10 червня 2019 року м. Київ
Справа №359/4646/18
Апеляційне провадження №22-ц/824/5871/2019
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Андрієнко А.М., Поліщук Н.В.
секретар Луговий Р.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області ухваленого під головуванням судді Журавського В.В. 29 січня 2019 року у м. Борисполі, повний текст рішення виготовлено 07 лютого 2019 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики,
В червні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним вище позовом. Позовні вимоги обгрунтовував тим, що 10 грудня 2016 року між ним та ОСОБА_1 був укладений договір процентної позики. За умовами якого, ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 в борг грошові кошти в сумі 7590 доларів США, які зобов'язався повернути до 10 березня 2017 року та сплатити відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 2% на місяць. На підтвердження отримання грошових коштів від позивача ОСОБА_1 надав власноручно написану розписку від 10 грудня 2016 року. Станом на 10 березня 2017 року ОСОБА_1 не виконав своїх зобов'язань перед ОСОБА_2 , із заявами про відтермінування сплати боргу не звертався та жодних дій щодо позасудового врегулювання спору не вживав. Тому позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 борг за договором позики у розмірі 7590 доларів США, а також відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 2732 доларів США 40 центів, три проценти річних від простроченої суми у розмірі 284 доларів США 62 центи, що у загальному розмірі становить 10607 доларів США 02 центи.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 січня 2019 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики у загальному у розмірі 10607 доларів США 02 центи.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на оплату судового збору у розмірі 3139 гривень 51 копійок.
Рішення суду мотивовано тим, що в матеріалах цивільної справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 виконав свої зобов'язання за договором позики та повернув грошові кошти. Тому з ОСОБА_1 на користь позивача належить стягнути борг у розмірі 7590 доларів США. Також судом встановлено, що у розписці від 10 грудня 2016 року сторони між собою погодили розмір процентів за користування грошовими коштами, а саме у розмірі щомісячно 2% від отриманої в боргу суми. З огляду на це, розмір процентів за користування грошовими коштами, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь позивача за період з 10 березня 2017 року по 14 червня 2018 року становить 2732 доларів США 40 центів. Також, з 10 березня 2017 року по день звернення позивача до суду з даним позовом період прострочення виконання зобов'язання становить 460 днів. Тому три проценти річних від простроченої суми становить 284 доларів США 62 центи (ст. ст. 625, 1050 ЦК України).
Не погодився із вищезазначеним судовим рішенням ОСОБА_1 , ним подано апеляційну скаргу, в якій зазначається про незаконність рішення, як такого, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що він участі у справі не приймав у зв'язку з тим, що його не було судом повідомлено про день і час розгляду справи у зв'язку з чим він був позбавлений можливості надати свої докази і заперечення, чим також було порушено його право на справедливий розгляд справи та правову допомогу передбачену ст. 59 Конституції України. Також вказує на те, що судом першої інстанції хибно встановлено правову природу відносин, оскільки відповідно до розписки, позивач передав йому кредит у розмірі 7590 доларів США, а він зобов'язався повернути кредит до 10 березня 2017 року, а також сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 2% в місяць від суми кредиту, тобто суд першої інстанції безпідставно застосовував до вказаних правовідносин положення що регулюють договір позики. Також зазначає про те, що стягнення з нього грошових коштів в доларах США є порушенням, оскільки відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має виконуватись у гривнях.
На підставі викладеного просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким в задоволенні позовної заяви відмовити повністю.
У відзиві на апеляційну скаргу, представник позивача - адвокат Власенко Д.О. вказує на те, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим та ухвалене з чітким дотриманням норм законодавства, натомість апеляційна скарга є безпідставною та такою, що не спростовує висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим просить її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В судовому засіданні представник позивача - адвокат Власенко Д.О. заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду законним і обгрунтованим, просив залишити його без змін.
Відповідачу ОСОБА_1 та його представнику ОСОБА_3 судові повідомлення про час та місце розгляду справи неодноразово направлялись за вказаною ними в апеляційній скарзі адресою, проте були повернуті поштовим відділенням без вручення. У зв'язку цим, в порядку ч.11 ст. 128 ЦПК України, відповідач був повідомлений через оголошення на веб-сайті судової влади України. При цьому колегія суддів також враховує, що саме відповідачем була подана апеляційна скарга, тобто ним ініційований апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції, а отже він добросовісно здійснюючи надані йому права, мав цікавити рухом справи і перешкод у цьому не вбачається, так як вся інформація щодо руху справи є у відкритому доступі на веб-сайті судової влади України і Київського апеляційного суду. Тому, керуючись положеннями ст.ст. 371,372 ЦПК України, колегія суддів вважала за доцільне розглянути справу у відсутності сторони відповідача.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Судома апеляційної інстанції встановлено, та підтверджуються матеріалами справи наступні обставини.
Згідно з розпискою від 10 грудня 2016 року ОСОБА_1 отримав віл ОСОБА_2 кредит в сумі 7590 (сім тисяч п'ятсот дев'яносто) доларів США. Обслуговування даного кредиту складає щомісячних 2 (два) відсотка від визначеної суми кредиту. Кредит в сумі 7590 (сім тисяч п'ятсот дев'яносто) доларів США виданий до 10 березня 2017 року, і саме до цієї дати ОСОБА_1 зобов'язався повернути кредит в сумі 7590 долірв США, і відсотки за користування ним. Наявна в матеріалах справи копія розписки засвідчена судом першої інстанції /а.с.10/.
В ході розгляду справи відповідачем не заперечувався факт написання такої розписки та факт отримання визначених у ній грошових коштів, відсутні такі доводи і в апеляційній скарзі.
Відповідач ОСОБА_1 зобов'язання по поверненню грошових коштів у визначений сторонами строк, і на час розгляду справи не виконав, що ним також не заперечується.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
В силу ст. 204ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з положеннями ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
В порядку ч.ч. 2, 3 ст. 545 ЦК України, якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з положеннями ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
В силу ч.1 ст 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч.1 та ч.2 ст. 1054 ЦК України).
Виходячи з наведених вище норм матеріального права, визначальним фактором при визначенні правовідносин позики є визначення розписки як боргового документа. Борговим документом або документом, що підтверджує факт укладення договору позики, має бути документ в якому визначені основні характеристики договору позики згідно з положеннями ст.1046 ЦК України. Таким чином, наявність у розписках визначеного обов'язку позичальника повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) дає можливість визначення правовідносин, що виникли між сторонами як з договору позики. Застосування сторонами у тексті розписки терміну «кредит» не спростовує факту наявності правовідносин, що виникли з договору позики, так як кредит є одним із видів позики, який характеризується особливим суб'єктним складом. Проте враховуючи, що відповідач не заперечує як факту отримання грошових коштів, так і зобов'язання щодо їх повернення, суд першої інстанції вірно визначив характер правовідносин між сторонами, як з договору позики. А отже доводи апеляційної скарги відповідача щодо невірного визначення правової природи правовідносин слід визнати безпідставними.
Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно виходив із того, що розписка надана відповідачем містить у собі всі складові, які дають підстави вважати про укладення між сторонами саме договору позики. Розписка містить дані щодо умови отримання позичальником у борг із зобов'язанням його повернення та дати отримання коштів.
Дане грошове зобов'язання виражено з використання іноземної валюти, що виходячи з положень ст. 533 ЦК України не забороняється.
Правовий аналіз ст. 545 ЦК України дає підстави вважати, що держатель оригіналу боргового документа є належним кредитором у зобов'язанні, на підтвердження виникнення якого наданий такий документ. Тобто наявність оригіналу документу у позивача та відсутність доказів на підтвердження виконання зобов'язання відповідачем свідчать про наявність невиконаних зобов'язань обмовлених цим борговим документом.
Таким чином висновок суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми позики, відповідає обставинам справи та вимогам чинного законодавства.
Положення ч. 1 ст. 533 ЦК України передбачають,що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Але ч.2 цієї норми законодавства вказує на те, що сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу. Разом з цим положення ст. 1046 ЦК України визначають обов'язок позичальника повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
У зв'язку з цим, визначення судом першої інстанції суми заборгованості в іноземній валюті не суперечить нормами чинного законодавства України, ця сума підлягає визначенню у національній валюті на час виконання судового рішення відповідачем. Отже, доводи апеляційної скарги щодо неправомірного застосування судом першої інстанції іноземної валюти не знайшли свого підтвердження, суперечать нормам чинного законодавства та правовим позиціям Верховного Суду, що наведені судом першої інстанції.
З розписки наданої відповідачем вбачається, що сторони погодили проценти за користування грошовими коштами у розмірі 2 % щомісяця, проте і чітко визначили строк виконання зобов'язання датою 10 березня 2017 року.
Положення ч.1 ст. 1048 ЦК України передбачають право позикодавця на одержання процентів від суми позики, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Лише у разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. В даній справі сторонами чітко визначений розмір і строк одержання процентів за користування кредитом. А отже нарахування процентів за користування кредитом у розмірі 2% щомісячно може мати місце лише у період з 10 грудня 2016 року по 10 березня 2017 року, тобто лише за три місяці і становить загальну суду 455,4 доларів США (7590*2%*3=455,4). Вказане не враховано судом першої інстанції, ним здійснений розрахунок процентів за користування грошовими коштами за весь час до ухвалення рішення, що потягло за собою невірно визначену суму процентів у розмірі 2732,4 доларів США.
У зв'язку з порушенням відповідачем строків виконання зобов'язання (прострочення виконання грошового зобов'язання) у позивача виникло право на стягнення 3 % річних від простроченої суми, в порядку визначеному ч. 2 ст. 625 ЦК України, як то вірно вказав суд першої інстанції. Наведений судом першої інстанції розрахунок 3 % річних відповідає періоду прострочення у 460 днів, здійснений за формулою 7590* 3% : 365 *460 і становить 284,62 доларів США.
Отже, дійшовши правильного та обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_2 заборгованості за договором позики та 3 % річних за прострочення виконання зобов'язання, суд першої інстанції допустився помили при визначені розміру відсотків за користування грошовими коштами. У зв'язку з цим, апеляційний суд приходить до висновку про можливість змінити рішення суду першої інстанції в частині визначення суми процентів за користування грошовими коштами та визначити суму цих процентів в розмірі 455 доларів США 40 центів.
Оскільки в резолютивній частині рішення не наведені складові боргового зобов'язання відповідача, а визначна загальна сума, резолютивну частині рішення слід викласти в іншій редакції.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 січня 2019 рокузмінити в частині вирішення позовних вимог стягнення відсотків за користування грошовими коштами, що підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в розмірі 455 доларів США 40 центів.
У зв'язку з цим резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції.
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у розмірі 7590 доларів США; відсотки за користування грошовими коштами в розмірі 455 доларів США 40 центів; 3 % річних від простроченої суми у розмірі 284 доларів США 62 центи.
Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).
Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: А.М. Андрієнко
Н.В. Поліщук
Повний текст постанови складений 13 червня 2019 року.