83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
24.02.10 р. Справа № 20/24
Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Сгари Е.В.
при секретарі судового засідання Х.Р. Косьміній
Розглянув у відкритому судовому засіданні справу:
За позовом: Міністерства юстиції України м.Київ в інтересах держави України
До відповідача: Державного підприємства „Селидіввугілля” м.Селидове
За участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державного казначейства України м. Київ
Предмет спору: стягнення 31 683, 01 грн.
За участю представників:
від позивача: Клинова Г.Г. - довір.
від відповідача: Максимчук С.П. - довір.
від третьої особи: не з'явився
Рішенням господарського суду Донецької області від 21.05.2009р. №20/24 частково задоволені позовні вимоги Міністерства юстиції України м.Київ в інтересах держави України про стягнення з Державного підприємства „Селидіввугілля” м.Селидове 31 683, 01 грн.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 03.08.2009р. №20/24 рішення господарського суду Донецької області від 21.05.2009р. №20/24 залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України у справі №20/24 від 10.11.2009р. були скасовані рішення господарського суду Донецької області №20/24 від 21.05.2009р. та постанова Донецького апеляційного господарського суду від 03.08.2009р. №20/24 в частині відмови стягнення з відповідача суми моральної шкоди у розмірі 15 306, 25 грн., а справа №20/24 передана на новий розгляд.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на рішення Європейського суду з прав людини від 10.08.2006р.; постанову про відкриття виконавчого провадження від 04.12.2006р. №10/13; постанову про закінчення виконавчого провадження від 13.09.2007р.; платіжні доручення №2108 від 22.12.2006р., №2109 від 22.12.2006р.; списки рекомендованих відправлень від 12.02.2009р. поштові квитанції від 12.02.2009р. №№0069, 0070, 0071.
Позивач наполягає на стягненні моральної шкоди у сумі 15 306, 25 грн., зазначив, що відповідач по справі є належним, оскільки ДП „Седидіввугілля” набуло статусу боржника та є правонаступником ДВАТ „Шахта1/3 Новогродівська”, а підставою звернення Гриші А.Ф. до Європейського суду з прав людини є саме невиконання ДП „Седидіввугілля” рішень суддів та несплата заробітної платні, у зв'язку з чим, вимоги про стягнення 31 683, 01 грн., у тому числі й завданої моральної шкоди у сумі 15 306, 25 грн. вважає правомірними та такими, що підлягають відшкодуванню саме з ДП „Селидіввугілля”.
У заяві від 24.02.2010р. позивач зазначив рахунок, на який просить стягнути 15 306, 25 грн. моральної шкоди.
Відповідач у відзиві від 09.02.2010р. та у судових засіданнях проти позовних вимог заперечив, вважає, що позивачем не доведена його вина, оскільки згідно рішення Європейського суду винним визнана держава Україна, яка порушила п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у зв'язку з тим, що не забезпечила виконання рішення суду, а також зазначив про відсутність, на його думку, причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями ДП „Селидіввугілля” та моральною шкодою, заподіяною Гриші А.Ф., яка була виплачена на користь останнього Міністерством юстиції України.
Третя особа - Державного казначейства України у жодне судове засідання не прибула, вимоги ухвал суду у повному обсязі не виконала, хоча про розгляд справи була повідомлена належним чином.
Враховуючи той факт, що Постановою Вищого господарського суду України від 10.11.2009р. справа №20/24 передана на новий розгляд до господарського суду Донецької області лише щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 15 306, 25 грн., справа № 20/24 розглядається господарським судом з урахуванням вищезазначеної постанови Вищого господарського суду України та приписів ст. 11112 ГПК України, лише в частині стягнення з відповідача 15 306, 25 грн. моральної шкоди.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд ВСТАНОВИВ:
Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 10.08.2006р. заяву № 1535/03 Гриші Анатолія Федоровича проти держави України щодо порушення п.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і ст.1 Протоколу №1 щодо невиконання судових рішень прийнято, а держава має сплатити на користь заявника 2 300 ЄВРО (які повинні бути конвертовані в національну валюту відповідача-держави за курсом на день здійснення виплати) як відшкодування моральної шкоди. Європейський суд з прав людини у вказаному вище рішенні також вирішив, що якщо уряд України виплатить заявнику залишок призначеної йому судом компенсації (16 376, 76 грн.), це буде вважатися остаточним врегулюванням скарги щодо матеріальної шкоди заявника.
Як встановлено вищезазначеним рішенням Європейського суду з прав людини, рішенням Новогродівського міського суду Донецької області від 04.10.2000р. ДВАТ „Шахта 1/3 Новогродівська” зобов'язано виплатити Гриші А.Ф. 9 999, 90 грн., що є розрахунком з компенсації за шкоду, завдану його здоров'ю. Також, рішенням Новогродівського міського суду Донецької області від 10.07.2001р. ДВАТ „Шахта 1/3 Новогродівська” зобов'язано виплатити Гриші А.Ф. 32 156, 50 грн., що є розрахунком з компенсації за шкоду завдану його здоров'ю.
Вказані рішення Новогродівського міського суду були виконані частково та виплачено Гриші А.Ф. лише 25 779, 64 грн. заборгованості з компенсації за шкоду, завдану його здоров'ю, решта присудженої суми залишилась невиплаченою, що також встановлено Європейським судом з прав людини.
Європейський суд встановив, що рішення Новогродівського міського суду Донецької області не виконувалось більше п'яти років та десяти місяців. Зважаючи на зазначене, Європейський суд призначив виплатити крім залишку заборгованості за рішеннями Новогродівського міського суду Донецької області (16 376, 76 грн.) ще й 2300 ЄВРО відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до ст.14 Закону України „Про міжнародні договори України” від 29.06.2004р., міжнародні договори набирають чинності для України після надання нею згоди на обов'язковість міжнародного договору відповідно до цього Закону, в порядку та в строки, передбачені договором, або в інший узгоджений сторонами спосіб.
Статтею 15 зазначеного закону, встановлено, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі -Конвенція) була підписана від імені України 9 листопада 1995 року та ратифікована Законом України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції” №475/97-ВР від 17 липня 1997 року. Законом України від 9 лютого 2006 року № 3436-IV до офіційного тексту та назви Конвенції були внесені зміни та застосований новий переклад. Згідно з пунктом 3 статті 59-1 Конвенції для тих держав, які підписали цю Конвенцію і які ратифікуватимуть її після набрання нею чинності, Конвенція набирає чинності з дня здачі на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи ратифікаційних грамот. У рішенні Європейського суду від 25 липня 2002 року по справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" 11 вересня 1997 року визначено як дату вступу Конвенції в законну силу щодо України.
Згідно із ст.46 Конвенції, Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточне рішення Європейського суду з прав людини у будь-якій справі, в якій вони є сторонами.
У зв'язку із обов'язком України виконувати рішення Європейського суду у справах проти України, Верховною Радою України 23.02.2006 р. прийнято Закон України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”.
Відповідно до ст.2 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, рішення Європейського суду є обов'язковим для виконання Україною відповідно до вищезазначеної статті 46 Конвенції.
Рішення Європейського суду від 10.08.2006р. у справі “Гриша проти України” в частині сплати присуджених коштів виконана. На особистий рахунок Гриші А.Ф. перераховані грошові кошти, присуджені йому за рішенням Європейського суду від 10.08.2006р., у тому числі 15 306, 25 грн. відшкодування моральної шкоди перераховані за платіжним дорученням №2108 від 22.12.2006р., що на момент сплати є еквівалентним 2300 ЄВРО. Копії зазначених платіжних доручень в підтвердження здійснення зазначених платежів містяться в матеріалах справи.
Міністерство юстиції України на підставі статті 1191 Цивільного кодексу України та статті 9 Закону України "Про виконання рішення та застосування практики Європейського суду з прав людини" звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до ДП "Селидіввугілля" про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виконання рішень Європейського суду, як особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою та має право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування (в порядку регресу).
Відповідно до ст.1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Згідно з частиною 1 статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Отже, чинне цивільне законодавство допускає можливість відшкодування моральної шкоди в порядку регресу, якщо інше не встановлено законом. Відповідачем не доведено існування нормативних застережень щодо недопустимості відшкодування в регресному порядку моральної шкоди, в тому числі на користь держави Україна, яка на виконання рішення Європейського суду з прав людини виплатила своєму громадянину відповідне відшкодування в повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до частини 1 статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірним - і рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Право кожного громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю та соціальних виплат закріплено у статті 43 та статті 46 Конституції України.
Згідно із статтею 8 Конституції України її норми є нормами прямої дії і мають найвищу юридичну силу.
Реалізація зазначених конституційних прав громадян врегульована Законом України „Про оплату праці”, Кодексом законів про працю України, іншими законодавчими та нормативними актами.
Так, у зв'язку з недотриманням ДВАТ „Шахта 1/3 Новогродівська”, правонаступником якого є ДП „Селидіввугілля”, законодавства про працю Гриша А.Ф. був змушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.
Рішеннями Новогродівського міського суду Донецької області було встановлено ряд порушень ДВАТ "Шахта 1/3 Новогродівська", правонаступником якого є ДП "Селидіввугілля", норм законодавства про працю та позовні вимоги Гриши А.Ф. задоволені.
Однією із основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду (пункт 9 частини 2 статті 129 Конституції України).
Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно з частиною 2 статті 11 Закону України „Про судоустрій України” судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України.
Набуття рішеннями Новогродівського міського суду Донецької області від 04.10.2000 року та від 10.07.2001 року законної сили призвело до виникнення у відповідача ДВАТ „Шахта 1/3 Новогродівська” (правонаступником якої є ДП „Селидіввугілля”), як боржника, за вказаними рішеннями обов'язку із його виконання.
Обов'язок виконання рішення покладався саме на відповідача протягом усього строку існування заборгованості з компенсаційних виплат за шкоду, завдану здоров'ю працівнику, а обов'язок органу державної виконавчої служби з примусового виконання вказаних рішень був похідним та виник внаслідок фактичного ухилення відповідача від виконання своїх конституційних обов'язків з виплат заборгованості компенсацій з шкоду, завдану здоров'ю працівника.
Наявність виконавчого провадження не була перешкодою для відповідача у виплаті заборгованості працівнику.
Не може вважатися перешкодою при виплаті заборгованості з компенсаційних виплат за шкоду, завдану здоров'ю працівнику наявність справи про банкрутство підприємства-відповідача, оскільки відповідно до статті 12 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди. Обставини, пов'язані із зазначеним, судами не встановлювалися.
Встановлені в рішенні Європейського суду „Гриша проти України” порушення Конвенції є наслідком не виконання ДП „Селидіввугілля” визначеного діючим законодавством обов'язку із виконання судових рішень Новогродівського міського суду Донецької області та заподіяння моральної шкоди Гриші А.Ф. (пункт 29 рішення Європейського суду).
За загальним правилом статті 614 Цивільного кодексу України відсутність вини доводиться заподіювачем шкоди.
Відповідно до частини 2 статті 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона сама не доведе відсутність вини.
Аналогічна позиція зазначена в пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.95 року „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, згідно якої особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.
Згідно із ст.2 Цивільного кодексу України, держава є учасником цивільних відносин.
Відповідно до ст. 170 Цивільного кодексу України, держава набуває та здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. В даному випадку таким державним органом виступає державна виконавча служба.
Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, рішення судів та інші юридичні факти.
Вини державної виконавчої служби у невиконанні рішень Новогродівського міського суду Донецької області не вбачається з огляду на нижчевикладене.
Виконавчі листи за рішеннями Новогродівського міського суду Донецької області від 04.10.2000 року та від 10.07.2001 року були направлені до Новогродівського міського управління юстиції, за якими 31.10.2000 року та 27.07.2001 року були відкриті виконавчі провадження.
У жовтні 2001 року заявник подав позов до Новогродівського міського суду Донецької області щодо неправомірності дій відділу Державної виконавчої служби Новогродівського міського управління юстиції у зв'язку з невиконанням судових рішень Новогродівського міського суду Донецької області від 04.10.2000 року та від 10.07.2001 року, винесених на його користь.
19 грудня 2001 року Новогродівського міського суду Донецької області, відмовив Гриші А.Ф. у задоволені позову на підставі відсутності вини у діях відділу виконавчої служби Новогродівського міського управління юстиції. Апеляційний суд Донецької області залишив рішення суду першої інстанції без змін.
Після реорганізації та приєднання ДВАТ „Шахта 1/3 Новогродівська” до ДП „Селидіввугілля”, виконавче провадження було направлене до відділу Державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції.
Гриша А.Ф. подав позов до Селидівського міського суду Донецької області щодо неправомірності дій відділу Державної виконавчої служби Селидівського управління юстиції.
27 грудня 2004 року Селидівський міський суд Донецької області відмовив заявнику у задоволенні позову на підставі відсутності вини у діях відділу виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції. Апеляційний суд Донецької області залишив рішення суду першої інстанції без змін.
Отже, як вбачається з судових рішень Новогродівського та Селидівського міських судів Донецької області, вина державної виконавчої служби не є доведеною.
Відповідно до пункту 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237 КЗпП України (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежного від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Факт заподіяння моральної шкоди Гриши А.Ф. встановлено Європейським судом під час розгляду справи (пункт 29 рішення Європейського суду).
Відповідно до частини 5 статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи.
Державне казначейство України було залучене у якості третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, оскільки цим органом здійснюється облік та виконання доходної та видаткової частини бюджету України.
Крім того, відповідно до ст.9 Закону України „Про виконавче провадження”, Державне казначейство України безпосередньо приймає участь у виконанні рішень Європейського суду.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що саме винні дії відповідача призвели до визнання Європейським судом порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції, та результатом саме його неправомірних дій є заподіяння державі матеріальних збитків, у тому числі по виплаті Гриші А.Ф. суми моральної шкоди у розмірі 15 306, 25 грн., і іншого відповідачем не доведено.
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З урахуванням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи наведене вище вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.
У судовому засіданні за згодою сторін оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до ст. 85 Господарського процесуального Кодексу України.
На підставі вищевикладеного, ст.ст.11, 23, 170, 614, 1166, 1167, 1191 Цивільного кодексу України, ст.ст.3, 43, 129 Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, Закону України „Про судоустрій України”, Закону України „Про виконавче провадження”, Закону України „Про міжнародні договори України” від 29.06.2001р., Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, керуючись ст.ст.4-2, 4-3, 22, 33, 35, 43, 44, 82-85, 11112 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
Позовні вимоги Міністерства юстиції України м.Київ в інтересах держави України щодо стягнення з Державного підприємства „Селидіввугілля” м.Селидове 15 306, 25 грн. моральної шкоди задовольнити.
Стягнути з Державного підприємства „Селидіввугілля” (ІПН 33426253, 85400, Донецька область, м.Селидове, вул.Карла Маркса, 41) на користь Державного бюджету України (рахунок Державного казначейства України №31116115700028, код банку 820172, ЄДРПОУ 20055032) 15 306, 25 грн. моральної шкоди.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дати підписання його повного тексту.
Повний текст рішення підписаний 24.02.2010р.
Суддя