Справа № 627/1454/18
08 квітня 2019 року смт. Краснокутськ
Краснокутський районний суд Харківської області в складі:
головуючого судді - Каліберди В.А.,
з участю секретаря - В'юнник В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засідання в залі суду в смт. Краснокутську Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Краснокутський РВ ДВС ГТУЮ у Харківській області про звільнення від сплати заборгованості по аліментам та припинення стягнення аліментів,
До Краснокутського районного суду Харківської області звернувся ОСОБА_1 із позовом про звільнення від сплати заборгованості по аліментам, припинення стягнення аліментів та повернення виконавчого листа.
Позов обґрунтований тим, що в період з 2001 року по 2009 рік сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 12.06.2009 року - розірвано.
Від цього шлюбу сторони мають спільного сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Відповідно до рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 12.06.2009 року з позивача стягнуто аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання дитини в розмірі ј частини всіх видів доходів, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку , починаючи з 20 травня 2009 року. Рішення набрало законної сили та виданий виконавчий лист № 2-а-409/09 від 12.06.2009 року. Виконавчий лист знаходиться на виконанні в Краснокутському РВ ДВС ГТУЮ у Харківській області. Згідно довідки розрахунку Краснокутського РВ ДВС ГТУЮ у Харківській області починаючи з 2009 року по на 13.12.2018 року розмір заборгованості складає 66 297,31 грн.
Оскільки син ОСОБА_3 починаючи з 25 січня 2017 року проживає разом із позивачем та повністю перебуває на його утриманні, позивач вважає, що відповідач втратила право на отримання аліментів на утримання дитини.
Позивач просить звільнити його від сплати заборгованості за аліментами на користь ОСОБА_2 у розмірі 66 297,31 грн. згідно виконавчого листа Краснокутського районного суду Харківської області від 12.06.2009 року. Також позивач просить припинити подальше стягнення аліментів та повернути виконавчий лист, виданий Краснокутським районним судом Харківської області від 12.06.2009 року.
В судове засідання позивач не з'явився, однак надав суду заяву про підтримання заявлених вимог та про розгляд справи у його відсутність.
Відповідач в судовому засіданні частково визнала позовні вимоги ОСОБА_1, а саме в частині припинення подальшого стягнення аліментів та повернення виконавчого листа.
Представник третьої особи - Краснокутського РВ ДВС ГТУЮ у Харківській області в судове засідання не з'явився, однак надав суду заяву про розгляд справи у відсутність представника та проти позову не заперечував.
Суд, заслухавши пояснення відповідача, дослідивши письмові докази, надані сторонами на підтвердження їх позиції, дослідивши їх всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, приходить до наступного.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 4 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Так, під час судового розгляду сторонами визнано, що відповідно до рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 12.06.2009 року з позивача ОСОБА_1 стягнуто аліменти на користь відповідача ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі ј частини всіх видів доходів, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку , починаючи з 20 травня 2009 року. Рішення набрало законної сили та виданий виконавчий лист № 2а-409/09 від 12.06.2009 року.
Згідно розрахунку державного виконавця Краснокутського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області ОСОБА_5 від 13.12.2018 року позивач має заборгованість по сплаті аліментів у сумі 66 297,31 грн.
Як вбачається з рішення №1 комісії з питань захисту прав дитини від 25.01.2017 року позивачу як батькові малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, надано дозвіл забрати свого сина з дитячого відділення КЗОЗ «Краснокутська ЦРЛ».
Також згідно актів депутата виборчого округу №14 Краснокутської селищної ради від 09 листопада 2018 року та від 27 листопада 2018 року вбачається, що в квартирі АДРЕСА_1 фактично проживають ОСОБА_1 та його син ОСОБА_3.
Також з акту депутата виборчого округу №14 Краснокутської селищної ради від 27 листопада 2018 року вбачається, що ОСОБА_1 офіційно не працює, але має тимчасові заробітки, син ОСОБА_4 отримує стипендію, інших доходів сім'я не має. Батько один ростить та виховує сина, приділяє належну увагу його розвитку, вихованню та навчанню. Син забезпечений всім необхідним: окрема кімната, меблі, одяг, взуття, навчальні посібники. У сім'ї панує мир і взаємопорозуміння.
Також, факт проживання дитини з батьком саме з 25.01.2017 року підтверджується рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 11 вересня 2018 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, а відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 2 ст.197СК України за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
Постановою Пленуму ВСУ «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» також передбачено, що суд може за передбачених ст.197 СК умов повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості (п. 22).
З аналізу даної правової норми вбачається, що повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за його позовом і лише тоді, коли заборгованість виникла у зв'язку із його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд.
При цьому, слід звернути увагу на те, що у такий спосіб законодавцем визначено право, а не обов'язок, суду звільнити платника аліментів від сплати заборгованості. При вирішенні аналогічних спорів необхідно виходити з інтересів дитини, оскільки аліменти за рішенням суду присуджені на утримання дитини з метою забезпечення достатнього матеріального рівня її життя.
Згідно статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Статтею 51 Конституції України передбачено право дітей на матеріальне утримання з боку батька та право на повноцінне життя і всебічний розвиток.
Відповідно до ч.7 ст.7 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, встановлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтями 18, 27 «Конвенції про права дитини» (ратифікованої постановою ВР України №789-XII від 27 лютого 1991 року) встановлено, що батьки несуть загальну та однакову відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За ч. 3 ст. 181, ст. 183 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
За змістом наведених правових норм аліменти присуджуються з метою утримання дитини на користь того з батьків, з ким проживає дитина, і який здійснює утримання цієї дитини.
Тому проживання дитини разом з батьком, з якого стягнуто аліменти, утримання батьком своєї дитини і несплату аліментів внаслідок утримання сина, суд вважає суттєвою обставиною, яка є підставою для зменшення розміру заборгованості зі сплати аліментів.
Оскільки дитина дійсно проживає з позивачем та перебуває на його повному утриманні, що підтверджується рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 11 вересня 2018 року, а відповідач проживає окремо, стягнення заборгованості з аліментів на користь відповідача не сприятиме забезпеченню інтересів дитини, навпаки, погіршить її забезпечення необхідними для життя та розвитку речами. Звільнення позивача від часткової заборгованості за аліментами, навпаки, відповідає інтересам неповнолітньої дитини.
Оскільки причин, які б мали суттєве значення, з приводу виникнення заборгованості до того періоду, як дитина стала проживати з батьком, позивачем не наведено та не обґрунтовано, тому суд вважає, що вимога позивача про звільнення від заборгованості з аліментів підлягає частковому задоволенню, а саме в частині звільнення від заборгованості зі сплати аліментів за період з 25 січня 2017 року по 01 грудня 2018 року (зазначений період вказаний в розрахунку заборгованості зі сплати аліментів), а залишок заборгованості підлягає сплаті.
Також, враховуючи встановлені судом обставини, а саме те, що неповнолітній ОСОБА_3, починаючи з 25.01.2017 року став фактично проживати з батьком ОСОБА_1, який несе витрати на його утримання, та окрім цього сплачує на користь відповідачки аліменти за рішенням суду. За таких обставин суд приходить до висновку, що відпали підстави для стягнення з позивача аліментів на утримання сина, а тому суд вважає за необхідне захистити порушене право позивача шляхом припинення сплати аліментів, в зв'язку з чим вимоги ОСОБА_1 про припинення стягнення аліментів на користь ОСОБА_2 підлягають задоволенню.
Що стосується вимог ОСОБА_1 про повернення виконавчого листа №2а-409/09, виданого Краснокутським районним судом Харківської області від 12.06.2009 року, то вони задоволенню не підлягають, оскільки діючий цивільно - процесуальний кодекс України не містять норм про повернення виконавчого листа, натомість ст. 432 ЦПК України передбачено, що суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Також, як вбачається з п.5 ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Відповідно до ч.3 вищевказаної статті у випадках, передбачених пунктами 1-3, 5-7, 9-12, 14, 15 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається разом із постановою про закінчення виконавчого провадження до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно ч.1 ст.10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Враховуючи викладене, зважаючи на засади справедливості та обґрунтованості заявлених вимог, безумовного додержання прав всіх учасників справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 386 грн. 20 коп.
Керуючись ст.ст. 7, 180, 181, 183, 189, 190, 194, 195, 197 СК України, ст.ст. 4,5,13,76-83,141, 265 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Краснокутський РВ ДВС ГТУЮ у Харківській області про звільнення від сплати заборгованості по аліментам та припинення стягнення аліментів - задовольнити частково.
Звільнити ОСОБА_1 від сплати заборгованості по аліментах за період з 25 січня 2017 року по 01 грудня 2018 року, присуджених рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 12.06.2009 р. у справі №2-409/2009 про стягнення з нього аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, у розмірі 1/4 частини всіх видів його доходу щомісячно до досягнення сином повноліття, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20 травня 2009 року.
Припинити стягнення аліментів з ОСОБА_1, на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що призначені на користь ОСОБА_2 за рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 12.06.2009 року по справі №2-409/09.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_6, ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 судовий збір в розмірі 386 (триста вісімдесят шість) грн.20 коп.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Заходи забезпечення позову, встановлені ухвалою Краснокутського районного суду Харківської області від 26 лютого 2019 року щодо зупинення стягнення на підставі виконавчого листа №2а/409/09, виданого Краснокутським районним судом Харківської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_4, 02.07.2003 року народженя - скасувати.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_7, ідентифікаційний номер: НОМЕР_2).
ОСОБА_2 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_8, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1).
Краснокутський РВ ДВС ГТУЮ у Харківській області (місцезнаходження: вул. Миру №138, смт. Краснокутськ, Краснокутський район, Харківська область).
СУДДЯ В.А. КАЛІБЕРДА