№ 2-2107/08
29 вересня 2008 року м. Київ
Голосіївський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Мазурик О.Ф.
при секретарі Жигун Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Відкритого акціонерного товариства «Київавтотранс», третя особа: Голова правління ВАТ «Київавтотранс» ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,
В лютому 2008 року позивач звернувся до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Київавтотранс» (далі - Товариство, ВАТ «Київавтотранс») про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
В обґрунтування своїх позовних вимог в позовній заяві зазначив, що з 19 березня 1993 року працював директором Київського транспортно-експедиційного підприємства № 13296 (далі - КТЕП 13296). В вересні 1997 року був звільнений з посади на підставі ст. 40 КЗпП України у зв'язку з реорганізацією підприємства у ВАТ «Київавтотранс». Не зважаючи на те, що підприємство підлягало ліквідації, фактично ліквідовано не було. З 04.01.1998 року працював на посаді заступника голови правління ВАТ «Київавтотранс». 31.10.2007 року звільнений з посади у зв'язку із скороченням штату працівника п. 1 ст. 40 КЗпП України. Вважає звільнення незаконним тому, що не допускається звільнення працівників приватизованого підприємства з ініціативи власника чи уповноваженого ним органу протягом шести місяців від дня переходу до нього права власності. Просив поновити його на роботі для остаточного вирішення питання щодо приватизації КТЕП 13296.
Під час розгляду справи позивач доповнив позовні вимоги. У зв'язку з тим, що його звільнено без надання відпустки, без урахування переважного права залишення на роботі, просив суд скасувати наказ № 31 «К» від 31 жовтня 2007 року про його звільнення, поновити його на посаді заступника голови правління ВАТ «Київавтотранс», стягнути з відповідача на його користь 12 000 грн. заробітної плати за весь час вимушеного прогулу та моральну шкоду в розмірі 3 000 грн.
Представник відповідача та третя особа - ОСОБА_2 в судовому засіданні позов, пред'явлений до відповідача, не визнав. Вважає, що звільнення позивача на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням відбулося з дотриманням вимог чинного законодавства України про працю, крім того позивач звернувся до суду з порушенням строку позовної давності. В обґрунтування заперечень пояснив, що в червні - серпні 2007 року позивач знаходився у відпустках . У зв'язку з скороченням штатної посади, яку займав ОСОБА_3, його 13.08.2007 року попереджено про майбутнє скорочення. Після попередження позивач не звертався до відповідача з заявою про надання невикористаної щорічної відпустки. 15.10.2008 року видано наказ про його
звільнення, яким вирішено питання компенсації за невикористану відпустку. 25.10.2007 року на адресу товариства надійшла заява від позивача про надання йому невикористаної відпустки. Враховуючи, що ОСОБА_3 з заявою про надання щорічної відпустки звернувся після наказу про звільнення та проведеного розрахунку, його заява розглянута та залишена без задоволення. 31.10.2007 року ОСОБА_3 надав лікарняний лист, в зв'язку з чим наказ про звільнення від 15.10.2007 року скасовано та видано наказ про звільнення з 31.10.2007 року.
Повно і всебічно дослідивши матеріали справи, вивчивши усі надані письмові докази у сукупності, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом достовірно встановлено, не заперечується сторонами у справі та підтверджується наявними письмовими у справі доказами, що 04.01.1998 року, відповідно до наказу № 1-к, ОСОБА_3 прийнято на роботу на посаду заступника голови правління ВАТ «Київавтотранс» (а.с. 53, 75).
13.08.2007 року позивача попереджено про майбутнє звільнення за ст. 40 п. 1 КЗпП України за скороченням штату з причини зміни в організації виробництва і праці (а.с. 11).
15.10.2007 року позивач звільнений у зв'язку із скороченням штату працівників п. 1 ст. 40 КЗпП України, наказ № 30 від 15.10.2007 року (а.с. 67).
31.10.2007 року наказ № 30 від 15.10.2007 року, на підставі лікарняного, скасовано. Позивача з 31.10.2007 року звільнено у зв'язку із скороченням штату працівників п. 1 с 40 КЗпП України, наказ № 31 від 31.10.2007 року (а.с. 55).
Пунктом 1 ст. 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом.
Згідно ст. 49-2КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначив, що суди, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст. 40 КЗпП, зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації,
скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Згідно статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно наказу № 21 від 13.08.2007 року у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці ВАТ «Київавтотранс» скорочена штатна посада заступника голови правління.
Шляхом порівняння штатних розкладів ВАТ «Київавтотранс» до та після звільнення позивача, судом достовірно встановлено, що відбулося скорочення штатної одиниці - посади заступника голови правління (а.с. 69-74, 99-102).
В судовому засіданні позивач не заперечував проти встановлених судом обставин та підтвердив, що дійсно за два місяці до звільнення його ознайомили з наказом про скорочення.
Суд не приймає до уваги твердження позивача про відсутність доцільності скорочення штату працівників товариства. Тому, що визначення чисельності працівників і штатного розпису є правом власника або уповноваженого ним органу, яке нормативно закріплено у ч. 3 ст. 64 ГК.
При звільненні за п. 1 ст. 40 КЗпП, крім порядку вивільнення працівників, діють також переваги на залишення на роботі, що встановлені ст. 42 КЗпП.
Згідно ч. 1 ст. 42 КЗпП при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Оскільки законодавством межі кола працівників, серед яких визначаються ті, що користуються перевагою на залишення їх на роботі, не визначені, Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування).
Таким чином, коли судом достовірно встановлено, що тільки позивач обіймав посаду заступника голови правління, що на час звільнення позивача були відсутні вакантні робочі місця (посади), вимоги останнього про переважне право на залишення на роботі не ґрунтуються на законі.
На підставі встановлених обставин та досліджених письмових доказах суд дійшов висновку, що порядок вивільнення позивача, відповідно до вимог ст. ст. 42, 49-2 КЗпП України, відповідачем не порушено.
Згідно ст. 74 КЗпП громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки ( ст. 83 КЗпП).
Судом встановлено, що позивачем на час звільнення не використано 92 календарних дні щорічної відпустки, за які, під час звільнення, нарахована грошова компенсація.
Вимоги позивача про поновлення на роботі з підстав невикористання щорічної відпустки не підлягають задоволенню, тому що законом не передбачено поновлення на роботі з цих підстав.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін і інших осіб, що беруть участь у справі, виникає спір.
Згідно статуту ВАТ «Київавтотранс» - товариство є юридичною особою від дня його державної реєстрації (а.с. 27-40).
Запис 1 068 120 0000 015463 про включення юридичної особи - ВАТ «Київавтотранс» до ЄДР здійснено 12.04.1996 року (а.с. 52).
Аналізуючи наведені вище письмові докази про державну реєстрацію підприємства в 1996 року, спростовують твердження позивача про незаконність його звільнення протягом шести місяців від дня переходу до товариства прав власності.
Згідно ч. 3 ст. 58 ЦПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 3 ст. 58 ЦПК).
На підставі вказаної норми, суд дійшов висновку, що надані позивачем письмові докази на підтвердження незаконної приватизації Київського транспортного підприємства 13296 та його роботи на вказаному підприємстві не стосуються предмета доказування та не мають правового значення для вирішення вказаного спору.
Статтею 233 КЗпП передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Враховуючи, що позивач заперечував, а відповідач не надав докази вручення копії наказу про звільнення позивачу, та враховуючи, що трудова книжка вручена позивачу під час судового розгляду справи, суд дійшов висновку, що клопотання відповідача про застосування строку позовної давності не підлягає задоволенню.
В частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позов не підлягає задоволенню, тому що відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу приймається у разі задоволення позовних вимог про поновлення на роботі.
Щодо відшкодування моральної шкоди, суд виходить з наступного, що згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі порушення його законних прав.
При відшкодуванні моральної шкоди необхідно встановлювати винні дії відповідача.
Судом встановлено, що в діях відповідача, які оскаржуються позивачем, відсутні порушення законодавства України та його законних прав.
За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав, щодо задоволення вимог про стягнення з відповідача різниці між середньою заробітною платою та допомогою по безробіттю за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
На підставі п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, а саме справедливості, добросовісності та розумності, постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року „Про практику розгляду судами трудових спорів", ст. ст. 40, 42, 49-2, 235, 237-1 КЗпП України, керуючись ст. ст. 3, 11, 57, 60, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_3 до Відкритого акціонерного товариства «Київавтотранс» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо буде подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційну скаргу не буде подано у встановлений строк, рішення набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня проголошення рішення та апеляційної скарги протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження або шляхом подання апеляційної скарги без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення.