20 травня 2019 р.Справа № 643/14933/18
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Донець Л.О.,
Суддів: Бенедик А.П. , Гуцала М.І. ,
за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.02.2019 року (головуючий суддя І інстанції: Котеньов О.Г.) по справі № 643/14933/18
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області
про визнання протиправним та скасування рішення,
18.10.2018 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі по тексту - відповідач), в якому просив суд визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 04/01-1384-16 від 19.09.2018 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 19.10.2018 відкрито провадження в адміністративній справі.
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 29.10.2018 адміністративну справу за адміністративним позовом позивача до відповідача про визнання протиправним та скасування рішення направлено за підсудністю до Харківського окружного адміністративного суду.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.02.2019 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення відповідача № 04/01-1384-16 від 19.09.2018 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача (вул. Римарська, 24, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 37764460) на користь ОСОБА_1 , судовий збір у сумі 704 (сімсот чотири) грн 80 коп.
Відповідач, не погодившись з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.02.2019 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову позивача в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на необгрунтованість рішення суду першої інстанції, та вважає, що зазначене судове рішення прийняте без урахування важливих обставин справи. Зокрема, відповідач зазначає, що на підставі п. 4 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» позивач звертався до відповідача з заявою про надання дозволу на імміграцію на територію України та відповідачем, в свою чергу, такий дозвіл було надано з документованою посвідкою на постійне проживання терміном дії безстроково. Додатково пояснює, що від Департаменту карного розшуку Національної поліції України надійшло подання про прийняття рішення про скасування позивачу дозволу на імміграцію на територію України на підставі п. 3,4 ст. 12 Закону України «Про імміграцію». З урахуванням інформації вказаної в поданні, на підставі пп. 1 п. 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, відповідачем прийнято рішення про скасування такого дозволу позивачу на імміграцію в Україну та скасовано посвідку на постійне проживання. Також пояснює, що позивачу було оголошено рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну, однак, ознайомитись з таким рішенням він відмовився.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Ленкорань, Р. Азербайджан, прибув в Україну у 2015 році у приватних справах.
07.10.2016 позивач звернувся з заявою про надання йому дозволу на імміграцію в Україну відповідно до пункту 4 частини другої статті 4 Закону України "Про імміграцію", як особа, яка має повно рідного брата - громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець м. Ленкорань, Р. Азербайджан, який набув громадянство України на підставі частини 1 статті 8 Закону України "Про громадянство України", що підтверджено довідкою № 9909 про реєстрацію особи громадянином України, виданою 27.10.2011 ВГІРФО УМВС України в Луганській області.
14.12.2016 рішенням відповідача позивачу надано дозвіл на імміграцію в Україну та документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 , терміном дії - безстроково.
Згідно інформації, зазначеної у поданні Департаменту карного розшуку Національної поліції України від 07.08.2018 № 14/01/10-5897 щодо скасування дозволу на імміграцію позивача, фігурант на території України вчиняє дії, які можуть становити загрозу національній безпеці та громадському порядку в Україні, створює загрозу життю, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України, позивач є членом транснаціонального організованого злочинного угрупування з міжрегіональними зв'язками, яке діє на території східної України.
Рішенням відповідача від 19.09.2018 № 04/1-1384-16 скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий позивачу, ІНФОРМАЦІЯ_3 . ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженцю м. Ленкорань, Р. Азербайджан НОМЕР 1 про те, що на підставі пунктів 3,4 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію" від 07.06.2001 скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 01.12.2014. Видана підставі цього рішення посвідка про постійне проживання серії НОМЕР_1 від 15.12.2016 року скасована на підставі вимог п.п. 1 п. 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 25.04.2018 № 321.
Подання Департаментом карного розшуку Національної поліції України надійшло до відповідача 07.08.2018 року, що зазначено у відзиві на адміністративний позов. Оскаржуване рішення прийняте відповідачем 19.09.2018 року на підставі такого висновку про скасування дозволу на імміграцію в Україну позивачу, з зазначеною датою 19.09.2018 року, тобто з порушенням місячного терміну вивчення подання щодо оскаржуваного дозволу на імміграцію.
Для надання пояснень щодо скасування такого дозволу позивач не запрошувався.
Також встановлено, що позивач до кримінальної відповідальності не притягується, не знятої чи не погашеної судимості не має та у розшуку не перебуває.
Задовольнивши адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушена процедура винесення такого рішення № 04/01-1384-16 від 19.09.2018 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну позивачу, яка визначена нормами Законом України «Про імміграцію» та Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженої постановою КМУ від 26.12.2002 року № 1983, що вказує безпосередньо на протиправність дій такого суб'єкта владних повноважень. Оскаржуване рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну неминуче призводить до негативних наслідків для позивача, які визначені ст. 13 Закону України «Про імміграцію».
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року № 3773-VI (подалі - Закон № 3773), іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 2491-ІІІ, імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленомузаконом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.
Дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Згідно з п. 2, 3 ч. 1 ст. 6 Закону № 2491-ІІІ, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань імміграції і підпорядковані йому органи: перевіряють правильність оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутність підстав для відмови у його наданні; приймають рішення про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видають копії цих рішень особам, яких вони стосуються.
Стаття 9 Закону № 2491-ІІІ встановлює умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання дозволу на імміграцію. Так, заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем їх проживання.
Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.
Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5)документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.
Крім зазначених документів, зокрема, подаються: для осіб, зазначених у пункті 6 частини другої статті 4 цього Закону, - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з іммігрантом, і документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні.
Особи, які постійно проживають за межами України, за винятком осіб, зазначених у пунктах 1, 3 частини третьої статті 4 цього Закону, разом із заявою про надання дозволу на імміграцію подають також довідку про відсутність судимості.
У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.
Особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви (ч. 4 ст. 11 Закону № 2491-ІІІ).
Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 року № 1983 (подалі - Порядок № 1983).
Відповідно до п. 12 Порядку № 1983, територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію:
- формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію;
- надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції Департаменту чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам;
- здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.
За визначенням статті 12 Закону № 2491-ІІІ, підставами для скасування дозволу на імміграцію є:
з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;
іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;
дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;
це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України;
іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;
в інших випадках, передбачених законами України.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.
Особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення.
Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством України. У разі скасування дозволу на імміграцію стосовно особи, яка була до його надання визнана біженцем в Україні, її не може бути вислано або примусово повернуто до країни, де її життю або свободі загрожує небезпека через її расу, національність, релігію, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання (ст.13 Закону України "Про імміграцію").
Відповідно до пунктів 21-23 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 р. № 1983 (у редакції з 12.04.2017 року) дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.
Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти (пункт 23 Порядку).
Так, з матеріалів справи встановлено та підтверджено, що рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну скасовано відповідачем 19.09.2018 року на підставі подання Департаменту карного розшуку Національної поліції України від 07.08.2018 року № 14/01/10-5897 із зазначенням, що позивач є особою, яка на території України вчиняє дії, які можуть становити загрозу національній безпеці та громадському порядку України, оскільки він є членом транснаціонального організованого угрупування з міжрегіональними зв'язками, яка діє на території України.
Слід зазначити, що наявний факт пропуску місячного строку для розгляду такого питання та прийняття рішення.
Також, колегія суддів зазначає, що доказів, які б підтвердили факти протиправних діянь позивача на території України до суду не надавались та матеріали справи таких не містить. На даний час позивач до кримінальної відповідальності не притягується, не знятої чи не погашеної судимості не має та у розшуку не перебуває
Настання протиправних наслідків з боку позивача на території України є лише теоретичним припущенням суб'єкта владних повноважень, які можуть наступити чи не наступити взагалі.
За таких тверджень скасування рішення про імміграцію на території України та документальної посвідки на постійне проживання мають негативні наслідки саме для позивача. Такими наслідками відповідно до ст. 13 Закону України "Про імміграцію" є обов'язок особи, стосовно якої прийняте рішення про скасування дозволу на імміграцію, виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії рішення про скасування дозволу на імміграцію. Особа яка не виїхала протягом місяця підлягає видворенню в порядку передбаченому Законом.
Так, Комісар Ради Європи з прав людини видав рекомендацію стосовно прав іноземців, які бажають в'їхати на територію держав-членів Ради Європи, та виконання рішень про видворення (CommDH(2001)19). Зазначена рекомендація, датована 19 вересня 2001 року, містить такий пункт:
«11. У випадках, коли особа стверджує, що компетентні органи порушили право, гарантоване Європейською конвенцією з прав людини (ЄКПЛ), або що існує можливість порушення ними цього права, необхідно забезпечити, щоб право на засіб юридичного захисту у значенні статті 13 ЄКПЛ гарантувалося не лише законом, але також на практиці».
При цьому, колегія суддів зазначає, що конвенційний механізм захисту прав передбачає, зокрема те, що основоположні права, гарантовані ЄКПЛ повинні виконуватися безпосередньо на державному рівні, зокрема, державними органами.
Право особи на безпосередню участь у проведенні процедури про скасування дозволу на імміграцію в Україну гарантовано національним законодавством України, а саме п.23 Порядку №1983.
На думку колегії суддів, громадянин країни, якого стосується рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинен мати у своєму розпорядженні ефективний засіб юридичного захисту, що дає йому змогу брати участь у провадженні під час розгляду його справи у компетентному судовому або адміністративному органі влади або в компетентному органі, члени якого є безсторонніми і які користуються гарантіями незалежності.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 820/2262/17.
Відповідно до п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04, 10 лютого 2010 року) Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29).
Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. ), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Аналіз та дослідження обставини справи дає право колегії суддів дійти висновку, що суб'єктом владних повноважень порушена саме процедура місячного терміну прийняття такого рішення, позивач фактично позбавлений права гласності при проведенні такої процедури.
За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Розглянувши документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено правомірність своїх дій при скасуванні дозволу на імміграцію в Україну та документованої посвідки на постійне проживання.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів, погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до приписів ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення - скасуванню.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.02.2019 року по справі № 643/14933/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Л.О. Донець
Судді А.П. Бенедик М.І. Гуцал
Повний текст постанови складено 24.05.2019 року