Номер провадження: 22-ц/813/328/19
Номер справи місцевого суду: 522/23819/15-ц
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1І
Доповідач Журавльов О. Г.
06.03.2019 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - Журавльова О.Г.,
суддів: Комлевої О.С., Кравця Ю.І.,
за участю секретаря Ковязіної А.Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
відповідач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_5,
позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_4,
позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_3,
відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_2,
відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_6,
третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7,
позивач - ОСОБА_5,
відповідач - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_6,
третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7,
третя особа - ОСОБА_4,
третя особа - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу представників ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 - ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2016 року у складі судді Загороднюка В.І.,
встановив:
ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення, просила суд ухвалити рішення про усунення їй перешкод у користуванні квартирою під №1, яка розташована за адресою в будинку під №18/20 по вулиці Семінарській в місті Одесі шляхом виселення ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 з вказаної квартири.
Позов обґрунтовано тим, що вона є власником зазначеної квартири на підставі договору купівлі-продажу від 26.02.2015 року, укладеного між нею (покупець) та ОСОБА_3, ОСОБА_10 та ОСОБА_5 (продавці).
Попередні власники не звільняють її та не знімаються з реєстраційного обліку у ній як за місцем проживання.
ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до суду з зустрічним позовом, уточнивши який, просили визнати договір купівлі-продажу від 26.02.2015 року, укладений між ОСОБА_6І (діючої від імені ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_4О.) та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_11, зареєстрований в реєстрі за №414 - недійсним та застосувати реституцію як наслідок недійсності договору купівлі-продажу.
В обґрунтування вимог посилались на те, що наміру продавати спірну квартиру вони не мали, їх родина протягом тривалого часу знаходилась у дружніх, а в подальшому - родинних відносинах з ОСОБА_6 (вона є хрещеною матір'ю старшої онучки ОСОБА_3В.).
Зазначили, що в червні 2014 року ОСОБА_6 вмовила позивачів за зустрічним позовом стати інвесторами компанії «Скай Марин», директором якої є ОСОБА_12 - чоловік ОСОБА_6
Вказана фірма займається відправкою моряків для роботи на закордонних торгових суднах по білетам, які фірма придбаває за готівкові кошти. Компанії цих суден розраховуються доларами, що є дуже вигідним при перерахунку у гривні, для придбання білетів вказана фірма постійно отримує кредити.
ОСОБА_6 та ОСОБА_12 вмовили позивачів за зустрічним позовом виступити поручителями по черговому кредитному зобов'язанню компанії «Скай Марин» шляхом надання у заставу належної позивачам квартири, обіцяючи швидке повернення кредиту та отримання ними фінансового прибутку від діяльності фірми.
Позивачі за зустрічним позовом погодились на цю пропозицію та оформили довіреність на ім'я ОСОБА_6 для зручності отримання кредиту та оформлення кредитних зобов'язань. Підготовкою довіреностей займався ОСОБА_12, який привіз позивачів за зустрічним позовом до нотаріусу, де були заготовлені довіреності, які вони підписали.
В кінці лютого 2015 року ОСОБА_12 попросив у ОСОБА_5 оригінали правовстановлюючих документів на квартиру для надання в банку на засіданні кредитного комітету, однак в подальшому документи не повернув.
З метою отримання даних щодо оформлення іпотеки на спірну квартиру, позивачі за зустрічним позовом звернулися до нотаріусу, та дізналися про продаж вказаної квартири на користь ОСОБА_2 Після цього позивачі за зустрічним позовом звернулися до правоохоронних органів, було відкрите кримінальне провадження.
В уточненій позовній заяві позивачі за зустрічним позовом зазначили, що ОСОБА_3 погодилась надати свою частину спірної квартири (1/3) у заставу в обмін на те, що ОСОБА_6 простить ОСОБА_3 борг.
Також зазначено, що мала місце зловмисна домовленість між ОСОБА_6І та ОСОБА_2; заяви про відмову від переважного права на купівлю часток у праві спільної власності на спірну квартиру позивачі за зустрічним позовом не надавали, наміру продавати квартиру не мали; замовлення грошової оцінки спірної квартири, сплата коштів за відкриття та обслуговування банківського рахунку для зарахування коштів від продажу спірної квартири та сплата банківської комісії за зняття грошових коштів від продажу валюти - відбулось не за рахунок коштів позивачів за первісним позовом, а за рахунок ОСОБА_6
Вказано, що ОСОБА_2 знаходилась у дуже близьких відносинах з ОСОБА_6І, також позивачам не зрозуміло, яким чином був обраний покупець спірної квартири; вони мають сумніви щодо реального перерахування коштів за оскаржуваним договором, вважають, що квартира була продана за заниженою вартістю, кошти вони від ОСОБА_6 як представника за довіреністю - не отримали.
Ухвалою суду від 01 серпня 2016 року за клопотанням представника ОСОБА_2 дана справа була об'єднана в одне провадження з цивільною справою №522/13049/16-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7, треті особи які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про визнання правочинів довіреності, договору купівлі-продажу недійсними.
Позивач за цим позовом - ОСОБА_5 - зазначає, що у вересні 2014 року до нього звернулися ОСОБА_12 та ОСОБА_6 та запропонували йому допомогти ТОВ «Скай-Марін» отримати кредит для розвитку діяльності по відправці моряків далекого плавання до місця призначення - шляхом передачі у заставу квартири для отримання цього кредиту.
ОСОБА_5 погодився на цю пропозицію, оскільки йому були потрібні кошти на лікування. У нотаріуса ОСОБА_5 нібито надали вже готовий текст довіреності, та оскільки він погано бачив - йому поклали на довіреність лінійку, та він поставив свій підпис поверх неї, уголос довіреність йому ніхто не зачитував.
В кінці лютого 2015 року ОСОБА_6 звернулася до ОСОБА_5 для отримання в нього правовстановлюючих документів на квартиру.
В подальшому ОСОБА_5 дізнався про продаж його квартири. В обґрунтування своїх вимог він зазначає, що наміру продавати квартиру він не мав, нотаріус не звернула увагу на його стан здоров'я, не зачитала йому вголос текст довіреності, не роз'яснила її зміст. Також посилається на інші доводи, що викладені у зустрічному позові по справі.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Усунуто ОСОБА_2 перешкоди у користуванні квартирою під №1, яка розташована за адресою в будинку під №18/20 по вулиці Семінарській в місті Одесі шляхом виселення ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 з квартири під №1, яка розташована за адресою в будинку під №18/20 по вулиці Семінарській в місті Одесі.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 відмовлено.
В задоволенні позову ОСОБА_5 про визнання правочинів довіреності, договору купівлі-продажу недійсними відмовлено.
Задовольняючи позов ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості з підстав передбачених ч. 1 ст. 383, ч. 1 ст. 391 ЦК України.
Відмовляючи у задоволенні позовів суд першої інстанції посилався на недоведеність позивачами позовних вимог.
Зазначене судове рішення оскаржує в апеляційному порядку ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 через представників ОСОБА_8 та ОСОБА_9
В скарзі з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення, яким договір купівлі-продажу від 26.02.2015 року, укладений між ОСОБА_6І (діючої від імені ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_4О.) та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_11, зареєстрований в реєстрі за №414 визнати недійсним та застосувати реституцію як наслідок недійсності договору купівлі-продажу.
Крім того, ставиться питання про визнання недійсною довіреність, укладену від ОСОБА_5 на ім'я ОСОБА_6 02 жовтня 2014 року посвідчену приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7
В інший частині рішення суду не оскаржено.
Основними доводами апеляційної скарги є те, що ОСОБА_5 страждає важким захворюванням очей, йому не було зрозуміло, який документ він підписує в нотаріальній конторі. ОСОБА_6 та ОСОБА_12 оманним шляхом отримали оригінали правовстановлюючих документів на квартиру, після чого позивачі дізнались, що квартира була придбана ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 26.02.2015 року.
В порушення ч. 1 ст. 1000 ЦК України ОСОБА_6 сплачувала свої власні кошти, необхідні для замовлення грошової оцінки майна, відкриття банківського рахунку та не зверталась до позивачів з проханням повернути їй ці кошти, що підтверджує їх необізнаність про укладення договору купівлі-продажу. Також не погоджуються з вартістю квартири, зазначеною у звіті ТОВ «Імперія Бізнес-Юг». Грошовими коштами від продажу квартири ОСОБА_6 розпорядилася на власний розсуд.
Матеріали справи містить заперечення представника ОСОБА_2, ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_13, в яких зазначено на безпідставність апеляційної скарги, у зв'язку з чим ставиться питання про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2016 року слід залишити без змін.
Указом Президента України №452/2017 від 29 грудня 2017 року «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах», ліквідовано апеляційний суд Одеської області, створено Одеський апеляційний суд, який здійснює правосуддя в апеляційному окрузі, який включає Одеську область, з місцезнаходженням у м. Одесі.
Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно - територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
Частиною 5 статті 31 ЦПК України передбачено, що у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду.
На виконання вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ЦПК України рішенням зборів Одеського апеляційного суду від 28.12.2018 року №1 днем початку роботи суду визначено 03.01.2019 року, до якого підлягають передачі всі справи, що перебували в провадженні апеляційного суду Одеської області.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 11.01.2019 року визначено колегію суддів Одеського апеляційного суду в складі: головуючого судді Журавльова О.Г., Комлевої О.С., Кравця Ю.І.
Апелянти ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи в апеляційному суді повідомлялися належним чином особисто, а також через представників адвоката ОСОБА_8 та адвоката ОСОБА_9
З наявних в матеріалах справи кур'єрських накладних №0001568, 0001569, 0001571 вбачається, що ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 20.02.2019 року відмовилися від одержання судових повісток.
Представник ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_9 та представник ОСОБА_4, ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_8 були також завчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, що підтверджено кур'єрськими накладним №0001567,0001570.
Відповідно до вимог ч. 5, 9 ст. 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі. У разі відмови адресата одержати судову повістку особа, яка її доставляє, робить відповідну помітку на повістці і повертає її до суду. Особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою.
Заяв про відкладення справи від ОСОБА_4, ОСОБА_5 або їх представника - адвоката ОСОБА_8 до суду апеляційної інстанції не надходило.
Враховуючи встановлене, судова колегія вважає, що ОСОБА_4, ОСОБА_5 та їх представник адвокат ОСОБА_8, а також ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_9 були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.
Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Представник ОСОБА_3 адвокат ОСОБА_9 в суді апеляційної інстанції підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити з підстав, викладених в неї.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги та заперечень на неї, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 04.09.2014 року ОСОБА_3 підписала та нотаріально посвідчила у приватного нотаріусу Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7 довіреність, реєстровий номер 2037, на ім'я ОСОБА_6І, якою уповноважила її на представництво інтересів у відповідних органах, установах, організаціях та організаціях «з питань, пов'язаних із вчиненням правочинів щодо розпорядження (продажу, обміну, крім дарування), користування та експлуатації, здачі в оренду (найм) від її імені та в її інтересах, належної їй частки квартири під №1 (один), яка знаходиться у будинку під №18/20 (вісімнадцять дріб двадцять) по вулиці Семінарській в місті Одесі, на умовах за її розсудом, за ціну, їй відому, передання вказаного майна в іпотеку у забезпечення виконання зобов'язань за будь-якими кредитними договорами, договорами позики тощо та на правах майнового поручителя за будь-яку особу перед будь-якими фізичними та юридичними особами, а також вирішення будь-яких інших питань стосовно вказаної квартири». Вказаною довіреністю зокрема передбачено право замовити та отримати звіт про оціночну вартість квартири, підписати договір відчуження (крім дарування), представляти інтереси у банківських установах, виконувати усі інші дії, пов'язані з цією довіреністю (т.1 а.с.93).
02.10.2014 року у приватного нотаріусу Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7, довіреність тотожного змісту підписав та нотаріально посвідчив ОСОБА_5 Вказаний факт підтверджений реєстровим номером довіреності - 2309, що передує реєстровому номеру довіреності від імені ОСОБА_4 - №2310., а також підтверджений у судовому засіданні ОСОБА_4 (т.1 а.с.90).
У той же день 02.10.2014 року Гаврилова (прізвище до укладання шлюбу - ОСОБА_3) К.О. підписала та нотаріально посвідчила у приватного нотаріусу Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7 довіреність, реєстровий номер 2310, на ім'я ОСОБА_6І, яка за змістом тотожна довіреності від імені ОСОБА_3 (т.1 а.с.96).
26.02.2015 року ОСОБА_6, діючи від імені ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (продавці) на підставі вказаних вище довіреностей підписала та нотаріально посвідчила договір купівлі-продажу квартири під №1, яка знаходиться у будинку під №18/20 по вулиці Семінарській в місті Одесі, з ОСОБА_2 (покупець). Продаж вчинено за 652100 гривень, які ОСОБА_6 (представник продавців) отримала на рахунок, відкритий у ПАТ КБ «Глобус» від ОСОБА_2 (Покупець) повністю до підписання цього договору (пункт 2) (т.1 а.с.5).
27.02.2105 року ОСОБА_6, діючи від імені ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (продавці) на підставі вказаних вище довіреностей підписала та нотаріально посвідчила договір про внесення змін до вказаного вище договору купівлі-продажу, зі ОСОБА_2, яким викладено пункт 2 договору у наступній редакції: «за домовленістю сторін продаж квартири вчинено за 652100 гривен 00 копійок, які представник продавця одержав повністю на рахунок відкритий у ПАТ «Банк Восток» від покупця повністю до підписання цього договору…» (т.1 а.с.133).
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
У абз. 4 п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.
Згідно ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що норми статті 230 ЦК України не застосовуються щодо односторонніх правочинів. Таким чином, визнання довіреності як одностороннього правочину недійсним на підставі ст. 230 ЦК України неможливе. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі довіреностей від 04.09.2014 року та 02.10.2014 року на ім'я ОСОБА_6 останньою був здійснений продаж усієї спірної квартири.
Згідно наданих у судовому засіданні пояснень третьої особи по справі - приватного нотаріусу Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7 нею був роз'яснений зміст довіреностей усім трьом особам, що їх вчинили, а саме - ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, жодних заперечень чи зауважень від них не надійшло. Також приватний нотаріус пояснила, що ОСОБА_5 самостійно ознайомився зі змістом довіреності, яку він оформив на ім'я ОСОБА_6 (прочитав її).
Відповідно до наявного у матеріалах справи звіту про незалежну оцінку, виготовленого ТОВ «Імперія Бізнес-Юг» від 07.10.2014 року, вартість спірної квартири складає 652100 гривень, що відповідає сумі, зазначеній у договорі купівлі-продажу від 26.02.2015року, та сумі, що фактично була перерахована (сплачена) ОСОБА_2 згідно умов цього договору (т.1 а.с.78 - 82).
З наявної у справі виписки по рахунку у ПАТ КБ «Глобус», грошові кошти у вказаній сумі надійшли на рахунок ОСОБА_6 26.02.2015 року.
Матеріали справи не містять доказів звернень до вказаних осіб з боку ОСОБА_6 щодо оформлення довіреностей саме для надання в іпотеку спірної квартири у забезпечення виконання кредитних зобов'язань ТОВ «Скай-Марін». Такі докази відсутні й в наданих приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_14 матеріалах нотаріальних справ щодо підписання та нотаріального посвідчення довіреності від імені ОСОБА_5 від 02.10.2014 року та договору купівлі-продажу від 26.02.2015 року.
Посилання представників апелянтів ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо здійснення продажу спірної квартири за вартістю, яку вони вважають заниженою, є необґрунтованими, оскільки за змістом наявних у справі довіреностей від імені вказаних осіб, вони доручили ОСОБА_6 здійснювати відчуження цієї квартири «на умовах за її розсудом», тобто вчиняючи від імені зазначених осіб договір купівлі-продажу від 26.02.2015року. ОСОБА_6 діяла в межах наданими їй відповідними довіреностями повноважень.
Оцінюючи висновок спеціаліста №14 в галузі судово-медичної експертизи від 08.09.2016року, районний суд дійшов до обґрунтованого висновку, що тотожні за змістом довіреності були підписані окрім ОСОБА_5 також його дочкою ОСОБА_3 та онукою ОСОБА_4, що вказує на наявність в усіх трьох осіб спільного наміру на вчинення довіреностей відповідного змісту.
В подальшому ані ОСОБА_3 ані ОСОБА_4 нотаріально посвідчені ними довіреності до суду не оскаржили, позовів про визнання цих довіреностей недійсними не пред'явили.
Крім того, із матеріалів справи вбачається, що у клопотанні ОСОБА_15 від 21.03.2016 року про залучення третіх осіб, він зазначив, що на його питання, чому в тексті довіреності зазначена велика кількість різних повноважень, нотаріус пояснила, що це стандартний бланк.
Таким чином, в день підписання та нотаріального посвідчення довіреності від свого імені (02.10.2014 року), ОСОБА_5 ознайомився зі змістом довіреності та мав інформацію про наявність у ній значної кількості повноважень.
Крім цього, у цей же день, 02.10.2014 року та безпосередньо після підписання та нотаріального посвідчення довіреності від імені ОСОБА_5, у нотаріальній конторі довіреність такого ж змісту підписала та нотаріально посвідчила його онука - ОСОБА_4, яка таким чином була присутня у нотаріальній конторі разом з ОСОБА_5 Отже, ОСОБА_5 мав можливість звернутися до неї уразі неможливості власноруч ознайомитись з текстом довіреності або наявності інших питань з приводу вчинення нотаріальної дії.
При цьому, відповідно до пояснень приватного нотаріусу Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7, ОСОБА_5, як вже зазначалось, самостійно ознайомився зі змістом довіреності.
Згідно ч. 1 ст. 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Як вбачається з тотожного змісту трьох довіреностей, ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 надали ОСОБА_6 право розпоряджатися належною їм на праві спільної часткової власності квартирою, що вказує на наявність в них спільної згоди на розпорядження нею.
Крім того, у судовому засіданні ОСОБА_4 підтвердила, що була присутня у нотаріальній конторі разом з ОСОБА_5, описуючи процедуру підписання та нотаріального посвідчення нею та ОСОБА_5 довіреностей вона не зазначала про його неможливість самостійно бачити текст документу (довіреності), не згадувала про використання ним лінійки при підписанні довіреності від свого імені (про що зазначала представник ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у зустрічній позовній заяві та заяві ОСОБА_5С).
Характеризуючи стан здоров'я ОСОБА_5, його онука - ОСОБА_4 - зазначила у судовому засіданні лише про його проблеми з фізичним пересуванням, але не про наявність проблем з зором, які б унеможливили читання та підписання документів.
Також судом враховано, що ані у первинній редакції зустрічного позову (від 03.02.2016 року), ані у його уточненій редакції (від 18.05.2016 року) ОСОБА_5 й сам не зазначав про неможливість читання документів або про підписання ним оскаржуваної довіреності за допомогою лінійки.
Такі посилання були зроблені ним лише в подальшому, у його позовній заяві по справі №522/13049/16-ц від 18.07.2016 року, тобто більше ніж через п'ять місяців після початку розгляду зустрічного позову.
З приводу доводів ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про порушення їх переважного права на придбання часток у праві спільної часткової власності на спірну квартиру, слід зазначити наступне.
Тотожність оформлених цими особами довіреностей вказує на те, що ними усіма було надане право ОСОБА_6 на продаж спірної квартири шляхом надання права на продаж часток, що належала кожному з них.
Тобто, на підставі довіреностей від 04.09.2014 року та 02.10.2014 року був здійснений продаж усієї спірної квартири, а не окремої її частки, що не потребувало письмового повідомлення співвласниками один одного про відчуження частки у квартирі.
Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 362 ЦК України, наслідком порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності, є виникнення у співвласника права пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця.
Тобто, навіть за умови наявності порушення переважного права ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, передбаченого ч. 1 ст. 362 ЦК України, наслідком цього порушення не є визнання договору купівлі-продажу від 26.02.2015 року недійсним.
Оцінюючі позовні вимоги ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 районним судом також було враховано розбіжності в описанні ними причин та мотивів підписання та нотаріального посвідчення довіреностей на ім'я ОСОБА_6
Так у первинній зустрічній позовній заяві, ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було зазначено, що вказані довіреності вони підписали та нотаріально посвідчили для надання спірної квартири у заставу та подальшого отримання фінансового прибутку від діяльності ТОВ «Скай-Марін».
В уточненій зустрічній позовній заяві зазначено, що ОСОБА_3В, погодилася надати свою частину квартиру у якості застави у зв'язку з існуванням боргу у ОСОБА_3 перед ОСОБА_6 в обмін на те, що остання пообіцяла простити ОСОБА_3 борг.
Доводи апелянтів ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про підписання та нотаріальне посвідчення ними довіреностей від 04.09.2014 року та 02.10.2014 року під впливом обману не доведені належними доказами.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що норми статті 230 ЦК України не застосовуються щодо односторонніх правочинів.
Таким чином, визнання довіреності як одностороннього правочину недійсним на підставі ст. 230 ЦК України неможливе.
Отже наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
ОСОБА_5 не довів належними доказами в розумінні ст. 76-81 ЦПК України твердження про введення його в оману при підписанні та нотаріальному посвідченні довіреності на ім'я ОСОБА_6 Інші позивачі за зустрічним позовом вимог про визнання недійсними довіреностей, виданих ними на ім'я ОСОБА_6 не заявляли.
Також, ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не доведено наявність підстав для визнання довіреності від імені ОСОБА_15 та договору купівлі-продажу від 26.02.2015 року такими, що вчинені внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною (ст. 232 ЦК України).
ОСОБА_6 здійснила продаж спірної квартири, визначивши її ціну на власний розсуд, як це передбачено довіреностями, ця ціна була визначена відповідно до звіту суб'єкта оціночної діяльності, що містить зокрема дані фотофіксації об'єкту оцінки як ззовні, так і зсередини.
Не повернення ОСОБА_6 коштів за продану квартиру ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не містять доказів вчинення цього за домовленістю зі ОСОБА_2
В свою чергу, взаємовідносини між ОСОБА_6 як представником та ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як довірителями не може бути підставою для позбавлення ОСОБА_2 права власності на придбану нею квартиру.
Доводи ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо не роз'яснення їм наслідків вчинення довіреностей з боку приватного нотаріусу Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7 є необґрунтованими, оскільки зі змісту всіх трьох довіреностей вбачається, що довірителям було роз'яснено зміст відповідних статей ЦК України щодо недійсності правочину, представництва, припинення і скасування довіреностей тощо.
Отже, грошові взаємовідносини між ОСОБА_16 як повіреним та ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як довірителями щодо передачі коштів, отриманих повіреним за договором купівлі-продажу від 26.02.2015 року, компенсації витрат повіреного тощо - не впливають на дійсність зазначеного договору та довіреності від імені ОСОБА_5
Доказів порушень вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України станом на дату підписання та нотаріального посвідчення довіреності від імені ОСОБА_5 від 02.10.2014 року та договору купівлі-продажу від 26.02.2015 року матеріали справи не містять та апелянтами до суду не надано.
Докази та обставини, на які посилаються апелянти в скарзі, а саме, що ОСОБА_5 страждає важким захворюванням очей, йому не було зрозуміло, який документ він підписує в нотаріальній конторі, апелянти не мали наміру відчужувати квартиру, ОСОБА_6 та ОСОБА_12 оманним шляхом отримали оригінали правовстановлюючих документів на квартиру, після чого продали її є недоведеними, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Також апелянти стверджують, що оскаржуваний ним договір купівлі-продажу від 26 лютого 2015 року нібито вчинений за зловмисної домовленості ОСОБА_6І та ОСОБА_2
На підтвердження цього апелянти посилаються на те, що оскаржуваний договір купівлі-продажу вчинений за відсутності письмових заяв апелянтів про відмову від переважного права на придбання часток спірної квартири; ОСОБА_6 вчинила ряд дій, які передували договору за власні кошти та не зверталася до апелянтів за відшкодуванням понесених витрат; відсутність у ОСОБА_6 повноважень на відкриття банківських рахунків від імені апелянтів; наявність боргів за користування комунальними послугами по спірній квартирі.
Перший з наведених доводів спростовується, як зазначалось, тим, що на підставі довіреностей від 04.09.2014 року та 02.10.2014 року, був здійснений продаж усієї спірної квартири, а не окремої її частки, що не потребувало письмового повідомлення співвласниками один одного про відчуження частки у квартирі, тим більше, що продаж своїх часток здійснили всі співвласники. Другий довід спростовується пунктом 2 частини 1 статті 1007 ЦК України, згідно якої довіритель зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення. Конструкція цієї норми вказує на те, що в разі понесення повіреним (в даному випадку - ОСОБА_6І.) витрат при виконанні договору доручення, ці витрати мають бути компенсовані повіреному довірителем (в даному випадку - апелянти). У зв'язку з цим, факт попереднього понесення ОСОБА_6 витрат перед укладанням оскаржуваного договору жодним чином не свідчить про наявність будь-яких «зловмисних домовленостей». За змістом кожної з трьох довіреностей, ОСОБА_6 мала право замовити та отримати звіт про оціночну вартість квартири або інший звіт про оцінку майна, отримати довідку про склад сім'ї та реєстрацію», сплачувати необхідні платежі, а також виконати усі інші дії, пов'язані з цієї довіреністю.
Таким чином, усі дії, які передували укладанню оскаржуваного договору купівлі-продажу та були вчинені ОСОБА_6 у зв'язку з цим - вчинені повністю в межах наявних повноважень.
Третій довід спростовується безпосередньо змістом довіреностей від 04.09.2014 року та 02.10.2014 року, у яких прямо зазначено право представляти інтереси довірителів в «банківських установах».
Апелянти посилаються на те, що продаж спірної квартири був здійснений за ціною, нижчою за ринкову. Проте за змістом довіреностей ОСОБА_6 мала право вчинити продаж спірної квартири «на умовах за її розсудом». Крім того, продаж квартири здійснений за ціною, визначеною відповідним оцінювачем.
Звіт про незалежну оцінку спірної квартири, виготовлений ТОВ «Імперія Бізнес-Юг» містить копії цієї квартири.
Вказаний висновок спростовує доводи апелянтів про те, що огляд цієї квартири нібито ніхто не проводив.
З приводу посилань на неповернення ОСОБА_6 коштів за продану квартиру ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що матеріали справи не містять доказів вчинення цього за домовленістю зі ОСОБА_2 В свою чергу, взаємовідносини між ОСОБА_6 як представником та ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як довірителями не може бути підставою для позбавлення ОСОБА_2 права власності на придбану нею квартиру.
Таким чином, всупереч доводів апеляційної скарги, судом першої інстанції на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права.
Інші доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства та на законність судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи встановлене, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_2 та відмові у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, позову ОСОБА_5 Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює, а доводи апеляційної скарги про порушення прав апелянтів є необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальної частині оскаржуваного рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 263, 375 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.
Суди розглядають цивільні справи відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.
Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановленим цим кодексом.
Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу відповідно до ст. 13 ЦПК України: за зверненням фізичних осіб, в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих ними доказів, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 268, п. 1 ч. 1 ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу представників ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 - ОСОБА_8 та ОСОБА_9 залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 грудня 2016 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст Постанови складено 07 березня 2019 року.
Головуючий О.Г.Журавльов
Судді О.С.Комлева
ОСОБА_17