21 лютого 2019 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 373/1356/18
номер провадження: 22-ц/824/423/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Мережко М.В., Савченка С.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 06листопада 2018 року у складі судді Керекези Я.І., у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У липні 2018 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що відповідач ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг звернувся до АТ КБ «Приватбанк», де заповнив і підписав анкету-заяву від 28 лютого 2011 року , на підставі якої банк надав йому кредитні кошти у розмірі 300 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач дав згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку складають між ним і банком договір про надання банківських послуг. Відповідно до пункту 2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом, процентами за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.
У порушення умов договору та ст.ст.509, 526, 1054 ЦК України відповідач свої зобов'язання щодо своєчасного внесення платежів за договором не виконав, внаслідок чого станом на 10 червня 2018 року утворилася заборгованість у розмірі 36 019 грн 78 коп., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 2 413 грн 25 коп., заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 1 308 грн 88 коп., заборгованості за пенею у розмірі 30 111 грн 23 коп., штрафу (фіксована частина) у розмірі 500 грн, штрафу (процентна складова) у розмірі 1 691 грн 42 коп. З наведених підстав позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором у вказаному вище розмірі.
Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 06 листопада 2018 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, суд першої інстанції не врахував, що за заявою відповідача банком було відкрито картковий рахунок, видано кредитну картку «Універсальна» НОМЕР_1 та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі 300 грн, який в подальшому було збільшено до 3 000 грн. Відповідач користувався вказаною карткою та отримував кредитні кошти, що свідчить про укладення між сторонами кредитного договору на визначених ними Умовах про надання та обслуговування платіжних карток. На підтвердження укладення кредитного договору між сторонами та заборгованості відповідача за цим договором позивачем надано належні докази, а саме: розрахунок заборгованості, копію анкети-заяви позичальника від 28 лютого 2011 року , Тарифи банку, Умови та правила надання банківських послуг.
Вказує, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що сторони погодили змінюваний тип процентної ставки та порядок повідомлення позичальника про її зміну. Банк виконав умов договору та у виписці по рахунках проінформував відповідача про зміну відсотків по кредиту. Натомість, відповідач не звертався до банку із письмовими заявами про розірвання кредитного договору, а продовжував зняття та погашення коштів, що свідчить про те, що відповідач прийняв нові Тарифи та погодився з їх зміною. На думку позивача суд фактично звузив права банку на судовий захист та звільнив позичальника від відповідальності за кредитним договором.
Відповідач ОСОБА_1 не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направив.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки в даній справі ціна позову становить 36 019 грн78 коп., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження,апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам закону не відповідає.
З матеріалів справи вбачається, відповідач ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг звернувся до ПАТ КБ «Приватбанк», де заповнив і підписав анкету-заяву від 28 лютого 2011 року, на підставі якої банк надав відповідачу кредитні кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок у розмірі 300 грн., що стверджується копією анкети-заяви (а.с.12) та розрахунком боргу (а.с.8-11).
Відповідач ОСОБА_1 користувався кредитними коштами та здійснював періодичне погашення кредиту, що стверджується наданим банком розрахунком.
У зв'язку з неналежним виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором станом на 10 червня 2018 року утворилася заборгованість у розмірі 36 019 грн 78 коп., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 2 413 грн 25 коп., заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 1 308 грн 88 коп., заборгованості за пенею у розмірі 30 111 грн 23 коп., штрафу (фіксована частина) у розмірі 500 грн, штрафу (процентна складова) у розмірі 1 691 грн 42 коп., що підтверджується розрахунком заборгованості.
Відмовляючи у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив із недоведеності позовних вимоги. Зокрема, суд зазначив, що розрахунку заборгованості не містить підпису відповідальних осіб та не скріплений печаткою банку, а відтак не може бути належним та допустимим доказом у справі. Вказаний розрахунок не містить даних про вид договору, реквізити розрахункових рахунків чи виду та номеру платіжної картки.Надана позивачем анкета - заява позичальника не містить даних про вид договору, реквізити розрахункових рахунків, вид та номер платіжної картки, строк її дії та розмір кредитного ліміту. Позивачем не надано доказів отримання відповідачем кредитних коштівта виписки із особового рахунку відповідача про рух коштів.
Також суд першої інстанції зазначив, що позивачем не надано доказівпро направлення відповідачу вимоги про виконання зобов'язання по поверненню кредиту, що свідчить про невиконання самим банком умов договору, а тому дійшов висновку, що факт невиконання боржником умов договору є недоведеним.
Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг звернувся до ПАТ КБ «Приватбанк», де заповнив і підписав анкету-заяву від 28 лютого 2011 року , на підставі якої банк надав відповідачу кредитні кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок у розмірі 300 грн. Того ж дня банком було збільшено відповідачу кредитний ліміт до 2 600 грн, а 14 березня 2013 року кредитний ліміт збільшено до 3 100 грн., що стверджується довідкою АТ КБ «ПриватБанк» (а.с.63).
З довідки АТ КБ «ПриватБанк» вбачається, що 17 січня 2012 року банком відповідачу була видана картка НОМЕР_1, строк дії якої встановлено до 31 жовтня 2015 року. 28 лютого 2013 року відповідачу було видано картку НОМЕР_2 зі строком дії до 31 грудня 2015 року, а 19 вересня 2013 року відповідачу видано картку НОМЕР_3 зі строком дії до 30 квітня 2016 року (а.с.64).
Отже, між сторонами виникли права і обов'язки, які грунтуються на кредитних правовідносинах, врегульованих параграфом 2 глави 71 ЦК України «Кредит».
Однак суд першої інстанції наведених вище обставин належним чином не з'ясував.
Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
Оскільки позичальник ОСОБА_1 користувався отриманими кредитними коштами і не повернувїх в повному обсязі, то колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь банку боргуза тілом кредиту у розмірі 2 413 грн 25 коп., який виник станом на 10 червня 2018року.
Вимоги банку про стягнення з відповідачапроцентів підлягають до часткового задоволення з таких підстав.
Згідно з вимогами ч.ч.1, 2 ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч.2 ст.1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1, які регулюють договір позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Тобто, за загальним правилом, визначеним у цих правових нормах, користування грошовими коштами є оплатним у вигляді процентів, розмір яких визначається за домовленістю сторін, а за її відсутності - на рівніоблікової ставки Національного банку України.
Судом встановлено, що у анкеті-заяві, на підставі якої відповідач ОСОБА_1 отримав грошові кошти, не зазначено розмір процентів за користування коштами. Тобто, між сторонами відсутня згода щодо істотних умов договору, зокрема розміру процентів у якості плати за користування грошовими коштами, що у свою чергу свідчить про неможливість застосування вказаного банком у розрахунку розміру процентів за користування коштами - 30,00%, в тому числі збільшених із 01 вересня 2014 року - до34,80%, а з 01 квітня 2015 року -до 43,20 %.
З огляду на відсутність між сторонами домовленості про належний до сплати розмір процентів за користування коштами, а також враховуючи, що користування банківськими кредитом не є безпроцентним, апеляційний судприходить до висновку, що відповідно до ст.ст.536, 1048 ЦКУкраїни підлягають стягненню на користь банку проценти за користування позичальником ОСОБА_1 кредитними коштами у розмірі 1 347грн 58 коп., виходячи із розміру боргу 2 413 грн25 коп., часу його виникнення згідно розрахунку банку із 17 січня 2012 року по 30 квітня 2016 року (строк дії кредитної картки) та з урахуванням облікових ставок Національного банку України, які діяли в цей період.
Колегія суддів вважає, що процентипідлягають стягненню по строк дії картки, який відповідає кінцевому терміну повернення кредиту, оскільки право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу строку кредитування (висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року (провадження № 14-154цс18).
Доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» про те, що сторони досягли згоди щодо змісту договору про надання банківських послуг, який включає заяву позичальника, Умови та правила надання банківських послуг», Тарифи банку, в тому числі досягли згоди щодо розміру процентів, колегія суддів не приймає до уваги як такі, що не грунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
В матеріалах справи наявна анкета-заява ОСОБА_1, на підставі якої відповідач отримавгрошові кошти, яка не містить відомостей про розмір процентів, що підтверджує відсутність між сторонами домовленості про належний до сплати розмір процентів за користування кредитними коштами.
Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що конкретні умови кредитування, в тому числі розмір процентів визначаються Умовами та правилами надання банківських послуг, є безпідставними, оскільки зазначені Умови не містять підпису відповідача. Доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи анкету-заявувід 28 лютого 2011 року, банком не надано, а відтаку суду відстуні підстави приймати їх до уваги.
Саме такийвисновок міститься у постановахВерховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15; від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16; від 22 березня 2017 рокуу справі № 6-2320цс16, де вказано про те, що Умови та правила надання банківських послуг, які не містять підпису позичальника, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору.
Колегія суддів вважає, що вимоги банку про стягнення пені та штрафу не підлягають до задоволення з викладених вище підстав, оскільки встановлено, що в анкеті-заяві позичальника відсутні дані про умови застосування та розмір неустойки (штраф, пеня).
Згідно ч.1 ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
За змістом ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Як зазначалося вище, Умови та правила надання банківських послуг не містять підпису позичальника, а відтак їх не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору та відповідною письмовою угодою сторін про встановлення такого виду забезпечення виконання зобов'язання як неустойка (штраф, пеня), що відповідає наведеним вище правовим позиціям Верховного Суду України.
Отже, враховуючи наведені вище встановлені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором від 28 лютого 2011 року у розмірі 3 787 грн 83 коп., яка складається із: заборгованості по тілу кредиту у розмірі 2 413 грн 25 коп. та заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 1 374 грн 58 коп.
Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки у порушення вимог ст.263 ЦПК України суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості по тілу кредиту та заборгованості за процентами за користування кредитними коштами, то колегія суддів приходить до висновку, що в силу ст.376 ЦПК України ці порушення є підставою для скасування заочного рішення суду та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову АТ КБ «ПриватБанк» з наведених вище підстав.
Відповідно до ч.10 ст.141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
АТ КБ «ПриватБанк» за подання позову до суду сплатило судовий збір у розмірі 1 762 грн, а за подання апеляційної скарги - 2 643 грн. Оскільки колегія суддів ухвалює нове рішення і частково задовольняє позов ПАТ КБ «ПриватБанк», то понесені позивачем витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 463 грн 23 коп.
Згідно з ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 06листопада 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позовну заяву акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 28 лютого 2011 року у розмірі 3 787 грн 83 коп., яка складається із: заборгованості по тілу кредиту у розмірі 2 413 грн 25 коп. та заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 1 374 грн 58 коп.
У задоволенні решти позовних вимог акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 463 грн 23 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: