ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
26 лютого 2019 року № 826/3508/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.) з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві), в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу від 02.02.2018 №Ф-3946-17 в сумі 27 085,55 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає протиправною та безпідставною вимогу про сплату боргу, оскільки позивачем жодної звітності, бухгалтерських та інших документів до контролюючого органу не подавалось. Крім того, на думку позивача вимога складена з порушенням встановленого законодавством порядку за відсутності акта документальної перевірки правильності нарахування і сплати єдиного соціального внеску. Також позивач вказує на те, що пр. наявності податкового боргу контролюючий орган має право анулювати реєстрацію платника єдиного внеску, проте відповідач не скористався цим а продовжує нараховувати позивачу недоїмку, що призводить до накопичення незаконного боргу.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.03.2018 відкрито провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Встановлено відповідачу строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
У своєму відзиві на позов, представник відповідача проти задоволення позову заперечив та просив суд відмовити у його задоволенні. Крім того вказав, що вимога про сплату боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування сформована та надіслана позивачу у відповідності до норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а тому позовні вимоги є безпідставними.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Головним управлінням ДФС у м. Києві сформовано та направлено на адресу позивача вимогу від 02.02.2018 №Ф-3946-17 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування станом на 31.01.2018 в розмірі 27 085,55 грн., з якої недоїмка складає 27 085,55 грн.
Вважаючи безпідставним нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування, а вимогу про сплату боргу такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон №2464-VI, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що набрав чинності з 01.01.2011.
Відповідно до статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Порядок обчислення і сплати єдиного внеску врегульовано статтею 9 Закону № 2464-VI.
Згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
В силу приписів пункту 1 і пункту 4 частини 2 статті 6, частини 8, частин 11 і 12 статті 9 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Зокрема, платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
У разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
В розумінні пункту 6 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або несплачена у строки, встановлені цим Законом, є недоїмкою.
Статтею 25 Закону №2464-VI передбачені заходи впливу та стягнення, які застосовуються до платників єдиного внеску.
Відповідно до частин 2, 3 статті 25 Закону №2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Згідно з частиною 4 статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, затвердженого в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 №508/26953 (далі - Інструкція), визначено порядок стягнення заборгованості з платників.
Пунктом 2 розділу VI Інструкції передбачено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
Пунктом 3 розділу VI Інструкції було передбачено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Відповідно до пункту 4 розділу VI Інструкції вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
За змістом наведених положень пунктів 3, 4 розділу VI Інструкції, підставою для формування вимоги про сплату боргу є акти документальних перевірок, звіти платника про нарахування єдиного внеску та облікові дані з інформаційної системи фіскального органу.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно даних інформаційної системи позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець платник єдиного податку з 01.01.2012 згідно із свідоцтвом №10010279 від 22.05.2002, платник єдиного внеску з 18.06.2002 №11-05927.
При цьому, позивач належних і допустимих доказів зняття з податкового обліку в податковому органі не надав.
Посилання позивача на відсутність відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не свідчать про зняття позивача з обліку.
Крім того, позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на те, що ним жодної звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму виплат (доходу), на які нараховується єдиний внесок за період починаючи з 2013 року до 31 січня 2018 року до відповідача не подавалось, тому, на його думку, документальна перевірка фізично не могла бути здійснена, відтак оскаржувана вимога складена з порушенням пункту 4 розділу VI Інструкції.
Як зазначив відповідач у відзиві на позовну заяву, станом на 01.10.2013 органами ПФУ у Шевченківському районі м. Києва йому передано картку особового рахунку ФОП ОСОБА_1 за кодом платежу 71040000 з недоїмкою у сумі 2061,53 грн.
В подальшому, згідно інтегрованої картки платника на протязі 2013-2018 рр. позивачу були автоматично нараховані щоквартальні зобов'язання зі сплати єдиного внеску, які не були сплачені, а саме у 2013 році - в сумі 2 412,70 грн., у 2014 році - в сумі 5 071,80 грн., у 2015 році - в сумі 5 293,88 грн., у 2016 році - в сумі 3 797,64 грн., у 2017 році - в сумі 8 448,00 грн., у 2018 році - 4 914,36 грн.
Тобто, починаючи з 2013 року за позивачем обліковувалася недоїмка у сумі 2061,53 грн., яка впродовж 2013-2017 рр. збільшилася до 24 973,55 грн. і станом на 31.01.2018 становила 27 085,55 грн.
З інтегрованої картки платника вбачається періодичне відображення відповідачем відомостей про нарахування сум єдиного внеску, у зв'язку з несплатою яких збільшувався розмір недоїмки позивача.
Пунктом 6 розділу IV Інструкції визначено, що обчислення і строки сплати єдиного внеску платниками, зазначеними у підпункті 3 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, які обрали спрощену систему оподаткування:
1) зазначена категорія платників самостійно для себе обчислює суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць, незалежно від отримання доходу (прибутку);
2) платники сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Пунктом 10 розділу IV Інструкції визначено, що обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів здійснюється на підставі актів документальної перевірки правильності нарахування та сплати єдиного соціального внеску, звітності, що подається платниками до органу доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму виплат (доходу), на які нараховується єдиний внесок.
Тобто, підставою для формування вимоги про сплату боргу зі сплати єдиного внеску є акти документальних перевірок, самостійні звіти платника про нарахування єдиного внеску та облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів.
Як встановлено з матеріалів справи, сума недоїмки згідно оскаржуваної вимоги про сплату боргу виникла у зв'язку з несплатою позивачем вказаного внеску, починаючи з 2013 року по 31.01.2018, що складає 27 085,55 грн.
Разом з тим, в ході розгляду справи, судом встановлено, що 01.07.2016 ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві уже була винесена вимога про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-3946-17, згідно якої станом на 30.06.2016 у позивача була наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 15749,39 грн. Зазначена у вимозі заборгованість виникла у період, починаючи з 2013 року.
Позивачем вказана вимога про сплату боргу (недоїмки) оскаржена в судовому порядку, за результатами чого постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.12.2017 в адміністративній справі №826/11346/16 позов ОСОБА_1 задоволено: визнано протиправною і скасовано вимогу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві (04107, м. Київ, вул. Багговутівська, буд. 26, код ЄДРПОУ 39561761) про сплату боргу від 01.07.2016 №Ф-3946-17.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2018 у вказаній справі повернуто апеляційну скаргу у зв'язку з неусуненням апелянтом недоліків апеляційної скарги.
Відтак, у порядку статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час ухвалення постанови від 26.12.2017, що кореспондується зі статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час постановлення ухвали про повернення апеляційної скарги, судове рішення в адміністративній справі №826/11346/16 набрало законної сили.
Зі змісту вказаного судового рішення вбачається, що суд першої інстанції дійшов висновку про те, що Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві не доведено відповідними засобами доказування тих обставин, на які вона посилається у підтвердження своїх заперечень, а саме фактів самостійного нарахування ФОП ОСОБА_1 сум єдиного внеску у розмірі 15749,39 грн. і їх не сплати, а також з огляду на відсутність інших доказів визначення ОСОБА_1 цих сум єдиного внеску, що на думку суду є безпідставним винесення відповідачем вимоги про сплату боргу від 01.07.2016 №Ф-3946-17, яка суперечить вимогам п.п. 3, 4 розділу VI Інструкції і порушує майнові права та інтереси позивача, необґрунтовано покладаючи на неї обов'язок зі сплати коштів.
Також, судом першої інстанції зазначено, що відомості інтегрованої картки платника формуються на підставі звітних документів платника або за наслідками документальної перевірки, в той час за відсутності таких безпосередніх доказів нарахування позивачем сум єдиного внеску у сумі 15749,39 грн. (звіти, акт документальної перевірки, рішення), у тому числі посилання представника відповідача на дані інтегрованої картки платника і подані до суду роздруківки картки не є достатніми доказами виникнення у позивача спірної заборгованості.
В межах даної справи вбачається, що відповідачем також не надано належних і допустимих доказів, які підтверджували б самостійне нарахування позивачем сум єдиного внеску, що стали підставою для виникнення недоїмки, зазначеної в оскаржуваній вимозі. Також відповідач не надав до суду інших доказів, які свідчили б про нарахування позивачу сум єдиного внеску органом доходів і зборів (акт документальної перевірки, рішення про нарахування).
Представник відповідача надав лише витяг з інтегрованої картки платника, в якому зазначено лише період з 31.12.2017 по 31.01.2018.
Інших беззаперечних доказів, які підтверджували б правомірність підстав для нарахування позивачу єдиного внеску відповідач не надав.
Враховуючи вищевикладене, суд звертає увагу, що частина суми недоїмки згідно оскаржуваної вимоги від 02.02.2018 №Ф-3946-17, була предметом розгляду справи №826/11346/16 про оскарження вимоги від 01.07.2016 №Ф-3946-17, судове рішення у якій набрало законної сили та в межах якої встановлено неправомірність нарахування ОСОБА_1 єдиного внеску.
Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Наведеною нормою Кодексу адміністративного судочинства України встановлені преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили. Зазначені преюдиційні обставини є підставами для звільнення від доказування.
При цьому, адміністративний суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.
Беручи до уваги вищевикладене, а також те, що відповідачем не доведено належними, достатніми доказами нарахування позивачу єдиного внеску що стали підставою для виникнення недоїмки у сумі 27 085,55 грн., у тому числі доказів, які б свідчили про самостійне нарахування позивачем сум єдиного внеску чи нарахування позивачу сум єдиного внеску органом доходів і зборів на підставі акту документальної перевірки чи рішення про нарахування, суд дійшов висновку про протиправність винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 02.02.2018 №Ф-3946-17.
При цьому суд зазначає, що у даному випадку не береться до уваги та не ставиться у залежність обов'язок із сплати єдиного внеску від факту отримання чи неотримання в певному звітному періоді фізичною особою - підприємцем, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування доходу, оскільки такі доводи суперечать вищенаведеним законодавчим приписам.
Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність та обґрунтованість прийнятої ним оскаржуваної вимоги про сплату боргу.
Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.
За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов позивача підлягає задоволенню.
Відповідно, беручи до уваги положення частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягає присудженню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі здійсненні ним судові витрати.
Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу від 02.02.2018 №Ф-3946-17 в сумі 27 085,55 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (код НОМЕР_1) понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 704,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя І.А. Качур