ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про закриття провадження у справі
05 квітня 2019 року м. Київ № 826/6577/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Чудак О.М., за участю секретаря судового засідання Шарій А.А., позивача ОСОБА_1, представника відповідача Орлюка В.М., розглянувши в підготовчому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Служби зовнішньої розвідки України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Служби зовнішньої розвідки України про:
- визнання дій щодо виселення з житла, - протиправними;
- зобов'язання негайно надати житлове приміщення для проживання згідно норм, встановлених законодавством України, або виплатити грошову компенсацію.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.06.2018 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.
В засіданні 05.04.2019 судом поставлено на обговорення питання про закриття провадження у справі, оскільки спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Позивач проти закриття провадження заперечував, представник відповідача поклався на розсуд суду.
Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши думку сторін, дійшов наступного висновку.
Відповідно до частин першої, другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно з частиною першою статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Змістом статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04.11.1950 передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" (рішення у справі "Занд проти Австрії"). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися "судом, встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Так, відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням ним владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
Разом з тим, варто враховувати, що хоча публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад, в якому обов'язковою є участь суб'єкта владних повноважень, все ж таки сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких саме прав особа звернулася до суду.
У разі, якщо спір обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного майнового права чи інтересу конкретного суб'єкта, які підлягають захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, то такий спір є приватно-правовим.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до адміністративного суду з позовом, направленим на поновлення його прав у сфері житлових правовідносин.
За правилами пункту 1 частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Таким чином, при визначенні юрисдикції справи необхідно зважати як на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, так і на відповідний суб'єктний склад учасників у цій справі.
Оскільки спірні правовідносини пов'язані із захистом порушених житлових прав ОСОБА_1, суд дійшов висновку, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, адже у такому випадку особа звертається до суду за захистом порушеного цивільного права, а тому такий спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, а пов'язаний з вирішенням питання щодо права на житло.
Велика Палата Верховного Суду висловлювала позицію щодо застосування норм права у спірних правовідносинах у цій категорії спорів, зокрема, у справі №806/104/16 (постанова від 18.04.2018), у справі №815/2551/15 (постанова від 20.09.2018), у справі №806/5217/15 (постанова від 23.01.2019), а відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Згідно з частиною другою статті 238 КАС України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 1410 грн згідно квитанції від 24.04.2018 №ПН2694, наявної в матеріалах справи.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI.
Пунктом п'ятим частини першої статті 7 вказаного Закону передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Отже, питання про повернення сплаченої суми судового збору у розмірі 1410 грн з Державного бюджету України може бути вирішено ухвалою суду окремо за клопотанням позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 238, 248, 256 КАС України,
ухвалив:
Провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Служби зовнішньої розвідки України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, - закрити.
Роз'яснити позивачу, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції місцевого загального суду в порядку, визначеному Цивільним процесуальним кодексом України.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 КАС України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, встановлені статтями 293, 295- 297 цього ж Кодексу.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повний текст ухвали складено й проголошено в судовому засіданні 05.04.2019.
Суддя О.М. Чудак