Постанова
Іменем України
07 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 466/8162/17
провадження № 61-45430св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
заявник - Товариство з обмеженою відповідальністю «ВестТорг-2»,
боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фармекс»,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ВестТорг-2» на ухвалу Шевченківського районного суду міста Львова від 08 травня 2018 року у складі судді Свірідової В. В. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 03 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,
Короткий зміст вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У листопаді 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ВестТорг-2» (далі - ТОВ «ВестТорг-2») звернулося до суду з клопотанням, яке уточнило у процесі розгляду справи, про надання дозволу на примусове виконання на території України рішення іноземного суду - Арбітражного суду Свердловської області Російської Федерації від 07 липня 2017 року у справі № А60-60859/2016 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармекс» (далі - ТОВ «Фармекс») на користь ТОВ «ВестТорг-2» коштів у розмірі 1 543 660,72 рублів, включаючи відсотки за користування позикою, штраф та державне мито, що станом на 31 жовтня 2017 року еквівалентно 715 641,10 грн. На виконання вимог статті 395 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - ЦПК України 2004 року), копія клопотання з додатками була направлена боржнику.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Львова від 08 травня 2018 року відмовлено в задоволенні клопотання ТОВ «ВестТорг-2» про надання дозволу на примусове виконання на території України Рішення Арбітражного суду Свердловської області Російської Федерації від 07 липня 2017 року у справі № А60-60859/2016 про стягнення з ТОВ «Фармекс» на користь ТОВ «ВестТорг-2» 1 543 660,72 рублів, включаючи відсотки за користування позикою, штраф та державне мито, що еквівалентно за курсом Національного банку України, відповідно до офіційного курсу станом на 31 жовтня 2017 року 715 641,10 грн.
Судове рішення місцевого суду мотивоване неналежним повідомленням сторони, щодо якої постановлено рішення іноземної держави, про судовий розгляд.
Постановою Апеляційного суду Львівської області від 03 вересня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ «ВестТорг-2» залишено без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду міста Львова від 08 травня 2018 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У жовтні 2018 року ТОВ «ВестТорг-2» подало касаційну скаргу на ухвалу Шевченківського районного суду міста Львова від 08 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 03 вересня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення і прийняти нову постанову про задоволення клопотання про надання дозволу на примусове виконання на території України рішення Арбітражного суду Свердловської області Російської Федерації від 07 липня 2017 року у справі № А60-60859/2016.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не дали належної правової оцінки тому факту, що ТОВ «Фармекс», зловживаючи своїми правами як учасника процесу, вибірково отримує або ухиляється від отримання кореспонденції за юридичною адресою. Небажання отримувати кореспонденцію з іншої країни, вибірковість у пріоритетності отримання тих чи інших листів або відсутність за юридичною адресою юридичної особи жодним чином не свідчить про факт неналежного повідомлення ТОВ «Фармекс» про судовий процес в Арбітражному суді Свердловської області Російської Федерації.
У листопаді 2018 року ТОВ «Фармекс» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що станом на 07 липня 2017 року (дата постановлення Арбітражним судом Свердловської області Російської Федерації рішення) судове доручення від 09 червня 2017 року не було виконано, тому ТОВ «Фармекс» не було належним чином повідомлено про арбітражний процес відповідно до пункту г) статті 9 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, яка підписана урядами держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у місті Києві 20 березня 1992 року (Київська Угода) та пункту 2 частини другої статті 468 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). ТОВ «ВестТорг-2» не надало судам попередніх інстанцій доказів належного повідомлення ТОВ «Фармекс» про судовий процес на території Російської Федерації.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі і витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду міста Львова.
02 листопада 2018 року справа № 466/8162/17 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволення з таких підстав.
Відповідно до статті 81 Закону України «Про міжнародне приватне право» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили.
Згідно зі статтею 82 Закону України «Про міжнародне приватне право» визнання та виконання рішень здійснюється у порядку, встановленому законом України.
Частиною першою статті 462 ЦПК України передбачено, що рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.
Рішення іноземного суду може бути пред'явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів, яке може бути пред'явлено до примусового виконання протягом усього строку проведення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки (стаття 463 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 464 ЦПК України питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника.
Згідно з частиною шостою статті 467 ЦПК України розглянувши подані документи та вислухавши пояснення сторін, суд постановляє ухвалу про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього питання. Копія ухвали надсилається судом сторонам у триденний строк з дня постановлення ухвали.
При цьому підстави для відмови в задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду передбачені статтею 468 ЦПК України, згідно з якою клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено: 1) якщо рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якої воно постановлено, не набрало законної сили; 2) якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином і вчасно повідомлено про розгляд справи; 3) якщо рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України; 4) якщо раніше ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, яка порушена до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді; 5) якщо пропущено встановлений міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та цим Кодексом строк пред'явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні; 6) якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду; 7) якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України; 8) якщо раніше в Україні було визнано та надано дозвіл на виконання рішення суду іноземної держави у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що і рішення, що запитується до виконання; 9) в інших випадках, встановлених законами України.
Відповідно до статті V Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 року (Нью-Йорк) у визнанні та приведенні у виконання іноземного арбітражного рішення може бути відмовлено у випадку, якщо сторона, проти якої винесено рішення, не була належним чином повідомлена про призначення арбітра або про арбітражний розгляд, або з інших причин не могла надати свої пояснення.
Згідно зі статтею 9 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20 березня 1992 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року, у виконанні рішення може бути відмовлено на прохання сторони, проти якої воно направлене, тільки якщо ця сторона надасть докази того, що інша сторона не була повідомлена про процес.
Отже, здійснення судових доручень про вручення документів покликане забезпечити реалізацію права сторони, повідомлення якої здійснюється, на участь у судовому засіданні з метою ефективного захисту своїх прав, для чого їй повідомляється про судовий розгляд справи, щоб вона могла взяти безпосередню участь в судовому засіданні.
Як роз'яснено в абзаці першому пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 12 «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України», клопотання про визнання й виконання рішень іноземних судів (арбітражів) суд розглядає у визначених ними межах і не може входити в обговорення правильності цих рішень по суті, вносити до останніх будь-які зміни.
Судами встановлено, що рішенням Арбітражного суду Свердловської області Російської Федерації від 07 липня 2017 року позов ТОВ «ВестТорг-2» до ТОВ «Фармекс» про стягнення 1 515 505,72 рулів. задоволено. Стягнуто з ТОВ «Фармекс» на користь ТОВ «ВестТорг-2» 1 515 505,72 рублів, у тому числі: 488 454,79 рублів процентів, 27 050,93 рублів штрафу та витрати по сплаті судового збору в розмірі 28 155 рублів.
Арбітражний суд Свердловської області Російської Федерації направив до Господарського суду Львівської області судове доручення про вручення ТОВ «Фармекс» копії ухвал від 21 грудня 2016 року та від 20 лютого 2017 року у справі № А60-60859/2016 за позовом ТОВ «ВестТорг-2» до ТОВ «Фармекс» про стягнення 1 543 660,72 рублів, у якому зазначалося як попередня юридична адреса боржника, так і діюча, а також адреса поштової скриньки.
У вказаному судовому дорученні не зазначена дата призначення судового розгляду та не надано суду копії ухвал Арбітражного суду Свердловської області Російської Федерації від 21 грудня 2016 року та від 20 лютого 2017 року.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 25 квітня 2017 року визнано таким, що не може бути виконане, судове доручення Арбітражного суду Свердловської області Російської Федерації про вручення документів (ухвал Арбітражного суду Свердловської області Російської Федерації від 21 грудня 2016 року та від 20 лютого 2017 року у справі № А60-60859/2016) ТОВ «Фармекс». Судове рішення мотивоване тим, що судом використані всі можливі та необхідні за даних обставин способи для вручення судового доручення іноземного суду, беручи до уваги те, що підприємством зв'язку було повернуто конверт з викликом та ухвалою суду про вручення такого доручення - без виконання з відміткою «за зазначеною адресою не проживає», тому суд дійшов висновку про неможливість виконання судового доручення Арбітражного суду Свердловської області Російської Федерації.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 18 вересня 2017 року визнано таким, що не може бути виконане, судове доручення Арбітражного суду Свердловської області Російської Федерації про вручення документів (ухвал Арбітражного суду Свердловської області Російської Федерації від 21 грудня 2016 року, від 20 лютого 2017 року та від 10 травня 2017 року у справі № А60-60859/2016) ТОВ «Фармекс». Судове рішення мотивоване тим, що судом використані всі можливі та необхідні за даних обставин способи для вручення судового доручення іноземного суду, беручи до уваги те, що підприємством зв'язку було повернуто конверт з викликом та ухвалою суду про вручення такого доручення - без виконання з відміткою «за зазначеною адресою не проживає», «за зазначеною адресою не обслуговується», тому суд дійшов висновку про неможливість виконання судового доручення Арбітражного суду Свердловської області Російської Федерації, оскільки за юридичною адресою відповідач не перебуває.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Під «повідомленням про процес» слід розуміти саме сповіщення судом сторін про місце та час розгляду справи, що свідчитиме про ефективне забезпечення сторін «правом на суд».
Відповідно до частин першої, другої, шостої статті 128 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній на час виконання Господарським судом Львівської області судового доручення Арбітражного суду Свердловської області Російської Федерації про вручення документів, доручення іноземного суду про вручення виклику до суду чи інших документів виконується у судовому засіданні або уповноваженим працівником суду за місцем проживання (перебування, місцем роботи) фізичної особи чи місцезнаходженням юридичної особи. Виклик до суду чи інші документи, що підлягають врученню за дорученням іноземного суду, вручаються особисто фізичній особі чи її представникові або представникові юридичної особи під розписку. Доручення іноземного суду про вручення виклику до суду чи інших документів вважається виконаним у день, коли особа або її представник отримали такі документи чи відмовилися від їх отримання або якщо така особа чи її представник, яких належним чином повідомлено про день, час та місце судового засідання, на якому має бути вручено виклик до суду чи інші документи, без поважних причин не з'явилися до суду - у день такого судового засідання.
Порядок передачі судових та позасудових документів регулюється Гаазькою конвенцією про порядок вручення судових та позасудових документів у цивільних та комерційних справах від 15 листопада 1965 року (далі - Конвенція про вручення), ратифікованою Україною 19 жовтня 2000 року, яка застосовується у цивільних та комерційних справах щодо всіх випадків, коли існує потреба в передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном.
Статтею 15 Конвенції про врученнявизначено, що судове рішення не може бути винесено, поки не буде встановлено, що a) документ був вручений у спосіб, передбачений внутрішнім правом запитуваної Держави для вручення документів, складених у цій країні, особам, які перебувають на її території, b) документ був дійсно доставлений особисто відповідачеві та це було здійснено в належний строк, достатній для здійснення відповідачем захисту. Кожна Договірна Держава може заявити, що суддя незалежно від положень частини першої цієї статті може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку, у разі, якщо виконані всі наступні умови: a) документ було передано одним із способів, передбачених цією Конвенцією, b) з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців, c) не було отримано будь-якого підтвердження, незважаючи на всі розумні зусилля для отримання його через компетентні органи запитуваної Держави.
Згадана норма застосовується за умов необхідності повідомлення юридичної особи-нерезидента, який є відповідачем у справі про наявність справи, яка розглядається судом, для надання особі можливості вжиття заходів захисту, а саме, належного ознайомлення зі справою та вимогами інших сторін, підготовки власної позиції, доказів, доводів та міркувань тощо. Положення Конвенції не допускають винесення судом рішення у справі до виконання певних умов у разі неявки відповідача.
З огляду на викладене суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що ТОВ «Фармекс» не було повідомлено належними чином про розгляд справи іноземним судом, товариство було позбавлено можливості взяти участь у судовому процесі, а тому є правові підстави для відмови в задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищезгаданої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Обставини справи встановлені судами першої та апеляційної інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Згідно з частиною третьою статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування, і рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВестТорг-2» залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду міста Львова від 08 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 03 вересня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук
С. О. Карпенко
В. О. Кузнєцов