Справа № 357/10991/18 Головуючий у І інстанції Орєхов О.І.
Провадження №22-ц/824/4314/2019 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Іменем України
02 квітня 2019 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
судді-доповідача Таргоній Д.О.,
суддів: Ігнатченко Н.В., Журби С.О.,
за участі секретаря Тимошевської С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника товариства з обмеженою відповідальністю «Матюші» - Танцюри Ю.Б. на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 грудня 2018 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Матюші» до ОСОБА_3, Державного реєстратора Київської обласної філії Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Янчук Світлани Василівни, товариства з додатковою відповідальністю «Шамраївський цукровий завод», Державного реєстратора Комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Юлії Юріївни про визнання недійсним правочину,
у вересні 2018 року ТОВ Агрофірма «Матюші» звернулись до суду з даним позовом, в якому просили визнати недійсним вчинений ОСОБА_3 односторонній правочин щодо розірвання в односторонньому порядку договору оренди № б/н від 10 липня 2014 року, укладеного між ОСОБА_3 і ТОВ Агрофірма «Матюші», оформлений повідомленням ОСОБА_3 за вих. № б/н від 26.12.2017 року, скасувати рішення державного реєстратора Київської обласної філії Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Янчук С.В. про державну реєстрацію припинення іншого речового права - права оренди: індексний номер: 39021460 від 28.12.2017 р., визнати недійсним договір оренди землі, укладений між ОСОБА_3 та ТДВ «Шамраївський цукровий завод» щодо земельної ділянки, скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Ю.Ю. про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди.
18 грудня 2018 року ТОВ Агрофірма «Матюші» звернулись до суду із заявою про забезпечення позову, обґрунтовуючи її вимоги тим, що неправомірними діями відповідачів порушено права позивача на оренду земельної ділянки. Вказували, що відповідач ОСОБА_3 може поділити земельну ділянку, яка перебувала у користуванні позивача на підставі договору оренди, що унеможливить у подальшому виконання рішення суду про задоволення позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, позивач просив суд вжити заходи забезпечення позову ТОВ Агрофірма «Матюші» у даній справі шляхом накладення арешту на земельну ділянку, площею 6,3308га з кадастровим номером НОМЕР_1, що розташована у межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, а також шляхом заборони Міністерству юстиції України та його територіальним органам, усім суб'єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно (виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям, акредитованим суб'єктам), усім державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно, у тому числі нотаріусам, державним виконавцям, приватним виконавцям, вчиняти будь-які реєстраційні дії, приймати будь-які рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо земельної ділянки, площею 6,3308га з кадастровим номером НОМЕР_1, що розташована у межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області.
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 грудня 2018 року у задоволенні заяви ТОВ Агрофірма «Матюші» про забезпечення позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ТОВ Агрофірма «Матюші»просить скасувати ухвалу суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та прийняти нове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що підставою для звернення до суду з позовом стало порушення його прав, як законного орендаря земельної ділянки, оскільки підстав для розірвання укладеного із позивачем договору оренди у ОСОБА_3 не було.
У процесі розгляду справи позивачу стало відомо про вчинення з боку власника земельної ділянки та ТОВ «Шамраївський цукровий завод» незаконних дій, спрямованих на здійснення поділу земельної ділянки з метою унеможливлення виконання судового рішення у даній справі у разі задоволення позову. У результаті поділу земельних ділянок будуть скасовані записи про державну реєстрацію старих земельних ділянок, їх кадастрові номери, а також будуть сформовані нові земельні ділянки із новими номерами. Тобто, об'єкт оренди, право користування яким позивач намагається захистити в межах розгляду даної справи, може припинити існування у такому стані, в якому він існував на момент виникнення спору.
На сьогоднішній день ОСОБА_3 таТОВ «Шамраївський цукровий завод» можуть вчинити дії, спрямовані на унеможливлення виконання судового рішення даній справі шляхом розірвання оспорюваних правочинів та підписання між собою нових договорів оренди цих самих земельних ділянок або передачі земельних ділянок в оренду іншому підприємству чи передати їх у суборенду третім особам.
На переконання апелянта, зазначені обставини вказують на існування реальної загрози настання обставин, які можуть унеможливити виконання рішення суду у даній справі та унеможливити поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
ОСОБА_3 з направила на адресу суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 грудня 2018 року залишити без змін, посилаючись на те, що заходи забезпечення позову, які просить застосувати позивач, порушують право на володіння та розпорядження належним йому майном.
ТДВ «Шамраївський цукровий завод», державний реєстратор Комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Ю.Ю. відзивів на апеляційну скаргу, у встановлений апеляційним судом строк не надали.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючі у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що представником позивача не зазначено, а судом не встановлено обґрунтованих обставин, які б підтверджувалися належними доказами та свідчили, що невжиття заходів забезпечення позову може в подальшому утруднити чи зробити неможливим виконання ймовірного рішення суду про задоволення позову про визнання правочину недійсним. Крім того, способи забезпечення позову, обрані позивачем, судом оцінено як неспівмірні заявленим позовним вимогам.
Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до частин 1-5 статі 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Відповідно до положень ч.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.
Відповідно до ч.2 ст.150 ЦПК України суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
Частиною 3 ст. 150 ЦПК України визначено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до ч.10 ст.150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Пункт 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» встановлює, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 6,3308 га з кадастровим номером НОМЕР_1, що розташована у межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області.
10 липня2014 року ОСОБА_3 уклала з ТОВ Агрофірма «Матюші» договір оренди землі, за яким передав в оренду позивачу земельну ділянку строком на 10 років. 24 березня2015 року державним реєстратором прийнято рішення про реєстрацію зазначеного договору.
Зі змісту позовних вимог ТОВ Агрофірма «Матюші» вбачається, що між сторонами виник спір щодо укладеного між ОСОБА_3 та Товариством з додатковою відповідальністю «Шамраївський цукровий завод» договору оренди земельної ділянки від 29.12.2017 року, оскільки він укладений та зареєстрований до закінчення строку дії попереднього договору оренди землі, що був укладений між ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Матюші» від 10 липня 2014 року. У зв'язку із наведеним позивач просив визнати недійсним договір оренди від 29.12.2017 року, укладений між ОСОБА_3 та Товариством з додатковою відповідальністю «Шамраївський цукровий завод», скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства Великодимирської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Ю.Ю. про реєстрацію іншого речового права - права оренди: індексний номер: 39846402.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, ТОВ «Агрофірма «Матюші» посилалась на те, що позивачу стало відомо про намір відповідача у найближчий час здійснити поділ земельних ділянок.
У результаті поділу земельних ділянок будуть скасовані записи про державну реєстрацію старих земельних ділянок, їх кадастрові номери, а також будуть сформовані нові земельні ділянки із новими номерами.
Тобто, об'єкт оренди може припинити існування у такому стані, в якому він існував на момент виникнення спору.
Проаналізувавши наявні у матеріалах справи докази у сукупності із положеннями законодавства, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що спосіб забезпечення позову, який просить застосувати ТОВ Агрофірма «Матюші», не є співмірним із заявленими позовними вимогами та жодним чином не забезпечить виконання рішення суду.
У разі задоволення позовних вимог ТОВ Агрофірма «Матюші», договори оренди землі вважатимуться недійсними, а рішення державного реєстратора скасованими з моменту набрання рішенням суду законної сили.
При цьому, зазначене судове рішення не потребуватиме примусового виконання, а отже, відсутні підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову, про які зазначає позивач, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, право оренди позивача на момент розгляду справи не зареєстровано в установленому законом порядку, оскільки реєстрація договору оренди землі від 10 липня 2014 року була скасована уповноваженим органом Міністерства юстиції України.
У відповідності до вимог ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
В той же час, позивач в своїй позовній заяві не заявляв жодних вимог про поновлення реєстрації права оренди чи будь яких інших вимог направлених на поновлення чи захист його права оренди, яке виникло на підставі договору від 10 липня 2014 і який не можливо буде реалізувати без заявлених позивачем заходів забезпечення позову.
При цьому виконання рішення суду в межах заявлених позовних вимог ніяким чином не залежить від заходів забезпечення позову, на яких наполягає позивач.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що зазначені позивачем заходи забезпечення позову не забезпечують виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову в межах заявлених позовних вимог і жодним чином не впливають на ефективний захист, або поновлення права оренди позивача, за захистом якого він звернувся до суду.
Посилання заявника на висновок комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації та наказ Міністерства юстиції України від 17 вересня 2018 року не можуть бути прийняті до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки ст. 82 ЦПК України визначено, що обов'язковими для суду є лише судові рішення, які набрали законної сили.
Зазначений позивачем наказ не стосується прав та обов'язків сторін у зазначеній справі, оскільки скасовує рішення державного реєстратора про припинення права оренди ТОВ «Олійникова Слобода», яка не є учасником даної справи.
Обґрунтованість чи не обґрунтованість рішень державного реєстратора, які вчинені відносно ТОВ «Олійникова Слобода», не стосуються предмету спору у даній справі і не вказують на законність чи незаконність дій державного реєстратора при прийнятті ним оскаржуваних рішень у даній справі.
Що стосується доводів заявника про намір власника здійснити поділ земельних ділянок та припинення існування об'єкта оренди, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 319, ч. 4 ст. 373 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.
Згідно вимог ст. 90 ЗК України власник земельної ділянки має право продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину, самостійно господарювати на землі, тобто використовувати своє право власності на власний розсуд.
Згідно ст. 110 ЗК України на використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження. Право власності на земельну ділянку може бути обтяжено правами інших осіб. Перехід права власності на земельну ділянку не припиняє встановлених обмежень, обтяжень.
Поділ чи об'єднання земельних ділянок не припиняє дії обмежень, обтяжень, встановлених на земельні ділянки.
З урахуванням положень вказаної статті поділ земельної ділянки, якщо він матиме місце, не припиняє дії договору оренди та не впливає на права та обов'язки орендаря та орендодавця.
Крім того, згідно вимогами ч. 12 ст. 186 ЗК України у разі поділу земельної ділянки, яка перебуває у користуванні, вимагається погодження технічної документації з землекористувачем.
У відповідності до вимог ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
Статтею 386 глави 29 ЦК України визначено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Отже, у разі, якщо позивач вважає, що можливим поділом орендованих земельних ділянок, будуть порушені його права оренди, законом визначений чіткий спосіб захисту, а відтак не можуть бути прийняті до уваги доводи апеляційної скарги в частині можливого укладення відповідачами інших договорів оренди, розірвання оспорюваних договорів чи можливого скасування реєстрації земельних ділянок в результаті їх поділу.
Враховуючи вищезазначене, апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для забезпечення позову у спосіб, заявлений позивачем, відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтуються на наявних у справі доказах і доводами апеляційної скарги не спростовуються, що у відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України є підставою до залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Матюші» залишити без задоволення.
Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 грудня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 03 квітня 2019 року.
Суддя-доповідач ТаргонійД.О.
Судді: Ігнатченко Н.В.
ЖурбаС.О.