Провадження № 11-кп/793/68/19 Справа № 710/112/16-к Категорія: ч.1 ст.121 КК УкраїниГоловуючий по 1 інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
21 березня 2019 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
Головуючого - судді суддів при секретарі ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_4 ОСОБА_5
за участю прокурораОСОБА_6
адвоката ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Черкаси кримінальне провадження за апеляційною скаргою начальника Шполянського відділу Смілянської місцевої прокуратури ОСОБА_9 на вирок Соснівського районного суду м.Черкаси 06 березня 2018 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець та
житель
АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з середньою
освітою, неодруженого, непрацюючого, раніше не судимого, є батьком
трьох неповнолітніх дітей,
визнаний винуватим та засуджений за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України та призначено йому покарання у вигляді 7 (семи) років позбавлення волі.
Строк відбування покарання ОСОБА_8 рахується з 07 березня 2018 року.
Зараховано ОСОБА_8 термін попереднього ув'язнення 16 та 17 листопада 2015 року та з 13.07.2016 по 20.06.2017 з урахуванням ч.5 ст.72 КК України, що 1 дню попереднього ув'язнення відповідає 2 дні позбавлення волі, з 21.06.2017 по 06.03.2018 що 1 дню попереднього ув'язнення відповідає 1 день позбавлення волі.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишений до набрання вироком законної сили - без зміни.
Цивільний позов ОСОБА_10 задоволений в повному обсязі.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 13471 грн. 06 коп. матеріальної і 100000 грн. моральної шкоди, а всього 113471 грн.06 коп. шкоди.
Вирішено долю речових доказів
Згідно вироку ОСОБА_8 визнано винуватим та засуджено за те, що він 16 листопада 2015 року близько 00 год. 40 хв., проникнувши через вікно до будинку своєї колишньої дружини ОСОБА_10 , що по АДРЕСА_2 , де в той час коли остання відпочивала на дивані, укрившись ковдрою, діючи умисно, на ґрунті неприязних стосунків, не маючи на меті заподіяння смерті ОСОБА_10 , наніс один удар металевою частиною молотка, який взяв у коридорі вказаного будинку, в область голови ОСОБА_10 , спричинивши їй при цьому тілесні ушкодження у вигляді травми голови, з відкритим переломом лобної кістки черепа, епідуральною гематомою області лобної частки правої півкулі, забиттям головного мозку середнього ступеню, раною лобної області голови та крововиливом м'яких тканин орбітальної ділянки праворуч, після чого остання прокинулася. В подальшому ОСОБА_8 допоміг ОСОБА_10 викликати швидку допомогу та дочекатися приїзду останньої. Згідно висновку експерта №328 від 15 січня 2016 року дані тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень.
Не погоджуючись з вироком місцевого суду начальником Шполянського відділу Смілянської місцевої прокуратури ОСОБА_9 подана апеляційна скарга в якій він просив скасувати вирок місцевого суду відносно ОСОБА_8 через невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості. Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України і призначити покарання у вигляді 9 років позбавлення волі. Також апелянт просив допитати потерпілу ОСОБА_10 та дослідити письмові докази.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги прокурор вказував на те, що, на його думку, вирок Соснівського районного суду м.Черкаси від 06.03.2018 за обвинуваченням ОСОБА_8 є незаконним та необґрунтованим, через невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості, що відповідно до ст.409 КПК України є підставами для скасування судового рішення судом апеляційної інстанції.
Так, судом перекваліфіковано дії ОСОБА_8 з ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України на ч.1 ст.121 КК України, що, на думку апелянта, не відповідає обставинам, встановленим в ході судового розгляду.
Зокрема, потерпіла в ході судового розгляду повідомила, що в ніч з 15 на 16 листопада 2015 року прокинулася від удару молотом по голові та побачила, що з голови тече кров. Поряд з нею стояв її колишній чоловік ОСОБА_8 з молотом в руках, який, злякавшись вигляду крові, не продовжував свої злочинні дії. Після того, як вона пообіцяла, що не буде повідомляти про даний інцидент до міліції, він подав їй телефон, щоб вона викликала швидку допомогу.
Крім того, потерпіла повідомила, що коли вона спала, то в кімнаті був ввімкнений телевізор, а тому кімната освітлювалася, що підтверджує те, що обвинувачений ОСОБА_8 наносив ціленаправлений удар їй в голову.
Судом в основу вироку покладено показання обвинуваченого ОСОБА_8 , що він не усвідомлював, в яку частину тіла ОСОБА_10 наносить удар молотком та що умислу на вбивство в нього не було.
Однак до даних показань, на думку апелянта, потрібно ставитися критично, оскільки обвинувачений сам підтвердив, що кімната, в якій спала потерпіла освітлювалася від ввімкненого телевізора та він декілька разів, перед тим як нанести удар, підходив до ліжка, на якому спала ОСОБА_10 та брав її мобільний телефон, з якого читав смс - повідомлення, з чого слідує, що він бачив розташування потерпілої.
Відповідно до ч.1 ст.15 КК України та п.п.4, 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» від 07.02.2003 №2, постанови Верховного Суду України №5-24кс15 від 18.06.2015 замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння, безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Питання про умисел необхідно вирішувати з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій. При цьому якщо винна особа відмовилась від убивства потерпілого вже після вчинення дій, які вважала за необхідне виконати для доведення злочину до кінця, але його не було закінчено з причин, що не залежали від її волі, діяння належить кваліфікувати відповідно до частини другої статті 15 КК як закінчений замах на умисне вбивство, яке може бути вчинено лише з прямим умислом. Тому, враховуючи вищевикладене, та те, що обвинувачений ОСОБА_10 наніс ціленаправлений удар молотом в голову потерпілій, свідчить про умисел на вбивство, яке обвинувачений не закінчив у зв'язку з тим, що потерпіла прокинулася від удару та завірила обвинуваченого в тому, що міліцію викликати не буде, а він, злякавшись вигляду крові, не довів злочин до кінця з причин, що не залежали від його волі.
Згідно положень ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених ч.2 ст.53 цього Кодексу, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу та з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», при призначенні покарання суди зобов'язані враховувати ступінь тяжкості, обставини вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Тож, судом при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_8 враховано як пом'якшуючу обставину - щире каяття.
Однак, враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_8 не визнав інкриміноване йому органом досудового розслідування кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України та намагався ввести суд в оману, даючи не послідовні та не логічні показання, вважаю, що дана обставина врахована безпідставно, а тому покарання призначене судом не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості.
З огляду на викладене, вирок суду є незаконним і необґрунтованим, а тому підлягає скасуванню через невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості.
Обвинуваченим ОСОБА_8 подано заперечення на апеляційну скаргу прокурора, в якому він висловлює свою думку щодо необхідності зміни йому запобіжного заходу на домашній арешт, так як судом першої інстанції не враховано, що у нього на утриманні є малолітні діти. Також просив застосувати до нього ст.ст.69, 69-1 КК України та ст.72 КК України про зарахування строку попереднього ув'язнення.
Крім того, обвинувачений ОСОБА_8 просив відхилити апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 , як безпідставну та необґрунтовану.
В обґрунтування доводів свого заперечення обвинувачений ОСОБА_8 вказував на те, що вирок Соснівського районного суду м.Черкаси від 06.03.2018, яким він засуджений за ч.1 ст.121 КК України з призначенням йому покарання у вигляді 7 років позбавлення волі, є законним та обґрунтованим через відповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні фактичним обставинам кримінального провадження.
Начальник Шполянського відділу Смілянської місцевої прокуратури ОСОБА_9 подав клопотання про повторне дослідження обставин, встановлених під час розгляду кримінального провадження (в порядку ч.3 ст.404 КПК України), в якому він просив, з метою повного дослідження доказів, які підтверджують, на думку прокурора, винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України, допитати обвинуваченого ОСОБА_8 та потерпілу ОСОБА_11 , а також дослідити наступні матеріали кримінального провадження:
- протокол огляду місця події від 16.11.2015 (а.с.114-119 т.1);
- висновок судово-медичної експертизи №328 від 15.01.2016 (а.с.105-106 т.1);
- протокол слідчого експерименту за участю потерпілої ОСОБА_10 від 18.01.2016 з фототаблицею (а.с.95-103);
- висновок судово-медичної експертизи №027 від 22.01.2016 (а.с.97-98 т.1);
- висновок амбулаторної комісійної судово-психіатричної експертизи №53 від 07.02.2018 (а.с.192-195 т.2);
- матеріали, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_8 (а.с.88-96 т.1, 206-207т.1).
Заслухавши доповідь судді, міркування прокурора, який просив задовольнити апеляційну скаргу начальника Шполянського відділу Смілянської місцевої прокуратури ОСОБА_9 , думки обвинуваченого ОСОБА_8 та його адвоката ОСОБА_7 , які заперечували проти задоволення апеляції прокурора, натомість вважаючи рішення місцевого суду законним та обґрунтованим, провівши часткове судове слідство, вивчивши матеріали кримінального провадження і перевіривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга начальника Шполянського відділу Смілянської місцевої прокуратури ОСОБА_9 до задоволення не підлягає з наступних підстав.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_8 в умисному тілесному ушкодженні, небезпечному для життя в момент заподіяння, тобто умисному тяжкому тілесному ушкодженні та кваліфікація його дій за ч.1 ст.121 КК України відповідають фактичним обставинам справи, які встановлені з урахуванням дійсних обставин події та ґрунтуються на зібраних у справі доказах, які детально досліджені в судовому засіданні і в їх сукупності та взаємозв'язку дана правильна юридична оцінка.
Висновки суду про винуватість обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, ґрунтуються на доказах досліджених і належним чином оцінених судом.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно кваліфікував дії ОСОБА_8 саме за ч.1 ст.121 КК України, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння.
Так, винуватість обвинуваченого ОСОБА_8 підтверджується:
- даними показів в судовому засіданні обвинуваченого ОСОБА_8 , який свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України не визнав, а визнав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, вказавши, що умислу на вбивство колишньої дружини не мав, факту нанесення тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_10 не заперечував. Обвинувачений ОСОБА_8 , вказував, що з потерпілою ОСОБА_10 він був одружений, від шлюбу мають двох дітей, однак весною 2015 року шлюб було розірвано. До жовтня 2015 року продовжували проживати разом у с.Матусів Шполянського району Черкаської області, потім він переїхав проживати у с.Дубіївка Черкаського району Черкаської області. 16 листопада 2015 року у с. Матусів, Шполянського району Черкаської області відбувався концерт, на якому мала виступати його колишня дружина - потерпіла ОСОБА_10 , у зв'язку з чим він вирішив поїхати на концерт, щоб поговорити та примиритися з ОСОБА_10 .. У перерві концерту ОСОБА_10 повідомила йому, що виходить заміж, тому не бажає з ним миритися. Після цього він пішов до сусідів ОСОБА_10 поговорити, також спілкувався в інтернетмережі з подругою ОСОБА_10 , яка підтвердила намір його колишньої дружини знову вийти заміж. Після 22 год. того ж дня намагався поспілкуватися з ОСОБА_10 по телефону, однак розмова не склалася. Хвилин через 20 вирішив залізти у будинок ОСОБА_10 через вікно. Витягнувши раму, заліз через вікно до дитячої кімнати, роздягнувся до штанів, пройшов у залу, там спала колишня дружина, він взяв її мобільний телефон та почав читати смс-переписку, прочитав про себе багато неприємного. Після цього пішов курити, побачив у сінях молоток, підійшов до сплячої ОСОБА_10 і вдарив молотком один раз по голові. Вона прокинулася, спробувала встати, але не змогла, попросила дати їй телефон, щоб викликати швидку допомогу. Вони двічі телефонували до швидкої допомоги. Про те, що він наніс удар по голові він не знав, бо вона була вкрита з головою і в будинку було темно. Після того, як вдарив її, розірвав штани, і мочив їх водою, робив їй холодні компреси до прибуття швидкої допомоги. Вбивати ОСОБА_10 наміру він не мав, так як хотів помиритися. З позовом потерпілої погоджується в повному обсязі;
- даними показів потерпілої ОСОБА_10 ( ОСОБА_12 ) яка в судовому засіданні місцевого суду показала, що з обвинуваченим вона розірвала шлюб, у зв'язку з тим, що він бив її сина (пасинка обвинуваченого). 15 листопада 2015 року коли відбувався концерт у клубі, вона побачила обвинуваченого і відправила дитину до своїх батьків, оскільки навіть після примирення він знову бив її сина. Близько 22 год. вийшла з хати поговорити по телефону з братом і бачила, що обвинувачений виглядає із-за сараю сусідів, у зв'язку з чим відразу зайшла в хату та телефонувала до міліції, однак вони вказали, що підстав приїжджати не має. Після цього вона лягла на ліжко дивитися телевізор, так і заснула. Прокинулася від того, що захлинається кров'ю. Біля неї лежав молот. Вона лежала напівбоком, її трусило, вдихнути повітря вона не могла, у зв'язку з чим вона вирішила сісти, однак піднятися не змогла, тому сповзла додолу. Близько метра від ліжка стояв ОСОБА_8 .. Вона запитала що він зробив, на що він відразу почав просити, щоб вона його не посадила до в'язниці. Вона просила його дати телефон, він дав телефон і викликала швидку. В себе на голові вона нащупала рану. Коли він пішов зустрічати швидку вона зателефонувала в поліцію. У них з ОСОБА_8 були постійні конфлікти і до розірвання шлюбу і після. Він неодноразово бив її та дітей;
- даними показів свідка ОСОБА_13 про те, що 15.11.2015 було свято сільського працівника. Потерпіла це його донька вона виступала на святі. Після свята вони забрали внуків і пішли до себе до додому. В 5 год. ранку йому зателефонували і сказали, що донька в лікарні. Вона не проживала з ОСОБА_8 бо в них були конфлікти;
- свідок ОСОБА_14 суду показала, що ОСОБА_8 її син і вона відмовляється надавати покази на підставі ст.63 Конституції України;
- даними показів свідка ОСОБА_15 про те, що дуже смутно пам'ятає події 15.11.2015. Її, як лікаря викликали на тілесні ушкодження до жінки. Вона надала допомогу і відправила її до лікарні. В будинку була жінка в крові і чоловік. Вона казала, що удар молотком їй наніс чоловік;
- даними показів свідка ОСОБА_16 про те, що потерпіла і ОСОБА_8 довгий час проживали у них в селі, в її будинку. Напередодні цієї події між ними тоді відбулася сварка в будинку культури. Він був там присутній і рекомендував ОСОБА_8 поїхати до дому. А в ранці до нього звернулися слідчі з приводу того, що відбулося в будинку культури, а він був свідком. На той час знає, що потерпіла і ОСОБА_8 не проживали як сім'я. Але він не пам'ятає коли вони розлучилися. Свідком подій 15.11.2015 коли були нанесені тілесні ушкодження ОСОБА_12 ( ОСОБА_17 ) та механізм їх нанесення йому не відомо;
- даними показів свідка ОСОБА_18 про те, що з ОСОБА_8 він не знайомий, але раніше його бачив. Про події 15.11.2015 знає зі слів людей. 14.11.2015 був урочистий концерт на святі працівника сільського господарства там виступала ОСОБА_19 . Коли він вийшов з будинку культури на вулицю, то почув розмову на підвищених тонах між ОСОБА_12 ( ОСОБА_17 ) та обвинуваченим, зробив їм зауваження. Більше нічого по факту нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_12 ( ОСОБА_17 ) пояснити не може;
- даними показів свідка ОСОБА_20 в режимі відеоконференції про те, що він чергував з 15 на 16 листопада 2015 року у Шполянській ЦРЛ, під час його чергування привезли потерпілу ОСОБА_10 з відкритою черепно-мозковою травмою голови та вона пояснила, що це колишній чоловік заліз у хату і вдарив її молотком по голові, коли вона спала. Рана була відкрита. Після огляду її лікарями та проведення консультацій, потерпілу було направлено до Черкаської обласної лікарні, де її в подальшому було прооперовано;
- даними протоколу огляду місця події від 16 листопада 2015 року з фототаблицею до нього, у ході якого оглянуто домоволодіння у АДРЕСА_2 , де проживала потерпіла ОСОБА_10 ( т.1 а.с.120-125);
- даними протоколу огляду місця події від 16 листопада 2015 року з фототаблицею до нього, про те, що об'єктом огляду було домоволодіння у АДРЕСА_2 , за результатами огляду якого вилучено молоток з дерев'яним руків'ям, яким ОСОБА_8 наніс удар по голові ОСОБА_10 (т.1 а.с.113-119);
- даними протоколу слідчого експерименту від 18 січня 2016 року та фототаблицею до нього, за участю потерпілої ОСОБА_10 , яка розказала та показала про обставини нанесення їй удару молотком ОСОБА_8 (т.1 а.с.99-104);
- даними висновку експерта за результатами проведення судово-медичної експертизи №328 від 15 січня 2016 року про те, що згідно даних судово-медичного огляду та даних наданих медичних документів ОСОБА_10 спричинені ушкодження у вигляді травми голови із відкритим переломом лобної кістки черепа, епідуральною гематомою області лобної частки правої півкулі, забиттям головного мозку середнього ступеню, раною лобної області голови та крововиливом м'яких тканин орбітальної ділянки праворуч. Дані ушкодження виникли від дії тупого твердого предмета, не виключено, що молота, який слідчим надано на експертизу, могли бути спричинені за механізмом, який вказаний у постанові про призначення експертизи за давністю спричинення можуть відповідати часу події і за ознакою небезпеки для життя відносяться до категорії тяжких (т.1 а.с.105-106);
- даними висновку експерта за результатами проведення судово-медичної експертизи №027 від 22 січня 2016 року про те, що не виключено, що тілесні ушкодження, які виявлені у ОСОБА_10 могли утворитися при обставинах, вказаних у слідчому експерименті за її участю від 18 січня 2016 року (т.1 а.с.97-98);
- даними виписки із історії хвороби потерпілої №12703 КЗ"Черкаської обласної ради" про те, що клінічним діагнозом потерпілої є тяжка відкрита проникаюча черепно-мозкова травма, багатоуламковий депресивний перелом лобної кістки (т.1 а.с.107);
- даними комп'ютерної томографії №2027 головного мозку ОСОБА_10 про те, що при КТ-дослідженні головного мозку визначаються ознаки вдавленого, багатовідломкуватого перелому лобної кістки зі зміщенням відломків. Перелом верхнього краю правої орбіти. Епідуральна гематома лобної області (т.1 а.с.108);
- даними довідки №60 від 16 листопада 2015 року про те, що ОСОБА_10 перебувала на лікуванні в Шполянській ЦРЛ з 16 листопада 2015 року 02 год. 40 хв. по 16 листопада 2015 року 05 год. 50 з діагнозом черепно-мозкова травма, відкритий перелом лобної кістки, забій головного мозку (т.1 а.с.127);
- даними постанови про визнання речових доказів та передачу їх на зберігання від 18 листопада 2015 року про те, що вилучений одяг ОСОБА_8 (штани та 2 свитера), молот визнано речовими доказами та передано їх на зберігання в кімнату зберігання речових доказів Шполянського ВП Шполянського ВП ГУНП (т.1 а.с.112);
- даними висновку експерта №125/08.02 від 20.02.2018 згідно якого ОСОБА_8 хронічним психічним захворюванням, недоумством не страждає і не страждав на період часу, до якого відноситься скоєння інкримінованого йому правопорушення, збереженість у нього процесів мислення, пам'яті, інтелекту, вольового контролю, достатній рівень соціальної адаптації - свідчить про його здатність усвідомлювати свої дії і керувати ними. На період часу, до якого відноситься скоєння ОСОБА_8 інкримінованого йому правопорушення, у нього не відмічалося проявів тимчасового розладу психічної діяльності або іншого хворобливого стану психіки, в його поведінці не відображалося психопатологічної симптоматики - що також свідчить про його здатність усвідомлювати свої дії і керувати ними. На теперішній час ОСОБА_8 хронічним психічним захворюванням, тимчасовим розладом психічної діяльності, недоумством або іншим хворобливим станом психіки не страждає, збереженість у нього процесів мислення, пам'яті, інтелекту, вольового контролю, здатність критично оцінювати ситуацію, розуміти суть і наслідки інкримінованого йому правопорушення, намагання захищати свої інтереси - свідчить про його здатність усвідомлювати свої дії і керувати ними, правильно сприймати обставини, що мають значення по справі, приймати участь у слідчих діях і судовому процесі За своїм психічним станом на теперішній час ОСОБА_8 не потребує застосування примусових заходів медичного характеру, передбачених ст.94 КК України.
Провівши часткове судове слідство, колегією суддів апеляційного суду було допитано потерпілу ОСОБА_12 ( ОСОБА_10 ) в режимі відеоконференції з Шполянським районним судом Черкаської області. Потерпіла ОСОБА_12 ( ОСОБА_10 ) надала суду апеляційної інстанції покази аналогічні тим, що вона надавала в суді першої інстанції. Зокрема, потерпіла надала покази про те, що вночі з 15 листопада 2015 року на 16 листопада 2015 року після того, як вона дивлячись телевізор заснула, то через деякий час прокинулася від того, що йшла кров. Біля неї лежав молот. Недалеко від ліжка стояв ОСОБА_8 .. Вона запитала що він зробив, на що він відразу почав просити, щоб вона його не посадила до в'язниці. Вона просила його дати телефон, він дав телефон і викликала швидку. Коли він пішов зустрічати швидку вона зателефонувала в поліцію. В будинку перебували лише вони вдвох, а саме: потерпіла ОСОБА_12 ( ОСОБА_10 ) та обвинувачений ОСОБА_8 .. Крім них, в будинку інших людей не було.
Аналогічні покази суду апеляційної інстанції надав і обвинувачений ОСОБА_8 , зазначивши при цьому, що умислу на вбивство ОСОБА_10 не мав, а хотів помиритись з нею, щоб далі проживати однією сім'єю.
Колегією суддів також було досліджено докази, зазначені прокурором у його клопотанні про дослідження доказів, а саме: протокол огляду місця події від 16.11.2015 (а.с.114-119 т.1);
- висновок судово-медичної експертизи №328 від 15.01.2016 (а.с.105-106 т.1);
- протокол слідчого експерименту за участю потерпілої ОСОБА_10 від 18.01.2016 з фототаблицею (а.с.95-103);
- висновок судово-медичної експертизи №027 від 22.01.2016 (а.с.97-98 т.1);
- висновок амбулаторної комісійної судово-психіатричної експертизи №53 від 07.02.2018 (а.с.192-195 т.2);
- матеріали, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_8 (а.с.88-96 т.1, 206-207т.1).
Після дослідження всіх перелічених доказів, після проведення часткового судового
слідства, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції, оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та взаємозв'язку, зробив вірний висновок про те, що пред'явлене ОСОБА_8 обвинувачення за ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України, об'єктивно не підтверджується наявними доказами у даному кримінальному провадженні.
Колегія суддів апеляційного суду, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності та взаємозв'язку, вважає, що дії ОСОБА_8 правильно перекваліфіковані на ч.1 ст.121 КК України, як умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, тобто умисному тяжкому тілесному ушкодженні.
Відповідно до ч.1 ст.15 КК України та п.п.4, 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» від 07.02.2003 №2 замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння, безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Питання про умисел необхідно вирішувати з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій. При цьому якщо винна особа відмовилась від убивства потерпілого вже після вчинення дій, які вважала за необхідне виконати для доведення злочину до кінця, але його не було закінчено з причин, що не залежали від її волі, діяння належить кваліфікувати відповідно до частини другої статті 15 КК як закінчений замах на умисне вбивство, яке може бути вчинено лише з прямим умислом.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. На думку колегії суддів апеляційного суду місцевий суд дійшов правильного висновку, що судом першої інстанції було встановлено та підтверджено показами потерпілої ОСОБА_10 та свідків про те що, після удару ОСОБА_8 не продовжував свої дії на позбавлення життя ОСОБА_10 , хоча і мав можливість. Прийняв можливі для нього заходи щодо надання допомоги потерпілій ОСОБА_10 : викликав швидку допомогу, дочекався та зустрів швидку допомогу на вулиці, допоміг медикам посадити потерпілу до швидкої. Після чого добровільно з'явився та покаявся у вчиненому.
На думку суду апеляційної інстанції, так само як і на думку суду першої інстанції, орган досудового слідства не навів доказів того, що обвинувачений бажав настання для потерпілої наслідків саме у виді смерті.
В судовому засіданні апеляційного суду потерпіла ОСОБА_10 , яка була присутня в режимі відеоконференції, також підтвердила той факт, що після удару спричиненого їй ОСОБА_8 , вони лише вдвох перебували в приміщенні будинку і сторонніх осіб там не було, а тому, на думку, колегії суддів апеляційного суду, якщо б у обвинуваченого був умисел на навмисне вбивство, то перешкодити довести саме це кримінальне правопорушення до кінця йому нічого не заважало.
Що стосується твердження прокурора, що обвинувачений ОСОБА_8 не довів злочин до кінця з причин, які від нього не залежали, оскільки злякався вигляду крові і не зміг продовжувати свої злочинні дії, то колегія суддів вважає таке твердження необґрунтованим, так як переконливих даних, які б це підтверджували не здобуто. Крім того, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувачений ОСОБА_8 проходив військову службу у військово-морських силах України в спецпідрозділі морської піхоти, де проходять спеціальну підготовку, а тому твердження, що обвинувачений настільки боявся крові, що один вигляд її міг би його зупинити від продовження вчинення злочину, на думку суду апеляційної інстанції є малоімовірним.
Також і сам обвинувачений під час проведення судово-психіатричної експертизи категорично заперечував факт боязні вигляду крові (т.2 а.с.192 оборот).
Також колегія суддів апеляційного суду враховує і той факт, що після нанесення удару потерпілій, обвинувачений ОСОБА_8 , на її прохання надав їй мобільний телефон з якого викликали, в тому числі і він сам, швидку медичну допомогу. Це також свідчить про відсутність умислу на позбавлення життя потерпілої особи.
Тобто, сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, на думку суду апеляційної інстанції, свідчить про достатність законних підстав для прийняття відповідного процесуального рішення про те, що вина обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні кримінального діяння, передбаченого ч.1 ст.121 КК України повністю доведена.
Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Фактичні обставини справи встановлено повно та правильно оцінено докази. Окрім того, у судовому рішенні наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За таких обставин вимоги апеляційної скарги начальника Шполянського відділу Смілянської місцевої прокуратури ОСОБА_9 про те, що вирок Соснівського районного суду м.Черкаси від 06.03.2018 за обвинуваченням ОСОБА_8 є незаконним та необґрунтованим, через невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості, не підлягають до задоволення та спростовуються доказами наведеними у вироку суду першої інстанції з якими також погоджується колегія суддів апеляційного суду.
На думку колегії суддів апеляційного суду, зазначені та проаналізовані місцевим судом письмові докази по справі зібрані відповідно до вимог кримінально процесуального закону, є допустимими та належними, та такими, що безпосередньо вказують на вчинення обвинуваченим ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, відповідають показанням потерпілої та частково обвинуваченого ОСОБА_8 ..
Тобто, сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, на думку суду апеляційної інстанції, свідчить про достатність законних підстав для прийняття відповідного процесуального рішення про те, що вина обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, йому діянь повністю доведена.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_8 суд першої інстанції вірно врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке відносяться до тяжкого злочину, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, наявність пом'якшуючої обставини - визнання вини за ч.1 ст.121 КК України та щире каяття, відсутністю обставин, які б обтяжували покарання обвинуваченому ОСОБА_8 , позицію потерпілої, яка наполягала на реальному покаранні із позбавленням волі, а тому вірно дійшов висновку про можливість перевиховання ОСОБА_8 лише в умовах ізоляції від суспільства.
При призначенні покарання ОСОБА_8 судом першої інстанції належним чином були виконані вимоги ст.65 КК України, оскільки призначене йому покарання є розмірним і достатнім скоєному ним.
Відповідно до ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, воно не має на меті завдати фізичних страждань або приниження людської гідності засудженого.
За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляція прокурора в частині збільшення міри покарання задоволенню не підлягає, оскільки нею не наведено переконливих даних, які б давали підстави для призначення обвинуваченому ОСОБА_8 ще більш суворішого покарання ніж те, яке було застосоване місцевим судом.
Місцевим судом не допущено істотних порушень норм кримінального або кримінально-процесуального законів, які б давали підстави для зміни або скасування вироку суду.
Відповідно до Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.08.2018 ухвалено правовий висновок щодо застосування норми права, передбаченої ч.5 ст.72 КК України (зарахування строку попереднього ув'язнення у строк покарання).
Таким чином з урахуванням цього правового висновку обвинуваченому ОСОБА_8 відповідно до ч.5 ст.72 КК України, необхідно зарахувати до строку відбутого покарання у виді позбавлення волі, строк його попереднього ув'язнення, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі у період з 21 червня 2017 року по 21 березня 2019 року.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу начальника Шполянського відділу Смілянської місцевої прокуратури ОСОБА_9 - залишити без задоволення.
Вирок Соснівського районного суду м.Черкаси від 06 березня 2018 року, стосовно ОСОБА_8 залишити - без зміни.
Зарахувати обвинуваченому ОСОБА_8 відповідно до ч.5 ст.72 КК України до строку відбутого покарання у виді позбавлення волі, строк його попереднього ув'язнення, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі у період з 21 червня 2017 року по 21 березня 2019 року.
Вирок суду вступає в законну силу з моменту проголошення ухвали апеляційним судом, та дані судові рішення можуть бути оскаржені в касаційному порядку до Верховного Суду України на протязі 3-х місяців, а засудженим який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Головуючий :
Судді :