Постанова
Іменем України
27 березня 2019 року
м. Київ
справа № 295/15305/15-ц
провадження № 61-30454св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя - доповідач)
суддів: Антоненко Н. О., Крата В. І., Коротуна В. М., Курило В. П.,
учасники справи:
позивач за первинним та відповідач за зустрічним позовом - будинкоуправління № 3 Житомирської КЕЧ району,
відповідач 1 за первинним та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_1,
відповідач 2 за первинним позовом - ОСОБА_2,
третя особа 1 за первинним та зустрічним позовом - квартирно-експлуатаційний відділ м. Житомира,
третя особа 2 за первинним та зустрічним позовом - орган опіки та піклування Житомирської міської ради,
третя особа 3 за первинним позовом - ОСОБА_3,
третя особа 4 за первинним позовом - ОСОБА_4,
третя особа 5 за первинним позовом - ОСОБА_5
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу будинкоуправління № 3 Житомирської КЕЧ району на постанову апеляційного суду Житомирської області в складі колегії суддів: Троянвської Г. С., Миніч Т. І., Павицької Т. М. від 14 березня 2018 року,
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2015 року будинкоуправління № 3 Житомирської КЕЧ району звернулося до суду із позовом, у якому з урахуванням уточнень, просило виселити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що на підставі акту приймання-передачі від 01 грудня 2008 року гуртожиток по АДРЕСА_1 був переданий на баланс Житомирської КЕЧ району, а в квітні 2010 року - на баланс будинкоуправління № 3 Житомирського КЕЧ району. Згідно рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 12 грудня 2009 року № 106 вказаному гуртожитку надано статус житлового будинку, в якому право на безстрокове зайняття жилих приміщень мають лише мешканці, що в них зареєстровані відповідно до наданого їм ордеру та перебувають на квартирному обліку відповідно до місця проживання. ОСОБА_1 з 25 лютого 2012 року зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1, а ОСОБА_2, син відповідача, зареєстрований за даною адресою з 13 жовтня 2014 року. Оскільки ОСОБА_1 ордеру на вселення у квартиру АДРЕСА_1 не отримувала, на квартирному обліку не перебувала, до КЕВ м. Житомира для отримання дозвільних документів не зверталася, позивач вважає, що відповідачі займають вказану квартиру самовільно, без відповідних правових підстав, а тому підлягають виселенню на підставі частини третьої статті 116 ЖК України.
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом, в якому просила визнати за нею та ОСОБА_2 право на користування квартирою АДРЕСА_1.
Свої вимоги позивач за зустрічним позовом мотивувала тим, що вселилася у спірну квартиру зі згоди наймача - ОСОБА_3, як член його сім'ї, тривалий час проживає у спірній квартирі, бере участь у витратах на її утримання, де разом із нею проживає син.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 14 вересня 2017 року позов будинкоуправління № 3 Житомирського КЕЧ району задоволено. Виселено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1. У задоволенні зустрічного позову відмовлено. Вирішено питання про судовий збір.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки ордер на квартиру АДРЕСА_1 не видавався ні ОСОБА_3, ні ОСОБА_1, після надання гуртожитку статусу житлового будинку ОСОБА_1 та її син правовстановлюючих документів на право користування чи розпорядження даною квартирою не мають, тому відповідачі займають спірну квартиру без правових на те підстав і підлягають виселенню.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою апеляційного суду Житомирської області від 14 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 14 вересня 2017 року в частині вимог про виселення скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення. Відмовлено у задоволенні позову будинкоуправління № 3 Житомирської КЕЧ району до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи: квартирно-експлуатаційний відділ м. Житомира, орган опіки та піклування Житомирської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про виселення за спливом позовної давності. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду в частині вирішення первісного позову, виходив і того, що з лютого 2014 року позивачу було відомо, що відповідачі проживають у спірній квартирі без достатніх правових підстав, проте до суду з позовом про виселення відповідачів звернувся у жовтні 2015 року, тобто поза межами загальної позовної давності. В частині вирішення зустрічного позову, апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду про відмову в позові, зазначивши при цьому, що оскільки позивачем за зустрічним позовом не доведена правомірність користування спірною квартирою, то позов є безпідставним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2018 року будинкоуправління № 3 Житомирської КЕЧ району подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду Житомирської області від 14 березня 2018 року в частині вирішення первинних позовних вимог, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду в оскаржуваній частині та в цій частині залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Судові рішення в частині позову ОСОБА_1 до будинкоуправління № 3 Житомирської КЕЧ району, треті особи: квартирно-експлуатаційний відділ м. Житомира, орган опіки та піклування Житомирської міської ради, про визнання права користування до суду касаційної інстанції не оскаржено та предметом перегляду не є (стаття 400 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано з Богунського районного суду м. Житомира зазначену справу (№ 295/15305/15-ц).
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 березня 2019 року зазначену справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не взято до уваги загальні правила перебігу загальної позовної давності, яка починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Будинкоуправління № 3 Житомирської КЕЧ району стало відомо про відсутність законних підстав у ОСОБА_1 на проживання у спірній квартирі в 2014 році з моменту звернення ОСОБА_3 (матері позивача) на адресу будинкоуправління № 3 Житомирської КЕЧ району щодо надання їй документів підтверджуючих право проживання її сім'ї в спірному житловому приміщенні. Указаний позов до ОСОБА_1 поданий будинкоуправлінням № 3 Житомирської КЕЧ району в жовтні 2015 року, тобто в межах загальної позовної давності.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що на підставі ордеру № 719 від 23 липня 1998 року ОСОБА_4, колишньому чоловіку ОСОБА_3 на сім'ю із чотирьох чоловік - він, ОСОБА_3, діти - ОСОБА_7, ОСОБА_8 була надана кімната НОМЕР_1 у гуртожитку по АДРЕСА_1.
Відповідно до рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради № 10 від 12 вересня 2009 року гуртожитку по АДРЕСА_1 надано статус житлового будинку та передано на утримання БУ-1 Житомирської КЕЧ району.
25 травня 2000 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_9 було розірвано. 25 березня 2005 року ОСОБА_9 зареєструвала шлюб із ОСОБА_10 та змінила прізвище на «ОСОБА_9».
ОСОБА_3 із 19 травня 1999 року зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1, проте, з 16 лютого 2007 року у цій же квартирі зареєстрована сім'я ОСОБА_11
Разом із тим, в квартирі АДРЕСА_1 зареєстрована лише ОСОБА_8 з 25 лютого 2012 року. Особовий рахунок на квартиру НОМЕР_2 відкритий на ім'я ОСОБА_3 без посилань на відповідний ордер. Ордер на зайняття відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_12, не видавався.
Судами також встановлено, що 13 жовтня 2014 року у вищевказаній квартирі НОМЕР_2 зареєстрований син ОСОБА_1 - ОСОБА_2
2.Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 109 ЖК Української РСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. У частині третій статті 116 ЖК Української РСР передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення. Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов'язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.
Єдиною правовою підставою для заселення у житлове приміщення, що перебуває у комунальній власності є ордер на вселення.
З огляду на наведене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що оскільки ордер на квартиру АДРЕСА_1 не видавався ні ОСОБА_3, ні ОСОБА_1, після надання гуртожитку статусу житлового будинку ОСОБА_1 та її син правовстановлюючих документів на право користування чи розпорядження даною квартирою не мають, тому відповідачі займають спірну квартиру без правових підстав і підлягають виселенню.
Разом із тим, апеляційний суд відмовив в позові про виселення відповідачів із спірного житлового приміщення за спливом позовної давності.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред'явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.
Зазначений висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 653/1096/16-ц, провадження № 14-181цс18 від 04 липня 2018 року.
Отже, помилковими є висновки апеляційного суду про можливість застосування позовної давності до виниклих правовідносин та відмову в позові з цих підстав.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частиною четвертою статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Стаття 8 Конвенції стосується прав особливої важливості для особистості людини, її самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див., mutatis mutandis, рішення від 27 травня 2004 року у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» («Connors v. the United Kingdom»), заява № 66746/01, § 82).
ЄСПЛ неодноразово висловлювався щодо можливості виселення особи з житлового приміщення. Так, у рішенні від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 19009/04, § 41) ЄСПЛ вказав, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.
Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ від 09 жовтня 2007 року у справі «Станкова проти Словаччини» («Stankova v. Slovakia»), заява № 7205/02, § 60-63).
Відсутність обґрунтування у судовому рішенні фактичних підстав застосування приписів законодавства, навіть якщо формальні вимоги були дотримані, може серед інших чинників братися до уваги при вирішенні питання про те, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ у справі «Беєлер проти Італії» («Beyeler v Italy»), заява № 33202/96, § 110).
Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення стосовно такої особи статті 8 Конвенції (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ у справах «Дакус проти України» («Dakus v. Ukraine») від 14 грудня 2017 року, заява № 19957/07; «Кривіцька та Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine») від 2 березня 2011 року, заява № 30856/03; «Садов'як проти України» («Sadovyak v. Ukraine») від 17 травня 2018 року, заява № 17365/14).
Апеляційний суд, дійшовши висновку про обґрунтованість позову про виселення відповідачів із спірного житлового приміщення (однак відмовив в позові за пропуском позовної давності), зазначене не врахував, як і не врахував тривале проживання відповідачів у спірному приміщенні, яке надавалось для проживання сім'ї її батьків у встановленому порядку, не встановив чи дотриманий принцип пропорційності при позбавленні відповідачів житла та виселенні їх із займаної кімнати у гуртожитку, чи дотриманий розумний баланс між інтересами позивача, який має довести необхідність виселення відповідачів, та самих відповідачів.
З урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 14-181цс18 при новому розгляді справи суди мають надати оцінку обставинам, які не були предметом судового розгляду, з огляду на необхідність таких дій (виселення) у демократичному суспільстві та їхню пропорційність переслідуваній легітимній меті.
Усунути ці недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції неможливо.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, коли суд не дослідив зібрані у справі докази.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу будинкоуправління № 3 Житомирської КЕЧ району задовольнити частково.
Постанову апеляційного суду Житомирської області від 14 березня 2018 року в частині позову будинкоуправління № 3 Житомирської КЕЧ району до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи: квартирно-експлуатаційний відділ м. Житомира, орган опіки та піклування Житомирської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про виселення скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.
З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції постанова апеляційного суду в скасованій частині втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді:Н. О. Антоненко
В. І. Крат
В. М. Коротун
В. П. Курило