Постанова
Іменем України
20 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 761/23085/16-ц
провадження № 61-30005св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., ХоптиС. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
представник позивача - ОСОБА_5,
відповідач - ОСОБА_6,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду міста Києва, у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Панченка М. М., Волошиної В. М., від 24 липня 2017 року.
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_6 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.
Позовна заява ОСОБА_4 мотивована тим, що з 18 вересня 2010 року вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6, від якого мають доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Спільне життя із відповідачем не склалося, у сім'ї виникали різного роду непорозуміння та сварки, виявилося, що вони мають різні погляди на життя та відношення до сім'ї. З травня 2016 року сторони шлюбних стосунків не підтримують, спільного господарства не ведуть, а з 12 червня 2016 року проживають окремо, при цьому дитина проживає із матір'ю і потребує матеріальної допомоги.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_4 просила суд розірвати шлюб, укладений між нею та ОСОБА_6, та стягнути із відповідача на її користь аліменти на утримання дитини у розмірі 3 000, 00 грн, але не менше ніж 30 % відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред'явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва, у складі судді Гуменюк А. І., від 23 травня 2017 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_4 Розірвано шлюб між ОСОБА_6, та ОСОБА_4, зареєстрований 18 вересня 2010 року відділом реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 1045. У задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів на дитину відмовлено. При реєстрації розірвання шлюбу у відділі реєстрації актів цивільного стану ОСОБА_4 залишено її шлюбне прізвище - «Марчук». Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу неможливі, разом з тим позивач не довела обставини, на які вона посилалася у позові, як на підставу його пред'явлення у частині щодо стягнення аліментів.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішення суду першої інстанції оскаржено у апеляційному порядку ОСОБА_4, у частині відмови у задоволенні її позовних вимог про стягнення аліментів на неповнолітню дитину.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 24 липня 2017 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 травня 2017 року скасовано у частині вимог про стягнення аліментів і ухвалено у цій частині нове рішення, яким стягнуто із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини з усіх видів доходу (заробітку) щомісячно, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідно віку, починаючи з 24 червня 2016 року і до повноліття дитини. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що місцевий суд дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення аліментів на неповнолітню дитину. Відповідач має змогу надавати матеріальну допомогу та зобов'язаний утримувати доньку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2017 року ОСОБА_6 подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій заявник просить скасувати рішення Апеляційного суду міста Києва від 24 липня 2017 року та залишити в силі рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 травня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції повно і всебічно не з'ясовано обставини справи. Ухвалюючи нове рішення у справі, апеляційний суд не врахував, що заявник добровільно бере участь в утриманні дитини. Разом з цим, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою той факт, що позивач просила у позовній заяві стягнути з нього на її користь аліменти на утримання дитини у розмірі 3 000, 00 грн і заяви про уточнення чи зміну позовних вимог не подавала, а тому апеляційний суд не мав підстав стягувати аліменти у розмірі 1/4 частини з усіх видів доходу (заробітку) щомісячно. Також апеляційним судом не з'ясовано стан здоров'я заявника, матеріальне становище та наявність (відсутність) інших утриманців. Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги положення Конвенції ООН про права дитини, яка була ратифікована постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
Статтею 383 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до пункту 4 Перехідних положень ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Доводи відзиву на касаційну скаргу
Представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 у відзиві на касаційну скаргу вказує на правильність висновків суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення із ОСОБА_6 аліментів на утримання доньки.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_4 та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі з 18 вересня 2010 року та є батьками ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Встановлено, що сторони проживають окремо, спільного господарства не ведуть, при цьому дитина проживає із матір'ю - ОСОБА_4.
Відповідно до довідки, виданої на ім'я ОСОБА_6, він обіймає посаду комірника у товаристві з обмеженою відповідальністю «Статус-Електро» із посадовим окладом 5 200, 00 грн.
Із наданих ОСОБА_6 платіжних доручень вбачається, що він перераховував на ім'я позивача кошти на утримання дитини, починаючи з квітня 2016 року (1000,00- 1200, 00 грн щомісячно).
Позиція Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України, 2004 року, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно положень статті 57 ЦПК України, 2004 року, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Відповідно до статті 60 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Аналогічні положення містить стаття 81 чинного ЦПК України.
СК України виходить з принципу рівності прав та обов'язків батьків. Відповідно до закону брати участь у матеріальних витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина.
За змістом статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до статей 183, 184 СК України за рішенням суду розмір аліментів визначається у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
За положеннями статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Підстави визначення розміру аліментів у частках до заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням як положень статті 182 СК України, так і положень статей 183, 184 СК України.
Встановивши, що ОСОБА_7 перебуває на повному матеріальному забезпеченні матері, врахувавши стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, відсутність інших утриманців у відповідача, прийнявши до уваги добровільну участь батька в утриманні дитини,апеляційний суд, стягуючи із відповідача аліменти на користь позивача на утримання дитини у розмірі 1/4 частини з усіх видів доходу (заробітку) щомісячно, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідно віку, починаючи з 24 червня 2016 року і до повноліття дитини, вірно виходив з того, що відповідач, який працює і отримує стабільний дохід, зобов'язаний та спроможний надавати матеріальну допомогу доньці саме у такому розмірі, вважаючи такий розмір аліментів обґрунтованим, достатнім та таким, що відповідає потребам дитини.
Висновок судів про наявність у відповідача можливості надавати дочці матеріальну допомогу у розмірі 1/4 частини з усіх видів доходу (заробітку) щомісячно є обґрунтованим та не спростований заявником.
Посилання заявника на те, що апеляційний суд не врахував те, що заявник добровільно бере участь в утриманні дитини є безпідставними. Заявлення позовних вимог про стягнення аліментів свідчить про існування між сторонами спору щодо утримання їх дитини.
Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (стаття 181 СК України).
Добровільні щомісячні грошові перекази не знімають з батька обов'язок по сплаті аліментів на утримання рідної дочки.
Доводи заявника про те, що апеляційний суд не мав підстав для стягнення аліментів у розмірі 1/4 частини з усіх видів доходу (заробітку) щомісячно, оскільки позивач просила стягувати аліменти у твердій грошовій сумі, не є підставою для скасування правильного по суті судового рішення. Позивач у суді першої інстанції підтримувала вимоги про визначення саме такого способу та розміру стягнення аліментів на утримання дитини. Стягуючи аліменти у частці від доходу, а не у твердій грошовій сумі, апеляційний суд задовольнив позовні вимоги частково, надавши оцінку здобутим при розгляді справи доказам, які свідчать про наявність у відповідача регулярного доходу.
Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, який підлягає до стягнення, суд повинен виходити із інтересів дитини та можливостей платника аліментів, що і було зроблено апеляційним судом.
Положеннями статті 27 Конвенції ООН про права дитини визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини. Держава має вживати необхідних заходів щодо надання допомоги батькам у здійсненні цього права.
Таким чином, доводи заявника про те, що судом апеляційної інстанції не було враховано положення Конвенції ООН про права дитини є безпідставними.
Разом з цим, заявником під час розгляду справи не було надано доказів щодо стану здоров'я, матеріального становища, наявності (відсутності) інших утриманців, тому доводи касаційної скарги щодо визначення непропорційного розміру аліментів теж є необґрунтованими.
Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції. Апеляційним судом при вирішення справи правильно застосовано вищезазначені норми матеріального права, на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 212 ЦПК України, 2004 року).
Доводи касаційної скарги та зміст оскарженого судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судового рішення, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду міста Києва від 24 липня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Синельников
О. В. Білоконь
С. Ф. Хопта