Постанова
Іменем України
06 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 243/56/16-ц
провадження № 61-8547св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство Банк «Траст»,
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану його представником ОСОБА_2, на заочне рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 10 березня 2016 року у складі судді Кузнецова Р. В. та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 17 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Мірути О. А., Мальованого Ю. М., Хейло Я. В.,
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У грудні 2015 року Публічне акціонерне товариство Банк «Траст» (далі - ПАТ Банк «Траст») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, посилаючись на те, що 11 листопада 2013 року між ПАТ Банк «Траст» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № R161.004- TEK.0038149, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 17 520,00 грн під 6,49 % річних з кінцевим терміном повернення до 11 листопада 2015 року. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов'язань за вказаним договором станом на 14 грудня 2015 року в нього утворилася заборгованість перед банком у розмірі 20 800,79 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 14 067,54 грн, заборгованість за процентами - 774,66 грн, заборгованість за комісією - 5 958,59 грн. Крім цього, 12 грудня 2013 року між ПАТ Банк «Траст» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № К161.004-ТЕК.0039754, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 26 001,30 грн під 3,25 % річних з кінцевим терміном повернення до 12 грудня 2018 року. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов'язань за вказаним договором станом на 14 грудня 2015 року в нього утворилася заборгованість перед банком у розмірі 34 695,60 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 24 406,70 грн, заборгованість за процентами - 1 038,49 грн, заборгованість за комісією - 9 250,41 грн. Враховуючи викладене, ПАТ Банк «Траст» просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитними договорами в загальному розмірі 55 496,39 грн та понесені судові витрати.
Заочним рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 10 березня 2016 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ Банк «Траст» заборгованість за кредитними договорами від 11 листопада 2013 року № R161.004-TEK.0038149 та від 12 грудня 2013 року № К161.004-ТЕК.0039754 у розмірі 55 496,39 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позов банку доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості за кредитними договорами, яка утворилася внаслідок невиконання ним взятих на себе зобов'язань.
Ухвалою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 04 липня 2017 рокувідмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення від 10 березня 2016 року.
Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 17 жовтня 2017 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Заочне рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 10 березня 2016 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги про застосування позовної давності не заслуговують на увагу, оскільки кредитні договори були укладені 11 листопада та 12 грудня 2013 року, а банк звернувся до суду з позовом - 28 грудня 2015 року, тобто в межах трирічної позовної давності. Крім цього, відповідач не подавав до місцевого суду відповідну заяву, а нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, апеляційним судом не приймаються та не розглядаються.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У грудні 2017 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати заочне рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 10 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 17 жовтня 2017 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судом першої інстанції розглянуто справу за його відсутності, повідомлення про виклик в судове засідання він не отримував, у зв'язку з чим був позбавлений можливості подати заяву про застосування позовної давності. В заяві про перегляд заочного рішення він вказував про пропуск позовної давності, однак місцевий суд на зазначене уваги не звернув. Він наголошував на відсутності оригіналів кредитних договорів та на недопустимості як доказів копій кредитних справ, однак апеляційний суд не дав правової оцінки цим доводам. Крім цього, судом апеляційної інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання його представника про відкладення розгляду справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Слов'янського міськрайонного суду Донецької області.
05 березня 2018 року справа № 243/56/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 24 січня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу (далі -ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Статтею 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Судами встановлено, що 11 листопада 2013 року між ПАТ Банк «Траст» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № R161.004- TEK.0038149, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 17 520,00 грн під 6,49 % річних з кінцевим терміном повернення до 11 листопада 2015 року.
ОСОБА_1неналежним чином виконував свої зобов'язання за вказаним кредитним договором, внаслідок чого в нього утворилася заборгованість, яка згідно з розрахунком банку станом на 14 грудня 2015 року склала 20 800,79 грн, з яких: 14 067,54 грн - заборгованість за кредитом, 774,66 грн - заборгованість за процентами, 5 958,59 грн - заборгованість за комісією.
12 грудня 2013 року між ПАТ Банк «Траст» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № К161.004-ТЕК.0039754, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 26 001,30 грн під 3,25 % річних з кінцевим терміном повернення до 12 грудня 2018 року.
ОСОБА_1неналежним чином виконував свої зобов'язання за вказаним кредитним договором, внаслідок чого в нього утворилася заборгованість, яка згідно з розрахунком банку станом на 14 грудня 2015 року склала 34 695,60 грн, з яких: 24 406,70 грн - заборгованість за кредитом, 1 038,49 грн - заборгованість за процентами, 9 250,41 грн - заборгованість за комісією.
Встановивши порушення позичальником умов кредитних договорів щодо своєчасного повернення отриманих грошових коштів, що призвело до утворення заборгованості, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212, 303, 304 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи заявника про те, що судом першої інстанції розглянуто справу за його відсутності, у зв'язку з чим він був позбавлений можливості подати заяву про застосування позовної давності, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
За змістом статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).
У заяві про перегляд заочного рішення та в апеляційній скарзі ОСОБА_1вказував про пропущення банком позовної давності.
Встановлено, що спірні кредитні договори були укладенні 11 листопада та 12 грудня 2013 року, а банк звернувся до суду з позовом 28 грудня 2015 року. При цьому ПАТ Банк «Траст» заявив вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту, процентами та комісією, для яких встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки.
Врахувавши вищенаведені норми матеріального права, апеляційний суд правильно виходив з того, ПАТ Банк «Траст» не пропустило трирічну позовну давність до пред'явлених ним позовних вимог.
Отже, судом дана правова оцінка заяві відповідача про застосування позовної давності.
У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 14-59цс18 Велика Палата Верховного Суду з метою ефективного гарантування права на справедливий суд відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постановах від 30 вересня 2015 року у справі № 6-780цс15 та від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1374цс17, зазначивши, що той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.
Посилання апеляційного суду в оскаржуваному судовому рішенні на висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 30 вересня 2015 року у справі № 6-780цс15, від якого відступила Велика Палата Верховного Суду, не призвело до неправильного вирішення справи.
Аргументи ОСОБА_1 про те, що судом апеляційної інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання його представника про відкладення розгляду справи,є неспроможними, оскільки відповідно до статті 305 ЦПК України 2004 року апеляційний суд має право розглянути справу за відсутності належним чином повідомленої сторони незалежно від причин її неявки в судове засідання. Судом було відкладено розгляд справи, призначений на 10 жовтня 2017 року, у зв'язку із зайнятістю представника відповідача. З журналу та технічного запису судового засідання Апеляційного суду Донецької області встановлено, що 17 липня 2017 року судом вирішено питання про розгляд справи за відсутності осіб, які не з'явилися, однак належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи, що відповідно до статті 305 ЦПК України 2004 року не перешкоджало розгляду справи апеляційним судом. Відкладення розгляду справи у випадку неявки сторін, належним чином повідомлених про час і місце судового розгляду, є правом, а не обов'язком суду.
Посилання заявника на недопустимість як доказів копій кредитних справ не заслуговують на увагу, оскільки судами дотримано встановленого статтею 212 ЦПК України 2004 року принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.
Заперечень щодо правильності проведення банком арифметичних розрахунків заборгованості за кредитними договорами у касаційній скарзі не наведено.
Інші доводи касаційної скаргизводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищезгаданої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Європейський з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану його представником ОСОБА_2, залишити без задоволення.
Заочне рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 10 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 17 жовтня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. А. Стрільчук
Судді:С. О. Карпенко
В. О. Кузнєцов
А. С. Олійник
С. О. Погрібний