Справа № 462/2380/17
23 квітня 2019 року Залізничний районний м. Львова у складі:
головуючого судді: Бориславського Ю.Л.,
при секретарі судового засідання: Каралюс Т.Р.,
представника позивача: Козія І.Ю.,
представника відповідача: Лавринів М.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 за участю третьої особи - приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Петельки Ігоря Васильовича - про визнання договору дарування недійсним та скасування державної реєстрації права власності, суд
ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом, в якому просить визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, який був укладений 02 червня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, що був посвідчений 02 червня 2014 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Петелькою І.В. за реєстровим номером 1600 та скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на спірну квартиру. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, позивач вважала, що укладає договір довічного утримання, оскільки між сторонами була домовленість де відповідач буде допомагати позивачу по господарству, надавати щомісячне грошове забезпечення для придбання продуктів, необхідних ліків. Вказала, що підставою для укладення договору довічного утримання було те, що позивач є одинокою особою похилого віку, а тому потребує допомоги. В кінці 2016 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виник конфлікт, оскільки остання не виконувала своєї домовленості щодо утримання позивача, на що ОСОБА_4 повідомила позивача, що між ними укладено договір дарування, а тому вона не має обов'язку щодо її утримання. Про договір дарування позивач не знала, копії договору дарування відповідач дала їй в кінці 2016р. Крім цього, зазначила, що договір дарування для позивача є вкрай невигідним, оскільки вона ІНФОРМАЦІЯ_2 та потребує сторонньої допомоги та підтримки. Крім цього, зазначила, що продовжує постійно проживати у спірній квартирі та не мала наміру укладати договір дарування, оскільки реально бажала укласти договір довічного утримання. Просить позов задовольнити.
Представник позивача - адвокат Козій І.Ю., який діє на підставі довіреності від 08.08.2017 року /т.1 а.с. 19, т.2 а.с.11/, у судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі, просив такий задовольнити з підстав та мотивів наведених у позові.
Позивач у суді у своїх поясненнях зазначила, що оспорюваний договір дарування квартири суперечить її дійсній волі, оскільки мала намір укласти договір довічного утримання, так як є людиною похилого віку, потребує догляду та допомоги, а відтак має місце помилка щодо обставин, які мають істотне значення.
Представник відповідача - адвокат Лавринів М.Я., яка діє на підставі угоди про надання правової допомоги та ордеру /а.с. 31, 32/, в судовому засіданні проти позову заперечила з підстав, викладених у письмових відзиві та запереченнях. Додатково вказала, що договір дарування був укладений з власної волі позивача, про що свідчить підписання такого у нотаріуса. Крім цього, вказала, що стороною позивача не надано жодних доказів, які б давали підстави для визнання договору дарування недійсним. Також, вказала, що позивачем пропущено строк звернення до суду, оскільки договір було укладено у 2014 році. Просить відмовити у задоволенні позову.
Суд, ухвалив справу розглядати без участі третьої особи, який належним чином був повідомлений про час, день та місце розгляду справи, до суду не з'явився і про причини своєї неявки не повідомив, а неявка не перешкоджає розгляду справи по суті, оскільки матеріалів справи достатньо для прийняття рішення по суті.
Заслухавши пояснення позивача, представників сторін, показання відповідача допитаного в якості свідка та показання свідків, вивчивши зібрані по справі докази, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд прийшов до переконання, що позов слід задовольнити частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтями 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з вимогами ч.1, 3 ст. 203 ЦПК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Згідно ч.2 ст. 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Судом встановлено, що 02.06.2014 року ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, уклали договір дарування квартири АДРЕСА_1. Спірна квартира належала ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на квартиру, виданого 17.07.1996 р. Виконкомом Рудненської селищної Ради народних депутатів за № 6694-3, на підставі рішення №49 від 17.07.1996 р. /а.с.5/.
Згідно довідки з місця проживання про склад сім'ї і прописку, в квартирі АДРЕСА_1 зареєстрована ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2. ОСОБА_4 зареєстрована з 03.10.2014 р. /а.с. 38/.
У відповідності до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, що його вчиняє повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками, на може суперечити правам та інтересам їх малолітніх та неповнолітніх і непрацездатних дітей.
Статтею 229 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Як вбачається із роз'яснень, даних в п. 19 Постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Із показів свідка ОСОБА_6, яка познайомила ОСОБА_3 та ОСОБА_4, та свідка ОСОБА_7 встановлено, що позивач ОСОБА_3 повідомляла їм, що має намір укласти із ОСОБА_4 договір довічного утримання, оскільки потребувала допомоги та догляду. Як повідомила свідок ОСОБА_6, вона знайомила сторін у зв'язку із тим, що ОСОБА_3 шукала людину, яка б їй допомагала та утримувала її.
Як ствердила позивач у суді, в силу свого похилого віку, вона потребувала стороннього догляду, у зв'язку з чим звернулася до знайомої, яка порекомендувала їй ОСОБА_4 як надійну та порядну людину. Також вказала, що перед підписанням договору між сторонами було досягнуто домовленості щодо допомоги з боку відповідача позивачу, відповідач погодилася здійснювати догляд, допомагати по господарству, надавати щомісячне грошове забезпечення для придбання продуктів, необхідних ліків. Відтак, позивач підписала договір дарування, вважаючи, що укладає договір довічного утримання.
Згідно правової позиції Верховного Суду України від 16.03.2016 року у справі № 6-93цс16, відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
За змістом статей 203,717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.
Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.
Судом встановлено, що позивач є одинокою особою похилого віку, пенсіонеркою /т.1 а.с.34/, яка відповідно потребує стороннього догляду, спірне житло є єдиним житлом у позивача, що підтверджується показами свідків ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9, які вказали, що будинок в с. Биків - це родинний будинок позивача, в якому до своєї смерті проживав брат позивача, з яким в останньої були неприязні стосунки, позивач у вказаний будинок час від часу приїжджає, однак не проживає у ньому, а також інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, згідно якої ОСОБА_3 немає у власності нерухомого майна /а.с.37/; фактична передача спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному не відбулась, оскільки позивач продовжує проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування, в той час, як відповідач фактично не проживає у даній квартирі, що стверджується копією акту, затвердженого головою Рудненської сільської ради Залізничного району м. Львова /а.с.43/, житлово-комунальні послуги продовжує сплачувати позивач, що підтверджено долученими до матеріалів справи квитанціями /а.с.44-77/.
Крім цього, як ствердила відповідач ОСОБА_4, яка була допитана судом у якості свідка в порядку ст. 92 ЦПК України, у своїх показаннях вказала, що вона проживає у спірній квартирі коли приїжджає в Україну, однак деякий час перебуває у Республіці Польща, оскільки працює там. Також ОСОБА_4 вказала, що між нею та ОСОБА_3 була домовленість, згідно якої ОСОБА_4 зробила ремонт будинку в с. Биків Мостиського району Львівської області, а позивач подарувала їй квартиру АДРЕСА_1 та мала переїхати проживати у вказаний будинок.
Відтак, даний договір дарування був укладений сторонами з умовою, чого не заперечила ОСОБА_4
Також, суд враховує покази свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_8, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_9, які вказали, що їм відомо про ремонт будинку в с. Биків за кошти ОСОБА_4, після якого ОСОБА_3 подарувала квартиру у смт. Рудно відповідачу, що вказує на укладення договору дарування з умовою виконання відповідачем ремонту у будинку в с. Биків, що суперечить правовій природі договору дарування, виходячи з такого.
Згідно змісту статей 203,717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.
Відсутність у особи під час укладення договору дарування волевиявлення на безоплатну передачу майна у власність обдаровуваного й передача його за умови вчинення на користь дарувальника будь-якої дії майнового або немайнового характеру, усупереч вимогам статті 717 ЦК України, є підставою для визнання договору дарування недійсним.
Аналогічні правові висновки міститься й у постановах Верховного Суду України від 18 червня 2014 року № 6-69цс14; від 21 жовтня 2015 року № 6-202цс15; від 02 грудня 2015 року № 6-2087цс15; від 16 березня 2016 року № 6-93цс16.
Відтак, договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до переконання, що під час укладення оспорюваного договору волевиявлення позивача не відповідало її внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування. Позивач діяла під впливом помилки, оскільки вважала, що укладає договір довічного утримання, за умовами якого відповідач буде здійснювати догляд за нею, тобто помилялася щодо правової природи правочину.
За таких обставин, договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 укладений 02 червня 2014 року та посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Петелькою І.В. за №1600 слід визнати недійсним.
Щодо позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_4 на спірну квартиру, то така не підлягає задоволенню, оскільки як вбачається із копії інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 24.05.2018 р. квартира АДРЕСА_1 знаходиться у приватній власності ОСОБА_15, яка не є стороною у справі.
Суд критично оцінює клопотання сторони відповідача про застосування строку позовної давності, виходячи з наступного.
Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Підстави для застосування спеціальної позовної давності, передбаченої ст. 258 ЦК України, відсутні.
Як встановлено судом, оспорюваний договір дарування укладено 02 червня 2014 року.
Із вказаною позовною заявою позивач ОСОБА_3 звернулася до суду 29 травня 2017 року, про що свідчить відтиск штемпеля поштового відправлення позову до суду /а.с.6/, який був зареєстрований в суді 31 травня 2017 року, а відтак позивачем не пропущено строк позовної давності.
Беручи наведене, оцінюючи докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України суд присуджує стягнути із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 640,00 гривень, який сплачено позивачем при зверненні із даним позовом до суду.
Керуючись ст. 12, 13, 81, 82, 89, 141, 264, 265 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 203, 229, 257, 717, 718, 719, 720, 722 Цивільного кодексу України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», суд
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 за участю третьої особи - приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Петельки Ігоря Васильовича - про визнання договору дарування недійсним та скасування державної реєстрації права власності - задовольнити частково.
Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 02 червня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, що був посвідчений 02 червня 2014 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Петелькою І.В. за реєстровим номером 1600.
У решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути із ОСОБА_4 /ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН НОМЕР_1, яка зареєстрована на АДРЕСА_1/ на користьОСОБА_3 /ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_2, яка зареєстрована на АДРЕСА_1/ понесені судові витрати в розмірі 640,00 /шістсот сорок/ гривень.
Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у випадку оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст рішення суду складено 05 травня 2019 року.
Суддя:
Оригінал рішення.