вимоги в розмірі 8482,64 грн. курсової різниці.
В стягненні 4442,79 грн. курсової різниці господарський суд відмовляє за необґрунтованістю даних позовних вимог.
Належне виконання грошових зобов'язань покупцем забезпечено сторонами у п. 8.2. Договору пенею у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення. Окрім того, Покупець у випадку порушення умов оплати вартості Товару сплачує на користь Продавця штраф в розмірі 20% від вартості неоплаченого товару (п. 8.4. Договору).
Пунктом 8.3. Договору встановлено, що відповідно до ст. 259 ЦК України сторони домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій становить п'ять років з моменту підписання даного Договору. Крім цього, сторони, відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України домовилися про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов"язання за даним договором, здійснюється протягом п"яти років.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 4 статті 231 ГК України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Оцінюючи доводи позивача, наведені в обґрунтування позовних вимог в частині нарахованої пені, та поданий розрахунок пені за період з 02.11.09р. по 25.12.2009р. (53 дні), виходячи з розміру простроченого платежу 136857,60 грн. суд вважає вимоги такими, що відповідають положенням статей 546, 547, 549 ЦК України, приписам Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” та умовам укладеного договору від 10.04.2009 р., а отже підлягають до задоволення в розмірі 4073,85 грн.
Окрім того, господарський суд вважає, що до задоволення підлягають вимоги про стягнення штрафу, нарахованого на підставі п. 8.4. Договору, в розмірі 20% від вартості неоплаченого товару за порушення умов оплати вартості Товару, розмір яких становить 27371,52 грн., як такі, що відповідають вимогам ст.ст. 230-232 ГК України та умовам укладеного договору.
Між тим, суд вважає, що положення пункту 8.4. договору не суперечать нормам законодавства, оскільки їх зміст встановлює механізм одноразового обчислення розміру штрафу, виходячи з факту прострочення виконання зобов'язань, і є відмінним від щоденного нарахування пені за весь період неналежного виконання грошового зобов'язання.
Така ж правова позиція щодо стягнення штрафних санкцій та пені за невиконання господарського зобов'язання викладена у постановах Вищого господарського суду України №44/406 від 25.05.2006р. та №16/136-08 (39/171-07) від 20.11.2008р.
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).
Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У відповідності до п. 8.6. Договору сторони дійшли згоди, що згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України Покупець у випадку прострочення оплати Товару за користування коштами Продавця сплачує на користь останнього 30% річних.
Оцінивши подані позивачем розрахунки тридцяти відсотків річних в розмірі 5961,74 грн. (нарахованих за період з 03.11.09р. по 25.12.2009р., виходячи з розміру простроченого платежу 136857,60 грн.), та інфляційних нарахувань в розмірі 1505,43 грн. (нарахованих за листопад 2009р.) суд вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення як обґрунтовано заявлені і є такими, що відповідають встановленому Держкомстатом України індексу інфляції за листопад 2009 року та вимогам закону, оскільки ні договір, ні закон, не встановлюють іншого розміру процентів, ніж той, що передбачено нормами ЦК України.
При цьому суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Приписами ст. 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов. Згідно з п.1 ч.1 ст.208 та ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України, сторони у письмовій формі погоджують умови договору.
В даному випадку, договір купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу №ЗУФ-27/04/09 від 10.04.2009р. підписано сторонами, а тому його умови є обов'язковими для виконання.
Також, відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 6 ЦК України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі також можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Частина 2 статті 625 ЦК України визначає спеціальні правові наслідки прострочення виконання грошових зобов'язань. Таких наслідків є декілька. По-перше, боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення. Вимагати оплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися.
По-друге, названа стаття передбачає можливість стягувати за прострочення виконання грошового зобов'язання проценти річних. Розмір процентів річних визначається сторонами у договорі. Якщо сторони у договорі не передбачили сплату процентів річних та їх розмір, підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення. Проценти річних, передбачені ст. 625 ЦК України є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд з іншими санкціями.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення тридцяти відсотків річних та індексу інфляції підлягають до задоволення.
Розглядаючи вимоги про стягнення з відповідача судових витрат в розмірі 8000,00 грн., понесених за надання юридичних послуг адвокатом Бонтлабом В.В. по складанню даної позовної заяви та представництву інтересів позивача в господарському суді Тернопільської області по розгляду даного господарського спору, господарський суд враховує наступне.
Відповідно до договору про надання правової допомоги №339/12/09 від 14.12.2009р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Незалежна юридична компанія" та позивачем, затверджено перелік та вартість юридичних послуг, які можуть бути надані компанією. Згідно п. 3.1. та 3.2. договору, вартість оплати послуг щодо надання правової допомоги становить 8000,00 грн. з ПДВ, вказану суму замовник (позивач) повинен сплатити в строк до 25 грудня 2009 року.
Сторони домовились, що правова допомога вважається наданою з моменту підписання уповноваженими представниками акту здачі - приймання виконаних робіт (п. 1.2. Договору від 24.12.09р.).
25.12.2010р. ТОВ „Незалежна юридична компанія" та позивач склали акт здачі - приймання виконаних робіт щодо надання правової допомоги згідно договору №339/12/09 від 14.12.09р.
Згідно платіжного доручення №3002 від 22.12.2009р. позивачем було перераховано на користь ТОВ „Незалежна юридична компанія" за надання юридичних послуг згідно договору № 339/12/09 від 14.12.09р. 8000,00 грн.
В матеріалах справи міститься копія свідоцтва про зайняття адвокатською діяльністю гр. Бонтлаб В.В. №3280 від 24.04.08р., довіреність, видана на ім'я останнього, від 25.11.2009р., якою позивач доручив адвокату представляти його інтереси в судах, перед іншими юридичними та фізичними особами з усіх питань, які стосуються довірителя з приводу стягнення з відповідача заборгованості та штрафних санкцій та копія наказу № 5 від 08.01.2009р., згідно якого ТОВ „Незалежна юридична компанія" прийняло гр. Бонтлаб В.В. на посаду заступника генерального директора - директора департаменту корпоративного права за сумісництвом.
Утім, стаття 44 Господарського процесуального кодексу України передбачає відшкодування позивачу сум в якості судових витрат, які були сплачені ним за отримання послуг адвоката.
Статтею 59 Конституції України гарантується можливість отримання правової допомоги, що пов'язується з вільним вибором “захи сника своїх прав”. Відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуаль ного кодексу України до складу судових витрат у господарсь кому судочинстві можуть включатися витрати на оплату послуг лише адвоката. Подібний статус мають виключно особи, визначені у ст. 2 Закону України “Про адвокатуру”, зокре ма ті, хто одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.
Статтею 4 Закону України "Про адвокатуру" визначено організаційні форми діяльності адвокатури, та зазначено, що адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкривати своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до цього Закону та статутів адвокатських об'єднань (ч. 2 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру").
Однак, з наданих позивачем доказів не можна дійти до висновку, що саме адвокатом були виконані роботи, що зазначені в акті здачі - приймання від 25.12.2009р., оскільки акт підписано керівником ТОВ "Незалежна юридична компанія", що разом з фактом перерахування коштів на рахунок Товариства (юридичної особи), а не адвоката, унеможливлює віднесення витрат на оплату правової допомоги до судових витрат по оплаті послуг адвоката, що визначені ст. 44 ГПК України, а відтак, у їх стягненні з відповідача слід відмовити.
За таких обставин, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, не заперечені належними доказами відповідачем та підтверджені документально, підлягають до задоволення частково -в розмірі 184252,78 грн., в тому числі: 136857,60 грн. основного боргу; 8482,64 грн. курсової різниці; 4073,85 грн. пені; 5961,74 грн. нарахованих 30% річних; 1505,43 грн. інфляційних втрат та 27371,52 грн. штрафу.
Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, в силу вимог ст. 49 ГПК України, покладаються судом на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Разом з тим, надмірно сплачене позивачем державне мито в розмірі 13,04 грн. підлягає поверненню Товариству з обмеженою відповідальністю "ТРИДЕНТА АГРО" у відповідності до ст. 47 ГПК України.
З огляду на наведене, керуючись 6, 11, 15, 16, 509, 526, 530, 610, 625, 627-629, 655, 692 ЦК України, ст.ст. 173, 193, 230-232 ГК України, Законом України "Про адвокатуру", ст.ст. 1, 2, 42 -47, 22, 32, 34, 43, 44, 47, 49, 75, 811, 82, 85, 116, 117 ГПК України, господарський суд, -
Вирішив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного малого підприємства "Агрон", м. Тернопіль, просп. Ст. Бандери, 76/33, ідентифікаційний код 30362920, -136857,60 грн. основного боргу; 8482,64 грн. курсової різниці; 4073,85 грн. пені; 5961,74 грн. нарахованих 30% річних; 1505,43 грн. інфляційних втрат; 27371,52 грн. штрафу та 2072,98 грн. в повернення сплачених судових витрат на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРИДЕНТА АГРО", м. Київ, Голосіївський район, вул. Ямська, 28-А, ідентифікаційний код 25591321.
3. В решті позовних вимог -відмовити.
4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "ТРИДЕНТА АГРО", м. Київ, Голосіївський район, вул. Ямська, 28-А, ідентифікаційний код 25591321 з Державного бюджету України 13,04 грн. надмірно сплаченого державного мита згідно платіжного доручення №3000 від 22.12.2009року.
Наказ та довідку видати після набрання рішенням суду законної сили.
На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор - апеляційне подання, протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення "12" березня 2010 року, через місцевий господарський суд.
Суддя