27 березня 2019 року м. Кропивницький Справа № 340/388/19
Кіровоградський окружний адміністративний суд. у складі судді Хилько Л.І., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги, -
Позивач звернулась до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовною заявою та просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2018 №Ф-95258-53 на суму 15819,54 грн..
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що у грудні 2018 р. отримала спірну вимогу, якою її зобов'язано сплатити 15819,54 грн. боргу з єдиного соціального внеску. Позивач не погоджується із прийнятим рішенням, оскільки хоч і була зареєстрована як фізична особа-підприємець з 2005 р., однак з 2006 р. та по теперішній час підприємницькою діяльністю не займається, не отримувала будь-який дохід від такої діяльності, а тому вважає, що не зобов'язана сплачувати єдиний внесок. Крім того, з 01.09.2014 р. прийнята на роботу до дошкільного навчального закладу, де нарахування єдиного внеску здійснюється роботодавцем за основним її місцем роботи.
Представник відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив суд в задоволені позову відмовити, оскільки за інформацією із бази даних контролюючого органу з 31.03.2005 р. по 06.12.2018 позивач була зареєстрована як фізична особа-підприємець, перебувала на податковому обліку та, станом на 31.10.2018, за позивачем рахується податковий борг в сумі 15819,54 грн.. Відтак, на підставі цих даних та згідно чинного законодавства було винесено спірну вимогу (а.с.26-27).
Позивач подала до суду відповідь на відзив, в якій також посилалась на порушення відповідачем термінів формування та направлення спірної вимог (а.с.35).
Згідно ст.ст.262, 263 КАС України дану справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами.
Дослідивши наявні в справі матеріали суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що позивач з 31.03.2005 (запис №: 24280000000000194) по 06.12.2018 р. (запис №: 24430060003004729) була зареєстрована як фізична особа-підприємець (а.с.17, 30-31).
06.11.2018 р. відповідачем сформовано спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-95258-53, відповідно до якої позивача зобов'язано сплатити 15819,54 грн. заборгованості зі сплати єдиного внеску (а.с.28).
Не погоджуючись з таким рішенням позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Згідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Облік платників єдиного внеску здійснюється згідно до ст.5 Закону №2464-VI, зокрема відповідно до частини третьої ст. 5 Закону взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1 до Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 116 від 24.11.2014 року.
Пунктом 3 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI визначено, що застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.
Приписами частини 1 статті 7 Закону №2464-VI встановлено, що єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Разом з тим, відповідно п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Так, відповідачем обчислено суми єдиного внеску за 2017 рік (8448 грн.) та три квартали 2018 року (7371,54 грн.) в загальному розмірі 15819,54 грн., про що зазначено у спірній вимозі (а.с.28-29).
Разом з цим, як встановлено судом позивач з 01 вересня 2014 року по даний час офіційно працює як найманий працівник в ДНЗ "Мальвіна" Володимирівської сільської ради, що підтверджується довідкою за підписом завідувача ДНЗ "Мальвіна"(а.с.18) та копією трудової книжки (а.с.19).
При цьому, у цей період, в тому числі 2017-2018 рр., суми єдиного соціального внеску за позивача як застраховану особу сплачувалися її роботодавцем (Володимирівська сільська рада, код - 04365247) в повному обсязі, що підтверджено індивідуальною відомістю із Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, поданою Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області листом від 19.03.2019 р. № 6129/06-01 (а.с.43-45).
Відповідачем не спростовано вищевказані обставини.
Таким чином, беручи до уваги вищевказане, а також не подання відповідачем доказів здійснення позивачем підприємницької діяльності та отримання прибутку, суд вважає вимогу від 06.11.2018 р. №Ф-95258-53 протиправною, та такою що підлягає скасуванню.
Разом з тим суд зазначає, що податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (п.п.4.1.4 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України).
Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" не було врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення підприємницької діяльності.
Водночас, із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.
Таким чином в розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї у періоді, за який винесена спірна вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що зареєстрована як фізична особа-підприємець. При цьому, підприємницьку діяльність позивач не здійснювала, що не спростовано відповідачем.
Водночас, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які згідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.
Відповідно до частини першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.200, "БулвесАД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 в справі "Трегубенко проти України").
Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
Отже, з огляду на практику ЄСПЛ винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідає критерію "пропорційності", адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску - страхування особи, в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем. В свою чергу трактування відповідачем законодавства призвело до необхідності виплати додаткових коштів (зайвих витрат) позивачем, за умови відсутності доходу від відповідної діяльності.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідачем протиправно винесена вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-95258-53 від 06.11.2018, а тому позовні вимоги про її визнання протиправною та скасування підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки суд задовольняє позов повністю, то на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі 768,40 грн. (а.с.2).
Керуючись ст.ст.90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-95258-53 від 06 листопада 2018 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1) з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Кіровоградській області (код - 39393501) судовий збір у сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп..
Рішення суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.255 КАС України та може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України. Відповідно до підпункту 15.5 п.15 Розділ VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду ОСОБА_2