15 травня 2019 р.Справа № 520/10773/18
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бартош Н.С.,
Суддів: Григорова А.М. , Подобайло З.Г. ,
за участю секретаря судового засідання Мороза М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції Сліденко А.В.) від 08.01.2019 року (повний текст рішення складений 09.01.2019 р.) по справі № 520/10773/18
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 392/2030-1307 від 01.06.2018 р., визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0861341-1307-2030 від 26.06.2018 р.,
Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просила: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у харківській області № 392/2030-1307 від 01.06.2018 р.; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Харківській області № 0861341-1307-2030 від 26.06.2018 р.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.01.2019 року по справі № 520/10773/18 позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області № 392/2030-1307 від 01.06.2018 р. У решті вимог позов - залишено без задоволення.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в цій частині та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, просить залишити його без змін в цій частині, а апеляційну скаргу без задоволення.
Сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог сторонами у справі не оскаржувалося, рішення суду першої інстанції в цій частині судом апеляційної інстанції не переглядається.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач є власником автомобіля марки MERCEDES-BENZ модель GLE 350D 4 MATIC 2016 року випуску.
У зв'язку з цим, ГУ ДФС у Харківській області 01.06.2018 р. прийняте податкове повідомлення-рішення № 392/2030-1307 про визначення грошового зобов'язання з податку з власників транспортних засобів за 2017 р. у сумі 25000,00 грн. за автомобіль марки MERCEDES-BENZ GLE 350D 4 MATIC 2016 року випуску державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 .
Не погодившись з прийнятим контролюючим органом податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.
Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов до висновку, що відповідач не надав доказів про належність цього автомобіля за вартісним цензом до об'єктів справляння податку з власників транспортних засобів у 2017 році.
В доводах апеляційної скарги відповідач по справі послався на те, що з дослідженого на офіційному сайті Мінекономрозвитку переліку автомобілів, які підлягають оподаткуванню транспортним податком на 2017 рік, встановлено, що автомобіль марки MERCEDES-BENZ GLE 350D 4 MATIC, рік випуску 2016, з об'ємом двигуна 3,0 куб. см. є об'єктом оподаткування у 2017 р., так як строк експлуатації цього авто до 1 року, тобто до 2017 року включно він є об'єктом оподаткування відповідно до приписів ст. 267 ПК України.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно з п.п. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Відповідно до п.п. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 ПК України об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Станом на 01 січня 2017 року мінімальна заробітна плата установлена в розмірі 3200 грн. Отже, 375 розмірів мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2018року складали 1200000,00 грн.
Таким чином, об'єктом оподаткування транспортним податком у 2017 році були легкові автомобілі, середньоринкова вартість яких становить понад 1200000,00 грн. та з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно).
Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, станом на 1 січня податкового (звітного) року виходячи з марки, моделі, року випуску, об'єму циліндрів двигуна, типу пального (абз.2 підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України).
Щороку до 1 лютого податкового (звітного) року центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, на своєму офіційному веб-сайті розміщується перелік легкових автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, який повинен містити такі дані щодо цих автомобілів: марка, модель, рік випуску, об'єм циліндрів двигуна, тип пального (абз.3 підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України).
Механізм визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів для цілей віднесення таких автомобілів до об'єктів оподаткування транспортним податком визначений Методикою визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, що затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 № 66 (далі - Методика), відповідно до п.2 якої середньоринкова вартість автомобіля розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів за формулою С ср = Ц н х (Г / 100), де за ціну нового транспортного засобу (Ц н) транспортного засобу в Україні з урахуванням марки, моделі, об'єму циліндрів двигуна, типу пального та Г - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів з урахуванням строку експлуатації транспортних засобів у роках згідно з додатком 1 до Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2013 р. № 403.
Відповідач, розраховуючи середньоринкову вартість автомобілю позивача за вказаною формулою, дійшов висновку, що при здійсненні розрахунків середньоринкової вартості автомобіля на офіційному веб-сайті Мінекономрозвитку враховуються дані, які існують на час здійснення такого розрахунку та на вказаний розрахунок не впливає та не може впливати дефекти транспортного засобу у вигляді пошкоджень завданих дорожньо-транспортною пригодою.
Колегія суддів зазначає, що на коефіцієнт коригування ринкової вартості транспортних засобів згідно додатком 1 та додатком 2 Методики та додатком 1 до Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2013 р. №403 впливає строк експлуатації транспортних засобів та нормативний середньорічний пробіг транспортних засобів та технічний стан автомобіля відповідно до Методики не впливає на обрахунок середньоринкової вартості автомобіля.
Проте, розбіжності між ідентичними автомобілями можуть стосуватися, зокрема, технічного стану, марки автомобіля, двигуна.
Отже, для того, щоб віднести транспортний засіб до об'єкта оподаткування в розумінні підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України, необхідно дати належну оцінку обрахунку середньоринкової вартості автомобіля позивача, яка впливає на віднесення такого до об'єкту оподаткування в 2017 році.
Згідно пункту 5 Методики, ідентичними є автомобілі, в яких збігаються такі ознаки і параметри: марка; країна-виробник; тип кузова (седан, універсал тощо); модель; конструкція привода тягових коліс; тип та робочий об'єм двигуна; потужність двигуна; тип коробки переключення передач та інших складників силової передачі; габаритні розміри; рік випуску; комплектація. Розбіжності можуть стосуватися комплектації, пробігу та технічного стану.
Мінекономрозвитку відповідно до цієї Методики розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого податкового (звітного) року розміщує на своєму офіційному веб-сайті перелік легкових автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, який повинен містити такі дані щодо зазначених автомобілів: марка, модель, рік випуску, об'єм циліндрів двигуна, тип пального. У разі відсутності на офіційному веб-сайті Мінекономрозвитку інформації про марку, модель легкового автомобіля, що має ознаки об'єкта оподаткування транспортним податком, Мінекономрозвитку за зверненням ДФС та/або власника зазначеного легкового автомобіля визначає його середньоринкову вартість, доповнює перелік, зазначений в абзаці першому цього пункту, такою інформацією та розміщує її на своєму офіційному веб-сайті (п. 13 Методики).
Мінекономрозвитку забезпечує роботу офіційного веб-сайту в режимі, який дає змогу отримати інформацію про середньоринкову вартість автомобіля шляхом введення даних про їх марку, модель, рік випуску, об'єм циліндрів двигуна та тип пального (п. 14 Методики).
Аналіз наведених положень Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів свідчить про врахування при розрахунку цієї вартості певних ознак, параметрів і характеристик транспортного засобу.
При цьому, зі змісту п.п. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 ПК України та Методики вбачається, що повноваження та обов'язок щодо визначення середньоринкової вартості транспортного засобу покладено на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі.
При цьому, межі повноважень податкового органу полягають виключно у прийнятті податкового повідомлення-рішення на підставі отриманої від Мінекономрозвитку інформації про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Відтак, підставою для прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення є отримана від Мінекономрозвитку інформація про автомобіль позивача.
Таку інформацію матеріали справи не містять.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано до суду доказів того, що підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є отримана від Мінекономрозвитку інформація саме про автомобіль позивача.
До суду першої інстанції, таких доказів відповідачем не надано, в поясненнях, наданих в судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача зазначив, що таких запитів до Мінекономрозвитку не робилось, а податкове повідомлення-рішення приймалось виключно на підставі інформації з веб-сайту Мінекономрозвитку, відтак доказів того, що належний позивачу автомобіль є об'єктом оподаткування 2017 року відсутні.
Доводи відповідача про врахування розрахунку середньоринкової вартості автомобіля з офіційного веб-сайту Мінекономрозвитку, в розумінні ст. 75 Кодексу адміністративного судочинства України, не є належним доказом того, що автомобіль позивача є об'єктом оподаткування транспортним податком у 2017 році.
Крім того, з технічного паспорту автомобіля, який належить позивачу, судом встановлено, що позивачу на праві власності належить автомобіль MERCEDES-BENZ GLE 350D 4 MATIC 2016 року, об'єм двигуна 2987 куб. см., тип Легковий універсал-В.
В свою чергу, до відзиву на позовну заяву в суді першої інстанції відповідачем додано роздруківку з офіційного веб-сайту Мінекономрозвитку про середньоринкову вартусть автомобіля, в якій зокрема значить автомобіль марки MERCEDES-BENZ GLE 350D 4 MATIC Coupe (строк експлуатації до двох років), але відповідачем не надано доказів на підтвердження тієї обставини, що належний позивачу автомобіль марки MERCEDES-BENZ містить позначку класу кузову, як Coupe.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що у відповідача не було підстав використовувати дані сайту для розрахунку вартості автомобіля позивача.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 03.04.2018 р. у справі № 804/112/17, від 13.03.2018 р. у справі № 826/93000/16, від 04.09.2018 р. у справі № 826/10689/17, від 27.12.2018 р. по справі № 820/6988/16.
Таким чином, відповідачем не доведено, що середньоринкова вартість транспортного засобу позивача, складає понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня 2017 року, а тому і не доведено, що цей автомобіль є об'єктом оподаткування в 2017 році.
У пункті 110 рішення Європейського Суду з прав людини від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».
Враховуючи встановлені в судовому засіданні обставини у справі, приймаючи до уваги, що відповідачем не виконано обов'язку щодо надання належних доказів в підтвердження наявності підстав для визначення податкового зобов'язання оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, таке податкове повідомлення-рішення не відповідає критеріям правомірності, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями ч. 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
Колегія суддів враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують з наведених вище підстав.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
З урахуванням того, що відповідно до п. 6 ч. 6 ст. 12 КАС України справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, ця справа відноситься до справ незначної складності і відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України постанова суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Враховуючи те, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.01.2019 року по справі № 520/10773/18 прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для її скасування.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.01.2019 року по справі № 520/10773/18 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.01.2019 року по справі № 520/10773/18 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош
Судді(підпис) (підпис) А.М. Григоров З.Г. Подобайло
Повний текст постанови складено 20.05.2019 року