Справа № 365/389/18
Номер провадження: 2/365/24/19
іменем України
04.06.2019 смт. Згурівка Київської області
Згурівський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Денисенко Н.О.
секретарі судового засідання Матвієнко Н.В., Хрущ Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна шляхом припинення спільної сумісної власності та стягнення компенсації за частку у спільній сумісній власності,
представник позивача ОСОБА_3
представник відповідача ОСОБА_4 .
13.07.2018 позивач звернулася до суду із зазначеним вище позовом, посилаючись на те, що у період із 23.09.2010 по 26.04.2017 вона проживала з ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу у квартирі АДРЕСА_1 . Вона зареєстрована у цій квартирі з 26.05.2006 та є її співвласником. Сторони вели спільне господарство, мали спільний бюджет та спільний побут. ОСОБА_2 був зареєстрований по АДРЕСА_2 .
Для потреб сім'ї вони укладали кредитні договори та отримували відповідно кредитні кошти. У договорах, в яких позичальником значився відповідач ОСОБА_2 , фактичною адресою його місця проживання та листування зазначалася АДРЕСА_3 , де вони спільно проживали. На цю адресу банки направляли інформаційні листи.
За зазначеною адресою він перебував й на обліку у КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3» Дарницького району м. Києва протягом всього часу їхнього спільного проживання.
Також фактїхнього спільного з відповідачем проживання, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків може бути підтверджений наявними у неї спільними з відповідачем фотокартками та показаннями свідків.
За час їхнього спільного проживання для потреб сім'ї було придбано автомобіль марки «Kia Cerato», 2010 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , власником якого згідно з кредитним договором від 24 листопада 2010 року № 910.73802 (далі - Договір від 24.11.2010) зареєстрований ОСОБА_2 . Відповідно до умов кредитування ними було оплачено первинний внесок за придбаний автомобіль у розмірі 30 400 грн. Частину коштів для сплати первинного внеску у розмірі 22000,00 грн їм надала мати позивача ОСОБА_5 , що підтверджується розпискою. Ці кошти ОСОБА_5 отримала на підставі кредитного договору від 23.11.2010 № 209 від кредитної спілки « ОСОБА_6 АПК», членом якої вона була.
В подальшому сторони спільно виплачували кредит. Значну частину чергових платежів по Договору від 24.11.2010 здійснювала позивач, кошти на виплати були спільними. Оригінали квитанцій з її підписом в графі « ОСОБА_7 », а також оригінал самого Договору від 24.11.2010, знаходяться у неї, чим підтверджуються факти ведення спільного господарства, придбання сторонами майна внаслідок спільної праці, побуту та виконання взаємних прав та обов'язків.
Тому просила встановити факт, що сторони проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 23 вересня 2010 року по 26 квітня 2017 року, визнати транспортний засіб марки «Kia Cerato», 2010 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , їхньою спільною сумісною власністю, у порядку поділу спільного майна припинити право їхньої спільної сумісної власності на цей автомобіль, стягнути із ОСОБА_2 на її користь компенсацію у розмірі Ѕ частки вартості автомобіля - 142400,00 грн та понесені нею судові витрати.
До закінчення підготовчого судового засідання після проведення судової автотоварознавчої експертизи позивач зменшила розмір позовних вимог та просить встановити факт, що сторони проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 9 жовтня 2010 року по 26 квітня 2017 року, визнати транспортний засіб марки «Kia Cerato», 2010 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , їхньою спільною сумісною власністю, у порядку поділу спільного сумісного майна стягнути із ОСОБА_2 на її користь компенсацію Ѕ частки вартості автомобіля у розмірі 101020,00 грн та понесені судові витрати.
У видзиві на позов представник позивача просить в позові відмовити повністю, посилаючись на те, що позивач сама має сумнів у визначенні моменту спільного проживання із відповідачем, вересень чи жовтень 2010 року. У 2010 році відповідач наймав квартиру у місті Києві, куди іноді приходила ночувати позивач. Відповідач також не заперечує, що у цей період ночував у позивача. Проте вони не проживали однією сім'єю, мали різні бюджети не вели спільного господарства. До позивача він переїхав лише в грудні 2010 року. Спірний автомобіль він придбав особисто в кредит. Перший внесок сплатив після продажу власного автомобіля марки «Таврія». На погашення кредиту він давав позивачу кошти, які вона сплачувала через банк із січня 2011 року по платіжних квитанціях, які містять її підпис. У 2013 році його мати продала будинок, віддала йому всі кошти та він достроково погасив кредит за автомобіль.
Ухвалою Згурівського районного суду Київської області від 19 лютого 2019 року було зупинено провадження у зв'язку з призначенням за клопотанням представника позивача судової автотоварознавчої експертизи по визначенню середньої ринкової вартості автомобіля, ухвалою суду від 22.04.2019 - поновлено провадження.
В судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали повністю, відповідач та його представник позов визнали частково.
В судовому засіданні позивач та її представник надали пояснення, які повністю відтворюють зміст позовних вимог. Також зазначили, що сторони почали проживати разом із травня 2010 року на масиві «Троєщина» у найманій квартирі у м. Києві з огляду на те, що мати позивача ОСОБА_5 заперечувала проти їхнього спільного проживання разом з нею, оскільки відповідач перебував у зареєстрованому шлюбі. Цей шлюб був розірваний рішенням суду від 22 вересня 2010 року. Наступного дня сторони переїхали до батьків у квартиру номер АДРЕСА_1 . Однією з причин переїзду було те, що вони вирішили придбати новий автомобіль, а відтак недоцільно було витрачати кошти на оплату найманої квартири. Коли відповідач брав кредит, вона була присутня. Проте не знала про можливість оформлення також своїх прав на автомобіль. Коли робили перший внесок, відповідач продав автомобіль марки “Славута” за сприяння її матері.
Відповідач стверджує, що на придбання автомобіля його мати також надавала кошти, виручені від продажу будинку. Однак доказів на підтвердження цих обставин не надав. Із наданих відповідачем довідок про його доходи вбачається, що розмір його заробітної плати становив приблизно розмір щомісячних платежів по Договору від 24.11.2010, тому її не могло вистачити відповідачу для повноцінного задоволення його життєвих потреб та самостійного погашення кредиту. Позивач у цей період також мала власні доходи у вигляді заробітної плати та пенсії. Сам відповідач підтвердив, що віддавав позивачу свою заробітну плату на потреби їхньої сім'ї. Щодо зміни дати, з якої позивач просить встановити факт їхнього спільного проживання, то при цьому враховано те, що рішення про розірвання шлюбу відповідачем набрало законної сили з 9 жовтня 2010 року.
В судовому засіданні відповідач та його представник у своїх часткових запереченнях проти позову посилаються на те, що сторони дійсно проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство та мали спільний бюджет з грудня 2010 року по квітень 2017 року. Зустрічатися із позивачем відповідач почав влітку 2010 року. Її батьки заперечували, щоб вони жили разом, так як він на той час був одружений. Відповідач уклав Договір від 24.11.2010 та за власні кошти придбав спірний автомобіль. Кредит погашав коштами від продажу автомобіля марки “Славута” (22000,00 грн), отриманими за позикою у друзів та за іншим кредитним договором. Проте відмовився назвати прізвища цих друзів. Мати позивача дійсно сприяла йому у продажі автомобіля «Славута». У 2016 році він повністю погасив отриманий кредит на придбання автомобіля за рахунок коштів, виручених від продажу будинку його матір'ю, які вона надала йому у розмірі 11000,00 доларів США. У подальшому ОСОБА_2 пояснив, що закрив кредит у січні 2014 року. Відповідач не заперечує, що позивач вносила щомісячні платежі у рахунок погашення кредитної заборгованості, але за кошти, які він їй надавав. Зокрема він віддавав їй всю заробітну плату як дружині на їхні спільні потреби. До грудня 2010 року він винаймав квартиру на масив «Троєщина» у місті Києві, де проживав сам. Іноді до нього приїздила позивач, зрідка залишалась ночувати. У зв'язку із роз'їзним характером його роботи він рідко бував удома. Він дійсно надав банкові київську адресу місця проживання позивача для листування, оскільки по його місцю реєстрації проживала перша дружина, а мати не знала про оформлення ним кредиту.
Представник відповідача акцентувала увагу на тому, що у Договорі від 24.11.2010 ОСОБА_2 зазначив про те, що він не перебуває у зареєстрованому чи цивільному шлюбі та ОСОБА_1 підтвердила, що вона не підписувала цей кредитний договір.
В судовому засіданні свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , які є батьками позивача, показали що їхня дочка проживала з ОСОБА_2 із вересня 2010 року як чоловік та жінка до квітня 2017 року, вели спільне господарство та мали спільний бюджет. Їхнє знайомство відбулося приблизно у квітні 2010 року. ОСОБА_5 була проти їхнього спілкування, тим паче проти спільного проживання, до того часу, доки відповідач перебував у зареєстрованому шлюбі. Після того він переїхав до них у квартиру та на сімейній раді вони обговорили питання придбання нового автомобіля. Оскільки у сторін у справі не вистачало для цього коштів, то ОСОБА_5 взяла кредит у кредитній спілці «Надія» у розмірі 22000,00 грн, які віддала їм. Кредит погасила разом зі своїм чоловіком. Вони ставилися до відповідача як до свого сина, допомагали хоронити його вітчима та матір. ОСОБА_5 було відомо, що мати відповідача продала житловий будинок та за виручені кошти придбала мотоцикла, відбула весілля внучки та погасила переплату пенсії свого чоловіка. ОСОБА_8 також зазначив, що він із відповідачем у вересні чи на початку жовтня 2010 року заїжджали у автосалон поблизу м. Бориспіль з метою вибору автомобіля. Тоді вони поверталися разом додому із села Стара Оржиця Згурівського району від його тещі. Також заїжджали до матері відповідача у смт. Згурівка, де й відбулося їхнє знайомство.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_9 показала, що вона є кумою позивача, із відповідачем познайомилась у кінці літа 2010 року. Стверджує, що сторони почали жити разом у квартирі АДРЕСА_1 з початку жовтня 2010 року як подружня пара. Машину також придбали разом у листопаді 2010 року, приїжджали до неї в гості. Від ОСОБА_1 їй стало відомо, що вона до цього проживала із відповідачем у найманій квартирі на масиві «Троєщина» у місті Києві.
Оцінюючи наведені у справі аргументи, ґрунтуючись на засадах верховенства права, на повно і всебічно з'ясованих обставин, об'єктивно та безпосередньо досліджених в судовому засіданні доказів, наявних у справі, суд дійшов висновку.
Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності в рівних частках ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ОСОБА_10 , де вони зареєстровані та проживають, що підтверджується копіями свідоцтва про право власності від 7 квітня 2006 року та довідки від 9 лютого 2011 року № 85 (а.с.6, 7).
Рішенням Згурівського районного суду Київської області від 22 вересня 2010 року, яке набрало законної сили 9 жовтня 2010 року, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_11 розірвано (а.с.8, 192 - копія рішення та інформація).
24 листопада 2010 року ОСОБА_2 , житель АДРЕСА_2 , уклав кредитний договір з ПАТ «Плюс Банк» (правонаступником якого є ПАТ «Ідея Банк» (а.с.136 - копія листа) за № 910.73802, відповідно до умов якого банк надав йому кредит у розмірі 126465,00 грн на фінансування купівлі транспортного засобу марки «КІА Cerato», 2010 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , строком на 84 місяці.
Відповідно до п. 4 § 1 Договору від 24.11.2010 позичальник власними коштами сплачує продавцю частину ціни купівлі транспортного засобу у розмір 30400,00 грн.
Якщо одна із сторін змінить свою адресу, місце проживання чи інші реквізити, вказані в договорі, то вона зобов'язана письмово інформувати про це другу сторону в строк за сім днів до того, як нові реквізити вступлять в силу (п. 6 § 10 Договору від 24.11.2010).
Згідно з графіком щомісячних платежів їх розмір становить 2732,66 грн та підлягають до сплати щомісячно з 24 грудня 2010 року до 24 листопада 2017 року (а.с.9, 10-11 - копії Договору від 24.11.2010 та додатку № 1).
Із наданих позивачем квитанцій, виданих на ім'я ОСОБА_2 , вбачається, що зазначені платежі сплачувались щомісячно, починаючи з 14 грудня 2010 року. Оригінали цих квитанцій знаходяться у позивача, у яких міститься її підпис у графі «Подпись клиента», зазначену обставину визнав та підтвердив відповідач (а.с.22-28, 193-200 - копії квитанцій).
Для забезпечення виконання зобов'язання за Договором від 24.11.2010 ОСОБА_2 уклав договір застави транспортного засобу № 910.73802 від 24 листопада 2010 року.
У цьому договорі ОСОБА_2 підтвердив, що предмет застави не є спільною сумісною або частковою власністю, оскільки на час його набуття (як і на день підписання правочину) він не одружений, у фактичних шлюбних відносинах не перебуває, і осіб, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на предмет застави (його частку), у тому числі і відповідно до ст.ст. 65, 74 та 97 Сімейного кодексу України чи на інших передбачених законом підставах, не має (а.с.12 - копія договору).
Проте ОСОБА_1 надала суду належні і допустимі докази на підтвердження проживання однією сім'єю із ОСОБА_2 як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу з 9 жовтня 2010 року по 26 квітня 2017 року, з яких вбачається, що вони мали взаємні права та обов'язки притаманні подружжю, спільний побут, спільних друзів, спільний відпочинок, їхнє спілкування з батьками сторін та спільне придбання майна, що було підтверджено, зокрема показаннями свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_12 , з якими відповідач проживав у одній квартирі разом із позивачем, та свідок ОСОБА_9 , яка у цей період спілкувалася із сторонами.
Крім того, позивач надала суду розписку від 23 листопада 2010 року про отримання нею від ОСОБА_5 коштів у розмірі 22000,00 грн на оплату першого внеску для купівлі автомобіля марки «Cia Cerato». Ці кошти ОСОБА_5 отримала за кредитним договором від 23 листопада 2010 року № 209, укладеним із кредитною спілкою «Надія АПК» (а.с.29, 30 - копії Договору та розписки).
Факт проживання сторін однією сім'єю підтверджується також листами-повідомленнями кредитних установ, які направлялися за місцем фактичного проживання відповідача ОСОБА_2 по АДРЕСА_4 , його заявою про прийняття на медичне обслуговування за фактичним місцем обслуговування за зазначеною адресою та фото (а.с.13-14, 21, 39-43 - копія повідомлень, заяви).
ОСОБА_2 погасив заборгованість за Договором від 24.11.2010 станом на 14.01.2014, відтак автомобіль із зазначеної дати є вільним від застави (а.с.136 - копія листа).
Середня ринкова ціна автомобіля марки «Cia Cerato», 2010 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , станом на 12 квітня 2019 року становить 202040,00 грн (а.с.175-181 - висновок експерта № СЕ-1207-2-1080.19).
У період з жовтня 2010 року по січень 2011 року відповідачу було нараховано заробітну плату відповідно 5077,00 грн, 5147,00 грн та 5092,25 грн, всього 15316,25 грн, а до видачі - 9887,39 грн (а.с.134-135 - довідка).
Позивачу у зазначений період нараховано заробітну плату та пенсію відповідно у жовтні 2010 року - 2365,85 грн та 723,00 грн, у листопаді 2010 року - 2360,13 грн та 723,00 грн та у грудні 2010 - 5452,68 грн та 734,00 грн, а всього 12160,66 грн (а.с.31-38 - копія довідок про доходи).
Отже надані позивачем докази, зокрема показання свідків, узгоджуються між собою та не суперечать іншій сукупності доказів у справі, якими є письмові докази.
Натомість суд критично оцінює пояснення відповідача та його представника у тій частині, що він надав правдиву інформацію банку під час укладення договору застави від 24.11.2010 щодо неперебування ним у фактичних шлюбних відносинах, оскільки у судовому засіданні відповідач визнав, що він перебував у фактичних шлюбних відносинах з грудня 2010 року по квітень 2017 року. Натомість у Договорі він 14 січня 2014 року, укладеного ним із ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», він знову зазначив, що у зареєстрованому шлюбі або у фактичних шлюбних відносинах не перебуває (а.с.15-17 - копія Договору). Отже вбачається, що відповідач надавав банкам неправдиву інформацію щодо свого сімейного стану та не спростував доказів позивача.
Основними засадами судочинства відповідно до частини першої статті 129 Конституції України визначено, зокрема рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя (ч. 1 ст. 36 СК України).
Згідно з ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Згідно зі ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Тобто при застосуванні ст. 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.
За приписами ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 3.06.99 №5-рп/99 установлено, що до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.
Таким чином, предметом доказування у спорі про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу є такі обставини, що мають матеріально-правове значення: чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі, між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю, а саме спільне проживання, спільний побут, наявність взаємних прав та обов'язків.
Майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін. Аналогічні висновки висловлені Верховним Судом України в постанові від 25 грудня 2013 року у справі № 6-135цс13.
Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Згідно з п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 N 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» при застосуванні ст. 74 СК, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Обов'язок доказування та подання доказів, встановлений ст. 81 ЦПК України, в якій зазначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними завданнями (принципами) цивільного судочинства є, зокрема диспозитивність та пропорційність.
Показання свідка ОСОБА_13 суд не покладає в основу рішення, оскільки вони не містять інформації щодо предмета спору.
Суд критично ставиться до пояснень відповідача про те, що спірне майно придбане за його особисті кошти та за кошти його матері, оскільки вони спростовуються матеріалами справи, не ґрунтуються на вимогах закону, не підтверджуються будь-якими належними доказами, вагомими, достовірними та достатніми доводами.Такі його пояснення по своїй суті є припущеннями.
Доказів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували аргументи та докази позивача та впливали на законність і обґрунтованість судового рішення, матеріали справи не містять.
Заслухавши пояснення сторін та їхніх представників, дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов висновку, що в судовому засіданні доведено, що сторони проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 9 жовтня 2010 року по 26 квітня 2017 року, не перебували у будь-якому іншому шлюбі, між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю, а саме спільне проживання, спільний побут, наявність взаємних прав та обов'язків. Протягом зазначеного періоду вони придбали транспортний засіб, який є їхньою спільною сумісною власністю та наявні правові підстави для стягнення із відповідача на користь позивача компенсації Ѕ частки вартості автомобіля у порядку поділу спільного сумісного майна та понесених нею судових витрат.
Факт ведення спільного господарства підтвердив у судовому засіданні особисто відповідач, зазначивши, що він віддавав ОСОБА_1 всю свою заробітну плату як дружині на їхні спільні потреби.
Позивач ОСОБА_1 надала суду квитанції погашення нею заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором, у яких стоїть її підпис, що свідчить про факт погашення кредиту за придбаний спірний автомобіль спільними з відповідачем коштами.
У дебатах відповідач також підтвердив, що зазначав свою адресу для листування кв. АДРЕСА_1 , оскільки по місцю його попередньої реєстрації жила перша дружина, а по місцю теперішньої реєстрації - мати, яка не знала про оформлення ним кредиту.
Згідно з п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 № 10 судові витрати - передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням.
При пред'явленні позову позивач сплатила судовий збір у розмірі 1424,00 грн (а.с.1 - квитанція), який підлягає до стягнення із відповідача на користь позивача на підставі п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у розмірі 1% від ціни позову, тобто 1010,20 грн.
Позивач оплатила вартість експертизи № СЕ-1207-2-1080.19 відповідно до квитанції від 20.03.2019 у розмірі 3000,00 грн, яка також підлягає до стягнення із відповідача на користь позивача (а.с.230 - копія квитанції).
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
ОСОБА_3 на підставі договору № 06/06/18 отримав від позивача гонорар відповідно у розмірі 10650,00 грн та 13700,00 грн (а.с.50, 233 - копії квитанцій), який підлягає стягненню із відповідача на користь позивача.
Вивчивши надані докази на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що такі витрати, викладені в описі, є доведеними, обґрунтованими та пропорційними до предмета спору з урахуванням ціни позову. Їхній розмір на час ухвалення рішення відрізняється лише у зв'язку із більшою кількістю проведених судових засідань, що було непередбачувано.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною третьою статті 133 ЦПК України визначено перелік витрат, що пов'язані з розглядом справи, до яких належать витрати 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N19336/04).
Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має врахувати: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (ч. 3 ст. 141 ЦПК України).
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
06 червня 2018 року ОСОБА_1 та адвокат Сандугей І.В. підписали договір № 06/06/18 про надання правової допомоги. Відповідно до Акта прийому-передачі наданих послуг з правової допомоги від 04.06.2019 адвокат надав правові послуги, визначені договором згідно з детальним описом наданих послуг, а клієнт їх прийняв. Сторони взаємних претензій одна до одної не мають.
Згідно з Детальним описом послуг, виконаних адвокатом, відповідно до Договору № 06/06/18 від 06.06.2018, він надав наступні послуги: зустріч, консультація клієнта, узгодження правової позиції - 850,00 грн, підготовка та направлення адвокатського запиту до ТСЦ № 3241 РСЦ в Київській області МВС України - 850,00 грн, підготовка та подання до суду позовної заяви (7 годин) - 5950,00 грн, участь у десяти судових засіданнях (1500,00 грн/засідання) - 15000,00 грн, ознайомлення з матеріалами справи 19.12.2018 (1 година) - 850,00 грн, підготовка та направлення до суду адвокатського запиту (1 година) - 850,00 грн. Всього 24350,00 грн.
Попередній (орієнтовний) розрахунок витрат, які позивач мав понести у цій справі, подано 13.07.2018 та містить зазначення розміру судового збору - 1424,00 грн та витрат на професійну правничу допомогу згідно з укладеним договором - 17650,00 грн (а.с.5).
На підставі викладеного, керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 3, 60, 74 СК України, ст.ст. 368, 372 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76, 80, 81, 89, 133, 134, 137, 141, 259, 315, 263 - 265, 273 ЦПК України,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна шляхом припинення спільної сумісної власності та стягнення компенсації за частку у спільній сумісній власності задовольнити повністю.
Встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 9 жовтня 2010 року по 26 квітня 2017 року.
Визнати транспортний засіб марки «Kia Cerato», 2010 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
У порядку поділу спільного сумісного майна стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію Ѕ частки вартості автомобіля марки «Kia Cerato», 2010 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , у розмірі 101020 (сто одна тисяча двадцять) грн 00 коп.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 28360 (двадцять вісім тисяч триста шістдесят) грн 20 коп., з яких, судовий збір - 1010 (одна тисяча десять) грн 20 коп., витрати на професійну правничу допомогу - 24350 (двадцять чотири тисячі триста п'ятдесят) грн 00 коп. та витрати, пов'язані із залученням експертів,- 3000 (три тисячі) грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду через Згурівський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.
Позивач ОСОБА_1 , житель АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Відповідач ОСОБА_2 , житель АДРЕСА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .
Повне судове рішення складене 14 червня 2019 року.
Головуючий суддя Н.О. Денисенко