05.03.19
22-ц/812/289/19
Провадження № 22-ц/812/289/19 Доповідач апеляційного суду ОСОБА_1
Постанова
Іменем України
05 березня 2019 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського Апеляційного суду у складі:
головуючого Кушнірової Т.Б.,
суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,
із секретарем Горенко Ю.В.,
за участю:
- представника позивачки ОСОБА_2,
- представника відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва, ухвалене 29 листопада 2018 року, вступна та резолютивна частина якого проголошена о 14.14 год., повний текст складено 10 грудня 2018 року, суддею цього ж суду Селіщевою Л.І., у справі №488/4048/17, за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання квартири особистою власністю,
У жовтні 2017 року ОСОБА_5 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя.
Позовна заява мотивована тим, з 09 листопада 2013 року вона з ОСОБА_4 перебувала у зареєстрованому шлюбі.
Заочним рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 04 жовтня 2016 року шлюб між ними було розірвано.
В період шлюбу, за спільні кошти, на підставі договору купівлі-продажу укладеного 06 травня 2015 року вони набули право власності на квартиру №87, яка знаходиться по пр. Корабелів, 12-а, в м. Миколаєві. Право власності на вказану квартиру зареєстровано на відповідача.
Після розірвання шлюбу у добровільному порядку дійти згоди щодо поділу вищевказаного нерухомого майна, набутого ними за час зареєстрованого шлюбу, яке є їх спільною сумісною власністю вони не можуть.
Посилаючись на наведене, ОСОБА_5 просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частку вказаної квартири.
В лютому 2018 року ОСОБА_4 звернувся в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_5 в якому зазначав, що спірна квартира є його особистою приватною власністю, оскільки придбана за особисті кошти, які були розміщені на депозитних рахунках та належали йому до шлюбу з ОСОБА_5
Посилаючись на дані обставини просив прийняти зустрічний позов до спільного розгляду з первісним та визнати зазначену квартиру особистою приватною власністю.
Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 12 лютого 2018 року зустрічна позовна заява ОСОБА_4 об'єднана із первісним позовом.
Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 29 листопада 2018 року позов ОСОБА_5 задоволено.
Постановлено провести поділ майна подружжя та визнати за ОСОБА_5 право власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна квартира набута сторонами за час зареєстрованого шлюбу за спільні кошти, тому є спільним сумісним майном подружжя і підлягає поділу між ними у рівних частках.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду та відмовити в задоволенні первісного позову, а зустрічний позов задовольнити, посилаючись на те, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи.
Апеляційна скарга мотивована тим, що за кошти, які були розміщені на депозитних рахунках та належали йому особисто до реєстрації шлюбу з ОСОБА_5 він придбав спірну квартиру, внаслідок чого вона належить йому на праві особистої приватної власності. В той час, як ОСОБА_5 не доведено, що спірне житлове приміщення придбано сторонами за спільні кошти подружжя, не надано доказів.
Перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню із наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, 09 листопада 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено шлюб.
Заочним рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 04 жовтня 2016 року шлюб між ними розірвано.
За час перебування в шлюбних відносинах сторонами на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 06 травня 2015 року, укладеного між покупцем - ОСОБА_4 та продавцем ОСОБА_6, придбано квартиру № 87, що розташована в м. Миколаєві по проспекту Корабелів, у будинку 12- А , за ціною 108 100 грн.
За змістом пункту 4.7 Договору купівлі-продажу відповідачу нотаріусом було роз'яснено зміст статей 60, 65, 74 СК України.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 60 СК України).
За змістом ч. ч. 1, 3 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Таким чином в розумінні ст. 60 СК України майно, придбане під час шлюбу є спільною сумісною власністю подружжя і тягар доказування, що вказане майно не належить до спільної сумісної власності покладається на того з подружжя, хто набув спірне майно за кошти, що належали йому особисто, та вважав, що вказаний будинок є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки відповідачем не доведено протилежного, та підлягає поділу відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України.
Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними.
Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року, справа № 6-843цс17.
Згідно роз'яснень викладених в п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Згідно положень статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Встановивши, що квартира АДРЕСА_2 була придбана сторонами за час шлюбу, за змістом пункту 4.11 Договору купівлі-продажу ОСОБА_4 нотаріусом було роз'яснено зміст статей 60, 65, 74 СК України, тому за таких обставин, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення первісного позову ОСОБА_5 та відмову у зустрічних позовних вимогах ОСОБА_4
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 про те, що джерелом набуття спірного нерухомого майна були особисті кошти в розмірі 99 471 грн., які знаходились на його депозитному рахунку у банку, а тому квартира є його особистою власністю, є необґрунтованими, оскільки ОСОБА_4 не надав доказів на підтвердження того, що накопичена сума коштів на депозитних рахунках була використана саме на придбання спірної квартири, а сама по собі наявність цих коштів не може свідчити про такий факт.
До того ж, з моменту закриття останнього депозитного рахунку ( 25.02.2014р.) по час придбання спірної квартири (06.05.2015 р.) пройшло понад рік.
Більш того, всі грошові кошти, які зберігалися на депозитних рахунках ОСОБА_4 не можна вважати його особистою приватною власністю та доказом підтвердження факту придбання спірної квартири вартістю 108 100 грн. з огляду на таке.
Згідно довідки філії Миколаївського обласного управління ПАТ «Державний ощадний банк України» від 08 лютого 2018 року, протягом 2012 - 2015 року на ім'я ОСОБА_4 були відкриті чотири депозитні банківські рахунки в національній валюті.
Один рахунок відкритий на термін з 26 березня 2012 року по 26 червня 2012 року на суму 15 193 грн. 41 коп. з нарахованими відсотками, а другий - 27 березня 2012 року по 27 вересня 2013 року і сума коштів на ньому разом з поповненням та нарахованими відсотками становила 23 958 грн. 04 коп.
Оскільки ці рахунки були відкриті та закривалися до укладення шлюбу з ОСОБА_5, тому розміщені на них кошти разом з поповненням та нарахованими відсотками в загальному розмірі 39 151 грн. 45 коп. є особистою власністю ОСОБА_4
Із змісту вказаної довідки також вбачається, що 26 лютого 2012 року ОСОБА_4 був відкритий депозитний рахунок № 26358000381681 із строком дії до 25 лютого 2014 року, а 27 вересня 2013 року відкрито інший депозитний рахунок № 26350016002714 до 29 листопада 2013 року.
Відповідно до вказаної вище банківської довідки, зазначені депозитні рахунки поповнювались, суми депозитів зростали і на час їх закриття загальна сума коштів разом з нарахованими відсотками збільшилася.
Позивач за зустрічним позовом не надав будь - яких доказів, зокрема, відомостей про рух грошових коштів по банківському рахунку, виписку з рахунку вкладника, тощо, які б свідчили, що накопичені кошти на вказаних депозитних рахунках належали йому особисто або поповнення цих рахунків здійснювалося до шлюбу з ОСОБА_5 Враховуючи, що ці рахунки були закриті і з них знімались кошти під час шлюбу, їх не можна вважати особистою власністю ОСОБА_4 відповідно до частини другої статті 61 СК України, оскільки рішення суду не може грунтуватися на припущеннях.
Крім того, як видно із матеріалів справи, ОСОБА_4 із 2002 року і по даний час офіційно працевлаштований, отримує заробітну плату.
ОСОБА_5, як пояснив представник позивачки в суді апеляційної інстанції і даний факт не заперечував представник відповідача, на час придбання спірної квартири виїздила на заробітки за кордон і теж отримувала дохід.
Згідно довідки ПАТ «Державний ощадний банк України» філії Миколаївського обласного управління від 09 жовтня 2018 року, на депозитних рахунках ОСОБА_5 протягом 2012 - 2015 рр. теж знаходилися кошти.
Наведені вище докази свідчать про те, що сторони отримували доходи, тому сім'я мала фінансову можливість придбати спірну квартиру за спільні кошти, відтак не можна вважати що спірне нерухоме майно було придбано лише за особисті кошти ОСОБА_4
Набуття спірної квартири у спільну сумісну власність підтверджується і копією матеріалів нотаріальної справи на спірний об'єкт житлової нерухомості , витребуваних апеляційним судом у приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зокрема заявою ОСОБА_5 від 27 березня 2015 року, зареєстрованої приватним нотаріусом 06 травня 2015 року, тобто в день укладання спірного договору купівлі -продажу квартири. Із змісту цієї заяви видно, що ОСОБА_5 надала свою згоду на купівлю ОСОБА_4 будь -якого об'єкта житлової нерухомості, зазначивши, що придбане майно буде їх спільною сумісною власністю, оскільки набувається за час шлюбу та укладається ОСОБА_4 в інтересах сім'ї.
За такого, доводи апеляційної скарги не можна вважати обґрунтованими та не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381 -384 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 29 листопада 2018 року без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.
Головуючий
Судді:
Повний текст судового рішення виготовлено 07.03.2019 р.