20 лютого 2019 рокуЛьвів№ 857/3938/18
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Обрізко І.М.,
суддів Носа С.П., Онишкевича Т.В.
за участю секретаря судового засідання Ігнатищ Л.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2018 року, прийняте суддею Димарчук Т.М. у місті Луцьку у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
встановив :
ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про визнання протиправними дій щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки та зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за 56 днів невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2018 року відмовлено в задоволенні позову.
Відмовляючи в задоволенні позову, судом першої інстанції проаналізовано ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ст.1 Закону України «Про оборону України», ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та зроблено висновок, що в особливий період надання додаткових відпусток із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів було припинено (тобто у позивача не було права на отримання такої відпустки), тому вимоги безпідставні.
Крім того, подібне вбачається із телеграми Адміністрації Державної прикордонної служби України від 07.07.2018 року №Т/11-6715, а також вказано, що дана відпустка не відноситься до щорічних відпусток і може надаватися військовослужбовцям лише протягом року за їх бажанням та крім того, на період дії особливого періоду (з 2015 року) надання таких відпусток було припинено.
Належність відпустки до того чи іншого виду визначено ст.4 Закону України «Про відпустки», а види відпусток, за які при звільненні виплачується компенсація у разі їх невикористання - ст.24 вказаного Закону.
Внаслідок змін в законодавство, зокрема, в Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», не внесено зміни в ст. ст. 4, 24 Закону України «Про відпустки».
Вказана додаткова відпустка, що надається учасникам бойових дій та інвалідам війни, не належить до категорії щорічних, та на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток (ст.ст.10 - 12 Закону України «Про відпустки»).
Подібне не суперечить постанові Верховного Суду від 13.06.2018 року у справі №545/1881/16-а.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та із невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що судом вірно встановлено, що додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік учасникам бойових дій не належить до щорічних. Проте, на підставі ст.ст. 10-12 Закону України «Про відпустки» прийшов до висновку, що така відпустка не замінюється грошовою компенсацією та у разі звільнення компенсація не виплачується.
Не звернуто уваги, що питання соціального захисту військовослужбовців регулюються Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженому Указом президента України №115/2009 від 29.12.2009 року та Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби , затвердженої наказом МВСУ від 25.06.2018 року №558.
Покликання суду на позицію Верховного Суду від 13.06.2018 року у справі № 545/1881/16 -а є безпідставним, бо урегульовуються інші спірні правовідносини.
Просить скасувати рішення суду та ухвалити постанову, якою задовольнити позов.
Луцький прикордонний загін подав відзив на апеляційну скаргу, в якому звертає увагу, що апелянтом пропущений строк на апеляційне оскарження. Щодо суті, то після прийняття Указу Президентом України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 року №303 (затверджено Законом України від 17.03.2014 року №1126-VII) і по теперішній час в Україні діє особливий період (подібна позиція ВС від 30.05.2018 року).
З аналізу Закону України «Про відпустки», ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», додаткова відпустка із збереженням заробітної плати, тривалістю 14 календарних днів на рік, передбачена п.12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ст.16 -2 Закону України «Про відпустки», на час дії особливого періоду не надається.
Крім того, ОСОБА_1 в період з 2015 року по 2017 рік до керівництва не звертався на предмет надання йому додаткової відпустки.
В подальшому обґрунтування відповідають мотивувальній частині судового рішення. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
ОСОБА_1 подав відповідь на відзив, в якому щодо пропуску строку на апеляційне оскарження зазначає, що на виконання ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху було з'ясовано, коли скаржником отримано копію оскаржуваного судового рішення.
Виходячи зі ст.16-2 Закону України «Про відпустки» та п.12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відпустка за 2015 - 2018 роки не надавалася відповідно до п.19 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
31.07.2018 року позивача було звільнено, однак за його зверненням не було виплачено грошову компенсацію, що суперечить п.14 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Аналогічне передбачено нормативно - правовими актами, на які є покликання в апеляції. Маються також покликання на рішення Острозького районного суду Рівненької області, що узгоджується із позицією апелянта.
Відповідно по п.3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд не в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом в ІНФОРМАЦІЯ_3 з 19.11.1997 року по 01.08.2018 року, що підтверджується довідкою від 01.08.2018 року №460, виданою відповідачем та контрактом від 18.05.2012 року (а.с.10,12-15).
Наказом начальника Північного регіонального управління від 02.07.2018 року №221-ос «По особовому складу» головного бухгалтера - начальника фінансово-економічного відділу підполковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно з наказом начальника 6 прикордонного загону від 31.07.2018 №325-ос «По особовому складу» ОСОБА_1 був виключений зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 та всіх видів забезпечення (а.с.11).
25.07.2018 року позивач звернувся до Луцького прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) Північного регіонального управління ДПС України з рапортом про надання грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за період 2015-2018 роки.
Листом від 30.07.2018 року №30/8577 відповідач відмовив позивачу в отриманні грошової компенсації та вказав, що правових підстав для надання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік та виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку немає.
У вказаному листі відповідач зазначив, що відповідно до Указу Президента України від 17.03.2014 року №303 «Про часткову мобілізацію» та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в Україні діє особливий період. Відповідно до пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» під час дії особливого періоду додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів не передбачена. Відповідно до розділів І та ІІ Закону України «Про відпустки» додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни (статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до щорічних відпусток не відноситься. На протязі 2015 по 2017 років ОСОБА_1 до керівництва прикордонного загону з рапортами щодо надання додаткової відпустки, як учаснику бойових дій не звертався (а.с.30).
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Відповідно до пунктів 17, 18 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки під час дії особливого періоду надання додаткових відпусток із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів було припинено (тобто у позивача не було права на отримання такої відпустки), то вимоги щодо виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку (які є похідними від права) до задоволення не підлягають з огляду на таке.
Згідно з п. 49 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 № 114 (надалі - Положення № 114) особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються відпустки: а) чергові; б) короткострокові; в) через хворобу; г) канікулярні; д) у зв'язку із закінченням навчальних закладів системи Міністерства внутрішніх справ; є) додаткові та соціальні (по вагітності, родах і догляду за дитиною), творчі, у зв'язку з навчанням.
За правилами п. 61 Положення № 114 додаткові відпустки особам рядового і начальницького складу надаються відповідно до законодавства.
П. 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» (Закон № 3551-ХІІ) визначено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги як одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій та право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, про що свідчить посвідчення серії НОМЕР_2 , видане Північним регіональним управлінням Державної прикордонної служби України від 23.12.2015 року.
Відповідно до абз. 2 п. 56 Положення № 114 особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.
Згідно з частиною першою статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.
Таким чином, у разі звільнення працівника йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16 -2 Закону України «Про відпустки» та п. 12 частини першої статті 12 «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» .
Слід зазначити, що в абз. 2 п. 56 Положення № 114 йдеться про «невикористану в році звільнення відпустку» без вказівки на її вид (основна чи додаткова), а тому підстав для звуженого тлумачення цієї норми не має.
Отже, з аналізуючи зазначене, апеляційний суд приходить до висновку, що в силу абз. 2 п. 56 Положення № 114 при звільненні з військової служби у запас ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015 - 2018 роках додаткову відпустку, передбачену п. 12 частини першої статті 12 «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» .
Подібне також передбачає п..6 глави 8 розділу V Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 року №558, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.07.2018 року за №854/32306. В рік звільнення зі служби військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), зазначеним у пунктах 4,5 цієї глави, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Виплата грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється на підставі наказу.
Зазначена позиція апеляційного суду відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 04.04.2018 року у справі №805/5111/15-а.
Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що чинним законодавством, яке регулює дію особливого періоду призупинено надання додаткової відпустки, однак не позбавлено права особи на отримання грошової компенсації при звільненні за невикористання такої.
Судом встановлено, що додаткова відпустка ОСОБА_1 як учасником бойових дій за 2015 - 2018 роки не використана, що визнається учасниками справи та не підлягає доказуванню, а відтак така підлягає грошовій компенсації.
Крім того, колегія суддів враховує судову практику Європейського Суду з прав людини у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом відповідальності держави. Який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань (недофінансування) для уникнення відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію чи прийняли закон, то така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Враховуючи те, що позивач як учасник бойових дій звільнений від сплати судового збору, то апеляційний суд не здійснює новий розподіл судових витрат відповідно до ст.139 КАС України.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги являються суттєвими і дають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також наявна невідповідність висновків суду обставинам справи.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2018 року у справі №0340/1725/18 та прийняти нове, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 ) в частині не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. М. Обрізко
судді С. П. Нос
Т. В. Онишкевич