Справа № 2240/2276/18
іменем України
04 квітня 2019 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Майстера П.М.
за участю:секретаря судового засідання Нетичай Ю.В. позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області про стягнення боргу,
ОСОБА_1 звернулась до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області, в якому просить стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області на її користь 41390 грн. 83 коп. заборгованості по заробітній платі за період з 01 лютого 2007 року по 31 грудня 2011 року включно та 71271 грн. 77 коп. компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заборгованості по заробітній платі з березня 2007 року по березень 2018 року, всього 112662 грн. 60 коп.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що в період з 12 грудня 2000 року по 14 грудня 2015 року працювала суддею Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області. З листопада 2004 року по травень 2009 року включно у позивача був третій, а з червня 2009 року - другий кваліфікаційний клас судді.
Вказує, що в період з 01 січня 2006 року по 01 січня 2012 року відповідач невірно обраховував розмір щомісячної заробітної плати (грошового забезпечення) позивача, що призвело до заниження розміру належних позивачу щомісячних виплат заробітної плати (грошового забезпечення), розміру лікарняних, відпускних та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Зазначила, що відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України «Про статус суддів» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) - заробітна плата судді складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Всупереч зазначеного, відповідач в період з січня 2006 року по січень 2007 року безпідставно не нараховував та не виплачував їй щомісячні премії, а розпочав їх нарахування та виплату лише з лютого 2007 року.
Крім того, позивач вказує, що пунктом 2-1 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 09 вересня 2005 року "Про оплату праці суддів" суддям була встановлена надбавка за виконання особливо важливої роботи у розмірі до 50% посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас.
Відповідно до листа Державної судової адміністрації України від 17 березня 2006 року № 17-1534/06 ця надбавка включена в структуру заробітної плати судді з 01 січня 2006 року, проте відповідач цю надбавку до вересня 2008 року позивачу не призначав та не виплачував.
Вказує, що всупереч положенням ч.4 ст. 44 Закону України «Про статус суддів» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), розмір надбавки за вислугу років відповідач обраховував не від загальної суми щомісячного заробітку з врахуванням доплат, а виходячи лише із розміру посадового окладу та доплати за кваліфікаційний клас, без врахування надбавки до посадового окладу за виконання особливо важливої роботи та щомісячної премії.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернулась до суду із даним позовом.
Ухвалою суду від 20.08.2018 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Враховуючи складність справи, характер спірних правовідносин та предмет доказування суд ухвалою від 11.09.2018 року призначив до розгляду справу №2240/2276/18 за правилами загального позовного провадження.
Відповідно до ухвали суду від 28.09.2018 року підготовче провадження закрито та призначено розгляд цієї справи по суті.
Ухвалою від 25.10.2018 Хмельницький окружний адміністративний суд зупинив провадження у справі №2240/2276/18 до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції у справі №822/5962/15.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 04.03.2019 поновлено провадження по даній справі.
В судовому засіданні позивач підтримала заявлені позовні вимоги, просила позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, заперечив проти заявлених позовних вимог. Надав відзив на позов, в якому зазначив, що пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №865 від 03.09.2005 року «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» з 01.01.2006 року передбачалось преміювання суддів за результатами роботи, а також до державних і професійних свят, ювілейних дат у межах коштів, передбачених для преміювання в кошторисі відповідного суду, в межах економії коштів на оплату праці. Ідентично вирішувалось питання про виплату надбавки за виконання особливо важливої роботи. Враховуючи викладене, нормативно-правовими актами пов'язувались виплати премій та надбавок при наявності відповідного фінансування.
Вказує, що в законах України про державні бюджети на 2006-2009 роки фінансування для судів не виділялося окремим рядком. Таке виділення фінансування почалося відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік». В зв'язку з цим премія виплачувалась відповідно до загальних кошторисів за бюджетною програмою «Здійснення правосуддя місцевими судами», затверджених головним розпорядником бюджетних коштів як правило всім суддям місцевих загальних судів однаково.
Зазначив, що з 01 січня по 31 грудня 2006 року (під час дії статті 113 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік») та з 01 січня до 22 травня 2008 року (з дати набрання чинності Закону України «про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» до винесення Конституційним судом України рішення №10-рп/2008) надбавка за вислугу років суддям мала виплачуватись у відсотках від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний, клас, а з 01 січня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 30 січня 2009 року - у відсотках від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.
Враховуючи викладені обставини, представник відповідача просить суд в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
Суд, заслухавши позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 в період з 12 грудня 2000 року по 14 грудня 2015 року працювала суддею Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.
Відповідно до витягів з постанов зборів суддів Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, копії яких наявні в матеріалах справи, в період з березня 2011 року по вересень 2011 року, в листопаді 2011 року, грудні 2011 року постановлено преміювати суддів Хмельницького міськрайонного суду в розмірі 40% посадового окладу у межах коштів, передбачених для преміювання в кошторисі суду, та економії коштів на оплату праці. Встановити надбавку за виконання особливо важливої роботи у розмірі 40% посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас.
Згідно протоколу зборів суддів Хмельницького міськрайонного суду від 18.10.2011 року постановлено в жовтні 2011 року преміювати суддів Хмельницького міськрайонного суду в розмірі 40% посадового окладу у межах коштів, передбачених для преміювання в кошторисі суду, та економії коштів на оплату праці. Встановити надбавку за виконання особливо важливої роботи у розмірі 40% посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас.
Відповідно до довідки про нарахування та виплату заробітної плати ОСОБА_1 за період роботи з січня 2006 року по грудень 2010 року включно на посаді судді Хмельницького міськрайонного суду №821/17 від 27.10.2017 року, яка видана територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області, в період з січня 2006 року по грудень 2006 року посадовий оклад позивача становив 2656,00 грн, надбавка за кваліфікаційний клас становила 325,00 грн, надбавка за вислугу років позивача становила 20%, в липні 2006 року нараховано матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань в розмірі 3577,20 грн. та відпускні в розмірі 6239,50 грн., додатковий посадовий оклад в розмірі 2656,00 грн., в грудні 2006 року нарахована премія до свят в розмірі 2656,00 грн.
В період з січня 2007 року по грудень 2007 року посадовий оклад позивача становив 2656,00 грн, надбавка за кваліфікаційний клас становила 325,00 грн, надбавка за вислугу років позивача становила 20%, премія з лютого 2007 року по листопад 2007 року становила 10%, в грудні 2007 року- 27%, в травні 2007 року позивачу нараховано додатковий посадовий оклад в розмірі 2656,00 грн. та матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань в розмірі 3919,68 грн. та відпускні в розмірі 6294,91 грн., у вересні 2007 року позивачу нараховано лікарняний лист в розмірі 2704,54 грн., премію до свят в розмірі 1500 грн. та в грудні 2007 році в розмірі 2656,00 грн. Індексація доходу в липні 2007 року становила 402,61 грн, в серпні 2007 року - 89,76 грн., у вересні 2007 року - 98,74 грн., в жовтні 2007 року - 99,97 грн., в листопаді 2007 року - 118,71 грн., в грудні 2007 року - 138,59 грн.
В період з січня 2008 року по грудень 2008 року посадовий оклад позивача становив 2656,00 грн, надбавка за кваліфікаційний клас становила 325,00 грн, премія з січня 2008 року по травень 2008 року становила 15%, з червня 2008 року по вересень 2008 року - 50%, в листопаді 2008 року- 60%, в грудні 2008 року - 145,17%, надбавка за вислугу років позивача становила в січні 2008 року - 20%, в лютому 2008 року - 20%, в березні 2008 року - 20/25%, з квітня по грудень 2008 року - 25%, в червні 2008 року лікарняний лист - 2299,20 грн, в липні 2008 року нараховано додатковий посадовий оклад в розмірі 2656,00 грн. та матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань в розмірі 5170,19 грн. та відпускні в розмірі 7529,00 грн., у вересні 2008 року нараховано премію до свят в розмірі 4471,50 грн. та в листопаді 2008 року в розмірі 4657,81 грн., індексація доходу становила: січень та лютий 2008 року- 172,18 грн., березень 2008 року - 212,69 грн, квітень 2008 - 240,68 грн, травень 2008 року- 274,33 грн, червень 2008 року- 303,44 грн., липень 2008 року - 316,71 грн.
В період з січня 2009 року по грудень 2009 року посадовий оклад позивача становив 2656,00 грн, надбавка за кваліфікаційний клас з січня 2009 року по липень 2009 року становила 325,00 грн, з серпня 2009 року по грудень 2009 року - 350,00 грн., премія за січень, лютий 2009 року становила 15%, березень 2009 року- 20%, квітень 2009 року - 25%, травень 2009 року-50%, з червня по серпень 2009 року - 70%, у вересні 2009 року - 65%, з жовтня 2009 по грудень 2009 року - 70%. Надбавка за вислугу років позивача з січня по грудень 2009 року становила 25%, надбавка за інтенсивність з травня 2009 року по грудень 2009 року становила 25%, в травні 2009 року нараховано додатковий посадовий оклад в розмірі 2656,00 грн. та матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань в розмірі 5822,26 грн. та відпускні в розмірі 10717,00 грн. Індексація доходу становила: січень 2009 року -343,87 грн., лютий 2009 року - 365,27 грн, березень 2009 року - 395,38 грн., квітень 2009 року - 411,44 грн., травень 2009 року - 426,15 грн., липень 2009 року - 441,54 грн., серпень - жовтень 2009 року 454,25 грн., листопад 2009 року- 505,18 грн., грудень 2009 року - 522,29 грн.
В період з січня 2010 року по грудень 2010 року посадовий оклад позивача становив 2656,00 грн, надбавка за кваліфікаційний клас становила 350,00 грн., надбавка за інтенсивність з березня по грудень 2010 року становила 10%, надбавка за вислугу років становила 25%, премія в січні 2010 року - 30%, лютий - грудень 2010 року - 40%, в липні 2010 року нараховано додатковий посадовий оклад в розмірі 2656,00 грн. та матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань в розмірі 5260,50 грн. та відпускні в розмірі 10857,50 грн. Індексація доходу становила: січень, лютий 2010 року - 536,42 грн., березень 2010 року - 570,65 грн., квітень 2010 року - 595,94 грн., травень 2010 року - 708,08 грн., червень 2010 року - 1096,35 грн., липень 2010 року - 711,29 грн., жовтень 2010 року - 726,51 грн., листопад 2010 року - 783,65 грн., грудень 2010 року - 796,61 грн.
Відповідно до довідки про нарахування та виплату заробітної плати ОСОБА_1 за період роботи з січня 2011 року по грудень 2011 року включно на посаді судді Хмельницького міськрайонного суду №969/17 від 18.12.2017 року, яка видана територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області, в період з січня 2011 року по грудень 2011 року посадовий оклад позивача становив 2656,00 грн, надбавка за кваліфікаційний клас становила 350,00 грн, надбавка за інтенсивність становила 40%, надбавка за вислугу років становила 25%, премія з січня 2011 по листопад 2011 року становила 40%, грудень 2011 року - 50%, премія до свят в грудні 2011 році становила 1503,00 грн., лікарняний лист у вересні 2011 року - 7592,97 грн, в травні 2011 року нараховано матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань в розмірі 6022,30 грн. та відпускні в розмірі 10910,00 грн.
17.04.2018 року позивач звернулася із заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області, в якій просила перерахувати їй щомісячну заробітну плату (грошове забезпечення) за період з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2011 року відповідно до наведених норм чинного законодавства та виплатити заборгованість по ній з врахуванням компенсації у зв'язку з порушенням строків її виплати.
ОСОБА_1 №355/18 від 16.05.2018 року відповідач повідомив позивачу, що заборгованість по заробітній платі на день звільнення ОСОБА_1 з посади судді Хмельницького міськрайонного суду відсутня.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Визначальним актом, який регулював питання оплати праці суддів на момент виникнення спірних правовідносин був Закон України “Про статус суддів” від 15 грудня 1992 року № 2862-XII, який встановлював гарантії незалежності суддів, включаючи їх матеріальне і соціальне забезпечення, у тому числі гарантії права щодо оплати праці.
Відповідно до ч.1 ст.11 Закону України "Про статус суддів" встановлено, що незалежність суддів забезпечується, зокрема, створенням необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов для діяльності судів, матеріальним і соціальним забезпеченням суддів відповідно до їх статусу.
Згідно з частиною 3 статті 11 Закону України "Про статус суддів" у редакції, чинній на час спірних правовідносин, гарантії незалежності судді, включаючи заходи його правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, передбачені цим Законом, поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами України і Автономної Республіки Крим.
Таким чином, надання судді за рахунок держави матеріального і соціального захисту, у тому числі заробітної плати, що відповідає його високому статусу, є гарантією забезпечення незалежності судді.
Згідно ч.1 ст.44 Закону України "Про статус суддів" у редакції, чинній на час спірних правовідносин, заробітна плата судді складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.
Відповідно до ч.4 ст.44 Закону України "Про статус суддів" суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.
Підпунктом "б" підпункту 2 пункту 61 розділу ІІ Закону України від 28.12.2007 №107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" були внесені відповідні зміни до Закону України "Про статус суддів". Зокрема, в абзаці другому частини четвертої слова "загальної суми щомісячного заробітку" замінено словами "посадового окладу".
Рішенням від 22.05.2008 №10-рп/2008 Конституційний Суд України визнав неконституційними низку положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", у тому числі й пункт 61 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" щодо внесення зазначених вище змін.
Тобто, з 01.01.2008 до 22.05.2008 (дати винесення рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008) надбавка за вислугу років суддям мала виплачуватися у відсотках тільки від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.
Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2008 №19 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року №865" (яка набрала чинності з 01.03.2008) останню доповнено пунктом 2-2 наступного змісту: "Суддям щомісяця виплачується надбавка за вислугу років у відсотках від посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас в таких розмірах: при стажі роботи понад три роки - 10 відсотків, понад п'ять років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків."
Таким чином, після 22.05.2008 - дати винесення Конституційним Судом України рішення від 22.05.2008 №10-рп/2008 Закон України "Про статус суддів" і постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 №865 по-різному врегульовували питання виплати суддям надбавки за вислугу років.
Відповідно до ч.3 ст.7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Враховуючи зазначене, суд дійшов обґрунтованого висновку про пріоритет у застосуванні положень частини четвертої статті 44 Закону України "Про статус суддів" над нормами постанов Кабінету Міністрів України в частині визначення бази обчислення надбавки за вислугу років.
Відповідно до підпункту 1 пункту 2 розділу ХІІ Прикінцеві положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VІ (в редакції Закону України від 23.12.2010 №2856-VІ) визнано таким, що втратив чинність Закон України "Про статус суддів", крім статті 43, частин п'ятої - тринадцятої статті 44, які втрачають чинність з 1 січня 2011 року, та частин першої - четвертої статті 44, які втрачають чинність з 1 січня 2012 року.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що у спірних періодах, а саме, з 01.01.2008 року по 22.05.2008 року (з дати набрання чинності Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" до винесення Конституційним Судом України рішення від 22.05.2008 року №10-рп/2008) надбавка за вислугу років суддям мала виплачуватися у відсотках від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а у період з 01 лютого 2007 року по по 31 грудня 2007 року включно, та з 22.05.2008 року по 31 грудня 2011 року включно надбавка за вислугу років суддям мала виплачуватися у відсотках від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.
Разом з цим, аналізуючи зміст чинної на момент спірних правовідносин частини 1 статті 44 Закону України "Про статус суддів" суд доходить висновку, що загальна сума щомісячного заробітку судді має визначатись зі складових його заробітної плати, до яких входять посадовий оклад, премії, доплати за кваліфікаційні класи, надбавки за вислугу років та інші надбавки.
Відповідно до підпункту 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 13.12.1999 №2288 "Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів" (діяла у період з 02.06.2004 по 01.04.2006) надано право керівникам органів і головам рад, зазначених у пункті 1 цієї постанови, в межах установленого фонду оплати праці, здійснювати преміювання працівників відповідно до їх особистого вкладу в загальні результати роботи в межах фонду преміювання, утвореного у розмірі тримісячного фонду оплати праці та економії фонду оплати праці.
Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 №865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" (діяла у період з 01.04.2006 по 22.05.2009) преміювання посадових осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, крім суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, здійснюється згідно з рішенням президії або органу суддівського самоврядування відповідного суду за результатами роботи, а також до державних і професійних свят, ювілейних дат у межах коштів, передбачених для преміювання в кошторисі відповідного суду, та економії коштів на оплату праці.
З 22.05.2009 до вказаного пункту постановою Кабінету Міністрів України від 28.04.2009 №452 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 р. N 865" були внесені зміни шляхом виключення слова "а також" та доповнення після слів "ювілейних дат" словами і цифрами "у граничному розмірі до 100 відсотків посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас".
З урахуванням наведеного, суд зауважує, що у спірний період заробітна плата судді складалась, окрім іншого, з премій, до яких відносились премії до державних і професійних свят, ювілейних дат тощо.
За відсутності у Законі України "Про статус суддів" будь-яких виключень щодо виду премій, суд доходить висновку, що у складі заробітної плати, яка становила щомісячне грошове утримання судді, мають враховуватись будь-які премії, отримані таким суддею.
Наявні в матеріалах справи довідка про нарахування та виплату заробітної плати ОСОБА_1 за період роботи з січня 2006 року по грудень 2010 року включно на посаді судді Хмельницького міськрайонного суду №821/17 від 27.10.2017 року, довідка про нарахування та виплату заробітної плати ОСОБА_1 за період роботи з січня 2011 року по грудень 2011 року включно на посаді судді Хмельницького міськрайонного суду №969/17 від 18.12.2017 року, які видані територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області, свідчать про те, що позивачу за спірний період були нараховані та виплачені премії щомісячні та премії до свят.
Представник відповідача в судовому засіданні в ході судового розгляду справи не спростував того, що при розрахунку ОСОБА_1 надбавки за вислугу років у спірний період територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області не враховувалися преміальні виплати, які у відповідних місяцях були складовими заробітної плати, нарахованої та виплаченої позивачу.
Таким чином, з огляду на те, що загальна сума щомісячного заробітку судді має визначатись зі складових його заробітної плати, до яких входять посадовий оклад, премії, доплати за кваліфікаційні класи, надбавки за вислугу років та інші надбавки, суд вважає, що відповідач протиправно не здійснював нарахування та виплату ОСОБА_1 надбавки за вислугу років до заробітної плати у спірний період у відповідності до частини 4 статті 44 Закону України "Про статус суддів", а саме, у відсотковому значенні виходячи із загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням посадового окладу, в тому числі різниці окладу та додаткового посадового окладу, премій всіх видів, в тому числі щомісячних та до свят, доплат за кваліфікаційні класи та всіх видів надбавок.
Щодо вимоги ОСОБА_1 стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області на її користь 41390 грн. 83 коп. заборгованості по заробітній платі за період з 01 лютого 2007 року по 31 грудня 2011 року включно та 71271 грн. 77 коп., суд враховує наступне.
ОСОБА_3 Верховного Суду звернула увагу на те, що відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошував, що поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як «майнові права», а отже, як «майно» (див. mutatis mutandis рішення у справі «Бейелер проти Італії» від 05 січня 2000 року) (Beyeler v. Italy, заява № 33202, § 100)).
За певних обставин «легітимне очікування» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «легітимне очікування», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatis mutandis рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26 червня 2014 року (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви № 68385/10 та № 71378/10, § 35)).
Верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.
Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Відповідно до положень ст. 5 КАС України слідує, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом також визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
У разі задоволення позову суд може прийняти, крім іншого, також рішення про: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Таким чином враховуючи наведене та з огляду на те, що в даному випадку, повинен бути обраний такий спосіб захисту порушеного права позивача, який призведе до правильних результатів, наслідків, що дасть найбільший ефект, який буде адекватним наявним обставинам справи та не порушить інтереси другої сторони, оскільки для вирішення судом питання про стягнення коштів на користь позивача відсутні відповідні елементи для визначення їх розміру з урахування положень законодавства. Такі елементи можуть бути визначені органом, що безпосередньо мав нараховувати та виплачувати грошове утримання судді. У суду, в даному випадку, відсутні такі можливості, тому суд приходить до висновку про необхідність прийняття рішення про захист порушеного права позивача шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за період з 01 лютого 2007 року по 31 грудня 2011 року включно з урахуванням проведених виплат.
Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області на її користь компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заборгованості по заробітній платі з березня 2007 року по березень 2018 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно статті 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Відповідно до статті 7 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Таким чином, зі змісту статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Зазначені вище статті 2,3 цього Закону встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, визначення поняття «доходи» для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.
Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
У пункті 4 цього Порядку прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.
При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов'язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Суд звертає увагу, що використане у статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або такий, який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі №816/301/16.
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача буде зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів за несвоєчасну її виплату з березня 2007 року по дату виплати заборгованості по заробітній платі, у зв'язку з цим на думку суду буде доцільним вийти за межі позовних вимог заявлених позивачем, враховуючи викладене вище згідно ч.2 ст.9 КАС України.
Частиною 1 ст.2 КАС України вказано, серед іншого, що завданням адміністративного судочинства є вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Вказана норма, у сукупності з наведеними положеннями ч.4 ст. 245 КАС України та наявністю у відповідача права діяти на власний розсуд, покладає на суд обов'язок зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за період з 01 лютого 2007 року по 31 грудня 2011 року включно з урахуванням проведених виплат та компенсацію втрати частини доходів за несвоєчасну її виплату з березня 2007 року по дату виплати заборгованості по заробітній платі, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.
Оскільки позивач відповідно до ст. 5 Закону України "Про судовий збір" звільнена від сплати судового збору та не сплачувала його, тому розподіл судових витрат, відповідно до вимог ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області про стягнення боргу задоволити частково.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за період з 01 лютого 2007 року по 31 грудня 2011 року включно з урахуванням проведених виплат та компенсацію втрати частини доходів за несвоєчасну її виплату з березня 2007 року по дату виплати заборгованості по заробітній платі, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 10 квітня 2019 року
Позивач:ОСОБА_1 (вул. Проскурівська, 24, оф. 305, м.Хмельницький, Хмельницька область, 29001 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1)
Відповідач:Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області (вул. Соборна, 75, м.Хмельницький, Хмельницька область, 29000 , код ЄДРПОУ - 26293548)
Головуючий суддя ОСОБА_4