Постанова
Іменем України
06 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 635/3123/17
провадження № 61-11875 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С.Ф., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - комунальний заклад охорони здоров'я «Центр первинної медико-санітарної допомоги с. Пісочин Харківського району»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 рішення Харківського районного суду Харківської області у складі судді Полєхіна А. Ю. від 07 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Харківської області у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлака І. В., Карімової Л. В., від 10 січня 2018 року,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до комунального закладу охорони здоров'я «Центр первинної медико-санітарної допомоги с. Пісочин Харківського району» (далі - комунальний заклад) про визнання незаконними дій, поновлення на роботі, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення невиплаченої заробітної плати.
Позовна заява мотивована тим, що з 01 серпня 2016 року він працював на посаді лікаря загальної практики - сімейної медицини вказаного вище комунального закладу та був звільнений з посади 10 травня 2017 року на підставі пункту 3 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) як особа, яка вступила на військову службу. Своє звільнення вважає незаконним, оскільки він вступив на військову службу за контрактом від 10 травня 2017 року під час дії особливого періоду, а тому відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України за ним зберігається місце роботи. Просив суд визнати незаконними дії відповідача щодо його звільнення, скасувати такий наказ, поновити його на роботі, зобов'язати відповідача внести відповідні записи до трудової книжки та надати довідку про нараховану та виплачену заробітну плату і стягнути з відповідача на його користь невиплачену зарплату за весь період дії наказу від 10 травня 2017 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 07 листопада 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що визначені у
статті 119 КЗпП України гарантії не могли застосовуватись до позивача, так як станом на момент укладення позивачем контракту про проходження військової служби в Збройних Силах України - 10 травня 2017 року, а також винесення наказу про його звільнення з роботи, особливий період не діяв.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Харківської області від 10 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення Харківського районного суду Харківської області від 07 листопада 2017 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що звільнення ОСОБА_4 на підставі пункту 3 статті 36 КЗпП України у зв'язку зі вступом на військову службу є законним, оскільки на момент укладення контракту про проходження військової служби особливий період у зв'язку з військовою мобілізацією не діяв, як і не оголошувалося введення воєнного стану в державі. Згідно з Указом Президента України від 14 січня 2015 року «Про часткову мобілізацію» оголошувалась та проводилась часткова мобілізація до 22 серпня 2015 року. Тому позивач не був призваний на військову службу під час мобілізації в особливий період, що не передбачає збереження гарантій, визначених статтею 119 КЗпП України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року, ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення із ухваленням нового рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач незаконно звільнив позивача з займаної посади і не дотримався закріплених трудовим законодавством гарантій для працівників на час виконання ними військового обов'язку у особливий період.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
Доводи відзиву на касаційну скаргу
У травні 2018 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому комунальний заклад зазначає, що суди правильно встановили, що дія особливого періоду, під час якого зберігаються гарантії визначені у
статті 119 КЗпП України, обмежуються строками, встановленими для проведення мобілізації, або часом, протягом якого діє воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. В умовах відсутності рішення про оголошення війни або мобілізації чи закінчення строків, встановлених для проведення мобілізації, особливий період не діє.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 01 серпня 2016 року ОСОБА_4 працював на посаді лікаря загальної практики - сімейної медицини комунального закладу охорони здоров'я «Центр первинної медико-санітарної допомоги с. Пісочин Харківського району».
10 травня 2017 року ОСОБА_4 добровільно уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України.
У пункті 3 наведеного контракту встановлено, що даний контракт є строковим та укладається відповідно до строків, встановлених законодавством, за погодженням сторін строком на два роки.
Відповідно до наказу комунального закладу охорони здоров'я «Центр первинної медико-санітарної допомоги с. Пісочин Харківського району»
від 10 травня 2017 року ОСОБА_4 звільнено з роботи на підставі пункту
3 статті 36 КЗпП України у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України однією із підстав припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.
Із змісту вказаної вище норми трудового законодавства вбачається, що для вирішення питання про наявність прав на гарантії, передбачені нею, правове значення мають види військової служби, її підстави, терміни дії особливого періоду, початку та завершення мобілізації, демобілізації та наявності особливого періоду.
Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про оборону України», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.
За змістом статті 3 Закону України «Про оборону України» підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію мирного часу (стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Загальні умови укладення контракту на проходження військової служби визначені статтею 19 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Особливий період діє в Україні відповідно до Указу Президента України
від 14 січня 2015 року «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 15 січня 2015 року N 113-VII, який набрав законної сили 20 січня 2015 року, яким оголошено проведення часткової мобілізації. Доведено до відома керівників органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, що згідно зі статтею 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», статтею 119 КЗпП України за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року (пункт 7 Указу Президента України від 14 січня 2015 року «Про часткову мобілізацію»).
Судами встановлено, що позивач уклав контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України після 02 березня 2014 року, строком на два роки.
Як слідує зі змісту частини третьої статті 119 КЗпП України поширення гарантій щодо збереження місця роботи законодавець не ставить у залежність від виду контракту, а тільки умову, що такі гарантії надаються особі у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, а саме: під час мобілізації, на особливий період.
Рішень про повну демобілізацію усіх призваних під час мобілізації військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав.
Суд апеляційної інстанції вказаного не врахував.
Доводи відзиву на касаційну скаргу про те, що передбачені статтею
119 КЗпП України гарантії не розповсюджуються тільки на призовників безпідставні, оскільки застереження, закріплене у пункті 3 частини першої статті 36 та у частині третій статті 119 КЗпП України щодо неможливості звільнення працівника, призваного під час мобілізації, на особливий період, не залежить від того, на строкову чи на інший вид військової служби призваний працівник.
Відповідно до частин першої та другої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Враховуючи вищевикладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню знаправленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, коли суд не дослідив зібрані у справі докази.
При новому розгляді справи суду необхідно об'єктивно дослідити вказані в даній постанові докази у сукупності з іншими доказами у справі, встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення шлюбних відносин, з'ясувати джерело і час його придбання, надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо.
Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Постанову Апеляційного суду Харківської області від 10 січня 2018 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: О. В. Білоконь
Є.В. Синельников
С.Ф. Хопта
Ю. В. Черняк