Іменем України
03 квітня 2019 року
Київ
справа №345/1442/17
адміністративне провадження №К/9901/21378/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача: Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу інспектора ІІ категорії сектору правового забезпечення Управління патрульної поліції лейтенанта поліції Дробот Тетяни Василівни - представника інспектора роти № 2 Управління патрульної поліції у м. Івано-Франківську Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Суходольського Олега Сергійовича на постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 31 липня 2017 року (суддя Мигович О.М.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року (колегія суддів у складі: головуючого судді Затолочного В.С., суддів Костіва М.В., Матковської З.М.) у справі за позовом ОСОБА_4 до інспектора роти № 2 Управління патрульної поліції у м. Івано-Франківську Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Суходольського Олега Сергійовича про скасування постанови,
установив:
У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду із адміністративним позовом до інспектора роти № 2 Управління патрульної поліції у м. Івано-Франківську Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Суходольського О.С. про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії АР № 810238 від 10 квітня 2017 року, про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
Вважав, що оскаржувана постанова про накладення адміністративного стягнення винесена незаконно, упереджено, з грубим порушенням порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення, що призвело до незаконного притягнення його до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення.
Постановою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 31 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року, позов задоволено.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій відповідач звернувся із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, неповноту з'ясованих судами обставин справи, просить скасувати прийняті ними рішення і ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування вимог касаційної скарги її заявник посилається на те, що факт порушення позивачем правил дорожнього руху - проїзд перехрестя на заборонений сигнал світлофору був виявлений відповідачем, а тому в останнього були законні підстави притягнути позивача до адміністративної відповідальності. Крім того, суди не врахували, що під час надання пояснень відповідачу ОСОБА_4 підтвердив, що він проїхав на жовтий сигнал світлофора.
Заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не надходило.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Суди встановили, що згідно з постановою серії АР № 810238 від 10 квітня 2017 року у справі про адміністративне правопорушення, цього дня о 15 год. 25 хв. в м. Івано-Франківськ водій ОСОБА_4 проїхав перехрестя вул. Тарнавського-Василіянок на заборонений червоний сигнал світлофора, чим порушив підпункт «е» пункту 8.7.3 Правил дорожнього руху України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною другою статті 122 КУпАП.
Позивач із такою постановою не погодився, оскаржив її до суду. При цьому свої позовні вимоги мотивував тим, що на перехресті вул. Тарнавського-Василіянок він завершував маневр повороту на миготливий зелений сигнал світлофора, оскільки відповідно до підпункту «в» пункту 8.7.3 Правил дорожнього руху України зелений миготливий сигнал світлофора дозволяє рух, але інформує про те, що незабаром буде ввімкнено сигнал, який забороняє рух.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з незаконності притягнення позивача до адміністративної відповідальності, оскільки факт скоєння ним адміністративного правопорушення, про яке йшлося в оскаржуваній постанові, не підтверджується жодними доказами.
Колегія суддів КАС ВС погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.
Відповідно до частини п'ятої статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам.
Згідно зі статтею 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
За змістом статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема, про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до статті 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Стаття 122 КУпАП передбачає відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху, проїзд на заборонний сигнал регулювання дорожнього руху та порушення інших правил дорожнього руху.
Відповідно до пункту 8.7 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, світлофори призначені для регулювання руху транспортних засобів і пішоходів, мають світлові сигнали зеленого, жовтого, червоного і біло-місячного кольорів, які розташовані вертикально чи горизонтально.
Згідно з пунктом 8.7.3 Правил дорожнього руху України сигнали світлофора мають такі значення:
а) зелений дозволяє рух;
ґ) жовтий забороняє рух і попереджає про наступну зміну сигналів;
е) червоний сигнал, у тому числі миготливий, або два червоних миготливих сигнали забороняють рух.
Відповідно до пункту 16.8 Правил дорожнього руху України водій, який виїхав на перехрещення проїзних частин згідно із сигналом світлофора, що дозволяє рух, повинен виїхати у наміченому напрямку незалежно від сигналів світлофора на виїзді.
Так, як на доказ порушення позивачем Правил дорожнього руху України відповідач посилався на дані, зафіксовані на відео з нагрудної камери інспектора Управління патрульної поліції у м. Івано-Франківську Департаменту патрульної поліції.
Водночас, судами попередніх інстанцій встановлено, і таке не спростовано відповідачем, що наданим відеозаписом не зафіксовано порушення позивачем правил дорожнього руху, а тільки процес складення працівником поліції постанови про адміністративне правопорушення.
Таким чином, колегія суддів ВС погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про скасування оскаржуваної постанови про накладення на позивача адміністративного стягнення, оскільки докази, на які посилався відповідач, не підтверджують постановленого позивачу у провину адміністративного правопорушення.
Інших доказів, які б свідчили про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення суди у цій справі не встановили, а суд касаційної інстанції, виходячи із наданих йому процесуальним законом повноважень, позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Доводи, викладені у касаційній скарзі, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин.
Отже, судами не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б привести до ухвалення незаконного рішення, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
постановив :
Постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 31 липня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року залишити без змін, а касаційну скаргу інспектора ІІ категорії сектору правового забезпечення Управління патрульної поліції лейтенанта поліції Дробот Тетяни Василівни - представника інспектора роти № 2 Управління патрульної поліції у м. Івано-Франківську Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Суходольського Олега Сергійовича - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І.Л. Желтобрюх
Судді О.В. Білоус
Т.Г. Стрелець