18 липня 2007 р.
№ 19/7163
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С.- головуючого,
Костенко Т.Ф. Коробенко Г.П.
розглянувши матеріали касаційної скарги
Приватного підприємця ОСОБА_1
на постанову
Житомирського апеляційного господарського суду від 25.10.2006
у справі
господарського суду Хмельницької області
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Артпласт Груп"
до
Приватного підприємця ОСОБА_1,
про
стягнення 65510,75 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача:
Крилов А.В.-дов.№637 від 17.07.2007
від відповідача:
не з'явилися
Рішенням господарського суду Хмельницької області від 21.02.2006 позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з ПП ОСОБА_1 на користь ТОВ "Артпласт Груп" - 61470, 50 грн. заборгованості, 2285,88 грн. пені, 360,46 грн. 3% річних, 65,05грн. інфляційних нарахувань, 641,82 грн. державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно -технічне забезпечення судового процесу, 2000,00грн. витрат на оплату послуг адвоката.
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 25.10.2006 рішення господарського суду Хмельницької області від 21.02.2006 залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що відповідач свої зобов'язання щодо оплати за поставлений товар згідно договору поставки пакувального матеріалу в асортименті, виконав частково, в зв'язку з чим перед позивачем виникла заборгованість.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України. забов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Крім того, ст.625 Цивільного кодексу передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.
Не погоджуючись з судовими рішеннями ПП ОСОБА_1 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати посилаючись на те, що судами порушенні норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 42, 43 , 69,77 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 678, 680 Цивільного кодексу України.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити.
Господарським судом встановлено, що 11.04.2005 ТОВ "Артпласт Груп" (виконавець) та ПП ОСОБА_1(замовник) уклали договір НОМЕР_1 поставки пакувального матеріалу в асортименті (упаковки), а 22.09.2005 додаткову угоду до нього.
Позивач умови договору та додаткової угоди виконав.Матеріали прийняті замовником без зауважень.
Відповідач свої зобов'язання щодо оплати за поставлений позивачем товар виконав частково, в сумі 18000 грн, у зв'язку з чим виникла заборгованість у сумі 61470,50 грн..
Відповідно до ст.ст. 526, 525 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Пунктом 8.4 договору сторони обумовили, що в разі порушення замовником строків оплати, він сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми фактичної заборгованості за кожний день прострочки оплати, починаючи з дня, наступного за днем настання строку платежу.
За період з 27.11.2005 по 27.12.2005 виконавець нарахував замовнику пеню, з урахуванням часткової проплати, в розмірі 2285,88 грн.
Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
Відповідно ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановленим законом або договором.
Отже, господарський суд правомірно дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу, пені, інфляційних та 3% річних.
Колегія суддів враховує, що доводи ПП ОСОБА_1 викладені у касаційній скарзі щодо розгляду справи без її участі у судовому засіданні першої інстанції були предметом дослідження в судді апеляційної інстанції при розгляді справи.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що господарськими судами дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому судові рішення відповідають чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для їх скасування немає.
На підставі викладеного, керуючись ст. 1115, п.1 ст. 1119, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
В задоволенні касаційної скарги відмовити.
Постанову від 25.10.2006 Житомирського апеляційного господарського суду зі справи № 19/7163 залишити без змін.
Головуючий В.С. Божок
Судді Т.Ф.Костенко
Г.П.Коробенко