Постанова
Іменем України
24 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 758/3921/15-ц
провадження № 61-20439св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_4, ОСОБА_6,
відповідач - ОСОБА_7,
третя особа - департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації),
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи ОСОБА_4 та ОСОБА_6 на постанову Апеляційного суду м. Києва від 15 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Білич І. М., Верюової І. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2015 року ОСОБА_4 та ОСОБА_6 звернулись з позовом до ОСОБА_7 про визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, визнання відсутності права власності.
Позовна заява обґрунтована тим, що позивачі є співвласниками житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1. Відповідачу належить суміжна земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2
З метою приватизації земельної ділянки позивачами замовлено проведення геодезичних робіт для визначення меж земельної ділянки у натурі. Листом № 1012 від 28 грудня 2007 року КП «Київський міський центр земельного кадастру та приватизації землі» повідомило, що в результаті виконання робіт встановлено, що межа земельної ділянки згідно з даними розмірів вказаного підприємства (на плані винесені зеленим кольором) відрізняються від межі, яка занесена в базу даних земельного кадастру (на плані показано синім кольором). Межа суміжної земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 (на плані показано червоним кольором) не співпадає з межею встановленої по матеріалам комунального підприємства. Крім того, комунальне підприємство пояснило, що проблема полягає у тому, що при виготовленні державного акту на земельну ділянку по АДРЕСА_2 були допущені помилки в координатах із суміжною межею. Це призвело до неможливості оформлення позивачами прав на землю.
У жовтні 2011 року позивачі звернулись до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу КМР (КМДА), КП «Київський міський центр земельного кадастру та приватизації землі» про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії, за наслідками розгляду якого 17 серпня 2012 року судом прийнято постанову, якою:
визнано неправомірними дії Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу КМР (КМДА) та КП «Київський міський центр земельного кадастру та приватизації землі» щодо невиготовлення та невидачі позивачам державних актів на право приватної власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1;
зобов'язано КП «Київський міський центр земельного кадастру та приватизації землі» в межах повноважень, у спосіб та строк, визначені законодавством, провести дії з виготовлення технічної документації зі складання державних актів на право приватної власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, за умови, що державний акт на право приватної власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2, є чинним;
зобов'язано КП «Київський міський центр земельного кадастру та приватизації землі» передати технічну документацію зі складання державних актів на право приватної власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, на розгляд до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу КМР (КМДА);
зобов'язано Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу КМР (КМДА) на підставі поданої КП «Київський міський центр земельного кадастру та приватизації землі» технічної документації зі складання державних актів на право приватної власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, розглянути питання щодо видачі позивачам державних актів на право приватної власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, у строк та порядку, визначені законом.
Позивачі вказували, що постанова від 17 серпня 2012 року пред'явлена до виконання, проте виконана не була.
У 2014 році позивачами замовлено у ПП «ГЄОС» технічний звіт по відновленню зовнішніх меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 (обліковий номер 85:635:0017). Під час виконання топографо-геодезичних робіт по встановленню меж земельної ділянки АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 Подільського району м. Києва встановлено: що при нанесенні точок повороту та межі державного акту, зареєстрованого 2012 року згідно свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_7 не співпадають з точками повороту та межею земельної ділянки по АДРЕСА_1 (ОСОБА_8, ОСОБА_6) відповідно до матеріалів відведення 1956 року, матеріалів інвентаризації 2009 року. Лінії державного акту ОСОБА_7 проходять по господарській споруді ОСОБА_4 - дана споруда зазначена на плані 1955 року. Площа земельної ділянки ОСОБА_4, яка знаходиться у користуванні ОСОБА_7, дорівнює 56 кв. м.
Позивачі вказували, що при видачі власнику земельної ділянки по АДРЕСА_2, ОСОБА_9, правонаступником якого є відповідач ОСОБА_7, державного акту на право власності на земельну ділянку, відбулось порушення їхніх прав, відтак цей акт є недійсним та підлягає скасуванню.
ОСОБА_4 та ОСОБА_6 просили:
визнати недійсним та скасувати державний акт на право приватної власності на землю від 01 червня 2000 року за № 85-2-00436;
визнати відсутність у ОСОБА_7 права власності на земельну ділянку орієнтовною площею 0,0056 га у відповідності до Абрису земельної ділянки, виготовленого «ГЕОС» по АДРЕСА_1, якою на сьогоднішній день користуються позивачі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Подільського районного суду м. Києва від 13 червня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_6 задоволено частково. Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 від 01 червня 2000 року, виданий ОСОБА_9 на земельну ділянку по АДРЕСА_2, право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_7 на підставі Свідоцтва про право на спадщину від 15 грудня 2011 року, виданого державним нотаріусом Четвертої Київської державної нотаріальної контори, зареєстрованим за №2-224. В іншій частині вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що державний акт на право приватної власності на землю видано з допущенням технічних помилок, що перешкоджає позивачам у реалізації їхніх прав на земельну ділянку. Чинність державного акту на право власності на землю перешкоджає реалізувати права позивачів отримати свої правовстановлюючі документи на земельну ділянку по АДРЕСА_1 через «накладення» координат земельної ділянки відповідача на земельну ділянку позивачів, суд приходить до висновку, що захист таких прав позивачів можливий шляхом визнання акту відповідача недійсним.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду м. Києва від 15 лютого 2018 року заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 13 червня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивовано тим, що спір про визнання недійсним державного акту на право на земельну ділянку має бути вирішено за участю органу, до повноважень якого віднесено прийняття рішення щодо видачі такого акту. Суд першої інстанції не встановив коло суб'єктів спірного матеріального правовідношення, залишив поза увагою, що державний акт є документом, що посвідчує право власності й видається на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.
Аргументи учасників справи
У березні 2018 року ОСОБА_4 та ОСОБА_6 подали касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду м. Києва від 15 лютого 2018 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційним судом не зазначено про яких конкретно осіб йдеться, які не були залучені до участі у справі та про які саме їх права, свободи, інтереси та (або) обов'язки було прийнято рішення судом першої інстанції. Вимога позивачів про визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на землю від 01 червня 2000 року жодним чином не порушує та/або не вирішує права, свободи, інтереси та (або) обов'язки Київської міської ради, яка на підставі статей 10, 17 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року (діяв на момент виникнення спірних правовідносин) була розпорядником земель у м. Києві та прийняла рішення від 07 липня 1998 року №65, на підставі якого було видано оспорюваний державний акт. Вказане рішення приймалось на підставі статті 17 ЗК, Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок», а отже земельні ділянки передавались у власність в даному випадку шляхом їх приватизації (передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину). І лише після прийняття рішення Київської міської ради про передачу у власність земельної ділянки, зацікавлена особа замовляла у Київському міському управлінні земельних ресурсів (правонаступником якого є третя особа) складання державного акту на право приватної власності на землю, а Київське міське управління земельних ресурсів забезпечувало виготовлення та видачу власникам земельних ділянок державних актів шляхом визначення державної чи іншої землевпорядної організації для виконання робіт з перенесення меж земельної ділянки в натурі (на місцевість) та організовувало видачу державного акту. Помилки при видачі оспорюваного державного акту виникли як раз на стадії виготовлення технічної документації для складання акту. Повноваження Київської міської ради (а разом з ними і її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки), в даному випадку, закінчились після прийняття рішення Київською міською радою від 07 липня 1998 року і невірна видача оспорюваного державного акту жодним чином не залежала вже від її рішення, волі і повноважень. Окрім цього, третя особа є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради та є підзвітним та підконтрольним Київській міській раді.
У травні 2018 року ОСОБА_7 подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить відмовити у задоволенні скарги, а оскаржене рішення залишити без змін. Відзив мотивований тим, що позивачами уже декілька разів пропущено позовну давність. Позивачі не були позбавлені можливості виконати постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 17 серпня 2012 року, звернувшись до правонаступника відповідача та зобов'язати його виконати рішення суду. Землекористування спірними земельними ділянками триває з 1950 року. Весь квартал забудови у м. Києві по вул. Білицькій виконаний зі значними помилками. У статті 107 ЗК України закріплено, що основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки.
Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що ОСОБА_4 належить 71/100, а ОСОБА_6 - 29/100 частин будинку АДРЕСА_1
Власником сусіднього домоволодіння АДРЕСА_2 був ОСОБА_9, якому на праві власності належала земельна ділянка площею 0,0676 га на підставі державного акту на право власності на землю, серії НОМЕР_2 від 01 червня 2000 року, виданого на підставі рішення Київської міської ради від 07 липня 1998 року № 65.
При скасуванні рішення суду першої інстанції та відмові в задоволенні позову апеляційний суд вказав, що спір про визнання недійсним державного акту на право на земельну ділянку має бути вирішено за участю органу, до повноважень якого віднесено прийняття рішення щодо видачі такого акту. Суд першої інстанції не встановив коло суб'єктів спірного матеріального правовідношення, залишив поза увагою, що державний акт є документом, що посвідчує право власності й видається на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.
Колегія суддів погоджується із таким висновком апеляційного суду.
Відповідно до частини першої статті 33 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.
Згідно пункту 2 частини шостої статті 130 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) якщо спір не врегульовано суд вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі.
Устатті 22 ЗК (в редакції, чинній на момент видачі державного акту на право власності на землю, серії НОМЕР_2 від 01 червня 2000 року) передбачено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
Відповідно до пункту 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» від 26 грудня 1992 року (в редакції, чинній на момент видачі державного акту на право власності на землю, серії НОМЕР_2 від 01 червня 2000 року) право приватної власності громадян на земельні ділянки посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.
Належними відповідачами у справах про визнання недійсними актів про право власності на земельну ділянку є особа, якій видано державний акт про право власності на відповідну земельну ділянку та орган місцевого самоврядування чи орган виконавчої влади, що прийняв рішення про його видачу.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Втім судом першої інстанції, в порушення статей 33, 130 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) не вирішено питання щодо складу осіб, які мають брати участь у розгляді справи, а апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості усунути такі недоліки. Тому апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову.
Аргумент касаційної скарги про те, що третя особа могла і повинна була у випадку необхідності залучення до участі у справі Київської міської ради заявити про це в судовому засіданні та/або направити відповідне клопотання на адресу суду є необґрунтованими, оскільки на підставі статті 33 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) таким правом наділений лише позивач.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржене рішення без змін, а судовий збір за подання касаційної скарги покладається на осіб, які подали касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Постанову Апеляційного суду м. Києва від 15 лютого 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
Н.О. Антоненко
В.І. Журавель