Постанова
Іменем України
06 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 726/707/16-ц
провадження № 61-21882св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на заочне рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 07 липня 2016 року у складі судді Тріски А. І. та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 16 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Половінкіної Н. Ю., Кулянди М. І., Одинака О. О.,
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 про повернення безпідставно набутих грошових коштів.
Позовна заява мотивована тим, що на досягнення домовленості про укладення договору довічного утримання вона надала відповідачу грошові кошти на здійснення ремонтних робіт, оплату комунальних послуг, лікування та власні потреби, про що остання склала відповідні розписки: від 11 січня 2013 року - про отримання у борг грошових коштів у сумі 10 550 грн, від 09 листопада 2014 року - про отримання грошових коштів у сумі 35 000 доларів США на здійснення будівництва та оплату комунальних послуг, від 08 липня 2015 року - про отримання грошових коштів у сумі 4 000 доларів США та від 08 липня 2015 року - про отримання меблів вартістю 4 000 доларів.
Посилалась на те, що договір довічного утримання сторонами не укладений, та просила стягнути з ОСОБА_5 безпідставно набуті грошові кошти у сумі 1 103 328,60 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 07 липня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 1 103 328,60 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за період з 2012 по 2014 рік відповідач отримала від позивача грошові кошти у сумі 1 103 328,60 грн на власні потреби за умови укладення договору довічного утримання, проте у зв'язку з його неукладенням має обов'язок ці кошти повернути відповідно до вимог статті 1212 ЦК України.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 16 лютого 2017 року відхилено апеляційну скаргу ОСОБА_5, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що відповідач без достатньої правової підстави отримала від позивача майно, яке має обов'язок повернути. Матеріали справи не містять доказів отримання відповідачем від позивача майна на підставі договірних відносин, а тому суд першої інстанції правильно застосував норми статті 1212 ЦК України. Судовим рішенням, що набрало законної сили, встановлена відсутність між сторонами договірних зобов'язань.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У касаційній скарзі, поданій у травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що договірний характер правовідносин щодо укладення у майбутньому договору довічного утримання, що виникли між сторонами, виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно позивачу.
У липні 2017 року ОСОБА_4 подала відзив (заперечення) на касаційну скаргу, який мотивований тим, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, ухваленим за наслідком розгляду позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення боргу, встановлений факт відсутності між сторонами договірних зобов'язань, а тому суди правильно застосували норми статті 1212 ЦК України у справі про стягнення безпідставно набутих коштів.
У січні 2019 року ОСОБА_5 подала клопотання про зупинення виконання ухвали Апеляційного суду Чернівецької області від 16 лютого 2017 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 червня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 726/707/16-ц з Садгірського районного суду м. Чернівців.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5 передано до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 січня 2019 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що на досягнення домовленості про укладення договору довічного утримання ОСОБА_4 надала ОСОБА_5 грошові кошти на здійснення ремонтних робіт, оплату комунальних послуг, лікування та власні потреби, про що остання склала відповідні розписки: від 11 січня 2013 року - про отримання у борг грошових коштів у сумі 10 550 грн, від 09 листопада 2014 року - про отримання грошових коштів у сумі 35 000 доларів США на здійснення будівництва та оплату комунальних послуг, від 08 липня 2015 року - про отримання грошових коштів у сумі 4 000 доларів США та від 08 липня 2015 року - про отримання меблів вартістю 4 000 доларів.
Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 14 квітня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення боргу та зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним, частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_5, скасовано рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_4 про стягнення боргу за борговою розпискою у сумі 928 844 грн та відмовлено у позові у цій частині, в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_5 рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Цим судовим рішенням встановлено, що вищезазначені розписки не засвідчують укладення між сторонами договорів позики, оскільки ОСОБА_5 є особою пенсійного віку, не працює та не має доходів для повернення ОСОБА_4 грошових коштів, вказаних у спірних розписках.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що з 2013 по 2015 рік ОСОБА_5 отримала від ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 1 103 328,60 грн та меблі на суму 4 000 дол. США у зв'язку із досягненням домовленості між ними про укладення договору довічного утримання, однак договору між сторонами не укладено, а вказане майно відповідач не повернула позивачу, тому є підстави для того, щоб ОСОБА_5 повернула безпідставно отримане майно.
З таким висновком суду колегія суддів не погоджується з огляду на таке.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Згідно із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 23 березня 2016 року №6-2978цс15.
Колегія суддів не знайшла правових підстав для відступлення від неї.
Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції виходив з того, що за період з 2012 по 2015 рік ОСОБА_5 отримала від ОСОБА_4 грошові кошти на власні потреби за умови укладення договору довічного утримання, та дійшов обґрунтованого висновку про те, що у зв'язку з неукладенням цього договору, відповідач має обов'язок перед позивачем щодо повернення цих коштів відповідно до вимог статті 1212 ЦК України. При цьому суд підставно врахував встановлену преюдиційним судовим рішенням відсутність між сторонами договірних правовідносин.
Разом із тим, судове рішення апеляційного суду не містить розрахунку суми у розмірі 1 103 328,60 грн, яку стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 в якості безпідставно набутого майна.
Як слідує із позовної заяви, за розпискою від 19 листопада 2014 року, згідно із якою ОСОБА_5 «отримала з 2012 року по 2014 роки грошові кошти у розмірі 35 тис. американських доларів або у гривні по курсу 14 гривень за один або п'ятсот тисяч гривень» (а.с. 7, мовою оригіналу), ОСОБА_4 вимагає повернення 889 397,77 грн.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд апеляційної інстанції не з'ясував, у якій саме валюті і розмірі набула майно ОСОБА_5 - 35 тис. доларів США чи 500 тис. грн і не мотивував свого висновку про вартість безпідставно набутого майна за розпискою від 19 листопада 2014 року у розмірі 889 397,77 грн.
Заявляючи позовні вимоги про повернення коштів у сумі 4 000 дол. США за безпідставно набуті меблі, позивач посилалась на розписку від 08 липня 2015 року.
За розпискою від 08 липня 2015 року, написання якої ОСОБА_5 не заперечує, вказано, що «дійсно сохраняются кухонний куток, диван, шкаф, вся мебля что находиться в времянке летней кухни на загальную суму четьіре тьісячи доларив США» (а.с. 9, мовою оригіналу).
Відповідно до статті 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Отже, безпідставно набутим майном є саме меблі, які ОСОБА_5 зобов'язана повернути в натурі, і лише у разі неможливості повернення меблів в натурі відшкодовується їх вартість (стаття 1213 ЦК України).
Разом із тим суд не констатував неможливість повернення відповідачем безпідставно набутих кухонних меблів і дійшов передчасного висновку про зобов'язання повернення безпідставно набутого майна не в натурі, а шляхом відшкодування його вартості.
Крім того, розписки від 09 листопада 2014 року та 08 липня 2015 року про те, що ОСОБА_5 взяла у ОСОБА_4 грошові кошти, містять однакові проміжки часу отримання цього майна (а.с. 7,8).
Суд не перевірив чи входить грошова сума у розмірі 4 тис. доларів США, що ОСОБА_5 взяла у ОСОБА_4 в період часу 2012-2013 роки, у грошову суму в розмірі 35 тис. доларів США або 500 тис. грн, які ОСОБА_5 взяла у ОСОБА_4 у період з 2012 по 2014 рік, або ж це різні суми, отримані ОСОБА_4 в зазначену дату.
Відповідно пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду.
Суд апеляційної інстанції у порушення статей 12, 89, 263 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув; не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин; не перевірив усіх доводів сторін й не надав належної правової оцінки поданим ним доказам, не сприяв всебічному й повному з'ясуванню дійсних обставин справи, що мають юридичне значення для її вирішення, допустив неповноту у з'ясуванні таких обставин.
Зазначене вище перешкоджає суду касаційної інстанції без встановлення вказаних фактичних обставин ухвалити правильне рішення по суті спору.
Згідно з пунктами 1, 2 частини третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом повністю не встановлено, а тому судове рішення не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що відповідно в силу статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про скасування оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції, підстави для зупинення виконання цього судового рішення, зазначені відповідачем у клопотанні від 31 січня 2019 року - відсутні.
Керуючись статтями 400, 411, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 16 лютого 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_5 про зупинення виконання ухвали Апеляційного суду Чернівецької області від 16 лютого 2017 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник О. В. Білоконь Є. В. Синельников С. Ф. Хопта Ю. В. Черняк