Справа № 2-24/2010р./
12 лютого 2010 року Центрально-Міський районний суд м. Макіївки Донецької області в складі : головуючого - судді Андрюшиної Л.А. при секретарі Ковальовій Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Макіївці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-я особа: Перша Макіївська державна нотаріальна контора про визнання договору дарування недійсним, ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_2, 3-ї особи: ВАТ комерційний банк «Надра» про витребування майна із чужого незаконного володіння та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_1, 3-я особа: ВАТ комерційний банк «Надра» про визнання добросовісним набувачем та визнання права власності на квартиру ,-
Позивачка ОСОБА_1, в інтересах якої, на підставі нотаріально посвідченої довіреності діє ОСОБА_4 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним, мотивуючи свої вимоги тим, що вона є інвалідом дитинства І групи, прикута до інвалідного крісла й абсолютно нічого не бачить. У червні 2007 року вона зверталася до прокуратури Центрально-Міського району м. Макіївки з заявою про перевірку факту незаконної прописки відповідачки ОСОБА_2 у її квартирі, розташованої за адресою: м. Макіївка, квартал Шахтарський, буд.20, к.85. З постанови дільничного інспектора міліції Центрально - Міського РВ Макіївського МУ ГУМВС України в Донецькій області від 16.06.2007 року про відмову в порушенні кримінальної справи у відношенні ОСОБА_2, вона довідалася, що ще в березні 1993 року її квартира була подарована від її імені відповідачці ОСОБА_2, на підставі того, що та протягом декількох років здійснювала за нею догляд. З наступних відповідей прокурора Центрально-Міського району м. Макіївки вбачалося, що при проведені перевірки за її заявою було встановлено, що при вчиненні договору дарування особистість сторін, їхня дієздатність були перевірені державним нотаріусом, що засвідчив його, а також у договорі дарування мається її підпис. Вищевказана квартира була отримана її батьками у наслідок того, що вона є інвалідом дитинства. Відповідачка ОСОБА_2 працювала в «соцзабезі» і з'явилась в її житті після смерті її батьків, тому що вона внаслідок фізичних недоліків мала потребу в постійній сторонній допомозі. Спочатку ОСОБА_2 відносилась до неї дуже люб'язно, приносила їй їжу, одержувала її пенсію, мала постійний доступ до квартири та усіх її документів. Але, у неї ніколи не виникало бажання подарувати свою квартиру відповідачці. Вона особисто договору дарування не підписувала і нікому не доручала від свого імені подарувати квартиру відповідачці ОСОБА_2. З приводу дарування квартири відповідачці, між ними навіть такої розмови ніколи не виникало, тому що позбавляти себе єдиного житла вона не збиралася. До червня 2007 року вона була в неведенні, що відповідачка ОСОБА_2 ще в 1993 році відібрала в неї обманним шляхом, без її відома і згоди квартиру, тим самим позбавивши її даху над головою. Проте, вона пам'ятає, що приблизно в той час, коли і укладено спірний договір дарування, тобто у 1992-1993 роках, відповідачка зверталася до неї з пропозицією обміняти її і свою квартири на 3-х кімнатну квартиру для того, щоб проживати разом, і вона буде здійснювати за нею довічне утримання. У зв'язку з тим, що вона мала потребу в постійному сторонньому догляді, то їй нічого не залишалося, як погодитись на цей обмін. Також вона пам'ятає, як одного разу, під час того, коли ОСОБА_2 підшукувала варіанти для обміну, вона возила її до нотаріуса, при цьому пояснила, що це необхідно для здійснення обміну її квартири. У нотаріальній конторі вона провела увесь час у коридорі в інвалідному кріслі, у кабінет до нотаріуса її відповідачка не завозила, з нотаріусом вона не розмовляла та нічого не підписувала. Незабаром після цього, ОСОБА_2 відмовилася від обміну квартир, мотивуючи свою відмову відсутністю належних варіантів. Крім того, відповідачка з часом змінила до неї своє відношення, стала залякувати, що здасть її до лікарні або до міліції, стала докоряти тим, що вона багато їсть, не прибирає після себе, а іноді навіть приносила неякісні продукти харчування. Через погрози та погане відношення вона була вимушена в 1996 році залишити свою квартиру, і до теперішнього часу проживає в родині священика. Всі правовстановлюючі документи на квартиру залишились у відповідачки ОСОБА_2 ОСОБА_5 цей період часу відповідача здавала її квартиру у найом і до недавнішнього часу у відповідачки ОСОБА_2 знаходилось доручення на одержання пенсії та її паспорт. Вона одержувала ї пенсію, не віддавала їй ні копійки, а розповідала їй, коли іноді відвідувала її в будинку священика, що всі гроші вона витрачає на оплату її квартири, а про те що квартира належить їй, вона ніколи не казала. В зв'язку з чим вона вимушена звернутися до суду, та просить визнати договір дарування від 19.03.1993 року квартири №85 у будинку №20, що розташована на кварталі Шахтарський в м. Макіївка Донецької області від її імені на користь відповідачки ОСОБА_2 недійсним. Крім того, позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_2, 3-я особа: ВАТ комерційний банк «Надра» про визнання договору купівлі-продажу недійсним, в подальшому уточнила свої позовні вимоги, мотивуючи їх тим, що рішенням Центрально-Міського районного суду м. Макіївки від 14.04.2008 року її позовні вимоги до ОСОБА_2 про визнання договору дарування квартири № 85 у будинку №20, що розташована на кварталі Шахтарський в м. Макіївка Донецької області від її імені на користь відповідачки ОСОБА_2 визнано недійсним. Після набрання рішення законної сили в нотаріальному архіві було вилучено правовстановлюючий документ і вона звернулась до КП БТІ м. Макіївки» для перереєстрації власника квартири. Але до квартири потрапити не вдалось, а сусіди розповіли, що в листопаді 2007 року ОСОБА_2 за дешево у швидкому порядку продала вищевказану квартиру, і зараз в квартирі мешкають квартиранти, яких впустила нова власниця. В паспортному столі ЖЕКу було з'ясовано, що ОСОБА_2, 27.11.2007 року продала квартиру відповідачці ОСОБА_3. На підставі того, що згідно договору купівлі продажу від 27.11.2007 року власником квартири є ОСОБА_3, в КП «БТІ м. Макіївки» їй відмовили в перереєстрації власника квартири. Але ж, після визнання рішенням Центрально-Міського районного суду м. Макіївки договору дарування від дарування квартири №85 у будинку №20, що розташована на кварталі Шахтарський в м. Макіївка Донецької області від її імені на користь відповідачки ОСОБА_2 від 14.04.2008 року недійсним, він вважається недійсним з 19.03.1993 року, і тому ОСОБА_2 27.11.2007 року не мала права відчуження квартири, яка належить їй, і яка вибула з її володіння поза її волею. В подальшому представник позивачки ОСОБА_4 змінив підставу та предмет позову, оскільки Апеляційним судом Донецької області було скасоване рішення від 14.04.2008 року про визнання договору дарування недійсним та в обґрунтування позову посилався на те, що позивачка ОСОБА_1 ніколи не навчалась у школі, внаслідок чого взагалі не може писати та внаслідок тяжкої хвороби не мала можливості керувати кінцівками рук для вчинення будь-яких звичайних дій, а тим більше користуватися письмовими приборами. Таким чином, на час вчинення оспорюваного правочину купівлі-продажу квартири, вона була такою, що не мала можливості власноручно підписати угоду. Для посвідчення угод, які вчинюються такими особами, діючим на той період часу законодавством був встановлений особливий порядок. Так, відповідно до вимог ч.3 ст. 20 Закону УРСР «Про державний нотаріат» та п.п.12,15 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністерства юстиції УРСР від 31.10.1975р. № 45/5, якщо громадянин внаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати угоду, заяву або інший документ, за його дорученням в його присутності і в присутності державного нотаріуса або іншої службової особи, яка вчиняє нотаріальну угоду, може підписати інший громадянин. Про причини, з яких громадянин, що звернувся за вчиненням нотаріальної дії, не міг підписати документ власноручно, зазначається у посвідчу вальному написі. Крім того, якщо громадянин, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії зазначив посилаючись на вимоги ст. 388 ЦК України, якою передбачено, якщо м, неписьменний або сліпий, державний нотаріус, крім того, прочитує йому текст документа, про що на документі робиться відмітка. Однак, при нотаріальному посвідчені оспорюваного правочину від 19.03.1993 року ці вимоги додержані не були, а тому просить визнати договір дарування спірної квартири від 19.03.1993 року недійсним, як такий, що не відповідає вимогам закону та застосувати наслідки недійсності правочину. Крім того ст. 388 ЦК України визначено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати(добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, а тому просить витребувати квартиру № 85, розташовану у будинку № 20 на кварталі Шахтарський в м. Макіївка з чужого незаконного володіння ОСОБА_3.
Відповідачка ОСОБА_3 звернулася до суду з зустрічним позовом про визнання її добросовісним набувачем та визнання права власності на квартиру, мотивуючи свої вимоги тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 20 листопада 2007 року, посвідченого в нотаріальному порядку, вона придбала у ОСОБА_2 у власність квартиру № 85, що розташована в будинку № 20 на кварталі Шахтарський м. Макіївки. В серпні 2008 року вона довідалася про те, що на підставі рішення суду був визнаний недійсним договір дарування вище вказаної квартири. Вважає, що вона є добросовісним набувачем квартири, оскільки під час укладання договору купівлі-продажу, ОСОБА_2 була власником квартири на підставі договору дарування і він у той період часу не був визнаний недійсним. Оскільки цей договір був укладений ще у 1993 році, ніяких підстав вважати наявність причин які б свідчили про його незаконність у неї не було і при укладені правочину їй відомі не були. Договір купівлі-продажу квартири був оформлений у відповідності з чинним законодавством, посвідчений у нотаріальному порядку. При укладанні договору купівлі-продажу нотаріусом були перевірені повноваження сторін, їх дієздатність, а також належність квартири продавцю ОСОБА_2. В подальшому право власності на спірну квартиру було зареєстровано нею в КП «Бюро технічної інвентаризації м. Макіївки», що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 28 листопада 2007 року. Вважає, що дія ст. 388 ЦК України не може застосовуватися до даних правовідносин , оскільки на момент укладання правочину , ОСОБА_2 була законним власником спірної квартири, так як договір дарування не був скасований або визнаний недійсним. Крім того, на момент укладання правочину сторонами були дотримані всі вимоги, необхідні для дійсності правочину. Вищевказану квартиру вона придбала у власність шляхом оформлення кредиту та передала її в іпотеку ВАТ КБ «Надра» в забезпечення виконання своїх обов»язків за кредитним договором. При цьому банком також проводилася перевірка всіх правовстановлюючих документів на спірну квартиру і ніяких зауважень не надходило. Просить визнати її добросовісним набувачем на квартиру та визнати за нею право власності.
Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі та суду пояснила, що проживала в спірній квартирі спочатку з батьками, а потім після їх смерті залишилася сама. Відповідачка ОСОБА_2 ходила до неї, здійснювала за нею догляд, купувала продукти харчування, готувала їжу, оскільки вона є інвалідом 1-ї групи з дитинства. До школи вона, внаслідок свого захворювання, не ходила, є неграмотною та не може писати. На теперішній час вона зовсім сліпа. Пенсію вона отримувала на дому, але в отримані пенсії вона не розписувалася, оскільки не вміє писати. При відвідуванні Казанського Храму м. Макіївки вона познайомилася зі священиком, який забрав її до себе жити. Ні ОСОБА_2, нікому іншому вона не доручала приватизувати квартиру. Всі документи на квартиру знаходилися у ОСОБА_2. Раніше вона мала намір подарувати квартиру племінникам рідного брату, але вони не погодилися за нею доглядати і більше до неї не приходили. Разом з тим, вона думала, що буде доживати все своє життя з ОСОБА_2, якій і залишиться все після її смерті, але ОСОБА_2 все зробила на свій розсуд. Вже на протязі 13 років вона проживає в сім»ї священика, який отримує її пенсію. Всі її документи ОСОБА_2 передала йому через 2 місяці, як вона виїхала з квартири. Після цього ОСОБА_2 приїжджала до неї, говорила, що їй без неї сумно, просила повернутися, але «батюшка» не відпускав її від себе. Одного разу ОСОБА_2 возила її до нотаріуса, але до кабінету вона не заходила, залишалася у коридорі, та з нотаріусом не спілкувалася, нотаріус нічого їй не роз»яснював, ніякі документи не підписувала і руку її ніхто не водив. Вважає, що нотаріус виходила з кабінету в коридор для того, щоб подивитися на неї.В той період часу вона ще пересувалася самостійно. Свою квартиру вона нікому не дарила, договір не укладала. У 1993 році вона ще могла самостійно пересуватися по квартирі за допомогою стільця, на вулиці пересувалася за допомогою інших людей, утримуючись за них. Їжу вона завжди вживала самостійно, користуючись при цьому ложкою. Квартиру ОСОБА_2 вона ніколи не дарила. ОСОБА_2 запропонувала їй здійснити обмін своєї 2-х кімнатної квартири та її однокімнатної квартири на одну 3-х кімнатну квартиру, для того, щоб проживати разом, а потім все зробила по іншому. З ОСОБА_2 разом вони не проживали, одного разу вона залишалися ночувати в її квартирі. Квартиру ОСОБА_2 вона ніколи не дарила, договір дарування не підписувала, оскільки взагалі не може писати. ОСОБА_2 коли приїжджала до неї говорила, що в квартирі проживають квартиранти. До того, як вона переїхала проживати до священика, вона вже не бачила, а раніше бачили людей і впізнавала їх. Також, коли вона переїхала до священика, вона вже знаходилася у інвалідній колясці. Коли вони з ОСОБА_2 їздили до нотаріуса вона ще могла самостійно пересуватися. Ніколи вона не бажала подарувати свою квартиру ОСОБА_2, а тому просить суд повернути їй квартиру.
Представник позивачки ОСОБА_4, який діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності, в судовому засіданні уточненні позовні вимоги ОСОБА_1 підтримав у повному обсязі та суду пояснив, що його довірителька ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є інвалідом 1-ї групи з дитинства. Не володіє у повному обсязі не тільки руками, а і не може самостійно пересуватися і в останній період часу зовсім сліпа. У 1993 році від імені ОСОБА_1 була подарована квартира, але оскільки вона не володіє руками, не навчалася у школі і не можу писати, вона не могла підписати самостійно договір дарування і в такому випадку, порядок вчинення нотаріальної дії регламентувався на той період часу Інструкцією…., відповідно до вимог якої нотаріус зобов»язана була прочитати вголос договір та запросити 3-ю особу, який довіряє дарувальник, яке повинне було розписатися на договорі замість ОСОБА_1, але цього зроблено не було, тобто не були дотримані вимоги чинного на той період часу законодавства, в зв»язку з чим вони просять визнати договір дарування недійсним на підставі ст. 48 ЦК УРСР в редакції 1963 року, як такий, що не відповідає вимогам закону. В подальшому ОСОБА_2 продала квартиру ОСОБА_3 і вона є добросовісним набувачем, але вони просять витребувати квартиру з її володіння.
Відповідачка ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала. Позовні вимоги ОСОБА_3 визнала в повному обсязі та суду пояснила, що вона працювала соціальним робітником та обслуговувала ОСОБА_1 з 1990 року. Після того, як вона звільнилася з роботи, ОСОБА_1 попросила не залишати її та обслуговувати і в подальшому, на що вона погодилася, оскільки проживала неподалеку від неї. ОСОБА_1 віддавала їй частину своєї пенсії, на яку вона купували для неї продукти, готувала їжу, прибирала в квартирі. Спочатку пенсію отримувала ОСОБА_1 самостійно, а потім пенсію перевели у банк і вона отримувала її по довіреності від імені ОСОБА_1, завіреної головним лікарем лікарні. У 1993 році, коли всі стали приватизувати квартири, ОСОБА_1 також запропонувала приватизувати квартиру в якій вона проживає і сама зробила пропозицію подарувати їй квартиру. Квартиру приватизувала вона від імені ОСОБА_1 та на підставі довіреності оформлювала всі документи. Після приватизації квартири ОСОБА_1 запросила своїх подруг до себе і їм повідомила, що дарує їй квартиру. Подарувати їй квартиру це було особисто бажання ОСОБА_1, яке вона мотивувала тим, що якщо вона подарує квартиру, то вона її вже не покине. Оскільки у них не було грошів, щоб викликати нотаріуса додому, одна з прихожанок церкви запропонувала допомогу свого зятя, який і відвіз їх до нотаріальної контори для оформлення договору дарування квартири. ОСОБА_1 особисто була присутня у нотаріуса. В той період часу ОСОБА_1 ще бачили одним оком, пересувала самостійно зі сторонньою допомогою. Руки у неї діяли завжди, так як вона самостійно вживала їжу, користувалася при цьому ложкою і навіть могла прати деякі маленькі речі. До нотаріуса було дуже багато людей і вона пояснила нотаріус про стан ОСОБА_1. Тоді нотаріус вийшла у коридор і покликала їх до себе в кабінет. Крім того, нотаріус розмовляла один на один з ОСОБА_1 до підписання договору. Після цього нотаріус сказала, що буде оформлювати договір дарування. Договір дарування підписувала ОСОБА_1 особисто. Вона їй допомогла поставити підпис на договорі дарування таким чином: ОСОБА_1 тримала в руці ручку, а вона допомагала їй, підтримувала її руку, так і підписали договір. Після того, як ОСОБА_1 подарувала їй квартиру, вони мали намір обміняти 2 квартири на одну, щоб проживати разом, але не знайшли нормального варіанту. Через деякий час ОСОБА_1 впала і їй стало ще важче ходити в зв»язку з чим вона витребувала в УПСЗН для неї інвалідну коляску. Вона продовжувала доглядати за ОСОБА_1, возила її до церкви, де трапився нещасний випадок з ОСОБА_1, коли один з робітників необережно обняв її і травмував їй здорове око. Після цього вона вже нічого не бачила. В церкві вони познайомилися з ієреєм Олегом і інколи він допомагав їй відвезти ОСОБА_1 додому. Потім він отримав приход і попросив її відпустити ОСОБА_6 до нього на літо. ОСОБА_1 відразу поінтересувалася для чого він її себе бере, і сказала, що якщо із-за квартири, то вона її вже подарувала. Він відповів, що квартира йому не потрібна і ОСОБА_1 поїхала з ним. Коли минуло літо, вона приїхала за ОСОБА_1, котра бажала повернутися додому, але священик її не відпускав і прогнав її, а потім відправив додому без супроводження. Десь до 2002 року ОСОБА_1 проживала дома, а потім знову за нею приїхав священик і просив її повернутися до нього, ОСОБА_1 з ним поїхала. В квартирі ОСОБА_1 ніхто не проживав до 2002 року, а потім проживали її діти. Приблизно у 2006 році ОСОБА_1 зателефонувала їй і поцікавилася, чи прийме вона її назад до себе, вона відповіла, що прийме, але ОСОБА_1 відповіла, що вона більше не повернеться. У 2007 році вона захворювала і їй необхідно було проходити лікування, а тому вона вирішила продати квартиру, яку їй подарувала ОСОБА_1. Після цього, вона оформила довіреність на ОСОБА_5 на продаж квартири, а він їй передав гроші за цю квартиру і вже самостійно від її імені уклав договір купівлі-продажу. По договору купівлі-продажу гроші від ОСОБА_3 вона не отримувала і коли ОСОБА_5 продав квартиру ОСОБА_3 їй невідомо. Договір дарування вона не підробляла. Подарувати їй квартиру побажала особисто ОСОБА_1 за власним бажанням, а тому немає підстав для визнання договору дарування недійсним.
Представник відповідачки ОСОБА_2 - Мітченко в судовому засіданні позовні вимоги позивачки ОСОБА_1 не визнав у повному обсязі , а позовні вимоги позивачки ОСОБА_3 визнав та суду пояснив, що під час укладання договору дарування ОСОБА_1 ще не перебувала в інвалідному кріслі, бачила одним оком. Крім того, той факт, що ОСОБА_1 є неграмотною та не вміє писати не був нічим підтверджений, а також не свідчить про те, що особа, яка є неграмотної не може оволодіти навики напису свого прізвища. На договорі про надання правової допомоги маються якісь графіки виконані ОСОБА_1, що свідчить про те, що вона і на теперішній час вміє тримати ручку в руці і вчиняли нею якісь дії. Також слід враховувати, що договір дарування укладався у 1993 році і з того періоду часу можливе лише погіршення стану здоров»я ОСОБА_1 і ніяк не його поліпшення, а тому неможливо робити висновок про те, що стан здоров»я ОСОБА_1, який є на теперішній час, був таким самим у 1993 році, тобто на час укладання правочину. Волевиявлення ОСОБА_1 щодо укладання договору дарування було вільним, вона в достатній мірі усвідомлювала те, що вона робить, була присутня у нотаріуса , підписувала договір, а тому немає жодних підстав для визнання цього договору недійсним. Крім того, просить суд застосувати вимоги закону щодо спливу позовної давності, оскільки з моменту укладання договору минуло вже більш ніж 16 років. ОСОБА_6 за весь цей час квартирою не інтересувалася, залишила її добровільно і ніколи у неї не виникало бажання повернутися назад.
Відповідачка ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала, свої зустрічні позовні вимоги підтримала у повному обсязі та суду пояснила, що на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого у нотаріальному порядку, вона придбала спірну квартиру через агенцію нерухомості «Шанс». Для придбання цієї нерухомості вона отримала в ВАТ КБ «Надра» кредит, який регулярно погашає. Квартиру продавав ОСОБА_5, який діяв на підставі довіреності від ОСОБА_2, яку вона раніше не знала та з нею не зустрічалася і познайомилася у 2008 році, коли дізналася про існування рішення суду. На момент придбання квартири в ній ніхто не був зареєстрований. Агенція нерухомості перевіряла всі документи на цю квартиру. Банк також перевіряв всі документи на квартиру і ніяких зауважень до них не було.
Представники відповідачки ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнали у повному обсязі, а зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 підтримали та суду пояснила, що на час укладання договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_3 не були відомі будь-які обставини, які б могли бути підставами для оспорювання договору дарування, який був дійсним на той період часу. Договір купівлі-продажу був посвідчений у нотаріальному порядку. Всі правовстановлюючі документи на квартиру перевірялися банком під час отримання ОСОБА_3 кредиту, а також перевірялися нотаріусом при посвідчення правочину. Право власності на спірну квартиру було зареєстрована в КП БТІ м. Макіївки за ОСОБА_2. ОСОБА_3 є добросовісним набувачем і оскільки на теперішній час її права, як власника квартири оспорюються, вона вимушена була звернутися до суду з зазначеним позовом, який просить задовольнити, а у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Представники 3-ї особи - ВАТ КБ «Надра», що діють на підставі довіреності, в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнали, а зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 підтримали та суду пояснили, що ОСОБА_3 21.11.2007 року звернулася до банку для отримання кредиту на придбання нерухомості. Перевіривши її фінансовий стан, банк видав їй кредит для придбання квартири. В забезпечення виконання умов кредитного договору, між банком та ОСОБА_3 був укладений іпотечний договір і спірна квартира на теперішній час знаходиться в іпотеці банка. Свої обов»язки за кредитним договором ОСОБА_3 виконує добросовісно, заборгованості по погашенню кредиту та відсотків немає. Банк також перевіряє законність правочину і було встановлено, що квартира продавцеві належала на підставі договору дарування, посвідченого у нотаріальному порядку. Цей договір на той період часу був дійсним, ніким не оспорював ся, а тому жодних перешкод для укладання договору купівлі-продажу не було.
Представник 3-ї особи - Першої Макіївської державної нотаріальної контори в судовому засіданні пояснила, що жодних обґрунтованих пояснень, щодо суті позову надати не має можливості, оскільки правочин посвідчувався у 1993 році і минуло дуже багато часу, але при посвідчені будь-якого правочину нотаріус перевіряє волевиявлення сторін, їх дієздатність для чого проводиться бесіда. Особа сторін перевіряється по паспорту і якщо нотаріусом встановлено, що волевиявлення сторін дійсно відповідає їх наміру, нотаріус посвідчує такий правочин. Якщо особа внаслідок фізичної вади не може самостійно вчинити підпис на договорі, запрошується 3-я особа, яку запрошує та особа, яка має вади і ця особа підписує договір замість сторони в договорі, про що нотаріусом обов»язково вказується на посвідченому договорі. Такий порядок існував і у 1993 році. Якщо нотаріус бачить у особи якісь вади, він повинен вияснити, чи може ця особа самостійно підписати договір. Якщо особа на інвалідній колясці, з нею також обов»язково проводиться бесіда, з»ясовується волевиявлення, а також те, чи орієнтується особа в часі та просторі. Неможливо щоб нотаріус дозволив іншій особі допомогти особі, яка має фізичні вади поставити свій підпис на договорі. Лише особисто особа повинна поставити підпис, або замість неї підпис ставить 3-я особа, про що зазначається на договорі.
Суд, заслухавши пояснення сторін, представників 3-ї осіб, допитавши свідків та дослідивши надані сторонами письмові докази по справі, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, а зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають задоволенню з наступних підстав.
З посвідчення № 09332 вбачається, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є інвалідом 1-ї групи з дитинства, що також підтверджується довідкою ВТЕК серії Б-61 № 272100. ОСОБА_1 є непрацездатною та потребує догляду(а.с.6 т.1, 85 т.1)З відповіді Управління праці та соціального захисту населення Центрально- Міської рай адміністрації Макіївської міської ради вбачається, що ОСОБА_1 на обліку в управлінні не перебуває. Ніяких видів допоміг не отримує та за їх призначенням не зверталася(а.с.60 т.1).
З копій форми № 1 наданої Сектором громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Центрально - Міського РВ Макіївського МУ ГУМВС України в Донецькій області вбачається, що при обміні паспорта у 1981 році на формі № 1 підпис ОСОБА_1 відсутня та вказано, що вона неписьменна. При обміні паспорту у 2001 році було зазначено, що ОСОБА_1 сліпа(а.с.165 т.2).
Згідно постанови дільничного інспектора міліції Центрально-Міського РВ Макіївського МУ ГУМВС України в Донецькій області від 19 липня 2007 року, було відмовлено в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_2 за наслідками проведеної перевірки заяви ОСОБА_1 та додаткової перевірки щодо заволодіння обманним шляхом квартири № 85, розташованої в будинку № 20 на кварталі Шахтарський м. Макіївки(а.с.8т.1, а.с.20 т.2).
З довіреності від 11 січня 1993 року, посвідченої в нотаріальному порядку вбачається, що ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 провести на її користь приватизацію займаною нею квартири № 85, що розташована в будинку № 20 на кварталі Шахтарський м. Макіївки. Для чого надала їй право подавати від її імені заяви, розписуватися за неї та виконувати іншу дії, пов»язані з цим дорученням(а.с.149 т.2).
З заяви поданої на підставі довіреності № 2-209 від 13.01.1993 року, від імені ОСОБА_1 до Управління по приватизації вбачається, що ОСОБА_2, яка діяла на підставі довіреності від імені ОСОБА_1, 15.02.1993 року була подана заява з проханням вирішити питання щодо приватизації квартири, розташованої за вище вказаною адресою(а.с.147 т.2).
З свідоцтва про право власності на житло від 23 лютого 1993 року вбачається, що квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 на праві приватної власності належить ОСОБА_1. Право власності зареєстровано в КП «БТІ м. Макіївки» 17 березня 1993 року (а.с.67т.1, а.с.9 т.2).
Згідно договору дарування від 19 березня 1993 року, посвідченого у нотаріальному порядку державним нотаріусом Першої Макіївської державної нотаріальної контори ОСОБА_7 вбачається, що ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла в дар однокімнатну квартиру № 85, що розташована в будинку № 20 на кварталі Шахтарський м. Макіївки. Договір дарування підписаний сторонами(а.с.65 т.1).
Таким чином, оскільки дані правовідносини між сторонами виникли у 1993 році, при вирішенні спору підлягають застосуванню норми ЦК України в редакції 1963 року, які були чинними на час укладання договору дарування квартири між ОСОБА_1 та ОСОБА_2.
Згідно уточнених позовних вимог позивачка та її представник просять визнати договір дарування недійсним в зв»язку з його невідповідністю вимогам закону, відповідно до ст. 48 ЦК України(в редакції 1963 року), якою передбачено, що недійсна угода, яка не відповідає вимогам закону. За недійсною угодою кожна зі сторін зобов»язана повернути іншій стороні все отримане за угодою, а при неможливості повернути отримане в натурі - відшкодувати його вартість в грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.
Згідно договору купівлі-продажу від 21 листопада 2007 року, посвідченого в нотаріальному порядку, ОСОБА_3 придбала у ОСОБА_2О.(через її представника ОСОБА_5І.)АДРЕСА_2, що розташована в будинку № 20 на кварталі Шахтарський м. Макіївки. Документом, що підтверджує право приватної власності продавця на відчужувану нею квартиру, є договір дарування, посвідчений 19 березня 1993 року Першою Макіївською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 1-194, зареєстрований 10.09.1996 року КП «БТІ м. Макіївки»(а.с.130 т.1).
Відповідно до кредитного договору № 710444 від 21 листопада 2007 року встановлено, що між ВАТ КБ «Надра» і відповідачкою ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого сторонами були прийняті на себе взаємні зобов'язання, а саме: банк надав ОСОБА_3 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 22275доларів США. Цільове використання кредиту: проведення розрахунків по договору купівлі-продажу від 21.11.2007 року, що укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2. Кредит наданий на строк до 20 вересня 2016 року(а.с.135-137т.1, а.с.35-39 т.2).
З договору іпотеки від 21 листопада 2007 року, посвідченого в нотаріальному порядку вбачається, що між ВАТ КБ «Надра» та відповідачкою ОСОБА_3 був укладений зазначений договір, відповідно до умов якого, ОСОБА_3 з метою забезпечення зобов»язання, що витікає з кредитного договору передала в іпотеки, а банк прийняв однокімнатну квартиру № 85, що розташована в будинку № 20 на кварталі Шахтарський м. Макіївки. В зв»язку з посвідченням іпотечного договору накладена заборона відчуження вказаного в договорі нерухомого майна до припинення чи розірвання іпотечного договору (а.с.131-134т.1, а.с.40-46 т.2).
На правовідносини укладання договору купівлі-продажу спірної квартири між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повинні застосовувати норми ЦК України в редакції 2004 року, оскільки ці правовідносини виникли після набрання ним чинності.
Згідно довідки від 16.09.2009 року, виданої КАТ КБ «Надра» у позичальника ОСОБА_3 відсутня прострочена заборгованість за кредитним договором № 710444 від 21 листопада 2007 року(а.с.196 т.2).
З досліджених в судовому засіданні матеріалів цивільної справи № 2-1425(2007р) встановлено, що ОСОБА_2 зверталася до суду з позовом про визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування жилим приміщенням в квартирі № 85, розташованої в будинку № 20 на кварталі Шахтарський м. Макіївки та рішенням Центрально-Міського районного суду м. Макіївки від 6 серпня 2007 року її позовні вимоги були задоволені та ОСОБА_1 визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням в спірній квартирі.
Згідно наданої представником позивачки довідки, ОСОБА_1 проживала за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 з липня 1996 року по червень 2006 року(а.с.195 т.2).
З довідки Управління праці та соціального захисту населення Центрально - Міської районної адміністрації Макіївської міської ради від 30.04.2009 року вбачається, що ОСОБА_1 отримала 17.08.1999 року інвалідну коляску(а.с.197 т.2)
Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_8 суду пояснила, що знає ОСОБА_1І з 1993 року і у них були дружні стосунки. Потім, в якому році не пам»ятає, її забрав жити до себе священик. Вона прожила там один рік і потім її знову забрала ОСОБА_2, але ОСОБА_1 скаржилася, що ОСОБА_2 навіть не годувала її кожний день. Вона та інші жінки відвідували ОСОБА_1, а потім вона переїхала проживати до священика, оскільки ОСОБА_2 до неї погано ставилася. У 1994 на початку 1995 року, але точно вона не пам»яятає, священик забрал ОСОБА_1 до себе. У 1994 році ОСОБА_1 вже була сліпа, а у 1993 році вже знаходилася в інвалідній колясці . Писати та читати ОСОБА_1 не вміла, в руках не могла нічого тримати. На той період часу ОСОБА_1 самостійно на вулицю не ходила та лише пересувалася по квартирі за допомогою стільця. ОСОБА_2 тривалий період часу утримувала у себе паспорт ОСОБА_1І, а потім вона його забрала. Вона ніколи не чула від ОСОБА_1 що остання має намір розпорядитися своєю квартирою будь-яким чином: продати, обміняти чи подарувати її. Про укладання договору дарування їй нічого не відомо.
Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснила, що знає відповідачку ОСОБА_2 тривалий період часу. З її слів їй стало відомо, що одна жінка попросила її доглядати за нею і вона це робила. В 1994 році ОСОБА_2 скаржилася їй, що ця жінка впала та травмувалася і доглядати за нею важко. Вона порадила їй відмовитися від догляду, але ОСОБА_2 відповіла, що не може залишити цю жінку, бо та оформила на неї договір дарування квартири. Вона навіть не повірила цьому, а тому, на її прохання ОСОБА_2 показала їй договір дарування квартири. ОСОБА_2 ходила до ОСОБА_1 2-3 рази на день, отримала для неї інвалідну коляску. Потім ОСОБА_2 розповіла, що ОСОБА_1 хоче забрати до себе жити священик і коли він її забрав, ОСОБА_2 декілька разів їздила до них, брала для прання білизну ОСОБА_1. Як конкретно укладався договір дарування ОСОБА_2 їй не розповідала.
Свідок ОСОБА_10 суду пояснила, що у неї були дружні стосунки ОСОБА_11, яка є сусідкою ОСОБА_1 і вони часто заходили до останньої в гості, провідували її. ОСОБА_1 вона знає на протязі тривалого періоду часу і їй відомо, що ОСОБА_1 часто хворіла, але на той період часу вона могла самостійно пересуватися та бачила одним оком, відрізняла предмети, впізнавала людей, руки у неї діяли. Потім за ОСОБА_1 стала доглядати ОСОБА_2, яка добре доглядала за нею і ОСОБА_1 говорила про те, що складе заповіт на її ім.»я або подарує їй квартиру. Вона особисто чула, як ОСОБА_1 говорила про те, що подарує квартиру ОСОБА_2 або складе заповіт, оскільки не хоче залишатися самотньою, а через деякий час сказала своїй сусідки ОСОБА_12, що вже подарувала свою квартиру. Їй про це стало відомо зі слів ОСОБА_11, а також від ОСОБА_2 вона також дізналася, що ОСОБА_1 подарувала їй квартиру. З якого періоду часу ОСОБА_1 стала користуватися інвалідною коляскою їй невідомо. ОСОБА_1 ніколи не скаржилася на те, що ОСОБА_2 погано за нею доглядає або ображає її.
Свідок ОСОБА_13 суду пояснила, що вона знає ОСОБА_1 на протязі 15 років, раніше приходила до неї додому, провідувала її і ніколи там не бачила ОСОБА_2. На теперішній час ОСОБА_6 проживає у «батюшки» і «матушки» важко доглядати і за нею і за дітьми. ОСОБА_1 весь час плаче, оскільки не може віддати квартиру тому, хто за нею доглядає. ОСОБА_1 не вміє писати та читати, самостійно не ходить, руки у неї не діють. ОСОБА_1 сама говорила, що не вміє читати та писати. Коли вона познайомилася з ОСОБА_1 вона вже була в інвалідній колясці, але ще трішки бачила. Ніколи вона не чула від ОСОБА_1, що вона хоче продати чи подарувати свою квартиру. У «батюшки» ОСОБА_1 проживає вже дуже давно, скільки саме вона не знає, але приблизно 10 років. В квартирі ОСОБА_1, коли вона виїхала, проживала ОСОБА_2, мабуть вона залишила квартиру на ОСОБА_2, але точно вона не знає. ОСОБА_1 ніколи не говорила їй, що подарувала квартиру ОСОБА_2.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_14 суду пояснила, що працює дільничним терапевтом в лікарні. Позивачку ОСОБА_1 вона пам»ятає, як інваліда з дитинства. Вона була нетраспортабельна. Коли вона відвідувала її на дому, ОСОБА_1 самостійно сиділа на ліжку, відповідала на її питання. Конфліктів між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ніколи не було. Не пам»ятає, щоб у 1993 році ОСОБА_1 вже була на інвалідній колясці. Який на той період часу був зір у ОСОБА_1 вона також не пам»ятає. ОСОБА_2 розповідала їй, що ОСОБА_1 пересувається по кімнаті за допомогою стільця. Руки у ОСОБА_1 рухалися.
Свідок ОСОБА_15 суду пояснив, що він підтримує дружні стосунки з сином ОСОБА_2 і йому відомо, що вони доглядали за ОСОБА_1 і інколи він також допомагав їм, приходив до квартири ОСОБА_1 та бачив, що вона пересувалася по квартирі самостійно при допомоги стільця, їжу вона також вживала самостійно, допомоги при вживанні їжі ніколи не просила. Пересувалася ОСОБА_1 погано і її підтримували, щоб вона не впала, коли спускали та піднімали по сходинах. На його думку, ОСОБА_1 у той період часу бачила, але конкретно він не пам»ятає, чи бачила ОСОБА_1 в той період часу.
Свідок ОСОБА_16 суду пояснила, що відповідачка ОСОБА_2 є її тіткою. Позивачку ОСОБА_1 вона знає, оскільки її тітка ОСОБА_2 доглядала за нею, коли працювала у соцбезі. ОСОБА_1 сподобалося як ОСОБА_2 за нею доглядає і вона попросила її і в подальшому за нею доглядати. Вона також відвідувала ОСОБА_1 разом з тіткою і бачила, що ОСОБА_1 пересувалася самостійно за допомогою стільця, їжу вживала також самостійно, тривала ложку в руці. Потім ОСОБА_2 втомилася доглядати за ОСОБА_1, про що їй повідомила, але остання умовляла не кидати її та продовжувати доглядати та подарувала тітці свою квартиру. ОСОБА_1 у той період часу бачила, всіх впізнавала. Пересувалася вона самостійно по квартирі і відчиняла двері, оскільки до неї часто приходили жінки з церкви, які провідувати її. ОСОБА_1 особисто їй говорила, що вона збирається подарувати квартиру її тітці, а потім їй також сказала, що вже подарувала свою квартиру ОСОБА_2.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_7 суду пояснила, що на теперішній період часу вона працює приватним нотаріусом і враховуючи той факт, що договір дарування квартири посвідчувався нею, як державним нотаріусом ще у 1993 році, вона не пам»ятає обставин його посвідчення. Але, може пояснити, що договір дарування був посвідчений у повній відповідності з діючим на той період часу законодавством та відповідно до Інструкції. При посвідчені договору завжди встановлюються особи сторін по паспорту, перевіряється їх дієздатність, волевиявлення, належність квартири дарувальнику. Після цього договір підписується сторонами, при цьому підпис на договорі виконується в тому обсязі, в якому особа мала змогу виконати її в силу своїх фізичних можливостей. В період часу 1993 року, в зв»язку з великою завантаженістю на державних нотаріусів, відсутністю приватного нотаріату, проекти договорів друкувалися адвокати виходячи з намірів сторін. При посвідчені договору встановлюється особа, перевіряється дієздатність та волевиявлення сторін. Всі договори зачитувалися неї вголос і якщо сторони його підтверджували, нотаріус посвідчував цей договір. Особа громадянина встановлюється по його паспорту. Договір дарування ОСОБА_1, який посвідчувався нею, вона не пам»ятає, також, як і обставин його посвідчення, оскільки з того періоду часу минуло 16 років. Оскільки в договорі мається підпис ОСОБА_1, значить це і є її підпис. Якщо особа є недієздатною, нотаріус відмовляє в посвідчені правочину. Якщо особа є сліпою, то запрошується 3-я особа, якій сторона довіряє, в присутності якої знову з»ясовується волевиявлення сторін та робиться відмітка на договорі про те, що особа має фізичні вади, а тому договір підписується іншою особою. Якби особа заявила, що вона є неписьменною, нотаріус також зобов»язаний запросити 3-ї особу, якій довіряє сторона і ця особа поставить свій підпис, про що також зазначається на договорі. Просто допомогти підписати стороні договір інша особа не може, вона може лише підтримати руку, того хто вчиняє підпис на договорі, але не водити нею. Підпис особа завжди робить самостійно. Вона не пам»ятає чи підписувала договір дарування ОСОБА_1 в її присутності, але виходячи з існуючий практиці, договір сторони підписують в присутності нотаріуса. Якщо особа не заявляє, що є неграмотною, або не може самостійно підписати договір, нотаріус особисто цього не з»ясовує. Неграмотність не тягне автоматично за собою неможливість учинити підпис від свого імені.
В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_4 обґрунтовує уточненні позовні вимоги тим, що позивачка ОСОБА_1, яка є інвалідом з дитинства 1-ї групи та має фізичні вади не могла особисто підписати договір дарування. Суд вважає, що в судовому засіданні були доведені ці обставини та вони підтверджені наданими суду письмовими доказами по справі, а саме: з копій форми № 1, виданої сектором громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Центрально - Міського РВ Макіївського МУ ГУМВС України в Донецькій області вбачається, що при отриманні паспорта у 1981 році на формі № 1 підпис ОСОБА_1 відсутня та вказано, що вона неграмотна. Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_8, ОСОБА_13 також підтвердили суду, що позивачка ніколи не вміла писати та читати, в школі не навчалася. Відповідно до вимог ч.3 ст. 20 Закону УРСР «Про державний нотаріат» та п.п.12,15 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністерства Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5 ( чинних на час посвідчення договору дарування квартири), якщо громадянин внаслідок фізичної вади, хвороби або будь-яких інших причин не може власноручно підписати угоду, заяву або інший документ, за його дорученням в його присутності і в присутності державного нотаріуса або іншої службової особи, яка вчиняє нотаріальні дії, угоду, заяву або інший документ може підписати інший громадянин. Про причини, з яких громадянин, що звернувся за вчиненням нотаріальної дії, не міг підписати документ власноручно, зазначається на посвідчу вальному написі. Разом з тим, згідно п.15 вище вказаної Інструкції, якщо громадянин, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії, неписьменний або сліпий, державний нотаріус, крім того, прочитує йому текст документа, про що на документі робиться відмітка. Як встановлено в судовому засіданні, вказаний порядок при посвідченні договору дарування спірної квартири не був дотриманий. Відповідачка ОСОБА_2 також суду пояснила, що вона особисто, в присутності нотаріуса допомагала ОСОБА_1 поставити свій підпис на договорі дарування, тримала її руку. Отже, суд приходить до переконання, що договір дарування, як такий, що не відповідає вимогам закону повинен бути визнаний недійсним. Але, судом встановлено, що з позовом до суду про визнання договору дарування недійсним позивачка ОСОБА_1 звернулася лише 08.01.2008 року, тобто після спливу строку позовної давності для звернення до суду. Відповідно до вимог ст. 71 ЦК України(в редакції 1963 року) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено(позовна давність), встановлюється у три роки. Згідно ст. 76 ЦК України ( в редакції 1963 року) перебіг позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Оскільки згідно п.6 Прикінцевих та перехідних положень до ЦК України ( в редакції 2004 року) правила Цивільного Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред»явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом та враховуючи, що строк пред»явлення позову ОСОБА_1 сплинув до набрання чинності ЦК України 2004 року, до цих правовідносин підлягає застосуванню правила про позовну давність, які були передбачені ЦК України ( в редакції 1963 року). При цьому, суд критично ставиться до пояснень позивачки ОСОБА_1 в тій частині, що вона дізналася про існування договору дарування лише у 2007 році та не може взяти їх до уваги, так як вона з 1996 року у добровільному порядку залишила спірну квартиру та виїхала на інше постійне місце проживання, що не заперечувалося позивачкою та її представником в судовому засіданні, а також було підтверджено наданою представником позивача довідкою з місця проживання ОСОБА_1. З вказаного періоду часу позивачка ніколи не цікавилася спірною квартирою, залишила її на ОСОБА_2, яка мала ключі від спірної квартири. Не намагалася повернутися до спірної квартири та проживати в ній, не сплачувала житлово-комунальні послуги, забрала з квартири свої особисті речі, тобто всі її дії свідчать про те, що вона з часу посвідчення договору дарування знала про існування укладеного нею договору і до 2008 року його не оспорювала. Згідно ст. 80 ЦК України( в редакції 1963 року) сплив строку позовної давності до пред»явлення позову є підставою для відмови в позові.
Таким чином, аналізуючи надані по справі докази, у їх сукупності, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання договору дарування недійсним слід відмовити в зв»язку із спливом строку позовної давності для звернення до суду і відсутністю будь-яких поважних причин пропуску цього строку.
Що стосується позовних вимог позивачки ОСОБА_1 в частині витребування спірної квартири з чужого незаконного володіння, суд також приходить до переконання, що вони не можуть бути задоволенні судом, а зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 330 ЦК України(в редакції 2004року) якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 390 цього кодексу майно не може бути витребуване у нього. Судом встановлено, що ОСОБА_3 на час посвідчення договору купівлі-продажу спірної квартири не знала та не могла знати про обставини, які перешкоджають укладанню цього договору і такі обставини на час його укладання взагалі були відсутні, оскільки спірна квартира належала відповідачці ОСОБА_2 на праві власності згідно договору дарування, який на той період часу не був визнаний недійсним, тобто остання мала право відчужувати належну їй на праві власності квартиру. Договір купівлі-продажу квартири був оформлений відповідно до вимог чинного законодавства, посвідчений в нотаріальному порядку та право власності зареєстровано в КП БТІ м. Макіївки за ОСОБА_3. Таким чином, на підставі вище наведеного, суд приходить до переконання, що ОСОБА_3 слід визнати добросовісним набувачем спірної квартири.
Згідно ст. 388 ЦК України(в редакції 2004 року) якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати(добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача, лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Отже, суд приходить до переконання, що в даному конкретному випадку спірна квартира не може бути витребувана у добросовісного набувача ОСОБА_3 на підставі вище наведених доводів. Крім того, в судовому засіданні не встановлено, що квартира вибула з володіння ОСОБА_1 не з її волі.
Відповідно до вимог ст. 392 ЦК України (в редакції 2004р.) власник майна може пред»явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою. Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_3 в частині визнання за нею права власності на спірну квартиру також підлягають задоволенню судом.
Керуючись ст. ст. 48,71,76,80 ЦК України( в редакції 1963 року), ст.ст. 330,388,392 ЦК України( в редакції 2004 року), Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними, ст. ст. 10, 11,60, 88, 209,212,213-215,218 ЦПК України , суд -
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про визнання договору дарування квартири недійсним та витребування майна.
Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити.
Визнати ОСОБА_3 добросовісним набувачем квартири № 85, що розташована в будинку № 20 на кварталі Шахтарський м. Макіївки, відповідно до договору купівлі-продажу від 21 листопада 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Макіївського міського нотаріального округу, реєстраційний номер 5601 та визнати за нею право власності на цю квартиру.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через суд першої інстанції шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня його проголошення і подачі апеляційної скарги протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження або в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України .
Рішення надруковане в нарадчій кімнаті в 1-му екземплярі.
Суддя Андрюшина Л.А.