Постанова
Іменем України
06 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 161/16811/17
провадження № 61-38905св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 березня 2018 року у складі головуючого-судді Черняка В. В. та постанову Апеляційного суду Волинської області від 16 травня 2018 року у складі суддів: Осіпука В. В., Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про припинення права особи на частку у спільному майні та визнання права власності.
Позовна заява мотивована тим, що йому на праві власності належить ѕ частки квартири АДРЕСА_1, іншу ј частку вказаної квартири, успадкувала після смерті матері відповідач ОСОБА_5, однак свідоцтво про право на спадщину не отримала.
Посилаючись на те, що частка відповідача у спірній квартирі є незначною та не може бути виділена в натурі, а спільне користування житлом неможливе, ОСОБА_4 просив припинити право власності ОСОБА_5 на частку квартири, з виплатою їй грошової компенсації у розмірі вартості такої частки, що не завдасть істотної шкоди відповідачу та членам її сім'ї та визнати за ним право власності на ј частку спірної квартири.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 березня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки відповідач ОСОБА_5 після відкриття спадщини, у встановленому законом порядку не оформила право власності на ј частку спірної квартири, то вимоги позивача про припинення її права власності на частку у спільному майні є передчасними та задоволенню не підлягають.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Волинської області від 16 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 березня 2018 року - без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У липні 2018 року ОСОБА_6 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано те, що прийнявши спадщину після смерті матері, відповідач набула право власності на частку у спірній квартирі, якої її може бути позбавлено на підставі статті 365 ЦК України.
Ухвалою Верховного Суду від 13 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та надано строк для надання відзиву.
Сторони не скористалися своїм правом та не подавали до суду відзивів на касаційну скаргу.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.
Фактичні обставини справи встановлені судами
Судами встановлено, що позивачу на підставі договору дарування від 21 лютого 2017 року належить на праві власності ѕ частини квартири АДРЕСА_1.
Власником іншої ј частки вказаної квартири була мати відповідача ОСОБА_7, яка ІНФОРМАЦІЯ_1 померла.
ОСОБА_5 08 серпня 2005 року надіслала шляхом почтового зв'язку до Першої луцької державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, оформлену неналежним чином, без посвідчення справжності її підпису нотаріусом, вдруге аналогічну заяву надіслано відповідачем у листопада 2015 року.
Листами Першої луцької нотаріальної контори № 2-15/3416 від 18 серпня 2005 року та № 2359/02-14 від 23 листопада 2015 року ОСОБА_5 повідомлено про неналежність оформлення таких заяв та про необхідність звернутися до нотаріальної контори для написання заяви про прийняття спадщини, справжність підпису на якій буде засвідчено нотаріусом.
Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
У статті 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Статтею 1269 ЦК України встановлено порядок подання заяви про прийняття спадщини.
Так, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Проте, ОСОБА_5 особисто не звернулася до Першої Луцької нотаріальної контори, свідоцтво про право на спадщину на ј частку спірної квартири не отримала і право власності на вказану нерухомість у встановленому законом порядку не зареєструвала.
Відповідно до частини першої статті 365 ЦК Україниправо особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Згідно зі статтею 328 ЦК Україниправо власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Отже, набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина 5 статті 1268 ЦК України), проте право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно (стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Необхідно розмежовувати право на спадщину як майнове право (об'єкт спадкування) та виникнення права власності на спадкове майно як на об'єкт нерухомого майна.
Згідно з частиною першою статті 182 ЦК Україниправо власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Частиною четвертою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»встановлено, що будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону.
Тобто, звернувшись із заявою до нотаріуса про прийняття спадщини після смерті матері, відповідач ОСОБА_5 отримала лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно.
Майновими правами визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги.
Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.
Стаття 1268 ЦК Українирегулює виникнення права на нерухоме майно без дотримання вимоги державної реєстрації, проте до спірних правовідносин не застосовується, оскільки в силу закону таке майнове право не можна вважати правом власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року справа № 175/657//16-ц, провадження № 61-10265св18.
З урахуванням викладеного суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про припинення права власності відповідача на її частку у спірній квартирі, оскільки ОСОБА_5 не набула у встановленому законом право власності на вказану нерухомість.
Висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону і узгоджуються з нормами матеріального права.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального або процесуального права, та по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.
Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 16 травня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. О. Кузнєцов
С. О. Карпенко
В. А. Стрільчук