Ухвала
27 березня 2019 року
м. Київ
справа № 161/10260/17
провадження № 61-9478св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Коротуна В. М., Крата В. І., Курило В. П. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Міністерство внутрішніх справ України, прокуратура Волинської області, Державна казначейська служба України, Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 листопада 2017 року у складі судді Гринь О. М. та постанову апеляційного суду Волинської області
від 21 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Киці С. І., Данилюк В. А., Шевчук Л. Я.,
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Міністерства внутрішніх справ України, прокуратури Волинської області, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області про стягнення моральної шкоди, завданої органом досудового розслідування, прокуратури та суду внаслідок притягнення до кримінальної відповідальності.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 08 жовтня 2013 року слідчим СУУМВС України у Волинській області Железна-Бондарук Н. О. внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013020020000342 відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 КК України. В той же день слідчим Железна-Бондарук Н. О. внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань повідомлення про підозру ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 КК України, яке вручено ОСОБА_1 10 жовтня 2013 року.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 жовтня
2014 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання. Вироком Луцького міськрайонного суду від 25 вересня
2014 року ОСОБА_1 визнано невинуватою у пред'явленому їй обвинуваченні за статтею 190 КК України та виправдано на підставі пункту 1 частини першої статті 373 КПК України, у зв'язку з недоведеністю вчиненого кримінального правопорушення. Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 18 грудня 2014 року вирок Луцького міськрайонного суду від
25 вересня 2014 року залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 червня
2015 року ухвалу апеляційного суду Волинської області від 18 грудня
2014 року залишено без змін.
ОСОБА_1 вважала, що її незаконно притягнуто до кримінальної відповідальності. Внаслідок безпідставного перебування під слідством і судом впродовж року, двох місяців та восьми днів (з 08 жовтня 2013 року по
18 грудня 2014 року включно) заподіяно моральну шкоду, яка полягає у моральних та фізичних стражданнях та інших негативних явищах, що призвели до істотного порушення її нормальних життєвих зв'язків, погіршення здоров'я, позбавлення можливостей для реалізації своїх звичок та бажань, нервового розладу, позбавлення сну. Застосування щодо неї запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання та накладення арешту на особисте майно, позбавило її можливості вільно пересуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд.
ОСОБА_1 просила стягнути на її користь з Державної казначейської служби України та Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку 44 800,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області
від 15 листопада 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, прокуратури Волинської області, Державної Казначейської служби України, Головного управління Державної Казначейської служби України у Волинській області про стягнення моральної шкоди, завданої органом досудового розслідування, прокуратури та суду внаслідок притягнення до кримінальної відповідальності задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 22 400,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою апеляційного суду Волинської області від 21 грудня 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_1, Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області залишено без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 листопада 2017 року залишено без змін.
15 січня 2018 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 листопада
2017 року та постанову апеляційного суду Волинської області від 21 грудня 2017 року та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Волинської області від 21 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, прокуратури Волинської області, Державної Казначейської служби України, Головного управління Державної Казначейської служби України у Волинській області про стягнення моральної шкоди, завданої органом досудового розслідування, прокуратури та суду внаслідок притягнення до кримінальної відповідальності, підлягає закриттю з огляду на наступне.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 1 частини шостої, частини дев'ятої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на
01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Ціна позову у даній справі становить 44 800,00 грн та не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Тобто зазначена справа є малозначною у силу вимог закону. Посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.
Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (Levages Prestations Services v. France, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; Brualla Gomez De La Torre v. Spain, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Ураховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 листопада
2017 року та постанову апеляційного суду Волинської області від 21 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, прокуратури Волинської області, Державної Казначейської служби України, Головного управління Державної Казначейської служби України у Волинській області про стягнення моральної шкоди, завданої органом досудового розслідування, прокуратури та суду внаслідок притягнення до кримінальної відповідальності,відкрито без достатніх підстав, оскільки зазначені судові рішення не підлягають оскарженню в касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України, а тому підлягає закриттю.
Керуючись статями 260, 389 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, прокуратури Волинської області, Державної Казначейської служби України, головного управління Державної Казначейської служби України у Волинській області про стягнення моральної шкоди, завданої органом досудового розслідування, прокуратури та суду внаслідок притягнення до кримінальної відповідальності, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Волинської області від 21 грудня 2017 року закрити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді: Н. О. Антоненко
В. М. Коротун
В. І. Крат
В. П. Курило