03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Апеляційне провадження № 22-ц/824/233/2019
14 березня 2019 року м. Київ
Справа № 376/1471/18
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.,
за участю секретаря судового засідання Пітенко І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», яка подана його представником Литвиненко Оленою Леонідівною,
на рішення Сквирського районного суду Київської області від 12 вересня 2018 року, постановлене у складі судді Ярошенко С.М.,
у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,
встановив:
У липні 2018 року позивач ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 08.04.2010 року між сторонами укладений кредитний б/н шляхом приєднання, відповідно до якого позивач надав ОСОБА_3 кредит у розмірі 1000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач порушила умови укладеного договору. Станом на 30.04.2018 року сума заборгованості по кредиту становить 61682 грн. 32 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 947,75 грн., заборгованість за процентами - 52 621 грн. 79 коп., заборгованість за комісією та пенею - 4699 грн. 34 коп., штраф (фіксована частина) - 500 грн., штраф процентна складова - - 2913 грн. 44 коп.
З урахуванням наведеного, просив стягнути з відповідача 61682 грн. 32 коп. заборгованості за кредитним договором б/н від 08.04.2010 року, 1762 грн. судових витрат.
Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 12 вересня 2018 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 947,75 грн. заборгованості за кредитним договором б/н від 08.04.2010 року та 27,14 грн. судового збору.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне та необ'єктивне дослідження всіх обставин справи, а також на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду змінити, скасувавши в частині відмови у стягненні заборгованості та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, а також стягнути судові витрати.
Вказував, що згідно з анкетою-заявою відповідач власноручним підписом засвідчила, що ознайомлена з договором про надання банківських послуг до його укладення та згодна з його умовами тазобов'язалась виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а такожрегулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті Приватбанку.
Відсутність підпису позичальника на цих Умовах та Правилах не свідчить про те, що вона не була ознайомлена з ними, та не означає відсутність договірних правовідносин між сторонами та відсутність заборгованості. Підпис відповідач поставила саме в заяві позичальника, яким засвідчила те, що вона повністю згідна з умовами кредитування та отриманням кредиту саме на таких умовах.
В судовому засіданні представник позивача Штронда А.М. підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_4 заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 08 квітня 2010 року між сторонами укладений кредитний договір б/н шляхом приєднання, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу ОСОБА_3 кредит у розмірі 1000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Відповідач порушила умови укладеного договору.
З 21.05.2018 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» змінило назву на Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк».
Станом на 30.04.2018 року сума заборгованості відповідача по кредиту становить 61 682 грн. 32 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 947, 75 грн., заборгованість по процентах - 52 621 грн. 79 коп., заборгованість за комісією та пенею - 4699 грн. 34 коп., штраф (фіксована частина) - 500 грн., штраф (процентна складова) - 2913 грн. 44 коп.
Задовольняючи позов частково та стягуючи лише заборгованість за кредитом в сумі 947 грн. 75 коп., суд першої інстанції посилався на те, що позивачем не доведено укладення з ОСОБА_3 08.04.2010 року договору про надання банківських послуг, в якому чітко визначено умови надання кредиту та його погашення. Тому відповідно до ч.1 ст.77 ЦПК України вважав, що анкета-заява не є належним доказом, який підтверджував би факт укладення між сторонами кредитного договору, в якому чітко визначено умови надання кредиту та його погашення.
Суд вважав, що в анкеті-заяві від 08.04.2010 року ОСОБА_3 лише виявила бажання оформити на своє ім'я кредитний ліміт за платіжною карткою кредитка «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та погодила, що ця заява разом з Умовами і правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг.
Вона ознайомилася і погоджується з Умовами і правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі. Вона зобов'язується виконувати вимоги Умов і правил надання банківських послуг, а також регулярно знайомитися з їх змінами на сайті ПАТ КБ «ПриватБанк». Натомість зазначені Умови не містять підпису відповідача.
При цьому позивачем на надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мала на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брала на себе зобов'язання відповідач зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов'язання з повернення кредиту.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено виникнення у відповідача зобов'язань за кредитним договором на умовах, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги.
Разом з тим, враховуючи, що відповідач вчиняла дії щодо часткової сплати заборгованості за кредитним договором, що свідчить про визнання нею факту отримання кредитних коштів, що підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту в розмірі 947 грн. 75 коп.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення процентів, суд першої інстанції посилався на те, що оскільки ОСОБА_3 у період з 08.04.2010 року фактично користувалася наданими ПАТ КБ «Приватбанк» кредитними коштами у розмірі 1000 грн., а умовами договору не встановлено розміру процентів за користування ними, то їх розмір підлягає визначенню на рівні облікової ставки Національного банку України відповідно до положень ст. 1048 ЦК України, що узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року № 6-1412цс16.
Однак суд посилався на те, що позбавлений можливості стягнути з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами на рівні облікової ставки Національного банку України, відповідно до положень ч.1 ст.1048 ЦК України та ч.2 ст.1054 ЦК України, оскільки позивачем не надано відповідного розрахунку, а з наявного розрахунку неможливо визначити їх розмір через відсутність окремих складових заборгованості, а саме: заборгованості на певну дату тіла кредиту.
Проте з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується враховуючи наступне.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем ПАТ КБ «Приватбанк» на підтвердження обставин, викладених у позовній заяві, що була подана до суду 10 липня 2018 року, надано анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку ( а.с. 35), довідку про умови кредитування з використанням платіжної картки «Кредитка Універсальна» .
Як вбачається з анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, вказана заява була підписана ОСОБА_3 08 квітня 2010 року.
Умови та Правила надання банківських послуг у ПАТ КБ «Приватбанк», Тарифи Приватбанку, а також Анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг Приватбанк встановлюють правила випуску, обслуговування і використання кредитних карт банку. Вказані умови регулюють відносини між банком та клієнтом по випуску та обслуговуванню карт.
Відповідач ОСОБА_3, підписавши анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в Приватбанку від 8 квітня 2010 року, у якій зазначено, що вона ознайомлена з Умовами і Правилами надання банківських послуг в Приватбанку, тарифами Приватбанку та згодна з тим, що ця заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг в Приватбанку, а також Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, повністю погодилась з усіма істотними умовами.
Заповнюючи Анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_3 вказала про оформлення платіжної картки кредитка «Універсальна» з бажаним кредитним лімітом 500 грн. (а.с. 35 зворот).
Згідно з довідкою про умови кредитування з використанням платіжної картки «Кредитка Універсальна» 55 днів пільгового періоду, ОСОБА_3 ознайомлена з фінансовими умовами надання цієї платіжної картки і прикладами розрахунку суми плати за використання кредитних коштів, що підтверджується її особистим підписом (а.с. 34).
З вказаної довідки вбачається, що базова процентна ставка (нараховується на залишок заборгованості виходячи з розрахунку 360 днів в році) становить 2,5 % в місяць. Розмір щомісячних платежів та термін їх внесення (що включають плату за користування кредитних коштів у звітному періоді) становить 7% від заборгованості, але не менше 50 грн. та не більше залишку заборгованості, до 25 числа місяця, наступного за звітним.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст.634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
За викладених обставин, колегія суддів вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено укладення з ОСОБА_3 08.04.2010 року договору про надання кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до договору від 08.04.2010 року ОСОБА_3 отримала картку НОМЕР_1 зі строком дії до останнього дня квітня 2017 року ( а.с. 82).
Таким чином, сторони (ОСОБА_3 та ПАТ КБ «Приватбанк») погодили умови, порядок і строк виконання зобов'язання, визначили розмір процентів за користування коштами та досягли згоди з усіх істотних умов за договором від 08 квітня 2010 року.
Крім того, визнаючи факт наявності заборгованості за даним кредитним договором у листопаді 2012 року, ОСОБА_3 уклала з ПАТ КБ «Приватбанк» генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості і приєднання до Умов і правил надання продукту кредитних карт від 28 листопада 2012 року, відповідно до якого відповідачу було встановлено строк для погашення виниклої заборгованості на період з 28 листопада 2012 року по 31 травня 2013 року ( а.с. 51).
Відповідно до п. 2.1 договору, строк виконання зобов'язання встановлено на 6 місяців з 28.11.2012 року по 31.05.2013 року, погашення заборгованості, яка складається з із заборгованості по кредиту, процентів, а також інших витрат відповідно до Умов та правил, здійснюється кожного місяця з 1 по 25 число шляхом внесення щомісячного платежу у розмірі 384, 36 грн.
Крім того, колегія суддів вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували, що саме наявні у матеріалах справи Умови та правила надання банківських послуг є складовою частиною укладеного між сторонами договору, і що саме ці Умови мала на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, оскільки саме таких заперечень з даного приводу відповідач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 у відзиві на позову заяву не висловлювали, натомість позивачем подано заяву про застосування позовної давності, в якій вона підтверджує існування між сторонами кредитних правовідносин та укладення в подальшому, 28 листопада 2012 року, договору реструктуризації заборгованості ( а.с. 50-52).
Також колегія суддів вважає таким, що не відповідає обставинам справи, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення пені та комісії , штрафу з підстав відсутності доказів про ознайомлення відповідача з Умовами та правилами банківських послуг, оскільки в матеріалах справи наявна завірена копія довідки про умови кредитування з використанням платіжної картки «Кредитка Універсальна» 55 днів пільгового періоду, підписана особисто ОСОБА_3 08 квітня 2010 року ( а.с. 34). У вказаній довідці, підписаній відповідачем, зазначені умови кредитування, в тому числі базова відсоткова ставка в місяць, терміни внесення щомісячних платежів, встановлені розміри комісій, пені за невчасне погашення заборгованості, штрафу при порушенні термінів платежів.
Згідно з розрахунком заборгованості, наданим банком, станом на 30 квітня 2018 року сума заборгованості по кредиту становить 61 682 грн. 32 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 947, 75 грн., заборгованість по процентах - 52621 грн. 79 коп., заборгованість за комісією та пенею - 4699 грн. 34 коп., штраф (фіксована частина) - 500 грн., штраф (процентна складова) - 2913 грн. 44 коп.
Згідно з вищевказаною довідкою про умови кредитування відповідач зобов'язалась вносити платежі щомісячно, до 25 числа наступного за звітним. Розмір щомісячних платежів - 7% від заборгованості, але не менше 50 грн. і не більше залишку заборгованості ( а.с. 34).
Відповідно до Правил користування платіжною карткою на ній указано граничний строк дії (місяць і рік) і вона дійсна до останнього календарного дня зазначеного місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами.
Як вбачається з матеріалів справи, представником АТ КБ «ПриватБанк» до суду надано довідку від 04 вересня 2018 року, відповідно до якої ОСОБА_3 за договором від 08 квітня 2010 року отримала картку зі строком дії до останнього дня квітня 2017 року ( а.с. 82).
Рішенням суду першої інстанції стягнуто з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача заборгованість за кредитом на суму 947 грн. 75 коп.
Рішення у вказаній частині сторонами не оскаржувалось.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку, заборгованість за процентами на загальну суму 52 621 грн. 79 коп. нарахована за період з 22 листопада 2013 року по 30 квітня 2018 року.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 28 березня 2018 року в справі № 14-10цс18, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Враховуючи, що відповідно до наданої позивачем довідки, ОСОБА_3 за договором від 08 квітня 2010 року отримала картку зі строком дії до останнього дня квітня 2017 року , то право АТ КБ «Приватбанк» нараховувати проценти обмежене строком кредитування, тобто 30 квітня 2017 року.
За таких обставин нарахування банком процентів за період з 01 травня 2017 року по 30 квітня 2018 року на загальну суму 30 868 грн. 45 коп. є безпідставним, адже після спливу строку кредитування у позивача відсутнє право нараховувати проценти за кредитом.
Таким чином, оскаржуване рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за період з 01 травня 2017 року по 30 квітня 2018 року слід змінити в частині правового обґрунтування, оскільки у позивача відсутнє право після 30 квітня 2017 року нараховувати проценти за користування кредитом.
Позовні вимоги про стягнення комісії та пені, що нараховані загальною сумою 4699 грн. 34 коп., колегія суддів вважає необґрунтованими з наступних підстав.
Позивач, посилаючись на порушення строків виконання кредитних зобов'язань відповідачем ОСОБА_3, просив стягнути з відповідача: заборгованість за комісією та пенею 4699 грн. 34 коп., а також штраф (фіксована частина) - 500 грн., штраф (процентна складова) - 2913 грн. 44 коп.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
У статті 61 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Як вбачається з довідки про умови кредитування з використанням платіжної картки «Кредитка Універсальна» 55 днів пільгового періоду, для позичальника запроваджено обов'язок зі сплати як пені за невчасне погашення заборгованості, так і штрафу при порушенні термінів платежів по будь-якому із грошових зобов'язань, передбачених договором, більше ніж на 30 днів.
Враховуючи викладене, відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором - свідчить про недотримання імперативних положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Такий правовий висновок зроблено Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15, що підлягає застосуванню в оцінці спірних правовідносин.
Отже, чинним законодавством запроваджено заборону одночасного застосування подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
На підставі викладеного колегія суддів приходить до висновку про неможливість одночасного стягнення з відповідача штрафу та пені у межах відповідальності за зобов'язаннями за кредитним договором, за одне і те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань.
Разом з тим, із наданого розрахунку заборгованості вбачається, що сума в розмірі 4699 грн. 34 коп. нарахована як комісія та пеня одночасно, тобто окремий розрахунок пені відсутній, та позивачем заявлено про одночасне стягнення заборгованості за пенею та комісією у вказаному розмірі, тоді як законодавством не передбачено такого виду цивільно-правової відповідальності як комісія, оскільки це є лише платою за послуги банку.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість заявлених вимог про стягнення «комісії та пені» на суму 4699 грн. 34 коп., а тому у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити з вищевикладених підстав.
Також колегія суддів вважає, що у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу (фіксована частина) - 500 грн., (процентна складова) - 2913 грн. 44 коп., слід відмовити за їх безпідставністю, враховуючи наступне.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18, зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Оскільки апеляційним судом встановлено, що строк кредитування завершився зі строком дії картки 30 квітня 2017 року, а штраф (фіксована частина) - 500 грн., (процентна складова) - 2913 грн. 44 коп. було нараховано позивачем при складанні позовної заяви 30 травня 2018 року, позов пред'явлено до суду 10 липня 2018 року, то зазначену неустойку (штраф) нараховано поза межами строку дії картки, отже, таке нарахування є безпідставним.
Щодо заявлених позовних вимог про стягнення процентів за період з 22 листопада 2013 року по 30 квітня 2017 року, то у їх задоволенні також слід відмовити з наступних підстав.
У заявах від 13.08.2018 року та від 11.09.2018 року відповідач ОСОБА_3 просила суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності та посилалась на те, що останній платіж, відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем, був здійснений відповідачем 09.07.2014 року, позивач звернувся до суду з даним позовом 10 липня 2018 року, тому вважала, що позивачем пропущено трирічний строк позовної давності.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
У разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу (правова позиція Верховного Суду України в справах № 6-2520цс15, № 6-2104цс16).
Отже, у правовідносинах, в яких використовуються платіжні картки як спосіб надання/отримання кредитних коштів, якщо умовами договору визначено щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту у повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки.
Як вбачається з розрахунку заборгованості за договором від 08 квітня 2010 року, укладеного між Приватбанком та ОСОБА_3, останній платіж на погашення заборгованості за наданим кредитом відповідачем здійснено 09 липня 2014 року. Після цього інших операцій по картці на погашення заборгованості відповідачем не здійснювалось.
З огляду на викладене, строк позовної давності слід відраховувати з моменту здійснення останнього платежу, а саме - з 09 липня 2014 року.
З матеріалів справи вбачається, що ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом 10 липня 2018 року, тобто поза межами трирічного строку позовної давності.
При цьому, строк позовної давності не переривався сплатою відповідачем коштів, оскільки саме ПАТ КБ «Приватбанк» проведено автоматичне списання простроченої заборгованості із рахунку позичальника 4 жовтня 2015 року в розмірі 66 копійок, проте таке списання не свідчить про визнання позичальником свого боргу.
Як вбачається з наданих ПАТ КБ «Приватбанк» суду виписок з рахунку ОСОБА_3, 4 жовтня 2015 року банком було автоматично списано кошти в сумі 66 копійок на погашення простроченої заборгованості (а.с. 103-104).
Таке автоматичне списання не можна вважати вчиненням боржником ОСОБА_3 дії, що свідчить про визнання нею свого боргу, адже вона окремо не виявила своєї волі і окремо не доручала банку здійснити таке списання з метою погашення боргу. Натомість це списання банк здійснив самостійно, а отже воно не може бути підставою для переривання позовної давності та тлумачитися як дія, яка у розумінні ч.1 ст.264 ЦПК перериває перебіг строку позовної давності, оскільки таке переривання можливе лише шляхом вчинення дій самим боржником .
Встановлені обставини підтверджуються матеріалами справи та не спростовані сторонами під час апеляційного розгляду.
З огляду на викладене, суд першої інстанції вищевказаних обставин та норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, не врахував, помилково вважав, що строк позовної давності не сплив, оскільки ОСОБА_3 здійснила останній платіж на погашення кредиту 04.10.2015 року і термін дії картки до останнього дня місяця -04.2017 року.
Отже, враховуючи те, що останній платіж в рахунок погашення заборгованості за договором відповідачем здійснено 09 липня 2014 року, а банк звернувся до суду з позовом 10 липня 2018 року, колегія суддів вважає, що АТ КБ «Приватбанк» пропущено трирічний строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем у справі, що відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України є підставою для відмови в задоволенні частини позовних вимог, а саме - процентів за період з 22 листопада 2013 року по 31 серпня 2014 року на суму 506 грн. 24 коп.
Заперечення представника позивача про те, що пунктом 1.1.7.31 Умов та Правил надання банківських послуг встановлено строк позовної давності 50 років, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки анкета-заява позичальника від 08 квітня 2010 року не містить посилання на домовленість сторін щодо збільшення строку давності, як і відсутній і окремий договір про збільшення строку позовної давності.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).
Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).
Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Враховуючи зміст правового висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 06 лютого 2019 року по справі № 202/26885/13-ц, колегія суддів вважає, що оскільки Умови, які знаходяться в матеріалах справи, не містять підпису відповідача, у анкеті-заяві позичальника відсутнє посилання на збільшення строку давності, а тому відсутні підстави вважати, що сторони збільшили позовну давність за вимогами про стягнення кредитної заборгованості. Договору про збільшення позовної давності сторони не укладали.
Що стосується решти процентів, нарахованих банком за період з 01 вересня 2014 року по 30 квітня 2017 року на суму 21 247 грн. 10 коп., то у задоволенні даної частини позовних вимог слід відмовити за недоведеністю з наступних підстав.
Відповідно до довідки про умови кредитування, підписаної відповідачем ОСОБА_3, кредитні кошти нею отримувались зі сплатою процентів за ставкою 2,5% в місяць, відповідно - 30% річних, що підтверджує позивач у позовній заяві.
Однак, як вбачається з розрахунку заборгованості, починаючи з 01 вересня 2014 року позивачем було збільшено процентну ставку та нараховані проценти за користування кредитними коштами за ставкою 34,8% річних, а з 01 квітня 2015 року - за ставкою 43,2% річних.
У позовній заяві позивач посилається на п. 1.1.3.2.3 Умов та Правил надання банківських послуг, яким передбачена можливість банку в односторонньому порядку змінювати тарифи, а також інші умови обслуговування рахунків. При цьому банк зобов'язаний не менше ніж за 7 днів до введення змін проінформувати клієнта, зокрема у виписці по картрахунку. Якщо протягом 7 днів банк не отримував повідомлення від клієнта про свою незгоду зі змінами, вважається, що клієнт приймає нові умови.
Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 4 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» в редакції, чинній станом на 01 вересня 2014 року та 01 квітня 2015 року, банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 1056-1 ЦК України (в редакції, чинній станом на 01 вересня 2014 року та 01 квітня 2015 року) процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Згідно із частиною третьою цієї статті фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
У частині четвертій вказаної статті передбачено, що в разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.
Згідно частини першої статті 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
За частиною третьою статті 653 ЦК України в разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
Отже, якщо сторони кредитного договору досягнули домовленості щодо всіх його умов, у тому числі щодо збільшення банком в односторонньому порядку процентної ставки за кредитом з дотриманням певної процедури, то таке збільшення може відбуватись виключно в разі дотримання передбаченої договором процедури. У разі підвищення банком процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (лише повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.
Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 14 грудня 2016 року № 6-2315цс16, від 30 листопада 2016 року № 6-82цс16.
З урахуванням змісту наведених норм, умови кредитного договору щодо розміру процентної ставки за кредитом та процедура підвищення її розміру мають визначатися між сторонами кредитного договору у письмовій формі.
Разом з тим, матеріали справи не містять згоди ОСОБА_3 на збільшення процентної ставки за кредитом з 01 вересня 2014 року до 34,8 % річних, а з 01 квітня 2015 року до 43,20 % річних, скріпленої її підписом, як і не містять належних доказів повідомлення відповідача про підвищення відсоткової ставки.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що таке збільшення відсоткової ставки не відповідає як Умовам договору, на який посилається позивач, так і вимогам закону, який діяв на час такого збільшення, а саме Закону України від 12 грудня 2008 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» та Закону України від 22.09.2011 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг».
Таким чином, наданий позивачем розрахунок заборгованості відповідача ОСОБА_3 у частині нарахування процентів після 01 вересня 2014 року не є належним доказом у справі, тому суд не приймає його до уваги.
Враховуючи, що позивач не надав суду належних доказів узгодженої сторонами у письмовій формі домовленості щодо збільшення розміру відсоткової ставки, розрахунку заборгованості за відсотковою ставкою 30% річних, погодженою сторонами при укладенні договору 08 квітня 2010 року, матеріали справи також не містять, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду в цій частині та відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за період з 01 вересня 2014 року по 30 квітня 2017 року за недоведеністю.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни оскаржуваного рішення в частині правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення процентів, штрафу, комісії і пені, викладених у мотивувальній частині даної постанови.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374- 376, 381-383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», яка подана представником Литвиненко Оленою Леонідівною, - задовольнити частково.
Рішення Сквирського районного суду Київської області від 12 вересня 2018 року - змінити в частині правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.
В іншій частині рішення Сквирського районного суду Київської області від 12 вересня 2018 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 11 квітня 2019 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Немировська О.В.
Чобіток А.О.