Ухвала
іменем України
25 березня 2019 року
м. Київ
справа № 562/3856/17
провадження № 51-6864км 18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого - ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 18 січня 2019 року,
встановив:
За вирокомЗдолбунівського районного суду Рівненської області від 14 грудня 2017 року
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , визнано винуватим та засуджено за:
- ч. 2 ст. 309 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки;
- ч. 2 ст. 311 КК до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років;
- ч. 1 ст. 313 КК до покарання у виді обмеження волі строком 1 рік.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_4 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_4 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладено обов'язки, передбачені ст. 76 КК.
Рівненський апеляційний суд ухвалою від 18 січня 2019 року зазначений вирок суду залишив без змін.
Як установлено судом першої інстанції, ОСОБА_4 визнаний винуватим у тому, що він у лютому 2016 року по вул. Д. Галицького, 9 у м. Здолбунові Рівненської області, знайшов в автомобілі «Ауді» два поліетиленові пакети з психотропною речовиною - метамфетаміном, загальною масою - 13,7051 грам, що є великим розміром, яку в подальшому зберігав у належному йому автомобілі "Мазда 6" (д/н НОМЕР_1 ) для власного вживання, без мети збуту.
Крім того, ОСОБА_4 у лютому 2016 року по вул. Д. Галицького, 9 у м. Здолбунові Рівненської області, знайшов у автомобілі «Ауді» скляну банку та каністру з полімерного матеріалу, в яких знаходилась соляна кислота, об'ємом 3758 мл., яка відноситься до прекурсорів, стосовно яких встановлюються заходи контролю, та незаконно зберігав їх у гаражному приміщенні за місцем свого проживання, з метою використання для виготовлення психотропної речовини для власного вживання, без мети збуту.
В той же період часу засуджений по вул. Д. Галицького, 9 у м. Здолбунові Рівненської області, в автомобілі "Ауді", знайшов 948 таблеток білого кольору з маркуванням "О", які містять в собі прекурсор - псевдоефедрин, обіг якого обмежено і стосовно якого встановлені заходи контролю, загальною масою 87,8 грам, що є великим розміром, які незаконно зберігав у приміщенні гаражу за місцем свого проживання для власного вживання, без мети збуту.
Крім того, ОСОБА_4 у лютому 2016 року по вул. Д. Галицького, 9 у м. Здолбунові Рівненської області, в автомобілі "Ауді" знайшов складові для лабораторного обладнання, які мають спеціальне хіміко-технологічне призначення для перетворення прекурсорів на готові до використання форми психотропних речовин та незаконно зберігав їх у гаражному приміщенні за місцем свого проживання для виготовлення психотропної речовини для власного вживання.
27 квітня 2017 року по АДРЕСА_1 , у період часу з 13:30 до 15:20 у гаражному приміщенні за місцем проживання та в автомобілі ОСОБА_4 "Мазда 6" (д/н НОМЕР_1 ), що належав засудженому, працівниками поліції було виявлено та вилучено вказані психотропні речовини, прекурсори та обладнання, призначене для виготовлення психотропної речовини.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 просить скасувати ухвалу апеляційного суду в частині покарання визначеного судом ОСОБА_4 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого унаслідок суворості. На думку захисника, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про неможливість застосувати до засудженого ОСОБА_4 положення Закону України «Про амністію у 2016 році» № 1810-VIII від 22 грудня 2016 року (далі - Закон) та звільнити останнього від відбування покарання, призначеного вирокомЗдолбунівського районного суду Рівненської області від 14 грудня 2017 року.
Розглянувши касаційну скаргу, вивчивши надані до неї копії оскаржуваних судових рішень, перевіривши наведені доводи, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті провадження слід відмовити з таких підстав.
Згідно вимог ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень у тій частині, в якій вони були оскаржені.
Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів співмірності та індивідуалізації, покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
Як убачається зі змісту оспорюваної ухвали, апеляційний суд не порушив указаних норм права.
Дотримуючись принципу індивідуалізації, згаданий суд дав належну оцінку ступеню тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням не лише визначених у ст. 12 КК формальних критеріїв, а й особливостей конкретного кримінального правопорушення.
Водночас апеляційний суд, погодившись із висновком суду першої інстанції про обрану ним міру покарання засудженому ОСОБА_4 у межах санкцій ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 311, ч. 1 ст. 313 КК, урахував особу останнього, який позитивно характеризується за місцем проживання, на обліку в лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, являється волонтером, а також наявність на утриманні малолітньої дитини та непрацездатних батьків. Також судом було враховано висновок уповноваженого працівника органу пробації, відповідно до якого виправлення ОСОБА_4 , який не становить небезпеки для суспільства, можливе без позбавлення або обмеження волі. Крім того, суд визнав щире каяття як пом'якшуючу покарання обставину, вказавши на відсутність обтяжуючих покарання обставин.
Урахувавши всі обставини, апеляційний суд умотивовано погодився із обґрунтованістю висновку районного суду про міру призначеного засудженому ОСОБА_4 покарання у межах санкцій ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 311, ч. 1 ст. 313 КК.
Така позиція апеляційного суду не суперечить положенням статей 50, 65 КК, а призначене засудженому покарання відповідає його меті, загальним засадам призначення покарання та є справедливим.
Щодо доводів касаційної скарги захисника про незастосування судом апеляційної інстанції акту амністії, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону амністією є повне або часткове звільнення від відбування покарання осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили.
Згідно ст. 1 Закону звільненню від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, підлягають особи, визнані винними у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким, особи, визнані винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким, а також особи, кримінальні справи стосовно яких за зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили, в тому числі особи, не позбавлені батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, дітей-інвалідів та/або повнолітніх сина, дочку, визнаних інвалідами.
Однак, у ст. 9 Закону визначено перелік категорій осіб, до яких амністія не застосовується.
Згідно з вимогами п. "е" ст. 9 Закону амністія не застосовується, зокрема, до осіб, яких засуджено за незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту при обтяжуючих обставинах (частини 2, 3 ст. 309 КК), а також за незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання прекурсорів при обтяжуючих обставинах ( частини 2, 3 ст. 311 КК).
Під обтяжуючими обставинами в Законі розуміються не ті обставини, які, на думку захисника ОСОБА_5 , передбачені ст. 67 КК, а ті обставини, що обтяжують кваліфікацію злочинів, передбачених ч. 2 ст. 309 та ч. 2 ст. 311 КК, тобто в даному випадку якщо предметами цих злочинів були психотропні речовини та прекурсори в у великих розмірах.
Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_5 , яке підтримав засуджений ОСОБА_4 , про застосування щодо останнього вимог Закону, зазначив що оскільки засуджений вчинив злочини, передбачені ч. 2 ст. 309 та ч. 2 ст. 311 КК, то він не підпадає під дію Закону.
Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого та законного висновку щодо неможливості звільнення ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання за амністією на підставі п. «є» Закону.
Ухвала апеляційного суду за своїм змістом відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Касаційна скарга захисника ОСОБА_5 не містить доводів, які б ставили під сумнів законність оспорюваного судового рішення та свідчили про неправильне застосування судом апеляційної інстанції закону України про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість і може тягнути за собою його скасування, на підставі пунктів 2, 3 ч. 1 ст. 438 КПК, з урахуванням положень статей 413, 414 цього Кодексу.
З огляду на викладене касаційна скарга захисника та додані до неї матеріали не дають підстав для її задоволення, а тому колегія суддів вважає необхідним відмовити у відкритті касаційного провадження відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК.
На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Верховний Суд
постановив:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 18 січня 2019 року відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3