ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
27 лютого 2019 року м.Київ № 826/3450/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась Фізична особа-підприємця ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1.) з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві), в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.12.2016 №18136-1305 про визначення суми податкового зобов'язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб» на загальну суму 120 710,12 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що фізична особа-підпрємець, яка обрала спрощену систему оподаткування, звільняється від нарахування та сплати земельного податку за земельну ділянку, що використовується нею в господарській діяльності. Крім того, позивач зазначив, що своє приміщення, починаючи з дати виникнення права власності на нього, а саме з 03.11.2016, ним використовується у своїй господарській діяльності, а тому він не повинен сплачувати земельний податок з фізичних осіб. Також позивач вважає, що відповідачем протиправно здійснено розрахунок зі сплати земельного податку, у тому числі визначення періоду, за який нараховано податок.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.03.2017 відкрито провадження у адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду.
Представник відповідача подав письмові заперечення проти позову, наголошуючи при цьому на правомірності оскаржуваного позивачем податкового повідомлення-рішення, що прийняте ним у відповідності до вимог чинного законодавства.
Слід зазначити, що з 15.12.2017 набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України в новій редакції, визначеній Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017.
Згідно з пунктом 10 частини першої Розділу VII Перехідних положень КАС України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Враховуючи характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників, а також інші обставини, які мають значення для вирішення даної справи без проведення судового засідання та виклику учасників справи, суд дійшов висновку розглядати справу у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження згідно приписів статей 12, 257, 262 КАС України.
Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд справи в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) згідно нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом №975 від 03.11.2016 ОСОБА_1 стала власником нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Героїв Дніпра, 7, загальною площею 286,00кв.м.
Як вбачається з матеріалів справи, з 03.11.2016 право власності на вказане приміщення зареєстроване за позивачем згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 03.11.2016 індексний номер: 32210578, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19.01.2017.
Відповідно до копії свідоцтва платника єдиного податку від 25.01.2012 Серія НОМЕР_2, ОСОБА_1 перебуває на спрощені системі оподаткування з 01.01.2012 і є платником єдиного податку зі ставкою 5% до розміру мінімальної заробітної плати за видом діяльності «74.12.0 Діяльність у сфері бухгалтерського обліку та аудиту; 74.11.2 Юридична діяльність (крім нотаріально)» та інше.
Згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення від 29.12.2016 №18136-1305, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб за 2016 рік у розмірі 120 710,12 грн.
Вважаючи податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Статтею 206 Земельного кодексу України визначено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Відповідно до пункту «в» частини 1 статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
Частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно зі статтями 125, 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Відповідно до підпункту 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.
Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень Податкового кодексу України з урахуванням критеріїв, які визначені у розділі XIII такого Кодексу.
Згідно з статтею 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Статтею 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, а також земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Згідно зі статтею 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Статтею 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, а також земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Пунктом 271.1 статті 271 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (п. 274.1 ст. 274 Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Пунктом 286.5 статті 286 Податкового кодексу України встановлено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.
У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності.
У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.
Крім того, пунктом 286.6 статті 286 Податкового кодексу України визначає, що за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.
За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.
Також відповідно до пункту 287.8 статті 287 Податкового кодексу України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Поряд з цим статтею 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Статтею 289 Податкового кодексу України встановлено, що для визначення розміру податку використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.
Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.
Вказаними вище нормами передбачено, що якщо що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені. Тобто, особа - власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 24 листопада 2015 року у справі № 826/14303/13-а та від 02 грудня 2015 року у справі № 826/3130/15, а також в постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №П/811/1839/16.
У той же час, суд звертає увагу та як підтверджується матеріалами справи, що право нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Героїв Дніпра, 7, загальною площею 286,00кв.м., належить ОСОБА_1 саме з 03.11.2016, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом №975 від 03.11.2016 та Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19.01.2017 №78446450.
Тобто за наявності правових підстав земельний податок повинен нараховуватись саме з цього моменту.
Між тим, перевіряючи правильність здійсненого відповідачем розрахунку спірної суми земельного податку, про який відповідач зазначає у своєму відзиві, суд встановив, що останній був визначений за наступною формулою:
823,25 кв.м. x 933,59 x 2,0 x 1,17 x 1,249 x 1,433 x 3 % = 12710,12 грн., де контролюючим органом застосовано наступні показники:
- 823,25 м.кв. - площа земельної ділянки;
- 933,59 - грошова оцінка в грн./кв.м. (відповідно до рішення Київської міської ради від 03.07.2014 № 23/23);
- 2,5 - коефіцієнт на функціональне використання землі (Порядок нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, за реєстр. в Міністерстві юстиції України від 05.04.2006 №388/12262);
- 1,17 - узагальнюючий локальний коефіцієнт (на підставі рішення від 03.07.2014 №23/23 Київської міської ради);
- 1,249 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Держземагенства від 14.01.2015 № 6-28-0.22-215/2-15;
- 1,433 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11.01.2016 № 6-28- 0.22-201/2-16 «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель»;
- 3% - коефіцієнт індексації грошової оцінки.
З даного розрахунку неможливо встановити правильність визначення площі земельної ділянки (823,25кв.м.), з якої проведено нарахування позивачу земельного податку в сумі 12710,12 грн., оскільки відсутні дані щодо площі всієї земельної ділянки, немає даних щодо площі приміщень, що не дає можливості суду перевірити дотримання відповідачем вимог п. 286.6 ст. 286, п. 287.8 ст. 287 Податкового кодексу України та вірність розрахунку суми податкового зобов'язання.
Відповідачем інших документальних доказів на обґрунтування правильності проведення розрахунку суми земельної податку позивача до суду не подано, як і не надано самого розрахунку до матеріалів справи.
Окрім того, як зазначив Верховний Суд України у своїй постанові від 24.11.2015 у справі №826/14703/13-а, що системний аналіз наведених норм дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.
Зокрема, в розумінні зазначених норм обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правомочностей, як-от набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки або без такого.
Відповідно до пункту 291.3 статті 291 Податкового кодексу України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
Згідно з пункту 291.2 статті 291 цього Кодексу спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Пунктом 269.2 статті 269 Податкового кодексу України визначено, що особливості справляння податку суб'єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.
Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності.
Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності.
У ході розгляду справи судом досліджено наявні докази у справі і встановлено, що належне позивачу нежитлове приміщення та земельна ділянка, розташована під таким приміщенням, використовувались ним, як фізичною особою-підприємцем, для здійснення власної господарської (підприємницькій) діяльності (основним видом діяльності було надання юридичних послуг, надання бухгалтерських послуг юридичним особам та фізичним особам-підприємцям, надання бухгалтерських консультацій тощо), що не заперечувалось контролюючим органом.
Відтак, наявність двох умов надання пільги, а саме використання позивачем власної земельної ділянки у своїй господарській діяльності та наявність у нього статусу платника єдиного податку третьої групи, обумовлює звільнення його від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), що доводить протиправність спірного податкового повідомлення-рішення.
Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 08 серпня 2018 року у справі № 820/5485/17.
У відповідності до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд вважає, що відповідачем, у порушення приписів частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, не надано належних, у розумінні статей 73-76 Кодексу адміністративного судочинства України, доказів, які б підтверджували правомірність прийняття ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.
Враховуючи наведене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, за результатами з'ясування обставини у справі та їх правової оцінки суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.
Відповідно, беручи до уваги положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі здійсненні ним судові витрати.
Керуючись вимогами статей 72-77, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 29.12.2016 №18136-1305 про визначення суми податкового зобов'язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб» на загальну суму 120 710,12 грн.
Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 1207,10 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя І.А. Качур