Іменем України
24 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 810/1698/17
провадження № К/9901/18559/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Анцупової Т. О.,
суддів: Гриціва М. І., Кравчука В. М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 810/1698/17
за позовом ОСОБА_2 до Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії;
за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Костюк Л. О., Бужак Н. П., Троян Н. М.) від 10 серпня 2017 року, встановив:
І. РУХ СПРАВИ
1. У травні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації, в якому просила:
- визнати протиправними дії Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації щодо відмови у видачі ОСОБА_2 посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи 1 категорії;
- зобов'язати Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації видати ОСОБА_2 посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи І категорії.
2. В обґрунтування вказаних вимог позивач зазначала, що вона є особою, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю, та має статус особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії.
У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернулася до Київської обласної державної адміністрації із заявою про надання посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, додавши довідку МСЕК від 15 червня 2016 року серії АВ № 0513331 та висновок Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 16. Травня 2016 року № 8372. Однак, Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації протиправно відмовив позивачу у видачі такого посвідчення, з посиланням на те, що з 01 січня 2015 року вона не проживає на території забрудненої зони.
3. Постановою Київського окружного адміністративного суду від 16 червня 2017 року позовні вимоги задоволено.
4. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2017 року скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову, якою відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог.
5. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, 08 лютого 2018 року ОСОБА_2 звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2017 року, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 червня 2017 року залишити в силі.
6. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
7. Вищим адміністративним судом України справа до розгляду не призначалася.
8. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року.
Відповідно до п. 1 розділу VII «Перехідні положення» зазначеного закону зміни до Кодексу адміністративного судочинства України вводяться в дію з урахуванням певних особливостей. Зокрема, у пп. 4 передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчився до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
9. 08 лютого 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2017 року передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
10. Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2019 року справу прийнято до провадження та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
11. Станом на 24 квітня 2019 року заперечення або відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
12. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 є громадянкою України, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт серії НОМЕР_1, виданий Богуславським РВ ГУ МВС в Київській області 28 вересня 1999 року.
13. ОСОБА_2 з 12 грудня 1986 року і по теперішній час зареєстрована і проживає за адресою: АДРЕСА_1.
14. Згідно записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 19 липня 1985 року, ОСОБА_2 у період з 19 липня 1985 року по 05 вересня 1986 року працювала вихователем дитячого садка (м. Богуслав). У періоди з 15 жовтня 1986 року по 15 листопада 1986 року позивач працювала нянею у дитячому садку № 2 м. Богуслав, у період з 18 листопада 1986 року по 06 травня 1987 року - вихователем у вказаному дошкільному навчальному закладі, а з 25 травня 1987 року по 17 серпня 1987 року - нянею у дитячому садку (м. Богуслав).
У період з 03 вересня 1987 року по 18 грудня 1987 року ОСОБА_2 працювала вихователем у дитячому садку № 4 с. Москаленки, а з 21 грудня 1987 року по 23 січня 1989 року - на посаді статистки райкому комсомолу (м. Богуслав).
З 24 січня 1989 року по 10 травня 1989 року позивач працювала в'язальницею на фабриці художніх виробів «Перемога», а у період з 12 травня 1989 року по 27 квітня 1999 року - санітаркою ЦСО (м. Богуслав).
15. 28 січня 2002 року ОСОБА_2 видано Київською обласною державною адміністрацією посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю категорії 4 серії В-П №105578.
16. Згідно з експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 16 травня 2016 року № 8372 за результатами розгляду звернення позивача та зареєстрованої в ЦМЕК 23 березня 2016 року документації на предмет встановлення причинного зв'язку хвороб, інвалідності і смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, встановлено, що захворювання позивача пов'язане з впливом аварії на Чорнобильській АЕС.
17. 14 червня 2016 року ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності, захворювання пов'язане з впливом аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, серія АВ № 0513331 від 15 червня 2016 року.
18. 21 лютого 2017 року позивач звернулась до Управління соціального захисту населення Богуславської районної державної адміністрації Київської області із заявою про видачу посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, до якої були додані експертний висновок Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 16 травня 2016 року № 8372 та довідка до акта огляду медико-соціальної експертної комісії від 15 червня 2016 року серії АВ № 0513331.
19. Листом Богуславської районної державної адміністрації Київської області від 21 лютого 2017 року № 47/07.2-16/554 зазначену заяву разом з доданими до неї документами направлено до Київської обласної державної адміністрації, про що проінформовано позивача.
20. Листом Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації від 14 березня 2017 року № 05-49-585 ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні її заяви з мотивів, що відповідно до Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII (далі - Закон № 76-VIII), у переліку зон радіоактивного забруднення відсутня зона посиленого радіоекологічного контролю та скасовано ст. 23 Закону № 796-XII, якою передбачалося надання відповідних пільг і компенсацій особам, віднесеним до 4 категорії потерпілих від Чорнобильської катастрофи. Зазначено, що посвідчення позивача потерпілої від Чорнобильської катастрофи 4 категорії серії НОМЕР_3 від 28 січня 2002 року фактично втратило чинність.
21. Вважаючи протиправними такі дії Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації, позивач звернулася до суду з адміністративним позовом.
IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
22. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що зважаючи на те, що позивач постійно проживає та працювала на території зони посиленого радіоекологічного контролю, і станом на 01 січня 1993 року прожила та відпрацювала у цій зоні не менше чотирьох років, ОСОБА_2 у розумінні Закону № 796-XII безумовно є потерпілою від Чорнобильської катастрофи.
23. Водночас суд першої інстанції зазначив, що статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи 4 категорії зберігається за особою, якій він присвоєний, довічно, оскільки його отримання до 01 січня 2015 року відбулось правомірно, а зміни, внесені до законодавства про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, жодним чином не вплинули на статус потерпілих від Чорнобильської катастрофи 4 категорії, який було присвоєно до 01 січня 2015 року.
24. Відтак, отримане позивачем 28 січня 2002 року посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи 4 категорії серії НОМЕР_3, є діючим.
25. У зв'язку з зазначеним, суд першої інстанції дійшов висновку, що на момент звернення із заявою про надання посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії позивач мала статус потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії. При цьому, виключення з 01 січня 2015 року із правового регулювання зони посиленого радіоекологічного контролю не позбавляє особу статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4, оскільки наявність такого статусу пов'язана, зокрема, з фактом постійного проживання або постійної роботи чи постійного навчання на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови проживання або роботи чи постійного навчання станом на 01 січня 1993 року у цій зоні не менше чотирьох років.
26. Скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що оскільки з 01 січня 2015 року позивач не проживає на території забрудненої зони, відсутні правові підстави для її віднесення до постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та видачі відповідного посвідчення.
27. В обґрунтування такого висновку апеляційний суд зазначав, що Законом № 76-VIII, який вступив в силу з 01 січня 2015 року, абзац 5 ч. 2 ст. 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27 лютого 1991 року № 791а-ХІІ, який визначав зони посиленого радіоекологічного контролю, виключено.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
28. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що захворювання, виявлене у позивача виникло не в останні роки, а прогресувало впродовж довгого періоду часу, а саме в період проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю.
29. З посиланням на ст. 12, 14, 65, 71 Закону № 796-XII, скаржник зазначає про обґрунтованість рішення суду першої інстанції та необхідність скасування рішення суду апеляційної інстанції.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
30. Верховний Суд, враховуючи доводи та вимоги касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до ч. 1 ст. 341 КАС України, виходить з наступного.
31. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 11 Закону № 796-XII до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать, зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
32. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 14 Закону № 796-XII для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема інваліди з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи (статті 10, 11 і частина третя статті 12), щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності, хворі внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, - категорія 1.
33. Отже, для встановлення особі статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи 1 категорії необхідні три умови: 1) інвалідність; 2) статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи; 3) причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою.
34. Відповідно до ст. 65 Закону № 796-XII учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України. При зміні категорії, а також у випадках, передбачених статтею 17 цього Закону, посвідчення підлягає заміні. Посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
35. На виконання зазначеного Закону постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року № 51 затверджено Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що регулює правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок № 51).
36. Відповідно до п. 10 Порядку № 51 інвалідам з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілим від Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 1, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, посвідчення видаються на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності відповідної групи, пов'язаної з наслідками Чорнобильської катастрофи.
37. Як було встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивач звернулась до Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації із заявою про видачу посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1. Зауважень щодо складу та змісту документів відповідач не мав. Проте відмовив з мотивів відсутності з 01 січня 2015 року у переліку зон радіоактивного забруднення зони посиленого радіоекологічного контролю та скасування ст. 23 Закону № 796-XII, якою передбачалося надання відповідних пільг і компенсацій особам, віднесеним до 4 категорії потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
38. Водночас, колегія суддів звертає увагу, що Рішенням від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 Конституцій Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема п. 4 Закону № 76-VIII, яким у Законі № 796-XII виключено ст. 23, якою було передбачено компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 4. Отже, право на компенсації та пільги постраждалих, віднесених до категорії 4, було підтверджено.
39. Визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій до ухвалення Закону № 76-VIII містилося у ст. 2 Закону № 796-XII. Відповідно до цієї статті до зон радіоактивного забруднення було віднесено такі зони: (1) зона відчуження, (2) зона безумовного (обов'язкового) відселення, (3) зона гарантованого добровільного відселення та (4) зона посиленого радіоекологічного контролю.
40. Аналогічне визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій містилося у ст. 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи».
41. 01 січня 2015 року набув чинності Закон № 76-VIII, яким ст. 2 Закону № 796-XII було виключено (підпункт 1 пункту 4). Виключено також абз. 5 ч. 2 ст. 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», який визначав зону посиленого радіоекологічного контролю як одну із зон радіоактивно забруднених територій.
42. Водночас, цим Законом не передбачено, що раніше видані посвідчення особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, є недійсними.
43. Позивач набула статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи 4 категорії, 28 січня 2002 року, тобто до 01 січня 2015 року. Цей статус є безстроковий.
44. Згідно правової позиції, висловленої Судовою палатою для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 697/121/17, виключення з 01 січня 2015 року зони посиленого радіоекологічного контролю із переліку радіоактивно забруднених територій не позбавляє статусу потерпілих осіб, яким раніше, до 31 грудня 2014 року, було встановлено статус і видано посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи. Особа, якій видано безтермінове посвідчення громадянина, який постійно проживав на території зони посиленого радіологічного контролю (категорія 4), для цілей застосування п. 1 ч. 1 ст. 14 Закону № 796-XII, вважається потерпілим від Чорнобильської катастрофи.
45. Отже, у справі, що розглядається, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю 4 категорії, видане ОСОБА_2, є чинним та зберігається за нею довічно, а тому на момент звернення із заявою про надання посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, позивач мала статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи.
46. У зв'язку з наведеним, та оскільки ОСОБА_2 встановлена ІІ група інвалідності (захворювання пов'язане з впливом аварії на ЧАЕС), суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що остання має право на отримання статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії.
47. Отже, відмова Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації у видачі ОСОБА_2 посвідчення особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи 1 категорії не відповідає вимогам законності та є протиправною, у зв'язку з чим, позовні вимоги підлягають задоволенню.
48. Київський апеляційний адміністративний суд, неправильно застосувавши норми матеріального права, а саме п. 1 ч. 1 ст. 14 Закону № 796-XII та Закон № 76-VІІІ, помилково скасував рішення суду першої інстанції.
49. Відповідно до ст. 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
50. З огляду на викладене, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2017 року підлягає скасуванню, а постанова Київського окружного адміністративного суду від 16 червня 2017 року - залишенню в силі.
51. Оскільки Суд залишає в силі рішення суду першої інстанції, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
На підставі викладеного, керуючись ст. 139, 242, 341, 345, 352, 355, 356, 359 КАС України, суд
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2017 року скасувати.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 червня 2017 року залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Т. О. Анцупова
Судді М. І. Гриців
В. М. Кравчук