19 березня 2019 року м. Дніпросправа № П/811/2239/17
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Мельника В.В. (доповідач),
суддів: Сафронової С.В., Чепурнова Д.В.,
розглянувши в порядку письмового
провадження в м. Дніпрі
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2018 року (головуючий суддя - Черниш О.А.) в адміністративній справі
за позовом Головного управління ДФС у Кіровоградській області
до ОСОБА_1
про стягнення податкового боргу, -
Головне управління ДФС у Кіровоградській області (далі - Позивач) звернулось до Кіровоградського окружного адміністративного суду із позовом до ОСОБА_1 (далі - Відповідач), в якому просив суд:
- стягнути з фізичної особи ОСОБА_1 суму заборгованості в розмірі 12500 грн. на користь державного бюджету України (рахунок - 31417715700002, одержувач УДКСУ у м. Кіровограді, код 38037409, банк ГУ ДКСУ у Кіровоградській області, МФО 823016, код платежу5018011000).
В обґрунтування позовної заяви зазначено про те, що Відповідач має податковий борг по транспортному податку у сумі 12500 грн., визначений податковим повідомлення - рішенням №5798-17 від 25.08.2015 року. Оскільки у встановлений строк вказаний борг відповідачем не сплачено, Позивач просив суд стягнути його на користь Державного бюджету України.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2018 року по справі №П/811/2239/17 адміністративний позов Головного управління ДФС у Кіровоградській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу - задоволено частково, а саме ухвалено:
Стягнути з ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) в дохід місцевого бюджету Кіровоградської міської ради податковий борг з транспортного податку у сумі 12500 грн. (дванадцять тисяч п'ятсот гривень).
В позові про стягнення податкового боргу на користь Державного бюджету України - відмовити (а.с. 40-41).
Відповідач - Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя, не погодившись з рішенням суду першої інстанції оскаржив його в апеляційному порядку (а.с. 44-46).
В апеляційній скарзі Відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Вимоги апеляційної скарги мотивовано, зокрема тим, що податкове повідомлення-рішення №5798-17 від 25.08.2015 року та податкова вимога №91-23 від 05.01.2016 року були прийняті контролюючим органом у відповідності до вимог податкового законодавства, та у добровільному порядку Відповідачем не виконані, а тому податковий борг є узгодженим та підлягає стягненню.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити в повному обсязі.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст. 311 КАС України.
Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що наявні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, а апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 27.07.2007 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 13).
Кіровоградською ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області винесено податкове повідомлення-рішення №5798-17 від 25.08.2015 року, яким ОСОБА_1 визначено податкове зобов'язання зі сплати транспортного податку за 2015 рік у розмірі 12500 грн. (а.с. 6).
Означене податкове повідомлення-рішення направлено на поштову адресу ОСОБА_1: АДРЕСА_2, що підтверджується копією поштового конверту із зворотнім рекомендованим повідомленням про вручення (а.с. 32), при цьому вказане поштове відправлення з податковим повідомленням-рішенням повернулось на адресу Позивача не врученим Відповідачу з огляду на закінчення терміну зберігання.
05.01.2016 року Позивачем прийнято податкову вимогу №91-23 та направлено Позивачу на адресу: АДРЕСА_2. Однак, вказана податкова вимога повернулась на адресу Позивача не врученою Відповідачу з огляду на закінчення терміну зберігання (а.с. 33).
Вважаючи узгодженим податкове зобов'язання, визначене у податковому повідомленні-рішенні №5798-17 від 25.08.2015 року, та у зв'язку із не погашенням такого зобов'язання Відповідачем у добровільному порядку, Позивач звернувся до суду із позовом про стягнення суми податкового боргу.
Встановлення наявності чи відсутності правових підстав з якими закон пов'язує можливість стягнення податкового боргу є предметом судового дослідження у даній адміністративній справі.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами по справі врегульовано нормами Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI; Наказу Міністерства фінансів України від 28.11.2012 року №1236 «Про затвердження Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків».
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що у ході судового розгляду справи у повній мірі підтверджено наявність узгодженого та добровільно не сплаченого податкового боргу Відповідача у сумі 12500 грн., що свідчить про наявність підстав для його стягнення Позивачем.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. 57.3 ст. 57 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття податкового повідомлення-рішення) у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
Згідно із п. 56.15 ст. 56 Податкового кодексу України скарга, подана із дотриманням строків, визначених п. 56.3 ст. 56 Податкового кодексу України, зупиняє виконання платником податків грошових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні (рішенні), на строк від дня подання такої скарги до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження.
Протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а сума грошового зобов'язання, що оскаржується, вважається неузгодженою.
День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов'язання платника податків (абзац другий п.п. 56.17.5 п. 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України).
Згідно з п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Пунктом 58.3 статті 58 Податкового кодексу України встановлено, що податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого її місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.
У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
У разі якщо вручити податкове повідомлення - рішення неможливо через помилку, допущену контролюючим органом, податкове повідомлення - рішення вважається таким, що не вручено платнику податків.
В п. 3.11 Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків зазначено також про те, що у разі якщо вручити податкове повідомлення-рішення неможливо через помилку, допущену контролюючим органом при його направленні, податкове повідомлення-рішення вважається таким, що не вручено платнику податків. У разі встановлення такої помилки працівник структурного підрозділу, до функцій якого входить реєстрація вхідної та вихідної кореспонденції, або відповідальна особа, визначена керівником органу державної податкової служби для виконання таких функцій, забезпечує виправлення допущених при направленні податкового повідомлення-рішення помилок та направляє його повторно протягом наступного робочого дня від дня отримання відповідного повідомлення поштової служби.
З аналізу вказаних норм законодавства випливає, що для встановлення дати узгодження грошового зобов'язання, визначеного платнику податків контролюючим органом у податковому повідомленні-рішенні, визначальною є дата отримання (вручення) платником податків податкового повідомлення-рішення про нарахування податкових зобов'язань.
З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що Позивачем податкове повідомлення-рішення №5798-17 від 25.08.2015 року, яким ОСОБА_1 визначено податкове зобов'язання зі сплати транспортного податку за 2015 рік у розмірі 12500 грн., направлялось на адресу: АДРЕСА_2.
У той час як, адресою місця реєстрації ОСОБА_1, починаючи з 21.07.2007 року є: АДРЕСА_1.
Зазначені обставини свідчать про те, що через помилку, допущену контролюючим органом при направленні податкового повідомлення-рішення №5798-17 від 25.08.2015 року, вказане податкове повідомлення-рішення є не врученим ОСОБА_1, тому у Позивача не було підстав для складання та направлення Відповідачу податкової вимоги №91-23 від 05.01.2016 року.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про неузгодженість податкового зобов'язання з транспортного податку за 2015 рік у розмірі 12500 грн., визначеного ОСОБА_1 у податковому повідомленні-рішенні №5798-17 від 25.08.2015 року, що, у свою чергу, свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про стягнення з ОСОБА_1 суми податкового боргу за вказаним податковим повідомленням-рішенням.
Приймаючи рішення по суті заявлених апеляційних вимог, колегія суддів бере до уваги і те, що нарахування Відповідачу податкового зобов'язання з транспортного податку за 2015 рік є неправомірним, з огляду на таке.
За підпунктом 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 Податкового кодексу України до переліку місцевих податків належить податок на майно.
Відповідно до статті 265 Податкового кодексу України (в редакції, чинній з 01.01.2015) податок на майно складається, зокрема, з транспортного податку.
Враховуючи наведене, транспортний податок є місцевим податком.
Частиною першої статті статтею 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону.
Згідно з пунктом 4.4 статті 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України передбачено, що місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Згідно з підпунктом 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.
Підпунктом 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено, що при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначені статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
Відповідно до підпункту 12.4.3 пункту 12.4 статті 12 Податкового кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать: до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов'язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.
Зі змісту наведених норм закону випливає, що встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення до початку наступного бюджетного періоду.
Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Так, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Таким чином, норма передбачає період опублікування рішення ради (період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період (період, який є наступним за плановим). Ці періоди не співпадають у часі.
Аналіз наведених норм матеріального права свідчить, що рішення місцевих рад стосовно транспортного податку, прийняті в 2015 році та опубліковані протягом січня-лютого 2015 року, не могли бути застосовані в 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік і саме з цього періоду транспортний податок міг вважатися встановленим місцевою радою.
З огляду на неможливість збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом (у якому планується встановити місцевий податок) відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, застосування контролюючим органом положень Закону України від 28.12.2014 №71-VIII з метою оподаткування може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.
Зважаючи на викладене, підстави для справляння транспортного податку у 2015 році відсутні. Законодавчою перешкодою для цього є норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи не повно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, однак застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки не відповідають фактичним обставинам справи та не підтверджуються належними письмовими доказами, рішення суду першої інстанції у даній справі про часткове задоволення позовних вимог прийнято з порушенням норм процесуального та матеріального права, і тому рішення суду першої інстанції у даній адміністративній справі від 14.02.2018 року необхідно скасувати.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 311, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2018 року у справі №П/811/2239/17 - скасувати.
В задоволенні позову - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Головуючий - суддя В.В. Мельник
суддя С.В. Сафронова
суддя Д.В. Чепурнов