07 травня 2019 року Чернігів Справа № 620/710/19
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Непочатих В.О.,
при секретарі Єгунової О.М.,
за участю позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Коутної А.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Чернігівській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Чернігівській області, в якому просить: визнати протиправними, не вчинення відповідачем передбачених законодавством, дій по зняттю позивача як особи, що здійснювала незалежну професійну діяльність, з обліку як платника податків; не направлення у встановлені законодавством строки і у встановленому законодавством порядку вимог про нарахування заборгованості (недоїмки) із сплати ЄСВ; прийняття і формування вимоги про оплату боргу (недоїмки) № Ф-2456-51 від 15.02.2019 та скасувати її.
В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що відповідачем протиправно не розглянуто заяву позивача про ліквідацію або реорганізацію його як платника податків та не знято з податкового обліку, у зв'язку з чим виникла заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 18234,72 грн.
Відповідач подав відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову, посилаючись на те, що позивач зареєстрований в Носівській ДПІ Ніжинського управління ГУ ДФС у Чернігівській області як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю з 24.03.2015 та є платником єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Вказує, що за провадження незалежної професійної діяльності у 2017 році, першому-четвертому кварталах 2018 року заборгованість з єдиного внеску, враховуючи переплату у сумі 42,00 грн., складає 18234,72 грн.
Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що факт наявності в Єдиному реєстрі адвокатів України відомостей про те, що позивач має право займатися адвокатською діяльністю не свідчить про фактичне її здійснення, оскільки Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не ототожнює право на зайняття адвокатською діяльністю із зайняттям такої діяльності.
Вислухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Рішенням Київської міської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 22.06.2006 № 342132 позивачу видано свідоцтво на право на зайняття адвокатською діяльністю від 22.06.2006 № 2634.
Позивач здійснює діяльність у формі індивідуальної адвокатської діяльності та перебуває на обліку у Ніжинській ОДПІ ГУ ДФС (Носівське відділення) з 20.03.2015 за № 640 (а.с. 84, 90).
10.03.2017 позивачем подано заяву про ліквідацію або реорганізацію платника податків до Носівського відділення Ніжинської ОДПІ за формою № 8-ОПП, у якій повідомив податковий орган про припинення діяльності за власним рішенням (а.с. 83).
Також позивачем було подано податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2017 рік, розрахунок податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходів за 2017 рік, отриманих самозайнятою особою, звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік з відміткою у графі «ліквідаційна», у якій за період з січня по березень 2017 року визначено зобов'язання з ЄСВ у розмірі 2112,00 грн. (а.с. 19-21).
В подальшому 15.02.2019 відповідачем було сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2456-51 про сплату заборгованості зі сплати єдиного внеску в розмірі 18234,72 грн. (а.с. 39).
Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.
Згідно з частиною першою статті 13 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.
Приписами підпункту 14.1.226 пункту 14 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Відповідно до пункту 65.2 статті 65 Податкового кодексу України облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.
Внесення до Державного реєстру запису про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця чи незалежної професійної діяльності фізичної особи здійснюється, зокрема, у разі внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця - з дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця; реєстрації припинення незалежної професійної діяльності фізичної особи у відповідному уповноваженому органі - з дати реєстрації (пункт 65.10 статті 65 Податкового кодексу України).
Підпунктом 67.1.2 пункту 67.1 статті 67 Податкового кодексу України визначено, що підставами для зняття з обліку у контролюючих органах юридичної особи, її відокремлених підрозділів та самозайнятих осіб є: наявність хоча б однієї з підстав, визначених пунктом 65.10 статті 65 цього Кодексу для самозайнятої особи.
Положеннями пункту 11.1 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 22.04.2014 № 462) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.05.2014 за № 503/25280 (далі - Порядок № 1588) платник податків зобов'язаний повідомляти контролюючі органи за місцем обліку такого платника про його ліквідацію або реорганізацію протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення (крім випадків, коли обов'язок здійснювати таке повідомлення покладено законом на орган державної реєстрації).
Так, згідно підпункту 2 пункту 11.22 Порядку № 1588 фізичні особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність, знімаються з обліку після припинення такої незалежної діяльності, за наявності документально підтвердженої інформації відповідного державного органу, що реєструє таку діяльність або видає документи про право на заняття такою діяльністю (свідоцтва, дозволи, сертифікати тощо), та/або поданих до контролюючого органу за основним місцем обліку: заяви за формою № 8-ОПП, дата якої фіксується в журналі за формою № 6-ОПП.
В свою чергу, пунктом 1 Розділу V Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 № 1162 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.12.2014 за № 1553/26330 (далі - Порядок 1162) передбачено, що у разі прийняття відповідними органами (особами) рішення про ліквідацію, припинення діяльності платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755, платник єдиного внеску зобов'язаний у десятиденний строк з дня прийняття відповідного рішення подати до контролюючого органу заяву про зняття з обліку платника єдиного внеску за формою № 7-ЄСВ згідно з додатком 4 до цього Порядку та копії таких документів: розпорядчого документа (рішення) власника або органу, уповноваженого на те засновницькими документами про ліквідацію; розпорядчого документа про утворення ліквідаційної комісії; розпорядчого документа про припинення незалежної професійної діяльності фізичної особи.
Згідно пунктів 3, 5, 6 Розділу V Порядку № 1162 отримавши заяву за формою № 7-ЄСВ (додаток 4) контролюючий орган у строк, зазначений у пункті 1 цього розділу, проводить позапланову документальну перевірку щодо правильності нарахування та сплати єдиного внеску або звірення розрахунків з фізичними особами, які забезпечують себе роботою самостійно. На основі акта перевірки або акта звірки платник єдиного внеску здійснює остаточні розрахунки з контролюючим органом. Після проведення остаточного розрахунку платником єдиного внеску контролюючий орган знімає його з обліку та вносить відповідні записи до реєстру страхувальників із зазначенням дати та підстави зняття з обліку. Платникам єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755, видається (надсилається) повідомлення про зняття з обліку платника єдиного внеску за формою № 10-ЄСВ згідно з додатком 7 до цього Порядку. Датою зняття з обліку платника єдиного внеску є дата внесення запису до реєстру страхувальників.
Таким чином, фізична особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, може бути знята з податкового обліку та обліку платників єдиного внеску на підставі поданої до контролюючого органу за основним місцем обліку заяви про ліквідацію платника податків за формою № 8-ОПП та заяви про зняття з обліку платника єдиного внеску за формою № 7-ЄСВ за умови внесення до Єдиного реєстру адвокатів України записів про: зміну організаційної форми адвокатської діяльності; зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю.
Як вбачається з копії витягу з Єдиного реєстру адвокатів України позивач здійснює індивідуальну адвокатську діяльність за адресою: АДРЕСА_1.
Судом встановлено, що на підтвердження прийнятого рішення про припинення діяльності позивачем подано до контролюючого органу заяву про ліквідацію або реорганізацію платника податків за формою № 8-ОПП, звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік з відміткою у графі «ліквідаційна», у якій за період з січня по березень 2017 року визначено зобов'язання з ЄСВ у розмірі 2112,00 грн.
Суд не приймає до уваги копію квитанції від 14.03.2017 № 0.0.724731805.1 на підтвердження сплати позивачем ЄСВ у розмірі 2112,00 грн., оскільки згідно картки особового рахунку позивача зарахування надходжень до відповідного бюджету не відбулося (а.с. 68-69).
Крім того, позивачем не було подано заяви за формою № 7-ЄСВ, яка є підставою для ініціювання органом доходів і зборів процедур, необхідних для встановлення відсутності заборгованості у платника ЄСВ та зняття його з обліку.
Отже, позивач не дотримався умов, з якими чинне законодавство пов'язує обов'язок органу доходів і зборів зняти платника ЄСВ з обліку, а тому суд погоджується з доводами відповідача про відсутність підстав для зняття позивача з обліку платників ЄСВ.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовна вимога про визнання протиправними, не вчинення відповідачем передбачених законодавством, дій по зняттю позивача як особи, що здійснювала незалежну професійну діяльність, з обліку як платника податків не підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги про не направлення у встановлені законодавством строки і у встановленому законодавством порядку вимоги про нарахування заборгованості (недоїмки) із сплати ЄСВ; прийняття і формування вимоги про оплату боргу (недоїмки) № Ф-2456-51 від 15.02.2019 та її скасування, суд зазначає наступне.
Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року (абзац четвертий частини восьмої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в редакції, яка діяла з 01.01.2017).
У редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII, яка діє з 01.01.2018, вищевказана стаття передбачає, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно частин четвертої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 № 469) та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953 (далі - Інструкція № 449).
Згідно пункту 1 Розділу VI Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції (абзац другий пункту 2 розділу VI Інструкції № 449).
В силу абзацу третього пункту 3 Розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається), зокрема, платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень (пункт 3 Розділу VI Інструкції № 449).
З огляду на правовий зміст та аналіз наведених норм, суд приходить до висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.
Разом з тим, суд вбачає порушення строку обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску, який мав бути зроблений в кінці календарного місяця (кварталу) у разі існування недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску.
Проте, контролюючим органом вимога про сплату боргу (недоїмки) на адресу позивача не направлялась тривалий час, а заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску за цей час значно зростала. Вказане вище свідчить про порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Із системного аналізу норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.
В даному випадку, суд вважає за необхідне застосувати положення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
За своїм змістом стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує право на мирне володіння майном і обумовлює випадки втручання у таке право мирного володіння майном, а відповідно до тлумачення й усталеної практики Європейського суду з прав людини (напр. рішення в справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства». «Іммобільяре Саффі» проти Італії», «East/West Alliance Limited» проти України». «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» тощо) в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції слід виокремлювати три норми: перша норма (перше речення першого абзацу) - має загальний характер і закладає принцип мирного володіння майном; друга норма (друге речення першого абзацу) - охоплює питання позбавлення права власності та визначає для цього певні критерії и умови; третя норма (другий абзац) - визнає право договірних держав, зокрема, контролювати використання майна в загальних інтересах. При цьому, як підтверджується практикою Суду, друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.
Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-11). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22.09.1994, Series А N 296-А, п. 42, та «Куиюглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10.05.2007).
Суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірним тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23.09.1982 у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series А N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення віл 21.02.1986 у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства». п. 50, Series А N 98).
Тобто, бездіяльність з боку контролюючого органу щодо невинесення протягом тривалого часу після внесення змін в законодавство вимоги про сплату боргу (недоїмки) поклала на особу надмірний тягар зі сплати єдиного внеску.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що право позивача на володіння своїми грошовими коштами в розумінні положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції є порушеним та підлягає відновленню.
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В силу пункту 2 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
З урахуванням зазначеного, з метою повного захисту прав, свобод, інтересів позивача, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково шляхом визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) від 15.02.2019 № Ф-2456-51.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Тому, оскільки позов підлягає задоволенню частково, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений ним при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 768,40 грн.
Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Чернігівській області (вул. Реміснича, буд. 11, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 39392183) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) від 15.02.2019 № Ф-2456-51.
В решті позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Чернігівській області (вул. Реміснича, буд. 11, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 39392183) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 768,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 13 травня 2019 року.
Суддя В.О. Непочатих