Справа № 610/2736/18
Провадження № 22-ц/818/2723/19
12 червня 2019 року
м.Харків
Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Овсяннікової А.І.
суддів - Коваленко І.П., Сащенко І.С.
за участю секретаря - Чабан А.В.
учасники справи:
позивач ОСОБА_1
відповідач Міністерство оборони України,
Військова частина НОМЕР_1
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Харкові апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 на рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 26 лютого 2019 року у складі судді Тімонової В.М. по справі № 610/2736/18 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, -
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи.
В обґрунтування позову зазначає, що 23 березня 2017 року на технічній території арсеналу військової частини НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 сталися вибухи боєприпасів. Внаслідок дії вибухової хвилі в квартирі АДРЕСА_2 придавлено деформованими уламками дверного короба з дверима його матір ОСОБА_2 , чим останній завдано тяжкої сполученої травми тулубу та голови, що призвела до її смерті.
За фактами вибухів на території арсеналу та смерті його матері внесено інформацію до Єдиного реєстру досудових розслідувань, слідчим відділом управління Служби безпеки України в Харківській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 220172200000000104 за ч. 1 ст. 115 КК України - умисне вбивство, та ст. 113 КК України - диверсія.
Матір за місцем її проживання він виявив вранці 23 березня 2017 року, за його викликом приїхала слідчо-оперативна група та здійснила огляд місця події.
Згідно судово-медичних даних, встановлених під час проведення судово-медичної експертизи трупа №52-БЛт/17 від 17 травня 2017 року та комісійної судово-медичної експертизи №501-КБ/2017 від 05 січня 2018 року при проведенні досудового розслідування при дослідженні трупа ОСОБА_2 встановлено, що причиною смерті ОСОБА_2 стала тяжка сполучена травма голови і тулубу.
Згідно висновку експертів-вибухотехніків №29/2018 від 18 квітня 2018 року зафіксовані на місці події руйнування, а тілесні ушкодження ОСОБА_2 ймовірно є результатом дії вибухового пристрою (боєприпасів).
Боєприпаси, які зберігалися на території військової частини НОМЕР_1 станом на 23 березня 2017 року перебували на відповідальному зберіганні військової частини.
Ним на адресу Міністерства оборони України надіслано лист щодо добровільного відшкодування моральної шкоди, завданої смертю матері, однак йому було відмовлено.
Технічна територія військової частини НОМЕР_1 , де сталася пожежа, яка призвела до вибухів боєприпасів, знаходиться поруч з житловими будинками. Міністерство оборони України не вживало заходів, які б убезпечили населення від дії негативних факторів джерела підвищеної небезпеки - боєприпасів, що зберігалися на території зазначеної військової частини, яка підпорядкована Міністерству оборони України.
Загибель матері стала найтрагічнішою подією його життя, він відчуває біль втрати, позбавлений материнської любові та моральної підтримки, порушені його родинні стосунки - відсутня можливість переживати разом важливі події життя, святкувати родинні свята. Крім цього, у нього виникли відчуття безпорадності та комплекс провини внаслідок того, що в момент трагічних подій він знаходився в іншому місті та не зміг убезпечити життя матері та врятувати її. Також в його свідомості назавжди відкарбувалася картина, побачена ним, коли він знайшов труп матері.
Вважає, що має право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 500 000 грн.
Просить стягнути Міністерства оборони України та військової частини НОМЕР_1 1 500 000 грн.
Відповідач Військова частина НОМЕР_1 заперечував проти позову. За фактом пожежі 23 березня 2017 року на території військової частини НОМЕР_1 триває досудове розслідування за ознаками злочину передбаченого ст.113 КК України - диверсія, де позивач є потерпілим. На даний час не встановлено причинно-наслідковий зв'язок між порушеннями посадовими особами військової частини НОМЕР_1 вимог керівних документів в обладнанні складу та виникненням пожежі з подальшим детонуванням боєприпасів, не встановлені обставини виникнення самої пожежі на складі боєприпасів. Вплив непереборної сили, яку неможливо було відвернути посадовими особами частини, і яка стала причиною виникнення пожежі та спричинила подальше детонування боєприпасів, є обставиною, що звільняє від відповідальності військову частину НОМЕР_1 за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки. Будь-які відомості про причинно-наслідковий зв'язок між вибухами під час надзвичайної події та наслідками у вигляді тілесних ушкоджень, що призвели до смерті ОСОБА_2 , відсутні. Відшкодування шкоди, заподіяної диверсією, має здійснюватися особами, визнаними судом винуватими у вчиненні диверсії. У разі невстановлення винної особи під час розслідування кримінального провадження № 22017220000000104 шкода, завдана смертю, внаслідок цього злочину, повинна відшкодовуватися державою. Військова частина НОМЕР_1 не володіє, не користується та не розпоряджається боєприпасами, а лише обліковує вказане майно та зберігає його на своїй території, самостійно не може здійснювати будь які дії по переміщенню боєприпасів або здійснювати зміни умов зберігання вказаного майна. Це майно належить державі. Тому Військова частина НОМЕР_1 не є належним відповідачем у справі. Позивачем не обґрунтовано вимоги щодо розміру моральної шкоди, не надано розрахунку розміру відшкодування. 23 березня 2017 року у м. Балаклія відбулася надзвичайна ситуація техногенного характеру регіонального рівня. Сили та засоби військової частини НОМЕР_1 були залучені до евакуації людей. Військовослужбовці здійснювали поквартирний обхід будинків по вул. Арсенальній з метою евакуації осіб з інвалідністю та людей, які не можуть самостійно пересуватися. Під час обходу будинку АДРЕСА_3 . Арсенальній військовослужбовці виявили ОСОБА_2 , яка була у себе в квартирі. Їй запропонували евакуювати її до збірного евакуаційного пункту, однак вона категорично відмовилась від евакуації. Про факт відмови нею була складена та надана розписка. Тобто ОСОБА_2 не здійснила самостійну евакуацію, а також відмовилася від надання допомоги в евакуації. При цьому вона була проінформована про надзвичайну ситуацію, яка розвивалася поруч з її будинком, та про необхідність евакуації, і мала достатньо часу для усвідомлення обстановки, яка склалася внаслідок надзвичайної події, наслідків її розвитку та прийняття рішення про евакуацію.
Відповідач Міністерство оборони України заперечував проти позову. Міністерство є неналежним відповідачем у справі, оскільки на час виникнення надзвичайної події не володіло джерелом підвищеної небезпеки на підставі речового права. Джерелом підвищеної небезпеки у виді боєприпасів на праві оперативного управління володіла військова частина НОМЕР_1 . Позивачем не надано доказів наявності конкретних неправомірних рішень, дій або бездіяльності Мінстерства оборони України, які б були причиною заподіяння йому моральної шкоди. Проводиться досудове розслідування, про підозру жодній особі не повідомлено. Тому вирішення питання щодо осіб, які мають бути відповідачами за позовом про відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди, відповідач вважає передчасним .
Рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 26 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 300000 грн.
В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.
Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь держави судовий збір в сумі 704,80 грн. Рішення мотивовано тим, що позивачу внаслідок смерті матері завдано моральної шкоди, однак виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості її розмір, що підлягає стягненню з Військової частини НОМЕР_1 , за якою на праві оперативного управління був закріплений об'єкт, використання, зберігання та утримання якого створює підвищену небезпеку, підлягає 300000 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду змінити та задовольнити його позов в повному обсязі.
Зазначає, що висновки суду першої інстанції про розмір завданої моральної шкоди у сумі 300000 грн. та його відповідності вимогам розумності та справедливості не відповідають обставинам справи.
Вважає, що цинічна поведінка представника відповідача в судовому засіданні, який в судовому засіданні неодноразово зазначав, що він також частково винен у загибелі матері, оскільки вчасно не зміг добратися до м. Балаклія після виникнення пожежі на арсеналі та врятувати матір, дає підстав для визначення розміру відшкодування у більшому розмірі.
В апеляційній скарзі Військова частина НОМЕР_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Вплив непереборної сили, яку не можливо було відвернути посадовими особами частини, і яка стала причиною виникнення пожежі та спричинила подальше детонування боєприпасів, є обставиною, що звільняє від відповідальності військову частину НОМЕР_1 за шкоду заподіяною джерелом підвищеної небезпеки.
Військова частина НОМЕР_1 не володіє у повному розумінні майном (боєприпасами), а лише, відповідно до законодавства, обліковує вказане майно та зберігає його на своїй території. Це майно належить державі. Військова частина при здійсненні своєї діяльності не використовувала боєприпаси за їх цільовим та функціональним призначенням; не розпоряджається вказаним майном (боєприпасами), оскільки рух боєприпасів здійснюється виключно по нарядам за рішенням служби забезпечення органу військового управління, а саме Центрального ракетно- артилерійського управління Збройних Сил України. Військова частина НОМЕР_1 самостійно не може здійснювати будь які дії по переміщенню боєприпасів або здійснювати зміни умов зберігання вказаного майна.
ОСОБА_2 не здійснила самостійну евакуацію, а також відмовилася від надання допомоги у евакуації. При цьому була проінформована про надзвичайну ситуацію, яка розвивалася поруч її будинку та необхідність евакуації.
Умисел ОСОБА_2 полягає у тому, що вона об'єктивно усвідомлювала суспільно небезпечний характер своїх дій (бездіяльності), які були виражені у відмові в евакуації, передбачала суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання, а тому шкода не підлягає відшкодуванню.
Колегія суддів, вислухав суддю - доповідача, пояснення з'явившихся осіб, дослідив матеріали справи та обговорив доводи апеляційних скарг вважає, що скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, скарга військової частини НОМЕР_1 задоволенню не підлягає.
Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи 23 березня 2017 року на території 65-го ракетно-артилерійського арсеналу боєприпасів військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України у м. Балаклія Харківської області почалася пожежа, яка призвела до детонування частини боєприпасів та подальших вибухів боєприпасів.
Рішенням засідання регіональної комісії з питань ТЕБ та НС Харківської облдержадміністрації протокол №4 від 23 березня 2017 року подія класифікована як надзвичайна ситуація техногенного характеру (код НС 10260 - НС унаслідок пожежі, вибуху на арсеналі, складі боєприпасів або іншому об'єкті військової призначеності) регіонального рівня.
24 березня 2017 року у АДРЕСА_4 виявлено труп ОСОБА_2 -матері ОСОБА_1 , яку внаслідок вибухової хвилі під час вибуху снаряду у військовій частині НОМЕР_1 придавлено деформованими уламками дверного коробу з дверима.
Згідно судово-медичної експертизи трупа №52-БЛт/17 від 17 травня 2017 року та комісійної судово-медичної експертизи №501-КБ/2017 від 05 січня 2018 року при здійсненні досудового розслідування при дослідженні трупа ОСОБА_2 встановлені тілесні ушкодження. Ушкодження виникли від дії тупих предметів за механізмом тиску-удару. Таким предметом міг бути й дверний короб із дверима. Причиною смерті ОСОБА_2 стала тяжка сполучена травма голови і тулубу
Згідно висновку експертів вибухотехніків №29/2018 від 18 квітня 2018 року зафіксовані на місці події руйнування і тілесні ушкодження ОСОБА_2 ймовірно є результатом дії вибухового пристрою (боєприпасів)
Конституція України, як основний закон, закріплює в Україні засади державної політики, спрямованої, насамперед, на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя.
Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як принцип всієї практичної діяльності держави, всіх її органів та посадових осіб за статтею 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість функціонування держави, їх утвердження і забезпечення і є головним обов'язком держави.
На забезпечення ефективного захисту прав та свобод людини направлені норми Конституції України про розповсюдження юрисдикції судів на всі правовідносини, які виникають у державі, а також на відшкодування моральної та матеріальної шкоди, як результат порушених прав фізичних та юридичних осіб.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Відшкодування шкоди - один з найважливіших інститутів сучасної правової науки. У законодавстві України передбачено два види шкоди, що підлягає відшкодуванню - шкоду матеріальну і шкоду моральну.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Вимоги частин 2 та 3 статті 23 ЦК України передбачають, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до роз'яснень, наведених у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Згідно частини 1 статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Відповідно до частини 2 статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Відповідно до вимог частин 2 та 5 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об'єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).
Тобто, володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є не лише його власник, але й інша фізична чи юридична особа, яка на відповідній правовій підставі володіє цим об'єктом.
Вирішуючи питання про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, національні суди повинні встановити, хто та на якій правовій підставі володіє відповідним транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Органами, які здійснюють управління військовим майном згідно зі статтею 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» є Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» Міністерство оборони України як центральний орган управління ЗСУ здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами ЗСУ, зокрема у разі їх розформування.
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно закріплюється за військовими частинами ЗСУ на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до ЗСУ і закріплення його за військовою частиною ЗСУ воно набуває статусу військового майна.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно - це державне майно (зокрема, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси), закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі також - ЗСУ).
Відповідно до частини другої статті 14 Закону України «Про Збройні Сили України» майно, закріплене за військовими частинами ЗСУ, є державною власністю і належить їм на праві оперативного управління.
Враховуючи те, що військові частини володіють на праві оперативного управління закріпленим за ними Міністерством оборони України військовим майном, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, вони несуть відповідальність згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України.
Заперечуючи проти позову Військова частина зазначає щодо обставин непереборної сили, що є підставою для звільнення від відповідальності.
Отже, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її·заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.
Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди, а на позивача покладається обов'язок довести наявність заподіяної шкоди та її розмір.
Непереборна сила - це надзвичайна та невідворотна зовнішня подія, що позбавляє можливості за даних обставин запобігти негативним наслідкам її прояву.
Непереборна сила є об'єктивним явищем, тобто подією, яка не залежить від волі, свідомості та бажання людини. При цьому ця подія, як правило, має стосовно діяльності суб'єкта зовнішній характер втручання.
Між тим, доказів, що пожежа виникла внаслідок зовнішніх факторів, які не могли бути відвернуті незважаючи на вжиття всіх необхідних запобіжних заходів -не надано.
Згідно ст. 1 Кодексу цивільного захисту України надзвичайна ситуація - обстановка на окремій території чи суб'єкті господарювання на ній або водному об'єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров'ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об'єкті, провадження на ній господарської діяльності.
Отже, закон не пов'язує обов'язковість виникнення надзвичайної ситуації з обставинами непреборної сили.
Щодо посилання відповідача, що ОСОБА_2 відмовилась евакуюватись, свідомо залишилась у приміщенні, тобто, передбачала настання негативних наслідків, хоча і не бажала їх настання, а тому підстави для відшкодування шкоди відсутні, то суд виходить з наступного.
За ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
За змістом зазначених норм матеріального права власник(володілець) джерела підвищеної небезпеки відповідає за шкоду без врахування вини, та може бути звільнений від такої відповідальності лише спричинення шкоди за наслідками непереборної силі або умислу потерпілого на завдання самому собі цієї шкоди.
Як зазначили в суді представники відповідача, ОСОБА_2 було запропоновано евакуюватись, однак вона відмовилась, про що нею складено розписку. Дані обставини підтверджуються показами свідків, які здійснювали обхід будинку.
Однак, військовою частиною НОМЕР_1 розписку ОСОБА_2 до суду надано не було. Як пояснив представник військової частини надати її немає можливості, місце знаходження розписки їм не відомо.
Як зазначив позивач, при останньому спілкуванні телефоном з матір'ю, вона повідомила, що не може вийти з приміщення, двері не відчинялись. Біля трупу ОСОБА_2 знайдено топор та ніж -вона намагалась вийти з квартири.
Відповідачем не надано доказів вчинення ОСОБА_2 дій, спрямованих на умисне спричинення шкоди собі.
Спричинення шкоди навіть з необережності самого потерпілого не є підставою для відмови у захисті порушеного права, оскільки обставин непереборної сили або умислу потерпілого судом не встановлено.
За таких обставин підстав для відмови у стягненні моральної шкоди не вбачається.
Вирішуючи питання про розмір стягнення суд виходить з того, що моральна шкода позивачу завдана смертю його матері, що спричинило та буде спричиняти протягом усього життя позивача душевні страждання; зазначені обставини істотно змінюють життя позивача, тягнуть за собою зараз та потягнуть у подальшому з віком додаткові зусилля з його боку на організацію свого життя. Відновити становище, яке існувало до смерті матері у житті позивача не можливо. За наслідками смерті позивач позбавлений моральної підтримки з боку померлої у житті в майбутньому.
Враховуючи обставини справи, вимоги розумності та справедливості суд вважає, що стягненню підлягає сума у розмірі 700000 грн, що є належним відшкодуванням у цьому випадку.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.2,376, 381-384 ЦПК України, суд-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 26 лютого 2019 року - змінити.
Збільшити розмір моральної шкоди, стягнутої з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 з 300000 грн. до 700000(сімсот тисяч) грн.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (юридична адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь держави судовий збір у сумі 3442 грн.80 коп., сплату якого відстрочено ухвалою Харківського апеляційного суду від 23 травня 2019 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 19 червня 2019 року.
Головуючий - А.І. Овсяннікова
Судді: І.П. Коваленко
І.С. Сащенко