10 березня 2010 р. № 10/143
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого: Кравчука Г.А.
суддів: Мачульського Г.М.
Шаргала В.І.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Георгіна"
на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду
від09.11.2009р.
у справі№10/143
Господарського судуЛьвівської області
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Георгіна"
доУправління комунальної власності Львівської міської ради
провизнання чинним договору та таким, що продовжений на такий самий строк і на тих самих умовах, -
Товариство з обмеженою відповідальністю "Георгіна" звернулось в суд з даним позовом до Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради про визнання чинним та таким, що продовжений на такий самий строк і на тих самих умовах договір оренди нежитлових приміщень №274 від 17.03.1999 року, укладений між Управлінням комунального майна (правонаступником якого в даний час виступає Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Георгіна", а саме: на строк до 22.12.2018 року та на умовах, передбачених цим договором. Як на підставу своїх вимог позивач посилається на відсутність заяви орендодавця про припинення цього договору протягом місяця після закінчення строку його чинності. Вважаючи, що предмет позову відповідає способу захисту порушеного права визначеному у статті 16 Цивільного кодексу України, позивач просить позов задовольнити.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.07.2009р. (суддя Довга О.І.) позов задоволено повністю.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09.11.2009р. (колегія суддів у складі: головуючого -судді Якімець Г.Г., суддів Зварич О.В., Скрипчук О.С.) вказане рішення суду скасовано, прийнято нове, яким в позові відмовлено. Також постановлено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Георгіна" на користь Управління комунальної власності Львівської міської ради 42, 50 грн. в відшкодування витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати цю постанову суду апеляційної інстанції, та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального і процесуального права.
Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.
Сторони не використали наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.
До суду касаційної інстанції 10.03.2010р. надійшла телеграма з проханням про перенесення розгляду касаційної скарги на інший термін, про те у ній не зазначено особу, що надіслала цю телеграму.
Враховуючи викладене та те, що відповідно до приписів статті 22 Господарського процесуального кодексу України клопотання мають право заявляти сторони, а не особи, які не є учасником судового процесу, а із телеграми не вбачається, що саме сторона у справі звернулась до суду, у суду касаційної інстанції відсутні правові підстави для розгляду зазначеного у ній прохання про перенесення розгляду касаційної скарги на інший термін.
Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, на підставі патенту №252 від 26.01.1999 року, виданого Департаментом економічної політики та ресурсів Львівської міської ради, між Управлінням комунального майна (правонаступником якого в даний час виступає відповідач у справі) -орендодавець за договором, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Георгіна" (орендар за договором), укладено договір оренди нежитлових приміщень № 274 від 17.03.1999 року, відповідно до якого орендодавець здав, а орендар прийняв в оренду нежитлові приміщення 1-го поверху загальною площею 58, 7 м2 у місті Львові на пл. Соборній, 12 з цільовим призначенням під перукарню.
Пунктом 1 договору оренди передбачено, що його укладено на термін 10 років з 22.12.1998 року до 22.12.2008 року.
В зв'язку із закінченням строку дії договору позивач 20.11.2008 року направив відповідачу заяву (вх. №5-14684 від 15.12.2008 року), в якій інформував про продовження договору оренди на новий термін і на тих самих умовах, з чим відповідача не погодився.
Задовольняючи позов суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права відповідає приписам статті 16 Цивільного кодексу України.
Про те, з такими висновками не можна погодитись з наступних підстав.
Згідно частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 цього Кодексу закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якою визначено способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, що захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом (ч.2). Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами (ч.3).
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені також у статті 16 частині 2 Цивільного кодексу України, а саме такими способами можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Ця норма також визначає, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
При цьому, правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди безпосередньо передбачені статтею 764 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтею 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та опосередковано нормою частини четвертої статті 291 ГК України, згідно з якою правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України. Відповідно до статті 764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Таким чином оскільки самими нормами права передбачено умови, за яких договір оренди вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором, і на тих самих умовах, які були передбачені договором, звернення для цього в суд з таким позовом не вимагається.
Відтак, із встановлених судами обставин справи вбачається, що обраний позивачем спосіб захисту права не відповідає вимогам закону та не встановлений договором.
Оскільки судами попередніх інстанцій при вирішенні даного спору неправильно застосовані норми матеріального права, та по справі не вимагається збирати або додатково перевіряти та оцінювати докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи суд касаційної інстанції дійшов висновку що прийняті у справі судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.2, 11110 ч.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Георгіна" задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.11.2009р. та рішення Господарського суду Львівської області від 30.07.2009р. у справі №10/143 скасувати повністю і прийняти нове рішення.
У позові Товариству з обмеженою відповідальністю "Георгіна" до Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради про визнання чинним та таким, що продовжений на такий самий строк і на тих самих умовах договір оренди нежитлових приміщень №274 від 17.03.1999 року, укладений між Управлінням комунального майна (правонаступником якого в даний час виступає Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Георгіна", а саме: на строк до 22.12.2018 року та на умовах, передбачених цим договором, відмовити.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
С у д д і Г.М. Мачульський
В.І. Шаргало