ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
29 березня 2019 року № 826/5114/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом Державної архітектурно-будівельної інспекції України
до Дніпровського районного відділу державної реєстрації виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області
про скасування рішення,
Державна архітектурно-будівельна інспекція України (далі також - позивач, ДАБІ) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Дніпровського районного відділу державної реєстрації виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (далі також - відповідач), в якому просить скасувати винесене державним виконавцем Дніпровського районного відділу державної реєстрації виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Ващинською М.М. (далі також - державний виконавець) повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 15.01.2018 року з примусового виконання постанови про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 19.04.2016 року №99/16/10/26-16/1904/02/4.
Позовну заяву обґрунтовано протиправністю дій державного виконавця, що полягають у винесенні повідомлення від 15.01.2018 року про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання постанови про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності від від 19.04.2016 року №99/16/10/26-16/1904/02/4 з підстав пропущення позивачем встановленого строку пред'явлення виконавчого документа до виконання. Вважаючи, що державним виконавцем оскаржуване повідомлення винесено з порушенням Закону України «Про виконавче провадження», позивач звернувся до суду та просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.05.2018 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Судом встановлено відповідачу строку для подання відзиву на позовну заяву протягом 15 днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідачем відзиву на позовну заяву не було подано, а тому, згідно з частиною шостою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами, дослідивши які, судом встановлено наступне.
Головним інспектором будівельного нагляду Департаменту ДАБІ винесено постанову від 19.04.2016 року №99/16/10/26-16/1904/02/4 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності щодо Товариства з обмеженою діяльністю «АТБ-маркет».
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.07.2016 у справі №804/2417/16 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-маркет» до Департаменту про визнання протиправною та скасування постанови задоволено повністю, визнано протиправними та скасовано постанову Департаменту ДАБІ у №99/16/10/26-16/1904/02/4 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності 19.04.2016.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2016 року у справі №804/2417/16 апеляційну скаргу Держархбудінспекції задоволено, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.07.2016 у справі №804/2417/16 скасовано.
Департаментом ДАБІ до Дніпровського районного відділу державної реєстрації виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області подано заяву від 15.12.2017 року №10/26-46/1512/05 про примусове виконання постанови Департаменту ДАБІ від 19.04.2016 року №99/16/10/26-16/1904/02/4.
Державним виконавцем Дніпровського районного відділу державної реєстрації виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Ващинською М.М. винесено повідомлення від 07.03.2018 року про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання на підставі пункту 2 частини першої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якого, виконавчий документ повертається стягувачу без прийняття до виконання оскільки пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Вважаючи, що строк пред'явлення постанови Департаменту ДАБІ від 19.04.2016 року №99/16/10/26-16/1904/02/4 до виконання не пропущено, позивач звернувся до суду з вимогою про скасування винесеного державним виконавцем Дніпровського районного відділу державної реєстрації виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Ващинською М.М. повідомлення від 15.01.2018 року про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання постанови про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 19.04.2016 року №99/16/10/26-16/1904/02/4.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив та відповідь на відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до статті 1 Закону України від 02.06.2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (із змінами і доповненнями) (далі - Закон № 1404) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 5 Закону № 1404 встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Закономвипадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Пунктом 7 частиною першою статті 3 Закону № 1404 встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами.
Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 4 Закону №1404 виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо: пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5 затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень, пунктом 6 Розділу І та абзацом першим пункту 4 Розділу ІІІ якої встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред'явлення виконавчого документа.
Згідно з частинами першою - третьою статті 11 Закону №1404 строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов'язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію.
Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем.
Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом.
Строки, встановлені цим Законом, обчислюються в робочих днях, місяцях і роках, а також можуть визначатися посиланням на подію, яка повинна неминуче настати.
Закон України від 14.10.1994 року № 208/94-ВР «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №208/94) встановлює відповідальність юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (суб'єктів містобудування) за правопорушення у сфері містобудівної діяльності.
Відповідно до частин другої, третьою статті 4 Закону №208/94 постанови про накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, винесені посадовими особами, визначеними у частині другій статті 3 цього Закону, є виконавчими документами і підлягають виконанню в установленому законом порядку.
Штраф підлягає сплаті у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення або надіслання постанови. Копія завіреного банком платіжного документа, що засвідчує факт сплати суми штрафу в повному обсязі, надсилається органу, яким накладено штраф.
У разі несплати штрафу в зазначений строк другий примірник постанови надсилається органу державної виконавчої служби для виконання постанови в примусовому порядку.
Не підлягає виконанню постанова, яку не було звернуто до виконання протягом двох років з дня винесення.
Згідно із статтею 5 Закону №208/94 постанову про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності може бути оскаржено до суду протягом 15 днів з дня її винесення з повідомленням про таке оскарження у той самий строк органу, який виніс постанову.
Порядок накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудівної діяльності визначається Кабінетом Міністрів України (частина перша статті 4 Закону №208/94).
Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1995 року №244 затверджено «Порядок накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» (із змінами) (далі також - Порядок №244).
Відповідно до пунктів 28-29, 31-34 Порядку №244 постанову про накладення штрафу та постанову про закриття справи відповідно до статті 5 Закону може бути оскаржено суб'єктом містобудування, щодо якого її винесено, до суду протягом 15 днів з дня її винесення з повідомленням про таке оскарження у той самий строк органу державного архітектурно-будівельного контролю, який виніс відповідну постанову.
Оскарження постанови про накладення штрафу в установлений строк зупиняє її виконання до набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Постанова про накладення штрафу є виконавчим документом і підлягає виконанню в установленому законом порядку з дня набрання нею законної сили.
У разі оскарження постанови про накладення штрафу та належного повідомлення відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю про її оскарження така постанова направляється до органу державної виконавчої служби для примусового виконання після набрання законної сили відповідним рішенням суду, крім випадків скасування її судом.
Постанова про накладення штрафу звертається до виконання органом державного архітектурно-будівельного контролю, який виніс таку постанову.
У разі винесення кількох постанов про накладення штрафу щодо одного суб'єкта містобудування кожна постанова виконується окремо.
Не підлягає виконанню постанова про накладення штрафу, яку не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення.
У разі зупинення виконання постанови відповідно до пункту 29 цього Порядку перебіг строку давності її виконання, визначеного статтею 4 Закону, зупиняється до набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Строк, протягом якого виконання постанови про накладення штрафу було зупинено, до загального строку давності виконання такої постанови не зараховується.
Отже, з аналізу норм законодавства слід дійти висновку, що постанову про накладення штрафу не може бути пред'явлено до виконання до моменту набрання нею законної сили.
Так, судом встановлено, що постанову про накладення штрафу Департаментом ДАБІ винесено 19.04.2016 року №99/16/10/26-16/1904/02/4, проте законної сили постановою не набрано, оскільки цю постанову оскаржено до адміністративного суду, з огляду на що, позивачем постанову до виконання не пред'явлено та не могло бути пред'явлено.
Враховуючи, що постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2016 року апеляційну скаргу Держархбудінспекції задоволено, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.07.2016 скасовано, та з огляду на те, що судове рішення апеляційної інстанції не оскаржено у касаційному порядку, слід дійти висновку, що постанова про накладення штрафу набула законної сили 13.12.2016 року, з огляду на що, строк пред'явлення постанови як виконавчого документу до примусового виконання розпочався 13.12.2016 року та спливає 14.03.2017 року.
Отже, слід дійти висновку, що Департаментом ДАБІ у м. Києві подано до Дніпровського районного відділу державної реєстрації виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області заяву від 15.12.2017 року №10/26-46/1512/05 про примусове виконання постанови Департаменту ДАБІ у м. Києві від 19.04.2016 року №99/16/10/26-16/1904/02/4 з пропущенням строку пред'явлення постанови про накладення штрафу за порушення у сфері містобудівної діяльності як виконавчого документу.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що державним виконавцем Дніпровського районного відділу державної реєстрації виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Ващинською М.М. винесено повідомлення від 15.01.2018 року про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання на підставі пункту 34 Порядку накладення штрафів у сфері містобудівної діяльності, відповідно до якого, не підлягає виконанню постанова про накладення штрафу, яку не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення, - правомірно.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. " від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Крім того, судом враховується, що згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку, про відмову у задоволені позову в повному обсязі.
Відповідно до частини другої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
З огляду на те, що позивачем не здійснено витрат, передбачених частиною другою вищезазначеної статті, судовий збір, сплачений за подання позовної заяви не підлягає стягненню на користь позивача.
Керуючись положеннями статей 2, 7, 9, 11, 44, 72-78, 79, 205, 229, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В задоволенні адміністративного позову Державної архітектурно-будівельної інспекції України (01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 26, ЄДРПОУ 37471912) відмовити в повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 294, 296, 297 КАС України.
Суддя І.А. Качур