Справа № 22ц-378/10 Головуючий у 1 інстанції: Галушка О.Г.
Категорія: 32 Доповідач: Завидовська -Марчук О.Г .
10 березня 2010 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого-судді Завидовської - Марчук О.Г.,
суддів Данилюк В.А., Осіпука В.І.,
при секретарі Дуткіній Ж.П.
з участю:
представника відповідача Зектер О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Нововолинську про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я на виробництві, за апеляційною скаргою відповідача на рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 11 січня 2010 року,
Рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 11 січня 2010 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Постановлено стягнути з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Нововолинську на користь ОСОБА_2 7000 гривень на відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я на виробництві.
Стягнуто з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Нововолинську 15 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати дане рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено і це відповідає обставинам справи, що з ОСОБА_2, який працював машиністом підземних установок, 19 липня 1991 року під час виконання ним трудових обов'язків стався нещасний випадок, внаслідок якого він отримав виробничу травму, що підтверджується актом про нещасний випадок № 37 від 19.07.1991 року (а.с.7-8). Згідно виписки із акту освідчення та витягу із акту огляду медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) від 30.04.2002 року позивачу встановлено 25 % втрати професійної працездатності у зв'язку з трудовим каліцтвом, отриманим 19.07.1991 року з визначенням ІІІ групи інвалідності (а.с. 9-10).
У преамбулі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон) визначено, що цей Закон відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.
За змістом ст.ст. 21, 28, 30, 34, 35 даного Закону право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК. Статтями 21, 28 цього Закону в редакції, яка діяла на момент виникнення правовідносин, обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди покладено на Фонд соцстрахування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Враховуючи викладені вимоги законодавства у позивача право на відшкодування завданої йому моральної шкоди виникло 30.04.2002 року, тобто з дня встановлення йому стійкої втрати працездатності. Оскільки позивач належить до осіб, які підлягають обов'язковому страхуванню від нещасного випадку, то суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги прийшов до правильного висновку, поклавши обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди на відповідача - Фонд.
Доводи апелянта про те, що ч. 3 ст. 34 Закону на момент звернення позивача до суду з даним позовом було виключено, а суд при ухваленні рішення керувався даною нормою, що на думку апелянта є порушенням, до уваги не приймаються з наступних підстав.
Згідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Також відповідно до частин 1, 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набуття ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.
Оскільки на день виникнення у позивача права на відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я на виробництві, норми Закону передбачали відшкодування моральної шкоди застрахованим особам як страхову виплату, то покладення на Фонд обов'язку зі сплати позивачу моральної шкоди, що є предметом даного спору, є правомірним, а вищевказані доводи апелянта - безпідставними.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на відсутність документальних підтверджень заподіяння позивачу моральної шкоди, як підстави для її відшкодування останньому, та на те, що в даному випадку спір виник з трудових правовідносин і тому слід керуватися ст. 237-1 КЗпП України при його вирішенні, до уваги не приймаються, оскільки не спростовують висновків суду. Зокрема, норми даної статті КЗпП України передбачають відшкодування моральної шкоди як один із способів захисту особистих немайнових прав громадян, що відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, або власником чи уповноваженим ним органом, і не застосовуються до осіб, що підлягають обов'язковому соціальному страхуванню відповідно до Закону. Зазначені норми регламентують відшкодування моральної шкоди всім іншим особам, які не є суб'єктами страхування від нещасного випадку і на яких не поширюється дія Закону, в тому числі працівникам, що виконують роботу не на основі трудового договору (контракту), а на інших підставах.
Крім того, відповідач не надав належних доказів, які давали б підстави для його звільнення від обов'язку відшкодувати позивачу в даному випадку моральну шкоду.
Таким чином колегія суддів приходить до висновку, що при вирішенні зазначеної справи суд на підставі встановлених в судовому засіданні фактів, що підтверджуються належними доказами, вірно визначив характер спірних правовідносин між сторонами, час їх виникнення і правові норми, що їх регулюють. В апеляційній скарзі не наведено доводів для спростування висновків суду.
Рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та ухваленим з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Інших доводів, які б вказували на неправильність оскаржуваного рішення, в апеляційній скарзі не наведено.
Виходячи з меж апеляційного розгляду, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухваленого у даній справі судового рішення.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 319 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу відповідача відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Нововолинську відхилити.
Рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 11 січня 2010 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.
Головуючий
Судді