іменем України
21 березня 2019 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 750/10215/18
Головуючий у першій інстанції - Литвиненко І. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/459/19
Чернігівський апеляційний суд у складі:
голови судового засідання - судді Кузюри Л.В.,
суддів: Вінгаль В.М., Губар В.С.,
за участю секретаря судового засідання Шапко В.М.
учасники судового процесу:
позивач: ОСОБА_2;
відповідач, особа, яка подала скаргу: Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»;
оскаржується рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 січня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про захист прав споживача,
прізвище судді: Литвиненко І. В.; місце та час ухвалення рішення: м. Чернігів, 14 год. 31 хв.; дата складання повного тексту рішення: 22 січня 2019 року,
У вересні 2018 року ОСОБА_2 звернувся з позовом про визнання недійсним пункту 7.1. Розділу 7 договору про надання споживчого кредиту від 01.02.2007 року № 11113659000, яким передбачено, що за порушення позичальником терміну погашення будь-яких грошових зобов'язань, передбачених цим Договором, зокрема, термінів повернення кредиту (всієї суми або його частини) та/або термінів плати процентів за кредит та/або комісій, Банк має право вимагати від Позичальника додатково сплатити банку пеню в наступному порядку, а саме: в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого (еквіваленту) розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені, якщо сума такої заборгованості виражена в іноземній валюті. Зазначав, що вказана норма договору є несправедливою та такою, що порушує його права споживача, а тому просив відповідача здійснити перерахунок зобов'язань позивача за цим договором і зарахувати раніше сплачену ним суму пені в рахунок погашення основного зобов'язання.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 січня 2019 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано недійсним пункт 7.1. Розділу 7 договору про надання споживчого кредиту від 01.02.2007 року № 11113659000, укладеного між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк». Зобов'язано ПАТ «УкрСиббанк» здійснити перерахунок суми заборгованості ОСОБА_2 за договором про надання споживчого кредиту від 01.02.2007 року № 11113659000 шляхом зарахування всієї сплаченої боржником суми пені до суми основного зобов'язання. Стягнуто з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_2 5000 грн у відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката.
Не погоджуючись з рішенням суду, ПАТ «Універсал Банк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що договір споживчого кредиту укладено в письмовій формі та підписано сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору. Банк зазначав, що позивач належним чином виконував умови кредитного договору, вчасно, в повному обсязі сплачував кошти за користування кредитом та не заявляв пропозицій щодо внесення змін до нього до початку порушення ним своїх зобов'язань.
Відповідач посилався на те, що суд першої інстанції порушив норми ст. 261 ЦК України, оскільки не врахував, що позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом, оскільки зміст п. 7.1 кредитного договору був відомий позивачу починаючи з 01.02.2007 року, а саме, з дати укладення договору. Апелянт посилався на невірне застосування судом положень п.5 ч.3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки вважаючи встановленим факт, що пеня перевищує 50 відсотків вартості продукції, суд не взяв до уваги ту обставину, що вартістю продукції в розумінні вказаного закону є сума наданого позивачеві кредиту, або 38000 доларів США. Відповідно, зважаючи на те, що позивачем не було подано доказів про нарахування пені в сумі понад 19000 доларів США, висновок суду про задоволення позовних вимог не ґрунтується на відповідних доказах та суперечить приписам п.5 ч.3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Вислухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Судом першої інстанції встановлено, що 01.02.2007 року між позивачем та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» було укладено договір про надання кредиту № 11113659000, відповідно до умов якого відповідач надав позивачеві споживчий кредит у сумі 38000,00 доларів США, строком до 31.01.2018 року, із щомісячною сплатою за користування кредитними коштами 12.3% річних.
Пунктом 7.1. договору передбачено, що за порушення позичальником термінів погашення будь-яких грошових зобов'язань, передбачених договором, зокрема, термінів повернення кредиту (всієї суми або його частини) та/або термінів сплати процентів за кредит та/або комісій, банк має право вимагати від позичальника додатково сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені, якщо сума заборгованості виражена у іноземній валюті.
Задовольняючи позов ОСОБА_2 про визнання недійсним пункту 7.1. Розділу 7 договору про надання споживчого кредиту від 01.02.2007 року № 11113659000, укладеного між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та зобов»язання ПАТ «УкрСиббанк» здійснити перерахунок суми заборгованості ОСОБА_2 за договором про надання споживчого кредиту від 01.02.2007 року № 11113659000 шляхом зарахування всієї сплаченої останнім суми пені до суми основного зобов'язання, суд першої інстанції виходив з того, що в різні періоди дії договору розмір пені складав від 13 до 60 відсотків у порівнянні із встановленим договором розміром відсотків за користування кредитними коштами, який було визначено умовами договору за ставкою 12,3 відсотки. При цьому суд послався на ту обставину, що підстави для застосування строку позовної давності відсутні, оскільки із довідки-розрахунку пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом станом на 26.09.2018 року, було встановлено, що пеня продовжує нараховуватися відповідачем і саме це є порушенням права споживача на справедливі умови договору. Пославшись на те, що про порушення свого права позивач дізнався із рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 27.07.2016 року, яким було стягнуто пеню, суд першої інстанції зазначив, що строк позовної давності позивачем не пропущений.
З таким висновком суду, не може погодитися апеляційний суд, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ «УкрСиббанк» було подало суду першої інстанції заяву про застосування строків позовної давності до позовних вимог ОСОБА_2 (а.с. 48).
Відповідно до приписів статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Порівняльний аналіз термінів «довідалася» та «могла довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.
Ураховуючи те, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, об'єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб'єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.
З матеріалів справи слідує, що спірний договір споживчого кредиту було підписано сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. В умовах договору міститься повна інформація стосовно умов кредитування, зокрема зазначено: сукупну вартість кредиту, реальну процентну ставку, штрафні санкції та комісії. Позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо його умов та надалі частково їх виконував, що свідчить про згоду ОСОБА_2 з умовами спірного договору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач був обізнаний про умови кредитного договору, в тому числі і про положення пункту 7.1 Розділу 7 договору про надання споживчого кредиту від 01.02.2007 року № 11113659000, з моменту укладення кредитного договору, а саме, з 01 лютого 2007 року.
В той же час, з позовом до суду про визнання недійсним пункту 7.1 Розділу 7 договору про надання споживчого кредиту ОСОБА_2 звернувся лише у вересні 2018 року, пропустивши строк позовної давності для звернення до суду з наведеною вимогою, встановлений положеннями ст.. 257 ЦК України, оскільки про порушення свого права міг довідатись саме під час підписання договору, а тому перебіг позовної давності у даній справі починається саме з дати укладення договору.
Враховуючи те, що позивач пропустив строк позовної давності, у позові необхідно відмовити за спливом позовної давності, відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України.
Оскільки суд першої інстанції зазначеним обставинам справи надав невірну правову оцінку, що призвело до постановленні незаконного судового рішення, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, з постановленням судом апеляційної інстанції нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2
Приписи ч. 13 ст. 141 ЦПК України передбачають, що у випадках, коли суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційна скарга ПАТ «УкрСиббанк» підлягає задоволенню, однак позивача звільнено від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 ЗУ «Про захист прав споживачів» як споживача послуг банку, витрати, понесені ПАТ «УкрСиббанк» на сплату судового збору під час звернення до суду апеляційної інстанції, в сумі 1153 грн 50 коп., мають бути компенсованими ПАТ «УкрСиббанк» за рахунок держави в порядку передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» задовольнити.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 січня 2019 року скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання недійсним пункту 7.1 Розділу 7 договору про надання кредиту від 01.02.2007 року №11113659000, укладеного між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та зобов'язання Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» здійснити перерахунок зобов'язань ОСОБА_2 за договором про надання кредиту від 01.02.2007 року №11113659000 та зарахувати в погашення зобов'язань за кредитним договором грошові кошти, зараховані раніше, в погашення нарахованої пені, відмовити.
Компенсувати Публічному акціонерному товариству «УкрСиббанк» витрати, понесені на сплату судового збору при зверненні до суду апеляційної інстанції, в сумі 1153(одна тисяча сто п'ятдесят три) грн 50 коп. за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів, починаючи з дня складення повного судового рішення.
Голова судового засідання: Судді: