Постанова
Іменем України
07 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 331/8045/16-ц
провадження № 61-16408св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_7,
треті особи: Територіальна громада в особі Запорізької міської ради, Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_6, ОСОБА_5 на рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 28 березня 2017 року у складі судді Жукової О. Є. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 01 серпня 2017 рокуу складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Кримської О. М., Дашковської А. В.,
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, до ОСОБА_5, ОСОБА_6, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_7, треті особи: Територіальна громада в особі Запорізької міської ради, Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району, про усунення перешкод та вселення, посилаючись на те, що вона користується ліжко-місцем в ізольованій кімнаті АДРЕСА_2. В іншій ізольованій кімнаті № 104/1 площею 19,2 кв. м проживає подружжя ОСОБА_7 з їх неповнолітньою дитиною. З 15 листопада 2015 року другим ліжко-місцем у кімнаті № 104/2 користувалася ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. У другій половині квітня 2016 року вона перебувала у своїх батьків в смт Новомиколаївці Запорізької області та про смерть ОСОБА_8 не знала. З невідомих причин ОСОБА_6 замінила замок у вхідних дверях квартири та після її повернення відмовилася надати їй ключі, мотивуючи це тим, що два дублікати ключів знаходяться у ОСОБА_8 Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просила вселити її до вищевказаної кімнати № 104/2 та зобов'язати відповідачів не чинити їй перешкод у користуванні цією кімнатою і приміщеннями загального користування: коридором, кухнею, санвузлом, що розташовані у квартирі.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 28 березня 2017 року позов задоволено. Вселено ОСОБА_4 до ізольованої кімнати АДРЕСА_2. Зобов'язано ОСОБА_5, ОСОБА_6, що діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_7, не чинити ОСОБА_4 перешкод у користуванні ізольованою кімнатою № 104/2 та допоміжними приміщеннями: коридором, кухнею, санвузлом, що розташовані у вказаній квартирі.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що рішенням Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 26 грудня 2008 року безстроковий договір найму ліжко-місця у кімнаті № 104/2 від 26 травня 2005 року, укладений між ОСОБА_4 та Комунальним підприємством «РЕПОГ» (далі - КП «РЕПОГ»), визнано дійсним. Тому право користування позивача вказаним ліжко-місцем є обставиною, що не підлягає доказуванню. Під час розгляду справи знайшло своє підтвердження те, що відповідачі не дають ОСОБА_4 ключів від вхідних дверей квартири № 104, у зв'язку з чим вона позбавлена можливості потрапити до кімнати.
Додатковим рішенням Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 23 серпня 2017 року вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 01 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилено. Рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 28 березня 2017 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У серпні 2017 року ОСОБА_6 і ОСОБА_5подали до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просили скасувати рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 28 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 01 серпня 2017 року, а справу направити на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження реєстрації позивача у спірній квартирі. Єдиною підставою для укладення договору найму житлового приміщення державного чи комунального фонду є ордер, а тому суди попередніх інстанцій дійшли необґрунтованого висновку про те, що право користування позивачем ліжко-місцем встановлено рішенням суду і не підлягає доказуванню. Позивачем не доведено, що саме відповідачі чинять їй перешкоди у користуванні кімнатою.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
12 квітня 2018 року справу № 331/8045/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Судами встановлено, що право власності на 22/25 частин об'єкта нерухомості по вулиці Українській, 4 у місті Запоріжжі зареєстроване за територіальною громадою міста Запоріжжя.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 26 грудня 2008 року, яке набрало законної сили 05 січня 2009 року, позов ОСОБА_4 до Запорізької міської ради, Управління житлового господарства Запорізької міської ради, КП «РЕПОГ» про визнання дійсним договору найму задоволено частково. Визнано дійсним безстроковий договір найму ліжко-місця у кімнаті АДРЕСА_2, укладений 26 травня 2005 року між ОСОБА_4 та КП «РЕПОГ».
Під час розгляду вказаної справи судами було встановлено, що за згодою Товариства з обмеженою відповідальністю «Наш вік» (балансоутримувача) та Управління житлового господарства Запорізької міської ради 01 жовтня 2004 року ОСОБА_4 було надано у постійне користування ліжко-місце у кімнаті № 104/2 квартири АДРЕСА_1. На ім'я позивача відкрито особовий рахунок № 930101539.
Рішенням Запорізької міської ради від 23 лютого 2012 року № 76 «Про зміну статусу 22/25 частин гуртожитку для малих сімей по АДРЕСА_2 було тимчасово залишено для використання під гуртожиток для малих сімей.
З 02 червня 2006 року позивач зареєстрована за адресою: кімната АДРЕСА_2, що підтверджується довідкою обласного адресно-довідкового підрозділу Управління державної міграційної служби від 01 липня 2016 року.
З 15 листопада 2015 року другим ліжко-місцем у спірній кімнаті стала користуватися ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.
Вищевказана квартира складається з двох ізольованих кімнат та допоміжних приміщень.
Іншою ізольованою кімнатою № 104/1 площею 19,2 кв. м користується ОСОБА_6, яка вселилася у квартиру на підставі ордера № 31 «Г», виданого на основі рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради від 28 грудня 2006 року № 475/2.
ОСОБА_6 та її чоловік ОСОБА_5 замінили замок у вхідних дверях вказаної квартири і відмовилися надати позивачу ключі від них.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Відповідно до частини першої статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 9 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Житлові будинки і житлові приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків (стаття 6 ЖК Української РСР).
Відповідно до статті 212 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що через ненадання відповідачами позивачу ключів від вхідних дверей квартири ОСОБА_4 позбавлена можливості потратити до кімнати, у якій вона має право користування ліжко-місцем, у зв'язку з чим дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги про відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження реєстрації позивача у спірній квартирі не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються наявною в матеріалах справи копією паспорта ОСОБА_4, згідно з якою з 15 червня 2016 року вона зареєстрована за адресою: квартира АДРЕСА_2
Аргументи скарги про те, що єдиною підставою для укладення договору найму житлового приміщення державного чи комунального фонду є ордер, у зв'язку з чим суди попередніх інстанцій дійшли необґрунтованого висновку про те, що право користування позивачем ліжко-місцем встановлено рішенням суду і не підлягає доказуванню, є неспроможними з огляду на таке.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 26 грудня 2008 року, яке не змінене та не скасоване, було визнано дійсним безстроковий договір найму ліжко-місця у кімнаті АДРЕСА_2, укладений 26 травня 2005 року між ОСОБА_4 та КП «РЕПОГ», тобто фактично встановлено законність користування позивачем ліжко-місцем у кімнаті.
Запорізькою міською радою як власником гуртожитку позивача не виселено із житлового приміщення і не обмежено у праві користування ним з підстав і в порядку, передбачених законом.
Посилання заявників на те, що ОСОБА_4 не доведено, що саме вони чинять їй перешкоди у користуванні кімнатою, є безпідставними, оскільки в судовому засіданні в суді першої інстанції відповідач ОСОБА_6 визнала, що замок вхідних дверей квартири був замінений, та відмовилася надати ключі представнику позивача, зазначивши, що комплект ключів вона віддала ОСОБА_8, яка до дня смерті користувалася іншим ліжко-місцем у кімнаті № 104/2.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Згідно з частиною третьою статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, ґрунтуються на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 28 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 01 серпня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук
С. О. Карпенко
В. О. Кузнєцов